1. Склад пластичних мас. У залежності від складу розрізняють прості і складні (композиційні) пластмаси. Прості пластмаси складаються тільки з полімеру (синтетичної смоли або хімічно видозміненого природного полімеру), до якого можуть добавлятися невеличкі кількості барвників і стабілізаторів (до 3%).

Газоутворювачі — це хімічні сполуки, що розкладаються в процесі формування пластмаси при нагріванні з виділенням газоподібних речовин.

Пластифікатори — це маслоподібні органічні речовини з високою температурою кипіння

Барвні речовини застосовують звичайно у вигляді тонко здрібнених пігментів або органічних барвників, достатньо стійких до температур, при яких формують вироби.

Стабілізатори (інгібітори) — це речовини, що перешкоджають необоротній зміні властивостей синтетичних смол і пластмас під дією тепла, кисню повітря, світла, вологи й інших чинників, тобто уповільнюють процеси старіння.

Речовини для затверднення додають у деякі пластмаси для переходу їх у процесі формування виробів у неплавкий і нерозчинний стан. їхня дія заснована на зшиванні структури полімеру. Ними є ді- і поліфункціональні з'єднання

Вплив структури полімерів на їхні властивості. Особливості хімічної будови макромолекул і молекулярної структури високомо­лекулярних з'єднань (полімерів) обумовлюють їх основні характерні загальні властивості. На відміну від низькомолекулярних речовин високомолекулярні з'єднання існують тільки в конденсованих станах, що обумовлюються їхньою структурою: лінійні і розгалужені полімери — у твердому і рідкому стані, а просторові (сітчасті) — тільки у твердому.

Властивості полімерів визначаються їхнім хімічним складом, будівлею і надмолекулярною структурою, тобто взаємним розташуванням макромолекулярних ланцюгів відносно один одного. При відсутності сильних взаємодіючих полярних груп у ланцюгах лінійних і розгалужених полімерів сполу­чення ланцюгів призводить до утворення гнучких надмолекулярних структурних елементів.

2. Полімеризаційні смоли одержують переважно полімеризацією ненасичених з'єднань, що утримуються в продуктах переробки нафти і кам'яного вугілля і в природних газах. Вихідні хімічні сполуки для синтезу смол виділяються з цих продуктів і старанно очищуються від супутніх з'єднань і різноманітних домішок. Деякі полімеризаційні смоли одержують полімеризацією альдегідів.

У реакцію полімеризації вступають молекули вихідних речовин, що містять подвійні або потрійні зв'язки, а також молекули деяких циклічних з'єднань.

Полімеризаційні смоли і пластмаси на їхній основі, особливо поліетилен, полівінілхлорид і полістирол, широко застосовуються при виготовленні різноманітних товарів народного споживання.

Поліетилен і поліпропілен. Одержують поліетилен полімеризацією газоподібного ненасиче-ного вуглеводню — етилену, що виділяється переважно з продуктів термічного розпаду нафти.

до способів отримання розрізняють два основних види поліетилену: високого і низького тиску (ВТ і НТ), що різняться за структурою і властивостями.

По тривкості на розірвання при розтязі поліетилен ВТ дещо поступається, а по стійкості до багатократних деформацій (вигину) значно перевершує поліетилен НТ. Поліетилен НТ має більш високу жорсткість, готові вироби і плівки з нього менш еластичні. Тому для упаковування більш придатний поліетилен ВТ. Хімічна стійкість дещо вища у поліетилену НТ.

За кольором та характером поверхні, а також за деякими іншими ознаками (наприклад, за характером горіння, запахом продуктів горіння) поліетилен нагадує парафін, що цілком природно, оскільки хімічний склад їх однаковий і різняться вони лише за розміром молекул (ланцюгів).

Істотним недоліком поліетилену є його старіння під дією атмо­сферних впливів (кисню повітря, ультрафіолетових променів, тепла). При цьому відбувається поступове погіршення його властивостей (наприклад, підвищується жорсткість і знижується розтяжність плівок, погіршується зовнішній вигляд).

Поліпропілен подібний до поліетилену за зовнішнім виглядом і багатьма іншими властивостями (хімічними, діелектричними), від­різняється від нього здебільшого підвищеною жорсткістю, більшою механічною тривкістю і більш високою теплостійкістю. Температура плавлення його в залежності від розміру молекулярної маси знахо­диться в межах 160— 170°С. Ступінь кристалічності в нього дуже високий: пропілен, який випускається промисловістю, має змішану структуру, він містить як ізотактичні (стереорегулярні — 95—98%), так і атактичні (2—5%) ділянки ланцюгів.

Поліпропілен використовують для виготовлення деталей автомобілів і мотоциклів, холодильників, і для виробництва волокон і ниток, які мають високу стійкість до стирання і вигинів і використовуються, (для виготовлення мереж і канатів, брезентів, оббивних і фільтрувальних тканин, килимів).

Поліізобутилен. являє собою каучукоподібний :тичний м'який матеріал із високою морозостійкістю і хімічною стійкістю.

Полівінілхлорид Суспензійний полівінілхлорид різних марок використовується переважно для виготовлення вініпласту, кабельного пластику, ліно­леуму, а латексний — разом із пластифікаторами переважно для одержання більш м'яких і еластичних пластиків. Полівінілхлорид має значення для виготовлення пінопоропластів, використовуваних у якості тепло- і звукоізоляційних матеріалів.

Перхлорвініл. Його використовують також у виробництві клеїв (взуттєвих ) і волокон (для спеціальних тканин, мереж, канатів, щіток).

Фторопласти. їх застосовують у електро- і радіоапаратурі, хімічній промисловості, машинобудуванні й ін. Деталі на основі фторопластів використовують у вузлах тертя, наприклад у підшипниках

Полістирол використовуютьі полістирол для виготовлення виробів харчового призначення. Вироби харчового призначення з нього рекомендуються переважно для сухих продуктів.

Поліакрилати. застосовують для просочування тканин, дерева, паперу, покриття шкіри й інших матеріалів із метою підвищення їхньої вологостійкості і надання їм гарного зовнішнього вигляду.

Поліметилметакрилат. застосовується також для виготовлення різноманітних товарів широкого вжитку (господарських, галантерейних), причому як у чистому вигляді (листовий), так і у композиціях із наповнювачами і барвниками.

Поліакрилонітрил. виробництво масло- і жиростійкої гуми, для зниження крихкості полістиролу і полівінілхлориду (вініпласту).

Полівінилацетат. У лаках і клеях полівінілацетат звичайно використовується в суміші з фенолформальдегідними смолами, із нітроцелюлозою

Полівінілацеталі. Полівінілбутираль дає прозорі, світлостійкі, еластичні морозостійкі плівки з високими адгезійними властивостями до багатьох матеріалів, атому вважається кращим матеріалом для зклеювання скла.

Поліформальдегід виробляють високотривкі плівки і волокно, які спроможні добре забарвлюватися.

3. Фенолформальдегідні смоли і пластмаси. Резольна фенолформальдегідна смола. Застосовують у виробництві пресу­вальних матеріалів (прес-порошків і шаруватих пластмас), а також для одержання литих резитів, бакелітових лаків і синтетичних клеїв.

Аміноформальдегідні смоли і пластмаси. Для виготовлення різних виробів народного вжитку (посудо-господарських, галантерейних, культтоварів та ін.). Амінопласти застосовують для виготовлення не тільки багатьох посудо-господарських, галантерейних і культурно-побутових виробів, але також для деталей електроосвітлювального устаткування (ковпаки й абажури для ламп, ролики, кнопки, корпуси штепселів і вимикачів), радіотелевізійної і телефонної апаратури (корпуси приймачів, трубки й ін.)

Поліаміди. Поліамідами називають гетероланцюгові лінійні полімери, у яких окремі ланки ланцюгів пов'язані між собою амідним (пептидним) зв'язком. До недоліків поліамідів зараховують їхню слабку стійкість до дії кисню повітря (при нагріванні) і окислюючих агентів, (азотної кислоти, перекису водню, розчинів перманганату), а також речовин, що відбілюють, виділяють вільний хлор з поліамідів виробляють литтям підтиском віконні петлі, крани для раковин, лійки, дорожні складані вішалки, одежні кнопки, ґудзики, застіжки "блискавки", масажні головні щітки, намисто, фігурні каблуки для жіночого модельного взуття також для виготовлення труб, стрижнів, стрічок, ізоляційної оболонки, кабелів, підшипників, і т.п. їх застосовують.

Поліефіри. Поліефірами називають поліефірні смоли, одержувані поліконденсацією багатоатомних спиртів із багатооснов-ними кислотами або їх ангідрідами. Вони термореактивні і при нагріванні можуть затверджу­ватися, переходячи в неплавкий і нерозчинний стан. До них належать значно поширені алкідні смоли

Поліетилентерефталат. Використовуються, у виробництві тканин із застосуванням лавсанового волокна, які не мнуться та стійкі до дії мікроорганізмів. застосовують як підкладки магнітних стрічок при записі звуку і зображення, кіно-, фото- і рентгенівської плівки, застосовують також для упаковування харчових продуктів,

медикаментів і хімікатів.

Полікарбонати. Під дією сильних лугів полікарбонати руйнуються. Полікарбонати мають гарні механічні і діелектричні властивості і високу стійкість до старіння не тільки в звичайних умовах, але і при підви­щеній температурі, а також у киплячій воді. У той же час деталі з цього полімеру відрізняються великою стабільністю розмірів, не деформуються і зберігають гнучкість (плівки) при низьких температурах (—75°С). Полікарбонати починають горіти лише при високих температурах і можуть самогаситися. Виготовлення корпусів радіоприймачів й іншої апаратури, футлярів для інструментів, шестерен, болтів і гайок, фото- і кіноплівки, багатьох деталей холодильників, магнітофонів, обчислювальних машин, а також труб, кранів, насосів, волокон

Алкідні смоли (алкіди). Алкідні смоли термореактивні і при нагріванні поступово переходять у нерозчинний і неплавкий стан через стадії, аналогічні стадіям А, В і С фенолоформальдегідних смол. Однак затверднення їх потребує тривалого часу, що утрудняє їхнє застосування для пластмас. Виготовлення лаків емалей, які дають атмосферостійкі плівки і призначені для тривких

Зовнішніх покриттів, зокрема для покриттів автомобілів.

Ненасичені поліефіри. Затверділі ненасичені поліефіри прозорі, стійкі до дії води, багатьох кислот (крім азотної), розчинів солей, спирту, хитливі до дії лугів і гарячих кислот. Застосовують для виготовлення корпусів автомобілів, човнів і суден, а також у будівництві для виготовлення стін, перегородок, рам, дверей, дахів, раковин та ванн.

Епоксидні смоли (поліепоксиди). Для виготовлення вологостійких і хімічно стійких лаків, клеїв універсального застосування, а також цементів, шпаклівок

Поліуретанові смоли. Виготовлення шкіро- і каучукоподібних матеріалів (штучних шкір та ін.), а також легких і еластичних пінопо-ропластів, наприклад пінополіуретану (поролону). У виробництві меблів, одягу, як тепло- і звукоізоляційний матеріал.

Кремнійорганічні смоли. Застосовують у якості високотем­пературних мастил і гідрофобізуючого просочування, зокрема при виготовленні водовідтворюваних мастил, (креми для рук, взуття й ін.), рідини для просочування тканин, призначених для деяких видів верхньої сукні і головних уборів.

4. Термопластичними пластмасами (термопластами) – такі пластики, які при нагріванні розмякшуються і легко формуються у вироби а при охолодженні (після формування) застигають. Властивості їх змінюються при цьому обернено. Лише при тривалих термічних впливах можливі і необернені зміни. До термопластів належать поліетилен, поліпропілен, ПВХ, полістерол, поліамідні, поліакрилові пластики. Термопластичними є також ефіроцелюлозні й асфальтопекові пластмаси.

Різниця в поводженні термопластичних і термореактивних пластмас повязана з розходженням у хімічній будові смол, які застосовувались для їхнього виготовлення. Ланки ланцюгів термопластичних смол складаються з малореакційноспроможних атомних груп, тоді як ланцюги термореактивних смол містять велику кількість реакційноспромодних полярних груп, що легко взаємодіють при нагріванні один з одним і з молекулами інших речовин з утворенням тривких поперечних звязків, які необернено змінюють їхні властивості.(2)

5. Термореактивними пластмасами (реактопластами) є такі пластикі які розмякшуються лише в момент формування виробу (при нагріванні і тиску) й швидко втрачають цю спроможність у результаті хімічних реакцій, що відбуваються при термвчному впливі. При цьому відбувається зшивання полімерних ланцюгів і матеріал необернено переходить у неплавкий і нерозчинний стан. До них належать пластмаси на основі фенолу альдегідних, аміноальдегідних, поліефірних і ін. Смол. Різниця в поводженні термопластичних і термореактивних пластмас повязана з розходженням у хімічній будові смол, які застосовувались для їхнього виготовлення. Ланки ланцюгів термопластичних смол складаються з малореакційноспроможних атомних груп, тоді як ланцюги термореактивних смол містять велику кількість реакційноспромодних полярних груп, що легко взаємодіють при нагріванні один з одним і з молекулами інших речовин з утворенням тривких поперечних звязків, які необернено змінюють їхні властивості.(3)

6. Сполучення багатьох корисних властивостей дозволяє використовувати пластичні маси для виготовлення легких, тривких, зручних, гарних і дешевих предметів повсякденного вжитку, різноманітних за формою і кольором.

На основі пластичних мас формується асортимент посудо- гос­подарських, галантерейних і культурно-побутових товарів.

Асортимент пластмасових товарів побутового призначення

включає такі основні групи: господарські, галантерейні і культурно-побутові.

Господарські вироби з пластмас за призначенням підрозділяють на такі підгрупи: вироби посудо-господарчого вжитку (сухар­ниці, хлібниці, сільнички, глечики, коробки для продуктів, ємності для холодильників і тощо); вироби для ванної кімнати і туалету (кошики для білизни, вішалки для рушників, ємності для пральних порошків, щітки й ін.); вироби для саду і городу (лійки, ящики для інструментів, насадки для шлангів та ін.); вироби меблеві і для інтер'єру житлових помешкань (кашпо, горщики і підставки для квітів, стільці, карнизи, ящики, шафки, полки і т.п.).

Асортимент галантерейних виробів з пластмас набагато більший, що обумовлено перевагами, відзначеними раніше, а також можливістю імітувати коштовні матеріали (перлина, янтар, корал,

Перламутр, слонову кістку й ін.).

У асортимент культурно-побутових товарів із пластмас ївходять всілякі ігри, настільні прикраси, іграшки, канцелярські [Вироби, фотоприналежності й

7. Методи переробки пластмас у вироби можна поділити на групи в залежності від стану полімеру (сполучного) при формуванні.

1. Переробка у в'язкотекучому стані — формування виробів із литтєвих і пресувальних композицій литтям під тиском, екструзією, каландруванням, гарячим пресуванням.

2. Переробка у високоеластичному стані — формування виробів із підігрітих листів і труб пневматичними методами (вакуум- формуванням, видуванням) і гарячим штампуванням.

3. Переробка у твердому стані — механічна обробка на верстатах (вирубне штампування, вирізання, виточування, висвердлювання й ін.).

4. Виготовлення виробів безпосередньо з рідкого мономера. Цей метод можна назвати хімічним формуванням . Він застосовується при виготовленні листів органічного скла (поліметилметакрилату) полімеризацією метилметакрилату безпосередньо в плоских формах. Таким же способом (в особливих формах) одержують пінополіуретан.

5. Інші методи переробки - спікання, зварювання, склеювання.

Вибір методу переробки безпосередньо обумовлений характером змін пластмаси при нагріванні

Різноманіття властивостей пластмас і виробів із них досягають зміною складу, хім. Модифікацією, суміщенням із пластифікуючими добавками, структурною модифікацією.

8. Споживні властивості і якість готових виробів із пластмас обумовлені рядом чинників: якістю вихідних матеріалів і слушністю добору співвідношення складових частин пластичної маси, вибором конструкції і відповідністю її призначення виробу, дотриманням технологічних режимів переробки пластмаси, а також умовами транспортування і збереження. Відповідно до цього до якості виробів із пластичних мас пред'являють загальні вимоги (ергономічні, гігієнічні, естетичні, надійності) щодо виду і складу пластмаси, конструкції виробу, його зовнішнього вигляду, якості оздоби. До окремих видів виробів пред'являють спеціальні вимоги.

Вид і склад пластмаси обумовлюють основні споживні властивості виробів: функціональні, деформаційно-міцністні, естетичні, гігієнічні. Тому при оцінці якості виробів дуже важливо зна™__вид„ (природу) пластмас, використаних для їхнього виготовлення. Встановивши вид пластмаси і'знаючи її властивості, можна дати достатньо докладну характеристику властивостей виробу, а також умов і можливостей його використання.

Форма виробів повинна бути по можливості обтічною, кути і грані закруглені, а гранування і рельєфні малюнки - чіткими і ясними

Загальні художньо-естетичні вимоги до побутових, і зокрема до художніх виробів із пластмас, поки що не сформульовані.

Вироби харчового призначення повинні бути фізіологічно нешкідливими, а будівельні матеріали з пластмас — безпечними в пожежному відношенні.

9. Хімічний склад та фізико-механічні властивості усіх пластмас повинні відповідати вимогам чинних стандартів (ДСТУ і ТУ).

У залежності від призначення виробів, які випускаються, пластмаси випробовують на стійкість до дії холодної і гарячої води, розчинників і нафтопродуктів, хімічних реагентів (розчинів солей, кислот і лугів), а також до впливу світла, тепла, вогню, морозу й інших атмосферних впливів. Іноді визначають мікробіологічну стійкість, оскільки не всі пластмаси стійкі до дії мікроорганізмів.

Санітарно-гігієнічна оцінка. Багато синтетичних смол і пластмаси фізіологічно нешкідливі, проте утримуються в них (наприклад, при недостатньому очищенні) залишки вихідних низькомолекулярних іречовин (стирол, капролактам, формальдегід, фенол та ін.), а також деякі спеціально введені пластифікати, барвні речовини, каталізатори і стабілізатори, які є токсичними. Фізіологічно шкідливі речовини можуть виділятися з деяких пластмас також під впливом умов їхньої переробки й експлуатації виробів (особливо при підвищеній температурі і під впливом деяких харчових середовищ і при пожежі). Тому виробництво і використання пластмасових побутових товарів, що знаходяться в постійному контакті з людиною (харчовий посуд, тара й упаковування, іграшки й ін.), припускається в нашій країні лише з дозволу органів державного санітарного нагляду, а житлових будівельних матеріалів із пластмас, крім того, із дозволу органів пожежного нагляду.

10. Клеї являють собою розчини, дисперсії або розплави переважно Ііисокомолекулярних органічних і рідше неорганічних речовин, ■спроможних утворювати плівки.

. При затвердінні на поверхні твердих (Тіл (тобто знаходяться в контакті) клейова плівка з'єднує їх між Ісобою. Склеювання засноване на адгезії (прилипанні) клейової ?Плівки до поверхні тіл (матеріалів), що склеюються. Тривкість ¹ склеювання визначається інтенсивністю адгезії, а також когезією — тривкістю самої клейової плівки. Чим більше розмір сил, що обумовлюють адгезію, тим вище тривкість склеювання.

Склад клеїв. Основою клею є клеючий матеріал.

до складу клею можуть входити розчинники, наповнювачі, пластифікатори й речовини для затвердіння.

Розчинники (вода або органічні рідини) необхідні для переводу клеючої речовини у в'язкий розчин, зручний для використання.

Наповнювачі застосовують у вигляді порошкоподібних матеріалів (кварцовий пісок, деревну тирсу, каолін й ін.) здебільшого для зменшення усадки клейової плівки при затвердінні і зниження в ній внутрішніх напруг, що зменшують тривкість склеювання.

Речовини для затверднення застосовують в окремих клеях з метою прискорення переходу клейової плівки в затверділий стан і для підвищення стійкості клейового шва до дії води, нафтопродуктів і органічних розчинників.

Важливими показниками якості є в'язкість і життєздатність клею, а для окремих видів клеїв ще й стійкість до дії води, тепла, хімічних реагентів та інших чинників. Крім того, клеї повинні бути зручними для застосування. Термін їхнього збереження повинний бути достатньо великим. Вони не повинні містити токсичних речовин.

Клеюча спроможність клею оцінюється за тривкістю з'єднання двох стандартних зразків

В'язкість клею безпосередньо пов'язана з його клеючою спроможністю

Життєздатність клею характеризується часом, протягом якого він придатний для використання.

11. Основою клеїв тваринного походження є білкові речовини: колаген (у міздровому і кістковому клеях) і казеїн (у казеїновому клеї)

Тваринноо походження

Міздровий і кістковий клеї. Міздровий (столярний) клей являє собою суміш продуктів дезагрегації і часткового гідролізу білкової речовини шкірного покрову тварин — колагену. Його виробляють із обрізків сирих шкір і міздрь, складається здебільшого з підшкірної клітковини, що видаляється при виробці шкір.

. Міздровий клей у великих кількостях застосовують для склею­вання дерев'яних виробів і деталей, особливо при виробництві меблів. Кістковий клей є основним клеючим матеріалом при переплетенні. Міздровий і особливо кістковий клей широко застосовують також у малярській техніці для готування клейових (водяних) барвистих складів (білень). Внаслідок цього кістковий клей іноді називають малярським.

Казеїновий клей. Клеючою основою казеїнового клею є кислотний казеїн — білкова речовина, яка містить фосфор, що виділяється зі знежиреного молока за допомогою кислот. Технічний казеїн, що являє собою промитий і висушений сир, випускають у вигляді щільних або пористих шматків і зерен різноманітної форми, колір яких від білого (вищий сорт) до бурувато-жовтого (нижчий сорт).

Казеїновий клей застосовують для склеювання деревини в меблевому, фанерному й інших виробництвах. Крім сухого випус­кається рідкий (канцелярський) казеїновий клей, зручний для склею­вання паперу і картону. У великій кількості казеїнові клеї вико­ристовують для виготовлення клейових (казеїнових) барвистих сполук разом із луготривкими пігментами.

Рослиного

Основою клеїв рослинного походження є головним чином крохмаль (картопляний, кукурудзяний й ін.) і продукти його переробки (декстрин).

Крохмальні клеї (клейстери). їх готують із сирого крохмалю: картопляного і кукурудзяного (маїсового). Крохмаль є вуглеводом із загальною формулою (С₆Н₁₀ 0₅). Білий порошок крохмалю у воді не розчиняється, *але при нагріванні набухає в ній і перетворюється в клейстер, застосовуваний для склеювання переважно паперу і картону в картонажному і паперовому виробництвах. Крохмальний клей застосовують також у взуттєвому і кожгалантерейному виробництвах. У значних кількостях крохмаль споживається для оздоби бавовняних тканин і переробляється в декстрин.

Крохмальні клеї нестійкі до дії води і грибків, тому склеєні ними вироби повинні зберігатися в сухому приміщенні.

Декстриновий клей. Основою клею є декстрин, що складається із суміші продуктів гідролізу крохмалю. Його випускають у вигляді білого або жовтуватого порошку, а іноді також у вигляді шматків

Він характеризується повільним тужавінням, тому не викликає короблення матеріалів, що склеюються (креслень, фотографій).

12. Синтетичні клеї. Синтетичні клеї готують на основі синтетич-[них полімерів (каучуків і смол). Ця група клеїв стає в даний час найбільш важливою і великою. Більшість клеїв на основі синтетичних смол дають тривкі вологостійкі і грибостійкі клейові з'єднання. Багато з них відрізняються високою тепловою і хімічною стійкістю, а також універсальністю застосування. Ці властивості забезпечили широке застосування синтетичних клеїв для склеювання важливих деталей в авіаційній, автомобільній, електро-і радіотехнічній, хімічній, взуттєвій, швейній і інших галузях промисловості, а також у побуті.

Для виготовлення клеїв на основі синтетичних смол застосовують різноманітні термопластичні і термореактивні синтетичні смоли. Виготовлення клею полягає в розчиненні смоли в тому або іншому органічному розчиннику. Властивості клеїв визначаються властивостями застосовуваних смол.

Синтетичні клеї, в залежності від їхньої клеючої основи, можна поділити на три групи: клеї на основі синтетичних каучуків (еластомерів), клеї на основі термопластичних смол і клеї на основі термореактивних смол. Клеї на основі каучуків звичайно називають гумовими.

Гумові клеї. їх одержують розчиненням синтетичних каучуків (бутадієнового, дивінілстирольного, хлоропренового й ін.) або сирих гумових сумішей у бензині.

Клеї на основі термопластичних смол. Клейові з'єднання на основі термопластичних смол оборотні і недостатньо теплостійкі. Ці клеї застосовують переважно для неметалічних матеріалів у виробах, які не піддаються великим механічним напругам.

Клеї на основі термореактивних смол. Найбільше поширення [для виготовлення термореактивних синтетичних клеїв одержали резольні фенолоформальдегідні, сечовино- і меламінофор-мальдегідні, поліефірні і епоксидні смоли. У більшості випадків їх і застосовують у вигляді сироподібних розчинів в органічних розчинниках. Випускають також клеї у вигляді порошків, паст і плівок.

Клеї-герметики

Вони являють собою пастоподібні маси, що складаються з клеючої (сполучної) речовини, наповнювачів, пігментів, модифікуючих добавок, розчинників. У герметиків, що вулканізуються, вводять вулканізуючі речовини (перед використанням).

Сполучною основою герметиків є синтетичні смоли і каучуки (полісульфіди-тіоколи, кремнійорганічні смоли, полізобутилен, етиленпропіленові сополімери, бутилкаучук й ін.).

13. Сполучення надійних захисних і гарних декоративних властивостей лакофарбових покриттів звичайно досягається при багатошаровому послідовному нанесенні спочатку грунту і шпаклівки, а потім прошарків лаку або фарби. Верхній прошарок фарби звичайно покривають прошарком лаку.

Ґрунтовки відрізняються від емалевих фарб більш низьким, а шпаклівки — більш високим утриманням пігментів (разом із наповнювачами).

До загальних властивостей лакофарбових складів належать в'язкість, концентрація, швидкість висихання, покривна здатність, токсичність й ін.

Дуже впливає на фізико-механічні й оптичні властивості покриття концентрація плівкоутворювальної речовини. Вона повинна бути достатньою, оскільки тільки при цій умові досягається необхідна в'язкість лаку або фарби, а також товщина і тривкість плівки.

Стійкість до впливу оточуючого середовища є найважливішою властивістю лакофарбового покриття. її оцінюють за стійкістю до впливу вологи, світла, знижених і підвищених температур й ін.

Лакофарбовий матеріал для покриття обирають враховуючи призначення матеріалу за ТУ (або ДСТУ) та умови експлуатації виробу. При цьому враховують можливий метод нанесення, температуру сушіння, вогненебезпечність і токсичність матеріалу, його вартість.

14. Оліфи. Оліфами називають переважно перероблені рослинні

олії. їх застосовують для одержання лакофарбових покриттів як самостійно (при ґрунтуванні поверхні перед фарбуванням), так і в суміші з фарбовими пігментами (при виготовленні олійних фарб) і різноманітними смолами (при виготовленні масляно-смоляних лаків і емалей). До оліф належать також розчини алкідних (алкідно-масляних) смол і деяких інших органічних сполук.

До складу натуральних оліф входять перероблені рослинні олії і речовини, що прискорюють їхнє висихання — сикативи. До складу напівнатуральних і штучних оліф входять, крім того, органічні розчинники, за допомогою яких регулюють в'язкість зазначених оліф. У якості розчинників застосовують переважно бензин-розчинник (уайт-спирит), скипидар і сольвент-нафту.

При термічній обробці рослинних олій (нагріванні) разом із сикативами утворюються більш високомолекулярні з'єднання, що забезпечують одержуваній твердій плівці олії високу вологостійкість і підвищені механічні властивості. Так одержують натуральні оліфи.

Крім натуральних оліф на основі рослинних масел виготовляють оліфи, у яких натуральні рослинні олії піддані істотним хімічним змінам у результаті сильної (жорсткої) термічної обробки або додаванням хімічних реагентів, які викликають переетерифікацію молекул олії. Такі оліфи називають напівнатуральними.

Існує третя група оліф — штучні, які одержують зі штучних органічних плівкоутворювальних речовин.

Натуральні оліфи виробляють переважно з висихаючих рослинних олій, головним чином лляної і конопляної. Лише іноді до лляної або конопляної олій додають напіввисихаючі олії, (соняшникова) і піддають їх спільному виготовленню.

Напівнатуральні оліфи являють собою продукти глибокої термічної і хімічної переробки рослинних олій й інших рідких жирів, містять сикативи і деяку кількість розчинників. їх підрозділяють на ущільнені оліфи (оксоль й ін.), переетерифіковані (алкідні — глифталева і пентафталева) і комбіновані.

Якість оліф характеризується кольором, прозорістю, визначе­ними розмірами щільності, в'язкістю, вмістом золи і неомилюваних речовин, кислотними і йодними числами, а також числом омилення.

Якість олії тим вище, чим нижче його кислотне число, тобто чим менше в ньому вільних жирних кислот.

15. Лаки.Лаками називають розчини смол в органічних розчинниках.

Основними складовими частинами лаків є плівкоутворювальні речовини і розчинники.

Крім того, до складу лаків можуть входити розріджувачі, пластифікатори, каталізатори й ініціатори. У деяких випадках для пофарбованих лаків застосовують органічні барвники. У масляних лаках плівкоутворювачем, крім смоли, є олія (оліфа).

За призначенням лаки поділяються на такі групи: для зов­нішніх робіт (атмосферостійкі), для внутрішньої оздоби, для художніх робіт, стійкі до агресивних середовищ, термостійкі, електроізоляційні і лаки спеціального призначення (наприклад, лаки для оздоби шкіри, для покриття жерсті консервних банок й ін.).

За природою плівкоутворювальні речовини, лаки поділяють на такі групи:

• масляні (масляно-смоляні), виготовлені на основі рослинних масел і деяких природних і синтетичних смол;

• смоляні, виготовлені на основі природних і синтетичних смол;

• ефіроцелюлозні, виготовлені на основі ефірів целюлози;

• асфальтобітумні, виготовлені на основі природних і штучних асфальтів і бітумів.

У залежності від характеру плівкоутворення лаки підрозді­ляють на дві групи:

• які утворюють тверді плівки винятково за рахунок випару летючих розчинників,

які утворюють плівки не тільки за рахунок випару розчинників

Масляні (масляно-смоляні) лаки.

Вони являють собою розчи­ни різноманітних смол і рослинних олій із сикативами в органічних розчинниках (уайт-спириті, скипідарі й ін.). При їхньому виробництві переважає застосування різноманітних синтетичних смол (алкідних, маслорозчинних, фенолоформальдегідних й ін.).

Смоляні лаки. Ці лаки являють собою розчини синтетичних або природних смол в органічних розчинниках. У окремі лаки для підвищення еластичності їхніх плівок добавляють пластифікатори.

Смоляні лаки. Ці лаки являють собою розчини синтетичних або природних смол в органічних розчинниках. У окремі лаки для підвищення еластичності їхніх плівок добавляють пластифікатори.

16. Фарби. Фарбами, або фарбовими складами, називають суспензії пігмен­тів плівкоутворювальних речовин або їхніх розчинів. До складу фарби, крім плівкоутворювальної речовини і пігментів, можуть входити наповнювачі, пластифікатори, розчинники й ін.

Олійні фарби. Вони являють собою суспензії пігментів в оліфах із висихаючих і напіввисихаючих рослинних олій. За консистенцією їх поділяють на густотерті і готові до вжитку. Застосовують олійні фарби для захисних і декоративних покриттів металевих і дерев'яних конструкцій (дахів, стін й ін.) і різноманітних виробів. Вони не дуже блискучі, але вологостійкі й атмосферостійкі покриття.

У залежності від кольору використаних пігментів олійні фарби розділяють на дві основні групи: білила і кольорові фарби. Густотерті фарби випускають у більш різноманітному асортименті.

Емалеві фарби (емалі). Вони являють собою суспензії пігментів у лаках. Тому їх називають також лаковими фарбами. Їх одержують змішуванням і розтиранням пігментів із рослинною олією (оліфою) або лаком, а потім розведенням отриманої пасти олійним або іншим лаком.

Емалеві фарби випускають тільки в готовому до ужитку вигляді. Оскільки від емалей потрібно високий ступінь блиску, то для їхнього виробництва застосовують особливі тонкодисперсні пігменти з повною відсутністю грубодисперсних часток і забруднень. Окремі відтінки кольору емалей добирають звичайно змішування розведених однопігментних фарб.

17. Водно-емульсійні фарби. Вони являють собою суспензії пігментів (разом із наповнювачами) у водяних емульсіях плівкоутво­рювальних речовин.

Найпоширеніші емульсійні фарби на основі водяних дисперсій полі вінілацетату й акрилових смол, а також стиролобутадієнового латексу. Вони мають слабкий запах, не вогненебезпечні і швидко висихають. Плівки їх мають достатньо високу атмосферостійкість, гарну адгезію до металів, дерева, бетону, цегли і навіть до старих покриттів. Завдяки стійкості до дії лугу ці фарби можна наносити на свіжу штукатурку і цемент. їх розбавляють водою, легко наносять пензлем або фарборозпилювачем. Вони швидко сохнуть (від ЗО хв до 1-2 год) .

Клейові барвисті сполуки (фарби). Вони являють собою суспензії пігментів і наповнювачів у водяних клейових розчинах. У якості плівкоутворювальних речовини цих фарбових сполук, застосовують кістковий, міздровий, крохмальний або борошняний клеї, а також карбоксилметилцелюлозу й ін. Звичайно для клейових фарбових сполук застосовують сухі клейові фарби, що являють собою суміш пігментів із наповнювачами (крейдою).

Випускають сухі клейові фарби різного кольору, із яких готують клейові фарбові сполуки під час використання, застосовуючи їх здебільшого для фарбування оштукатурених поверхонь усередині помешкань. Клейові барвисті плівки нестійкі до впливу води: їх можна змити гарячою водою.

При одержанні клейових фарб застосовують охру, сурик, ультрамарин, фталоціанін й ін.

Силікатні фарби. Це суспензії лугостійких пігментів і напов­нювачів (крейди) у водяному розчині калієвого рідкого (розчинного) скла. їх випускають у вигляді густих паст, розведених перед ужитком водою до необхідної консистенції, або сухих сумішей пігменту з крейдою, із яких фарби готують розмішуванням у водяному розчині рідкого скла. Вони висихають при кімнатній температурі протягом З год, створюючи блискучі фарбові покриття, які, однак, малостійкі до атмосферних впливів.

Силікатні фарбові сполуки застосовують для фарбування цементних, гіпсових і вапняних поверхонь, а також для покриття дерев'яних виробів і споруджень з метою зменшення їхньої горючості.

18. (13)

19. Мийними засобами називають речовини або суміші речовин, які застосовуються для очищення (відмивання) поверхні твердих тіл від забруднення.

Найважливішими мийними засобами є мила і синтетичні мийні засоби.

Мила складаються з натрієвих або калієвих солей жирних кислот. У їхній склад можуть входити також солі смоляних і нафтенових кислот. Всі вони розчинні у воді і мають мийну дію.

Жирові мила, одержані при взаємодії жирів із їдкими лугами,

При взаємодії твердих жирів і їхніх жирних кислот із натрієвого лугу одержують тверді мила, а при взаємодії рідких жирів і жирних кислот із калієвого лугу — мазеподібні мила.

На відміну від жирових мил, багато синтетич­них мийних засобів являють собою солі органічних сульфокислот або сірчанокислих ефірів.

Сутність мийної дії. Найкращою мийною дією володіють натрієві і калієві солі жирних кислот, молекули яких містять 9—22 вуглецевих атомів у ланцюзі. Для мийної дії, таким чином, потрібно визначити оптималь­ний розмір молекул мила. Гарна мийна дія забезпечується також визначеною концент­рацією мильного розчину, у якому молекули мила агрегуються в міцели. Встановлено, що оптимум мийної дії жирових мил відповідає їх 0,1— 0,2%-ній концентрації.

Основні види мила. Залежно від фізичного стану мила підрозділяють на тверді (у шматках), мазеподібні, рідкі і порошкоподібні. Кожну з цих груп поділяють на мила з різноманітним вмістом жирних кислот (у вигляді жирнокислих солей).

Господарське мило. Господарські мила за призначенням підрозділяють на мила для прання і мила для відмивання посуду і господарських виробів.

Туалетне мило. Туалетні мила випускають у твердому (у шматках і порошкоподібні) і рідкому станах. Ці мила повинні мати гарну розчинність і підвищене піноутворення не тільки в гарячої, але й у холодній воді.

20. Господарське мило. Господарські мила за призначенням підрозділяють на мила для прання і мила для відмивання посуду і господарських виробів.

Мила для прання виготовляють переважно у вигляді шматків і порошків. Грудкове господарське мило (звичайне й освітлене) випус­кають з вмістом жирнокислих солей 72, 70, 66 і 60%. Тверде 60%-не господарське мило випускають у вигляді шматків по 400 г, 66%-не — по 365, 70% -не — по 340, а пилирувальне 72%-не — по 250 г.

Тверде (пилирувальне) 72%-не мило є кращим твердим госпо­дарським милом. Воно виробляється непрямим методом (із висалюванням). До складу його жирової основи входять саломас, технічні тверді жири (сало), рослинні олії, каніфоль і синтетичні жирні кислоти.

Тверді 60- і 66%-ні мила виробляють прямим і непрямим методами. Найбіль­шою істотною відмінністю їхнього складу є введення в жирову суміш до 6% нафтенових кислот (асидолу, милонафту). Жирова суміш складається із саломасу, синтетичних жирних кислот, рослинної олії, соапстоку, каніфолі, талової олії і нафтенових кислот.

Рідкі і мазеподібні мила варять аналогічно твердим із тією лише різницею, що застосовують інші види сировини. У більшості вони являють собою калієві солі жирних кислот розщеплених соняшникової, соєвої, конопляної й інших рослинних олій, а також соапстоку цих масел. До складу жирової суміші входять до 20% нафтенових кислот, 12—15% каніфолі і талової олії. У готовий мильний клей уводять 1—3% кальцинованої соди, поташу або хлористого калію, що забезпечує достатню рухливість мила й усуває "^! його зайву тягучість.

Туалетне мило. Туалетні мила випускають у твердому і рідкому станах. До складу жирової суміші туалетних мил, крім жирової сировини, яку використовують для вищих сортів ядрового мила, уводять, як уже відзначалося, деяку кількість кокосової олії або низькомолекулярні синтетичні жирні кислоти із невеличким вуглеводневим ланцюгом.

Тверді туалетні мила містять від 74 до 80% жирнокислих солей

Туалетні мила офарблюють водорозчинними аніліновими барвниками (родамін червоний, метаніл жовтий й ін.). У якості віддушок (від 1 до 1,5% маси мильної основи) застосовують натуральні ефірні олії (рожеву, гвоздикову й ін.) або синтетичні запашні речовини.

Для пом'якшення шкіри в деякі види туалетного мила додають важкоомилювальні жирові речовини, наприклад ланолін (вовняний жир), вазелін. Ланолін (1%) уводиться, зокрема, у мильну основу дитячого мила, яке виробляють без барвників і віддушок. У основу дитячого мила добавляють також 0,5—1% борної кислоти, яка володіє дезинфікуючою дією.

Дезинфікуючі речовини вводять в основу туалетних мил, призначених для лікувальних і дезинфікуючих цілей.

Якість туалетного мила (трьох груп) визначається переважно утриманням кокосової олії і тваринного сала в жировій суміші. Мила І і II груп дають дуже стійку піну і швидко підсихають. У жировій основі утримується більше сала і кокосової олії. Мила III групи виготовляють переважно із саломасу внаслідок чого вони дають малостійку піну і відрізняються від мил І і II груп більш сильним набряканням у воді.

Порошкоподібні туалетні мила одержують розпиленням розплавленого мила, до складу котрого попередньо вводять деякі добавки.

Рідкі туалетні мила, призначені для миття голови, являють собою водно-спиртові розчини калієвих солей жирних кислот (з вмістом близько 20%). У їхній склад уводять парфумерні віддушки.

21. Господарські мила за призначенням підрозділяють:на мила для прання; мила для відмивання посуду і господарських виробів. Мила для прання виготовляють переважно у вигляді шматків і порошків. Грудкове господарське мило випускають з вмістом жирнокислих солей 72, 70, 66 і 60%. Тверде 60%-не господарське мило випускають у вигляді шматків по 400 г, 66%-не — по 365, 70% -не — по 340, а пилирувальне 72%-не — по 250 г.

Тверде (пилирувальне) 72%-не мило є кращим твердим господарським милом. Колір його від світло-жовтого до жовтого.

Тверді 60- і 66%-ні мила виробляють прямим і непрямим методами. Вони мають колір від жовтого до світло-коричневого.

Рідкі і мазеподібні мила варять аналогічно твердим із тією лише різницею, що застосовують інші види сировини. Рідкі господарські мила застосовують для господарських і технічних цілей, а також у медицині.

Туалетне мило. На відміну від господарських мил, асортимент туалетних мил більш різноманітний. Туалетні мила випускають у твердому (у шматках і порошкоподібні) і рідкому станах. Ці мила повинні мати гарну розчинність і підвищене піноутворення не тільки в гарячої, але й у холодній воді.

Тверді туалетні мила підрозділяють: за призначенням — на туалетне і медичне, або спеціальне; за складом — на три групи, що відрізняються складом вихідної сировини і якістю мила; за кольором — на нефарбоване (біле) і пофарбоване (у різноманітні світлі тони); за запахом — на квіткове і фантазійне; за характером упаковування — на відкрите і закрите (в обгортці); за формою шматка - на звичайне і фігурне.

22. Основною складовою частиною синтетичних мийних засобів є органічні поверхнево-активні речовини, які володіють замочувальною, емульгуючою, пептизуючою і піноутворювальною спроможністю. Сукупність цих властивостей обумовлює їхня мийна дія. Для посилення мийної дії поверхово-активних речовин до складу синтетичних мийних засобів добавляють лужні і нейтральні електроліти, алкілоламіди, карбоксиметилцелюлозу і деякі інші речовини. Так, корисними добавками є вибілюючі речовини.

Виготовлення синтетичних мийних засобів полягає в упорядкуванні композиції, змішуванні і розчиненні всіх компонентів рецептури. Для одержання порошкоподібного засобу використовують сушіння. Далі йде розфасовування й упаковування готового продукту. Щоб знизити витрати на випарювання води, для порошкоподібних засобів готують найбільше концентровані композиції (до 55—60% сухої речовини), які фактично являють собою суспензії. Після ретельного перемішування таку композицію висушують у розпилювальних сушильних апаратах.

Добір доцільного складу (композиції) синтетичного мийного засобу (основної мийної речовини і корисних добавок) дозволяє виробляти мийні препарати різноманітного призначення.

Для прання вовняних, шовкових й інших цінних тканин застосовують порошки кращої якості, що складаються з первинних алкілсульфатів , сульфату натрію і невеличкої кількості алкілоламідів (2%). Іноді добавляють трохи гексаметафосфат, триполіфосфат або бікарбонат натрію для створення слабкого лужного середовища.

Рідкі препарати для прання вовняних і шовкових тканин не містять електролітів. У них уводять дещо більше алкілоламідів, а також сечовину тощо.Виробництво рідких мийних засобів простіше (не потребує сушіння).

Універсальні мийні засоби виготовляють звичайно із суміші алкілсульфатів і алкіларилсульфонатів, неіоногенної поверхнево-активної речовини , триполіфосфату натрію (до 40%), алкілоламідів (2%), карбоксиметилцелюлози (приблизно 1%) і оптичних вибілювачів; рН 1%-ного водяного розчину цих засобів не перевищує 9,5.

Мийні засоби для прання бавовняних і лляних тканин, у тому числі виготовлених із застосуванням синтетичних волокон, виготовляють переважно з алкіларилсульфонатів з додаванням у деякі також алкілсульфати й алкілсульфонати. До складу цих засобів входять карбоксиметилцелюлоза, алкілоламіди, триполіфосфат натрію і до 10—15% кальцинованої соди, хімічні й оптичні вибілювачі.

Засоби для прання грубих і сильно забруднених тканин складаються з алкіл- і алкіларилсульфонатів і великої кількості лужних солей .

Рідкі засоби для миття голови готують на основі повторних алкілсульфатів. До них добавляють також спирт, гліцерин, віддушки й ін.

23. Побутові синтетичні мийні засоби в залежності від призначення поділяються на такі групи:

• засоби для прання вовняних і шовкових тканин (рН 1%-ного розчину 7—8,5);

• засоби для прання бавовняних і лляних тканин (рН 10—11,5);

• засоби універсального типу — для прання різноманітних тканин, у тому числі і з хімічних волокон (рН 9—9,5);

- засоби для прання грубих і сильно забруднених тканин, :зокрема спецодягу;

|- засоби для туалетних цілей (шампуні для миття волосся й ін.);

- засобу для миття посуду, інвентарю й ін.

Основну масу синтетичних мийних засобів сьогодні становлять пральні порошки. У меншій кількості випускають рідкі мийні засоби і пасти.

Рідкі препарати для прання вовняних і шовкових тканин не містять електролітів. Перевага їх також у тому, що вони не утворюють пилу і зручні в застосуванні.

Універсальні мийні засоби, призначені для тканин із суміші природних і синтетичних волокон. До таких засобів належать, зокрема, широко відомий порошок "Лотос". Прання виробів із бавовни і льону подібними засобами дозволяється з кип'ятінням білизни, а із вовни і шовку — при температурі не вище 45°С.

Мийні засоби для прання бавовняних і лляних тканин, у тому числі виготовлених із застосуванням синтетичних волокон. У пральному розчині вони створюють досить сильне лужне середовище (із рН до 11,5).

27. Ассортимент мебели классифицируют по виду материалов, назначению, способу производства, функциональному использованию, конструкции, комплектности и т.д.

По виду материала мебель подразделяют на: деревянную, пластмассовую, металлическую и комбинированную.

По назначению мебель делят на бытовую и для общественных помещений.

Бытовая мебель предназначена для обстановки различных помещений квартир, дач, для использования на открытом воздухе. К ней относится мебель для: общей комнаты; спальни; столовой; кабинета; детской; кухни; прихожей; ванной.

Мебель для общественных помещений и офисов предназначена для обстановки предприятий и учреждений с учетом характера их деятельности и специфики функциональных процессов. К ней относится мебель для административных помещений, аптечная, библиотечная, гостиничная, дошкольных учреждений, залов ожидания транспортных учреждений, медицинская, общежитий, предприятий бытового обслуживания и общественного питания, спортивных сооружений, театрально-зрелищных предприятий и читальных залов.

По способу производства различают мебель столярную, гнутую, из гнуто-клееных деталей и плетеную.

По функциональному использованию мебель бывает для сидения и лежания, для хранения одежды, посуды, белья и книг, для приготовления и приема пищи, для работы, для культурно-массовых нужд.

По возрастному признаку выделяют мебель для взрослых и для детей.

По общей конструкции мебель бывает брусковой и корпусной.

Брусковая мебель состоит из отдельных конструкционных элементов — брусков.

Корпусная мебель бывает: щитовая; рамочная;рамочно-щитовая.

В зависимости от особенностей конструктивного решения мебель подразделяют на разборную и неразборную.

Разборная мебель бывает: универсально-сборная; секционная.

Неразборная мебель бывает: складная; трансформируемая.

По месту установки различают мебель встроенную, навесную и передвижную.

По комплектности мебель делят на штучную и комплектную в виде гарнитуров и наборов.

Требования, предъявляемые к качеству. Выпускаемая мебель по своим параметрам должна соответствовать утвержденному образцу-эталону и требованиям, указанным в нормативной документации. Правильный выбор формы и конструкции мебели, соответствие ее функциональных и габаритных размеров размерам помещения и тела человека позволяют обеспечивать прямое использование мебели по своему функциональному назначению. Устойчивость, прочность, долговечность, обеспечение быстрой трансформации при эксплуатации, возможность качественной сборки и ремонта, легкость и доступность очистки также во многом зависят от оригинальности конструкции и целесообразности размеров мебели. Изготовитель обязан самостоятельно устанавливать срок службы товаров длительного пользования, к которым отнесены изделия мебели и информировать о нем потребителя (покупателя). Срок службы мебели должен устанавливаться с действующими нормами. Мебель не должна оказывать негативного влияния на жизнедеятельность человека, а именно, выделять в окружающую среду вредные токсичные вещества. Поэтому, все синтетические материалы и материалы, изготовленные из вторичного сырья, используемые для изготовления мебели должны быть разрешены к применению национальными органами Санэпиднадзора. Качество готовой мебели во многом определяется свойствами и качеством используемых мебельных материалов, которые по законодательству должны быть обязательно сертифицированы.

28. По технологическому назначению различают материалы конструкционные, отделочные, облицовочные, настилочные, обивочные, клеящие, лицевую и крепежную фурнитуру. По природе материалы делят на древесные, полимерные, металлические, текстильные и комбинированные.

В общем перечне всех материалов, используемых в мебельной промышленности, одно из первых мест занимают древесные материалы и их полуфабрикаты. Основным сырьем для их получения является древесина.

Древесина подразделяется на хвойные и лиственные породы. В свою очередь лиственные породы делятся на кольцесосудистые и рассеянно-сосудистые.. Для изготовления мебели также используют экзотические породы древесины, которые ввозят из зарубежных стран с тропическим климатом. Древесина как природный материал, обладает совокупностью физических, химических и биологических свойств, которые в свою очередь обусловливают ее высокую декоративность и пригодность к технологической обработке. К основным физическим свойствам древесины относятся цвет, блеск, текстура, объемная масса, твердость, прочность. Химические свойства древесины — это отношение ее к воде, кислотам, щелочам и другим химическим реагентам. Биологические свойства древесины характеризуются ее стойкостью против грибов и насекомых. По биостойкости все породы древесины подразделяются на малостойкие, среднестойкие и наиболее стойкие.

Конструкционные материалы для изготовления каркаса мебели.

Пиломатериалы — это доски и бруски, получаемые путем распиловки круглого леса вдоль волокон.

Древесно-стружечные плиты (ДСП) применяются для изготовления всех видов мебели, за исключением стульев и кресел.

Древесно-волокнистые плиты средней плотности для фасадных деталей мебели изготавливают двух марок ТСН-30 и ТСН-40. Основу этих плит составляют измельченные волокна неценных пород древесины, обработанные при высоком давлении и температуре смесью феноло-формальдегидной смолы и парафина.

Древесно-волокнистые плиты (ДВП) получают из волокон неценных пород древесины, бумаги и других отходов путем прессования и термической обработки.

Клееную фанеру изготавливают склеиванием нечетного количества от 3 до 13 листов лущеного шпона с перпендикулярным расположением волокон в смежных листах..

Столярные плиты выпускают в виде реечных щитов, собранных из несклеенных (НР) или склеенных (СР) между собой реек древесины, а также реек из склеенных в блок досок (БР).

Мебельные щиты представляют собой рамки, заполненные древесной стружкой или бумажно-сотовым заполнителем.

Отделочные и облицовочные материалы. Для придания красивого внешнего вида мебели, улучшения ее гигиенических свойств, про­дления срока службы и предохранения от воздействия окружаю­щей среды на мебельные деревянные изделия наносят защитно-декоративные покрытия.

Материалы для подготовки поверхности древесины или древесно-плитного материала к отделке. мастики, грунты и шпатлевки; порозаполнители; отбеливающие вещества; красители и протравы.

Материалы для прозрачной отделки. Мебельные лаки — это жидкие растворы пленкообразующих веществ в органических растворителях, которые в зависимости от рода основного пленкообразующего материала делятся на нитроцеллюлозные (НЦ), полиэфирные (ПЭ), полиуритановые (УР), полиакриловые (АК), меламиновые (МЛ) и т.д. По степени блеска лаковые покрытия мебели подразделяются на высокоглянцевые (ВГ), глянцевые (Г), полуглянцевые (ПГ), полуматовые (ПМ) и матовые (М).

Материалы для непрозрачной отделки: строганный и лущеный шпон, декоративные пленки (синтетические шпоны), бумажно-слоистые пластик, емали.

29. По назначению мебель делят на бытовую и для общественных помещений.

Бытовая мебель предназначена для обстановки различных помещений квартир, дач, для использования на открытом воздухе. К ней относится мебель для: 1)общей комнаты - шкаф с витриной или горка, сервантная тумба, зеркало, стол, 6 стульев; 2)спальни - шкаф для одежды и белья (трех-, четырех- и пяти­дверные) или шкаф-купе от 1,5 до 3,5 м длиной, двухспальная кро­вать, две прикроватные тумбочки, комод, зеркало; 3)столовой - сервантная тумба или горка, стол и 6 стульев;

4)кабинета - стол письменный, шкаф для книг, тумба для ауди-и видеоаппаратуры и компьютерной техники, зеркало, рабочее кресло; два кресла; 5)детской (юношеской) - двух- и трехдверный шкаф, кровать одинарная, шкаф-секретер, письменный стол, стол для компью­терной техники, тумба для постельных принадлежностей. Детскую мебель выпускают как в виде гарнитура, так и в виде отдельных предметов (стулья-кресла, кресла-качалки, детские кро­вати, ящики для игрушек, манежи и др.). В мебели для детей основ­ные функциональные размеры нормированы в зависимости от воз­раста ребенка; 6)кухни - шкаф для посуды, шкаф под мойку, полки и шкафы навесные, стол рабочий, стол обеденный, 4 стула или табурета, встроенная техника (электро- или газовые плиты, воздухоочисти­тель, холодильник, посудомоечная машина, СВЧ-печь и т.д.). Изготавливают кухонную мебель как в виде наборов, так и в виде отдельных предметов. Для отделки используют материалы, обеспечивающие получение защитно-декоративного покрытия с высокими водо-, химически- и теплостойкими свойствами и красивым внешним видом; 7)прихожей - вешалка с зеркалом, тумба для обуви, банкетка. Вешалки могут быть пристенными, навесными или передвижными; 8)ванной - ванная либо душевая кабина, шкаф под раковину, навесные полки или шкафчики. Мебель для ванной комнаты изготавливают, как правило, из конструкционного пластика, обладающего высокой прочностью и легкостью. Мебель из стеклопластика, эксплуатируемая в условиях повышенных температуры и влажности, не разбухает, не коробит­ся и не деформируется.

30. Контроль качества мебели. Приемку мебели по качеству в торговле начинают с внешнего осмотра целостности и сохранности упаковочной тары. Мебель в подмоченной или испорченной таре должна быть немедленно распакована. Вскрытие тары необходимо проводить осторожно. При приемке партии мебели контролируют внешний вид изделий, качество их изготовления и сборки, требования к трансформации и фурнитуре, качество стеклоизделий и зеркал, комплектность.

Эстетическое восприятие мебели зависит от ее внешнего вида. Дефекты внешнего вида дифференцированы и допускаются с ограничениями или вообще не допускаются в зависимости от их вида, размера, качества, местонахождения и вида отделки мебели.

Облицовка из натурального шпона и других синтетических ма­териалов при непрозрачной отделке мебели для пластей и кромок у лицевых поверхностей подбирается одинаковой по породе, тек­стуре (рисунку) и цвету. При этом на облицованной поверхности не допускаются морщины, пробой клея, отклонения и пузыри под облицовкой, шероховатости и потертости поверхности, заметные расхождения полос облицовки, проседание шпона.

Все поверхности деревянной мебели должны быть хорошо защищены и отшлифованы, а ребра изделий заовалены.

При сборке мебели не допускаются зазоры в соединениях деталей, перекосы, слабое крепление, отсутствие устойчивости опор изделия с ровной горизонтальной поверхностью, покоробленность, трещины. Трансформируемые, выдвижные, раздвижные элементы изделий должны иметь свободный ход без заеданий и перекосов.

Вся съемная лицевая и внутренняя крепежная фурнитура устанавливается таким образом, чтобы было обеспечено прочное и плотное без зазоров соединение всех деталей, повышающее жесткость и устойчивость конструкции.

Номинальная толщина полок из стекла устанавливается в зависимости от их длины и колеблется от 4 до 6 мм. Толщина стеклянных раздвижных дверей также должна быть не менее 4 мм.

В мягкой мебели не допускаются такие дефекты, как неравномерность настила мягкого элемента по толщине, морщины обивочной ткани, перекос рисунка и ткани на поверхности, неровности и кривизна швов мягкого элемента, кривые отстрочки и несоответствие цвета ниток цвету обивочных тканей.

При приемке сборно-разборной и комплектной мебели, поставляемой в торговую сеть в разборном виде проверяют правильность оформления маркировки, наличие инструкций по сборке и схемы монтажа, количество и четкость нумерации изделий, входящих в комплект.

31. Охарактеризувати способи декорування виробів з пластмас. Для ряду виробів застосовують двоколірне лиття, а також декорування їхньої поверхні гравіюванням, гарячим тисненням, розфарбовуванням (преса, деколь), металізацією.

32. Загальна характеристика пластмас та виробів на їх основі, їх переваги та недоліки. Для найважливіших загальних властивостей більщості пластмас належить їхня легкість, достатня механічна тривкість, хімічна стійкість, мала теплопро­відність, високі діелектричні властивості, гарний зовнішній вигляд. Деякі пластмаси мають високу прозорість.

Фізико-механічні властивості пластмас дуже різноманітні, тому з них можуть бути виготовлені як жорсткі і пружні, так і гнучкі шкіроподібні і каучукоподібні матеріали.

Вироби з пластмас, як правило, не потребують декоративних покриттів, оскільки звичайно мають гладку блискучу поверхню, що надає їм гарний зовнішній вигляд.

Істотним недоліком пласт­мас є їхнє старіння, яке відбувається під дією кисню повітря, воло­ги, світла (особливо ультрафіолетових променів), механічних і тер­мічних впливів.

Господарські вироби з пластмас за призначенням підрозді­ляють на такі підгрупи: вироби посудо-господарчого вжитку (сухар­ниці, хлібниці, сільнички, глечики, коробки для продуктів, ємності для холодильників і тощо); вироби для ванної кімнати і туалету (кошики для білизни, вішалки для рушників, ємності для пральних порошків, щітки й ін.); вироби для саду і городу (лійки, ящики для інструментів, насадки для шлангів та ін.); вироби меблеві і для інтер'єру житлових помешкань (кашпо, горщики і підставки для квітів, стільці, карнизи, ящики, шафки, полки і т.п.).

У асортимент посудо-господарчих товарів входять вироби, які контактують із харчовими продуктами (для сухих, холодних і гарячих харчових продуктів), а також інші господарські вироби (підноси, підставки для чайника, губки для миття посуду, ємності для збереження ножів, виделок, ложок та ін.).

Асортимент галантерейних виробів з пластмас набагато більший, що обумовлено перевагами, відзначеними раніше, а також можливістю імітувати коштовні матеріали (перлина, янтар, корал,перламутр, слонову кістку й ін.). Для цього особливо придатні (оліметилметакрилат, полістирол і сополімери стиролу, Иіолікарбонат, етрол АЦ та ін. Основну масу галантерейних товарів ЕІЗ пластмас становлять туалетні приналежності, гребінці та щітки, Ьурнітура для одягу, прикраси, декоративні вироби, предмети для |рукоділля й ін.

У асортимент культурно-побутових товарів із пластмас ївходять всілякі ігри, настільні прикраси, іграшки, канцелярські вироби, фотоприналежності й ін.

33. Охарактеризуйте дефекти виробництва виробівіз пластмас та причини їх виникнення.У виробах із пластмас може зустрічатися ряд характерних дефектів. Вони виникають як від невдало підібраного складу пласт­маси, так і від неправильного вибору і недотримання технологічного режиму її переробки у вироби, а також унаслідок недостатньо ретельної обробки уже відформованих виробів. Багато дефектів виникає при недостатньо високих температурах і тиску при формуванні, при надлишковому утриманні летких речовин у формувальному матеріалі, при неправильній конструкції і поганому виготовленні пресувальних і литтєвих форм. Якщо внутрішня поверхня форми недостатньо відполірована і має дефекти (подряпини, ризики, щербини і т.п.), то при формуванні виробу усі вони відіб'ються на його поверхні. Звичайно, крім зачищення задирок і затверділих плівок, відформовані вироби не потребують додаткового опрацювання. При неякісному зачищенні виникають дефекти.

Характерною рисою литих виробів є гладка і блискуча (лита) поверхня. У пресованих виробів поверхня, як правило, менш блискуча і нагадує ковану (пресовану). Дуже важливе дотримання режиму охолодження відформованого виробу або проведення спеціальної термообробки його після формування. При неправильному прове­денні цих процесів у виробах створюються великі внутрішні напруги, що викликають жолоблення й утворення тріщин.Одні дефекти ведуть до браку, а інші можуть допускатися, ал вони погіршують зовн. якість виробу.

34. Порівняльна характеристика властивостей та сфери застосування пластмас на основі поліетилену та поліпропілену. Зовнішній вигляд і багато інших властивостей обох поліетиленів мало різняться. Випускаються вони у вигляді гранул (зерен) або порошків і після сплавки являють собою тверді рогоподібні продукти білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, напівпрозорі, а в тонкому прошарку (плівки) — прозорі.

При кімнатній температурі поліетилен не розчиняється в органічних розчинниках і стійкий до дії кислот і лугів

Істотним недоліком поліетилену є його старіння під дією атмо­сферних впливів (кисню повітря, ультрафіолетових променів, тепла). При цьому відбувається поступове погіршення його властивостей

Як один із кращих у високочастотній техніці сучасних діелектриків, поліетилен широко застосовують у електро- і радіотехніці, зокрема для ізоляції електричних проводів і кабелів.

Поліетилен, як неполярний полімер, малопроникний для парів води й інших полярних рідин. Більш проникний він для парів неполярних рідин (бензину, бензолу і т.п.).

Поліпропілен подібний до поліетилену за зовнішнім виглядом і багатьма іншими властивостями (хімічними, діелектричними), від­різняється від нього здебільшого підвищеною жорсткістю, більшою механічною тривкістю і більш високою теплостійкістю. Температура плавлення його в залежності від розміру молекулярної маси знахо­диться в межах 160— 170°С.

Усадка його в литтєвих формах значно нижча, ніж поліетилену, що сприяє кращій якості виробів. Як і поліетилен, поліпропілен у багатьох випадках попередньо переробляють у листи і труби, які потім служать для виготовлення плівок і формування різноманітних виробів (роздуванням, штампуванням тощо) Поліпропіленові плівки прозоріші, ніж поліетиленові, і рівноцінні в цьому відношенні целофану, але з більш високими фізико-механіч-ними і діелектричними властивостями. Вони рекомендуються для світлотехнічного призначення (абажури й ін.). Сировинні можливості і гарні властивості поліпропілену обумовлюють перспективність його застосування. Він фізіологічно нешкідливий. З нього виготовляють фляги, пляшки, флакони і посудо-господарчі вироби, що відрізня­ються високою прозорістю і які можна стерилізувати в киплячій воді без будь-яких ознак деформації.

Переверщуючи поліетилен за теплостійкістю, поліпропілен поступається йому за морозостійкістю, (температура крихкості лежить у межах від —5 до —15 °С). Тому з нього не рекомендується виготовляти вироби, які піддаються в процесі експлуатації при температурі нижче —5°С ударним навантаженням

35. Порівняльна характеристика властивостей та сфери застосування пластмас на основі амінопластів та фенопластів. Всі фенопласти виробляють переважно у вигляді пресувальних матеріалів, які являють собою композиції новолачної або резольної смоли переважно з порошкоподібними, волокнистими і шаруватими наповнювачами.

Вироби з фенопластів мають гарну вологостійкість, масло- і бензостійкість та достатньо високу стійкість до дії кислот й інших хімічних реагентів. Однак вони недостатньо стійки до дії лугів і концентрованих кислот; шаруваті і волокнисті фенопласти відрізняються також підвищеною механічною тривкістю.

Фенопласти мають високу теплостійкість і гарні діелектричні властивості. Цим обумовлене їхнє використання при виготовленні корпусів електроустановчої арматури.

Вироби з фенопластів майже несхильні до старіння та стійкі до дії цвілей, оскільки фенол і формальдегід мають фунгіцидні властивості.

Вироби з амінопластів мають велику твердість, досить високу теплостійкість і механічну тривкість. Вони стійкі до дії води, слабких кислот і лугів, нафтопродуктів (бензину, гасу, мастильних масел) і розчинників (спирту, ацетону, бензолу й ін.). Вони стійкі до дії цвілевих грибів, оскільки формальдегід є фунгіцидом. Менш стійкі амінопласти до дії сильних кислот і лугів, що викликають їхню руйнацію.

Істотна відмінність амінопластів від фенопластів складається в безбарвності і світлостійкості, а також у відсутності запаху і меншого виділення при дії води шкідливих речовин. Ці властивості обумов­люють можливість застосування мелаліту й у тих випадках, у яких фенопласти не можуть бути застосовані (для харчового посуду, але не для гарячої їжі).

36. Охарактеризувати способи визначення виду пластичної маси. Вид і склад пластмаси обумовлюють основні споживні властивості виробів: функціональні, деформаційно-міцністні, естетичні, гігієнічні. Тому при оцінці якості виробів дуже важливо знати вид„ (природу) пластмас, використаних для їхнього виготовлення. Встановивши вид пластмаси і'знаючи її властивості, можна дати достатньо докладну характеристику властивостей виробу, а також умов і можливостей його використання.

Найточніше точно природу і властивості пластичних мас визна­чають методами хімічного і фізико-механічного аналізів у лабора­торних умовах. Ці методи в більшості випадків відрізняються складністю і тривалістю виконання, тому вони не застосовуються при товарознавчій оцінці якості виробів із пластмас. Найпростішим і швидким способом встановлення природи пластмас є визначення характеру горіння матеріалу. Результати такого визначення разом із даними зовнішнього огляду виробу в більшості випадків дозволяють товарознавцю досить точно встановити природу пластмаси. При розпізнанні матеріалу виробу відзначають колір випробуваного зразка, прозорість, гнучкість, запах, характер зламу, спроможність до розм'якшення при нагріванні й інші особливості. Пластмаси з термореактивних смол при нагріванні до 70—80°С зберігають свою звичайну твердість, тоді як надтверді термопласти — розм'якшуються. Прозорими звичайно бувають вироби з поліметилметакрилату (органічного скла), полістиролу, поліпропілену, полікарбонатів, целулоїду. Проте, як відзначалося раніше, із цих же пластмас виробляють напівпрозорі і непрозорі вироби.

37. Охарактеризувати властивості, асортимент та сфери застосування пластмас не основі полівінілхлориду. Висока стійкість до дії води, багатьох хімічних реагентів, жирів і нафтопродуктів, а також гарні діелектричні властивості тощо обумовили широке застосування полівінілхлориду.

Істотним його недоліком є порівняно низька теплостійкість і термостабільність (термостійкість). При температурі 65—70°С непластифікований полівінілхлорид починає розм'якшуватися і з жорсткого матеріалу перетворюється в еластичний (резиноподібний), а при нагріванні до 140°С починається його розпадання, не досягаючи розплавленого (текучого) стану.

У виробництві кабельних шнурів і проводів полівінілхлорид майже цілком замінив ізоляцію з свинцю, гуми і бавовняної тканини. Він відрізняється водонепроникністю, не набухає у воді, олії і бензині, має хімічну стійкість і достатньо високі діелектричні властивості (декілька нижче, ніж у вініпласту).

Для упаковування харчових продуктів (жирів, сиру й ін.) придатні плівки з полівінілхлориду, сполученого з нитрильним каучуком (до 40%). Такий спосіб пластикації полівінілхлориду за допомогою полімерного пластифікатора забезпечує нешкідливість і малу змінюваність властивостей матеріалу в часі. Розроблені і застосовуються литтєві композиції полівінілхлориду з нітрильним каучуком для виготовлення ємностей для деяких харчових продуктів, а також парфумерних товарів (флакони).

У залежності від призначення випускають декілька видів листового і плівкового пластикату: листовий прокладочний; плів­ковий (пакувальний), для накидок, клейонки, для виготовлення підошов і верхньої частини відкритого (літнього) взуття й ін. Випус­кають також пластифіковані плівки ПВХ для галантерейних виробів, пофарбованих у різні кольори, гладкі і тиснені, товщиною 0,2-0,7 мм. їх виробляють каландруванням. Використовуються вони для поясів, сумок, гаманців, книжкового плетіння і т.д. При виготовленні виробів застосовують метод зварювання струмом високої частоти. Полівінілхлоридні плівки для цих виробів повинні бути не липкими, водостійкими, без неприємного запаху.

38.Порівняльна характеристика властивостей плівкових матеріалів на основі різних полімерів. Плівкоутворювальні речовини із сильною міжмолекулярною взаємодією (із високою когезією) звичайно мають слабку адгезію, і навпаки, при слабкій міжмолекулярній взаємодії плівкоутворювача адгезія сильніша. Пояснюється це тим, що при сильній міжмолеку­лярній взаємодії молекулярні ланцюги плівкоутворювальної речовини (наприклад, кристалізуючого полімеру) менш гнучкі і гірше проникають у нерівності і пори виробу, що перешкоджає встановленню молекулярного контакту на можливо більшій площі торкання плівки покриття і поверхні тіла.

Утворення плівки в результаті випару розчинників із розчину (лаку або фарби) і дисперсійного середовища з водяної емульсії (водоемульсійної фарби) є фізичним процесом. Вихідна плівкоутво­рювальна речовина при цьому хімічно не змінюється і за допомогою розчинників може бути знову переведена в розчинний стан. Такий процес плівкоутворення є оборотним. За цим типом утворюються плівки з розчинів (спиртових лаків, нітролаків й ін.) і емульсій.

Плівкоутворення з емульсій має деякі відмінності від плівкоутворення з розчинів. При поступовому видаленні дисперсійного середовища з емульсії частки плівкоутворювальної речовини починають злипатися (відбувається процес аутогезії). Гарні захисні властивості такої плівки досягаються тільки при повному самозли-панні часток плівкоутворювальної речовини емульсії. Емульгатори, введення яких в емульсію обов'язкове, утруднюють самозлипання (аутогезію).

Процес плівкоутворення в ряді випадків відбувається спочатку в результаті випару розчинників, а потім унаслідок хімічних реакцій. Так утворюються плівки з лакофарбових складів на основі ущіль­нених оліф, алкідних смол й ін. Спроможність висихати й утворювати тверді плівки, що міцно прилипають до поверхні різноманітних тіл, пов'язана з утриманням і ступенем ненасиченості жирних кислот, що входять до їх складу. Чим більше утримується

39. Охарактеризувати асортимент пластмас на основі ефірів целюлози. Значно поширеними пластичними масами на основі ефірів целюлози є целулоїд і ацетилцелюлозні пластики (плівки, волокна, литтєві матеріали). Литтєві матеріали на основі ефірів целюлози одержали назву етролів (від початкових слів: електрика, телефон, радіо), оскільки вперше їх почали застосовувати здебільшого для деталей електрорадіотелефонної апаратури.

Целулоїд — найважливіша пластична маса на основі нітроцелю­лози. Він являє собою колоксилін, пластифіцирований спиртовим розчином камфори. Камфора — безбарвна кристалічна речовина зі специфічним запахом, застосовується у вигляді спиртового розчину і є гарним пластифікатором нітроцелюлози. Замість камфори застосовують також дібутилфталат і касторову олію.

У виробництві целулоїду нітроцелюлозу (колоксилін) змішують із спиртовим розчином камфори і піддають вальцюванню до одержання однорідної маси, яку пресують у блоки. Блоки розрізають на спеціальних стругальних машинах на листи і сушать, а потім у підігрітому стані випрямляють під пресом і полірують. У вигляді тонких пластин і листів целулоїд випускають для переробки в різноманітні вироби методами гарячого штампування і видування. На внутрішньому боці виробів часто можна помітити сліди стругання листів.

Випускають декілька видів целулоїду: технічний (прозорий, білий), галантерейний (прозорий, непрозорий), для прокладок при виготовленні безосколочного скла й ін.

Пластики на основі ацетилце­люлози застосовують переважно у вигляді плівок, волокон і етролів Цінною властивістю ацетилцелюлози є досить висока тепло­стійкість. Вона починає розм'якшуватися тільки при температурі 100— 110°С, залишаючись розм'якшеною до 200°С, після чого змінює колір (буріє), а при 230°С деструктується, не переходячи в розплавлений стан. Ацетилцелюлоза вигідно відрізняється від нітроцелюлози високою світлостійкістю, важкою займистістю і майже повною негорючістю. Внаслідок цього ацетилцелюлозні (із триацетату) плівки застосовують замість вогненебезпечних нітроцелюлозних плівок, хоча останні і більш водостійкі. Ацетилцелюлозні плівки одержують переважно методом відливання з розчинів із наступним випаром розчинників. Вони не мають запаху і нетоксичні, а тому застосовуються для упаковування багатьох харчових продуктів.

40. Призначення та класифікація товарів побутової хімії. Товари побутової хімії застосовуються в побуті для підтримування в чистоті та порядку зовнішності людини, її взуття, одягу, предметів домашнього вжитку, житла, для догляду за побутовими механізмами, для догляду за домашніми та садовими рослинами.

Класифікаія: 1. Синтетичні мийні засоби. 2. Мила та водопом`якшуючі засоби. 3. Допоміжні засоби для прання. 4. Засоби для чищення. 5. Засоби для виведення плям. 6. Засоби для догляду за виробами із шкіри. 7. Клеї. 8. Лаокфарбові матеріали. Хім. добрива та засоби захисту рослин. 9. Засоби для боротьби з комахами та гризунами. 10. Фото-хім. товари.

41. Охарактризуйте різні теорії склеювання, їх переваги та недоліки. Теорія механічного кріплення пояснює склеювання як процес проникнення рідкого клею в пори матеріалів, що склеюються, і подальшого утворення у цих порах своєрідних шипів з отверділого клею. Відомі спостереження більшої тривкості склеювання тих зразків того ж матеріалу, у котрих більша шпаруватість.

Адсорбційна теорія розглядає прилипання клеючої речовини до клеючих матеріалів як результат дії молекулярних сил. Для утворення зв'язку клеючої речовини із клеючими тілами необхідно, щоб клей добре змочував їхні поверхні й адсорбувався ними. При зближенні молекул адгезії (клейової або лакофарбової плівки) і субстрату (підложки) на відстань менше 5 А° починають діяти міжмолекулярні сили (дисперсійні, індукційні й електростатичні).

Електрична теорія пояснює виникнення адгезійних зв'язків можливістю утворення подвійного електричного прошарку на поверхнях поділу клейової плівки і підложки, що розглядаються як обкладки конденсатора.

Хімічна теорія пояснює тривке склеювання і прилипання можливістю хімічної взаємодії між поверхневими молекулами клейової плівки і тіл, які склеюються .

Дифузійна теорія розглядає прилипання і склеювання як дифузійний процес, що підтверджується посиленням адгезії полі­мерної клеючої речовини до субстрату, згодом і при підвищенні температури. Відповідно до цієї теорії, адгезія пов'язана зі спроможністю окремих ланок і кінців ланцюгів полімерних клеючих речовин ифундувати в іншу речовину і взаємодіяти з нею.

42. Клеї тваринного походження

Основою клеїв тваринного походження є білкові речовини: колаген (у міздровому і кістковому клеях) і казеїн (у казеїновому клеї). Міздровий і кістковий клеї називають колагеновими.

Міздровий і кістковий клеї. Міздровий (столярний) клей являє собою суміш продуктів дезагрегації і часткового гідролізу білкової речовини шкірного покрову тварин — колагену. Його виробляють із обрізків сирих шкір і міздрь, складається здебільшого з підшкірної клітковини, що видаляється при виробці шкір.

Кістковий клей виробляють із кісток тварин. Хрящ, що виділяється з них, являє собою різновид колагену — осеїн, який і є основою кісткового клею.

Найважливішими показниками якості міздрового і кісткового клеїв є в'язкість клейового розчину визначеної концентрації (у градусах Енглера) і клеючої спроможності, (межа тривкості склеєних стандартних зразків на сколювання, кгс/см²). При оцінці якості клеїв звертають увагу також на зовнішній вигляд, запах, утримання вологи, золи і жиру, стійкість стандартного розчину клею до загнивання при 25°С , пінистість стандартного розчину.

Міздровий і кістковий клеї мають такі недоліки: значну тривалість готування клейового розчину з попереднім; набряканням шматків клею у воді протягом 6—12 год; необхідність постійного нагрівання клейового розчину і деталей, які склеюються, для запобігання загустіння розчину і нанесеної плівки клею; значну тривалість висихання клейового шва; низькі водостійкість і теплостійкість, унаслідок чого клей якісний тільки в тому випадку, коли клейовий шов не піддається зволоженню і дії температури вище 50°С; здатність до загнивання.

Міздровий клей у великих кількостях застосовують для склеювання дерев'яних виробів і деталей, особливо при виробництві меблів. Кістковий клей є основним клеючим матеріалом при переплетенні. Міздровий і особливо кістковий клей широко застосовують також у малярській техніці для готування клейових барвистих складів.

Казеїновий клей. Клеючою основою казеїнового клею є кислотний казеїн — білкова речовина, яка містить фосфор, що виділяється зі знежиреного молока за допомогою кислот. Технічний казеїн, що являє собою промитий і висушений сир, випускають у вигляді щільних або пористих шматків і зерен різноманітної форми, колір яких від білого (вищий сорт) до бурувато-жовтого (нижчий сорт).

Казеїновий клей дає більш водостійке клейове з'єднання, ніж колагенові клеї. Проте при зіткненні з водою клейовий шов набухає і його тривкість знижується. У казеїнового клею також недостатній опір до грибків.

Показниками якості казеїнового клею є його зовнішній вигляд, запах, ступінь здрібнювання, розчинність і клеюча спроможність Казеїновий клей застосовують для склеювання деревини в меблевому, фанерному й інших виробництвах. Крім сухого випускається рідкий (канцелярський) казеїновий клей, зручний для склеювання паперу і картону.

43 Мінеральні клеї. Силікатний клей. Це концентрований розчин силікатів натрію і кальцію (розчинне або рідке скло) перемінного складу за загальною формулою М₂0Чп5і0₂ і К₂ОЧп5іО₂. Найпростішими силікатами, що входять до складу мінерального (силікатного) клею, є Ма₂5і0₃ і К₂5і0₃

Силікатний клей застосовують у якості зв'язувальної речовини силікатних барвистих складів (вогнестійких силікатних фарб), по­рошкоподібних і зернистих абразивних матеріалів, для одержання кислототривких цементів, вогнезахисної пропитки деревини, напов­нення мил, зм'якшення води, проклейки паперу й ін.

Асфальтобітумні клеї. Ці клеї являють собою розплави або насичені розчини в бензині асфальтів і бітумів. Колір їх чорний. Вони застосовуються переважно для будівельних цілей, відрізняються високою вологостійкістю, добре захищають від корозії, але недостатньо теплостійкі

44. Алкідні емалеві фарби являють собою суспензії пігментів в • алкідних лаках із додаванням сикативів і розчинників. Маючи високу стійкість до дії вологи і до різких змін температури, плівки алкідних емалей, однак, недостатньо тверді і не дуже стійкі до дії нафтопродуктів. Істотне поліпшення якості покрит­тів на основі алкідних смол здійснюється модифікацією цих смол сечовино- і меламіноформальдегідними смолами. При суміщенні алкідних смол із сечовинними і меламіновими смолами відбувається хімічна взаємодія завдяки наявності реакційноспроможних груп. Внаслідок цього лакові й емалеві плівки швидше твердіють (скорочується час сушіння) і твердість їх зростає. Збільшується також стійкість плівок до дії нафтопродуктів.

Сечовиноалкідні (СЧ) і меламіноалкідні (МЛ) емалі (чорні, білі, під слонову кістку й ін.) широко застосовують для фарбування автомобілів, холодильників, пральних машин, велосипедів, швейних машин, металевих меблів й інших виробів і приладів, які дозволяють застосовувати гаряче сушіння. Тривалість сушіння фарб при 100—120°С становить 1 год. Після додавання кислотної речовини для затвердіння, сушіння при кімнатній температурі закінчується за 2—3 год.