81.Види робочого тижня.

Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно засто­совуються два види робочого тижня: 5-д енний з двома ви­хідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узго­дженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робо­чого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочо­му тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робо­чого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.

82. Поняття та види часу відпочинку.

Законодавство про працю не дає визначення часу відпо­чинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпо­чинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовува­ти його на власний розсуд.

Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпо­чинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим нау­ковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обо­в'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку. Право на відпочинок гарантується нормуван­ням робочого часу.

Законодавством встановлені наступні види часу відпо­чинку:

— перерви протягом робочого дня (зміни);

— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

— вихідні дні (щотижневий відпочинок);

— святкові і неробочі дні;

— відпустки.

Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не про­водиться:

1 січня — Новий рік,

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України. Законом України "Про внесення змін до КЗпП України" від 24 грудня 1999 p. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населен­ня, закріпила це положення у законі.

7 Січня — Різдво Христове;

один день (неділя) — Пасха (Великдень);

один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням

за ці дні.

83.Відпустки: поняття та їх види.

Відпустка — це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

Тому відпустки — це такі календарні періоди працюючих грома-дян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням. Закон України «Про відпустки» встановлює наступні види від-пусток:

1)         щорічні відпустки: —       

основна відпустка;

—        додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умова-ми праці;

—        додаткова відпустка за особливий характер праці;

  2)         додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

; 3)         творчі відпустки;

4)         соціальні відпустки:  

—        відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

—        відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічно-го віку;

—        додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5)         відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

84.Поняття та зміст трудової дисципліни.

Трудова дисципліна — багатоаспектне явище, а тому в галузе­вій літературі (радянській та сучасного періоду) її розглядають як правовий принцип галузі права; правовий інститут трудового права; елемент трудових правовідносин; фактичну поведінку учасників таких правовідносин.

Об'єктивно-правовий зміст категорії «трудова дисципліна» співпадає з визначенням її як інституту трудового права. Це су­купність норм, які встановлюють обов'язки сторін трудового до­говору, режим їх виконання, внутрішній трудовий розпорядок, засоби заохочення та відповідальності, що складають механізм забезпечення виконання цих зобов'язань.

Трудова дисципліна як елемент трудових правовідносин відо­бражає суб'єктивно-правову сутність цього поняття. Вона поля­гає у зобов'язанні працівника як суб'єкта конкретних трудових правовідносин виконувати обов'язки, що складають зміст цих правовідносин.

85. Трудова дисципліна, внутрішній трудовий розпорядок як особлива частина правопорядку.

Порядок визначається правовими нормами, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами і положеннями про дисципліну, технічними правилами, посадовими положеннями та інструкціями, наказами і розпорядженнями керівника робіт. Вони спрямовані на забезпечення бажаної для виробництва поведінки працюючих. Залежно від того, наскільки працівники правильно сприйняли і усвідомили необхідність належного і якісного виконання своїх обов'язків, установлюється рівень трудової дисципліни на виробництві. Під внутрішнім трудовим розпорядком розуміється система трудових правовідносин, що складаються в трудовому колективі підприємства у процесі виконання колективної праці. Він створює об'єктивно необхідний порядок відносин, що регулюються нормами права. Ці відносини складаються у процесі трудової діяльності людей, об'єднаних у колективи. Тому трудова дисципліна є складовою частиною кожного індивідуального трудового правовідношення, що виражає обсяг повноважень по управлінню процесом праці чи по виконанню обов'язків кожним працівником. Трудовий правопорядок має за мету забезпечити нормальне функціонування суспільного виробництва. Він є об'єктивно необхідною системою або сукупністю відносин між людьми, що виникають у процесі праці, і свідомо регулюється суспільством.