1.2.2. Характер як стійка індивідуальна властивість особистості

Характер особистості є складним синтезом тилу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Тому, усвідомлення позитивних та негативних рис темпераменту і вироблення умінь володіти і керувати ними становить одне із важливіших завдань виховання характеру людини, який є своєрідним каркасом особистості. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливе значення для виховання характеру має активна діяльність людини і, передусім, праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації.

Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють люди, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання особистості. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, зумовлює найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй, звичними рисами характеру.

Характер – психічна властивість особистості, яку складає сукупність відносно сталих її рис, у яких відображається ставлення до навколишнього світу та які визначають стиль її поведінки з людьми в типових умовах. [26, ст.233]

Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні за рівнем розвитку соціальні групи. Характер людини завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені риси або сторони, які, однак, не існують ізольовано, окремо один від одного, а є пов'язаними воєдино, утворюючи більш-менш цільну структуру характеру. Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами.

Структурні компоненти характеру:

• спрямованість (є провідною в структурі характеру і виявляється в вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків людей і самої себе);

• переконання (знання ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку);

• розумові риси (виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості);

• емоції (є підґрунтям рис характеру таких, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість,всепрощення або брутальність, грубість);

• воля (в структурі характеру зумовлює його твердість та силу, є стрижневим компонентом сформованого характеру);

• темперамент (є динамічною формою його прояву, визначається динаміка реакції особистості);

• повнота (всебічний розвиток основних його структурних компонентів (розумових, моральних, емоційно- вольових);

• сила (виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності). [27, ст.123]

Якщо людина боязка, є підстави припускати, що він не буде мати якості ініціативності, рішучості, самовідданості та щедрості. Разом з тим від людини боягузливої за характером можна очікувати приниженості і догідливості, жадібності, готовності до зради недовірливості і обережності. Однак не завжди людина боягузлива може вести себе саме так, він може вести себе навіть нахабно, маскуючи тим самим свій недолік, але звичайно, вище перераховані якості будуть переважати. У житті зустрічаються більш цільні характери і суперечливі. Серед цілісних характерів можна, принаймні, виділити певні типи.

Характер людини проявляється у ставленні:

1. У тому, як він ставиться до інших людей;

2. Показово для характеру відношення людини до себе;

3. Характер виявляється відносно людини до справи;

4. Характер проявляється у ставленні людини до речей. [6, ст. 66]

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво і своєрідно, що це робить їх оригінальними. Є індивідуальні риси характеру, що заважають успішному спілкуванню і створюють конфлікти між людьми, наприклад: бажання домінувати будь-що; консерватизм мислення, поглядів, переконань; надмірна принциповість та прямолінійність у висловлюваннях та судженнях; схильність до критичності (особливо необгрунтованої та неаргументованої); певний набір емоційних рис — тривожність, агресивність, впертість, дратівливість, а також безвідповідальність.

У плані типологій характеру розглядається проблема акцентуацій характеру. Суть акцентуації характеру випливає з уявлення про кількісний вимір риси характеру.

За О.Є.Личко, акцентуація – це крайні варіанти норми, коли окремі риси характеру занадто посилені, у зв’язку з чим виявляється вибіркова вразливість щодо певних психологічних впливів при підвищеній стійкості до інших.[26, ст. 233]

Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують вияв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, проте, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що й створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Характер, як і темперамент, проявляється в стилі спілкування і включає в себе те, що надає стилю спілкування людини специфічний, характерний для нього відтінок. На відміну від темпераменту, характер обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини та її вихованням.

Від нього залежить не зміст під час спілкування, а саме манера виконання, тобто стиль.