1.2. Індивідуально-психологічні властивості особистості в контексті стильових особливостей спілкування

Процес соціалізації, в результаті якого людина звикає діяти в певному соціальному середовищі відповідно з нормами даного соціуму та засвоює його ідеологію і мораль, має багато аспектів і продовжується все життя. Можливість успішної самоактуалізації, взаєморозуміння між людьми, їхня групова сумісність, успішна реалізація власних бажань і потреб, взаємоповага, вміння спілкуватися і налагоджувати гарні стосунки залежать та визначаються, головним чином, особистісною поведінкою людини.

Реакції на дію різноманітних внутрішніх та зовнішніх стимулів, навіть, в однакових ситуаціях проявляються у кожного по-різному. Диференційні властивості реагування залежать від багатьох чинників. Найважливішими із них є такі як: вік, стать, національність, освіта, індивідуально-типологічні відмінності особистості, темперамент, характер. [6, ст. 65]

Виникнення iндивiдуальних особливостей пов'язано з тим, що кожна людина проходить свiй особливий шлях розвитку, застосовуючи на ньому рiзнi типологiчнi особливостi вищої нервової дiяльностi. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх вияву залежать від виховання людини.

Індивідуально-типологічні властивості – неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях.

В стилі спілкування багато що визначається вроджених особливостями людини, такими як темперамент, неординарність, діяльність ендокринної, гуморальної, кровотворної систем. Ми розглянемо який відбиток на формування стилю спілкування накладає темперамент та характер.

Пріоритетною функцією для вирішення професійних задач соціономічних професій є комунікативна, вона є константою для загального предмету класу професій і для кожної окремої професії, що входить в цю групу, до того ж вона виступає засобом і інструментом для даного класу професій та критерієм визначення класу задач за професійними функціями. Тому задачі на соціальну взаємодію за функціями можна визначити як комунікативні. [5, ст. 3]

Так, особливістю спеціалістів соціономічних професій, до яких ми відносимо професії, де предметом праці виступають соціальні стосунки на різних рівнях соціальної взаємодії (їх вивчення, формування, корекція, управління, експертиза тощо) є те, що такі фахівці в своїй професійнійдіяльності мають справу з різного роду соціальними проблемами, які формують специфічний професійний клас задач.

1.2.1. Темперамент як динамічна корка психічної діяльності особистості у сфері спілкування

На фоні загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно вирізняються притаманні лише їй індивідуальні особливості, які впливають на її життя, поведінку, діяльність. Психічні індивідуальні особливості - темперамент людини - виявляються в різній швидкості реакцій, у порогах чутливості, властивостях уваги, пам'яті, у спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво відрізняються люди за своїми індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо -літературними.

Темперамент – це психічний механізм, що проявляється в постійності співвідношення комплексу показників, що характеризують енергетичні і тимчасові аспекти реагування людини на різноманітні життєві обставини. Відповідно, люди, що належать різним типам темпераменту, відрізняються один від одного по оптимальних для них режимах діяльності, точніше, по режимах функціонування тих фрагментів психічної реальності, носіями яких вони є. У свою чергу, режим функціонування психіки, що задається темпераментом, може бути охарактеризований параметрами психічної активності, що забезпечують комфортність життєдіяльності. Темперамент проявляється в стаціонарності ансамблю психічних функцій, що забезпечують оптимальний рівень життєдіяльності. Важливо підкреслити, що мінливість властивостей темпераменту коливається в набагато ширшому діапазоні, ніж мінливість фізіологічних процесів, що конституюють організм. З іншого боку, вибір людиною того або іншого режиму діяльності, стилю поведінки в конкретних умовах залежить далеко не лише від типу його темпераменту. Він обумовлений, зокрема, особливим сенсом діяльності, рівнем навченої, соціальним контекстом, самопочуттям. [6, ст.65]

Так, темперамент — це індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. [8, ст. 167]

Можна говорити про дві проблемні області в теорії темпераменту. Одна з них торкається розробки феноменології відмінностей темпераменту від інших інтеграційних психічних механізмів, встановлення відмінностей між різними типами темпераменту, виділення сукупності (системи) ознак, що дозволяють діагностувати тип темпераменту. Інша включає завдання пояснення, виділення комплексу причин, чинників, що обумовлюють приналежність людини до того або іншого типу темпераменту. [23, ст. 25]

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негативно впливають на його поведінку.

Розрізняють такі головні властивості темпераменту, як сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертність та інтровертність.

Сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності, що мають стосунок до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей спричинюють яскраві реакції, страждання, а другі ставляться до них спокійно, байдуже.

Відомий психолог Б. Г. Ананьев вважав, що сенситивність пов'язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і є складовою структури темпераменту. Є підстави вважати, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом. [8, ст. 200]

Сенситивність, на його думку, являє собою загальну, порівняно постійну особливість особистості, яка є характерною ознакою типу нервової системи людини і яка впливає на схильність людини до різних видів діяльності.

Реактивність — це особливість реагування особистості на різноманітні подразники, що впливає на темп, силу та форму відповіді, а найяскравіше — на емоційну вразливість, і відбивається на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реагування на успіх або невдачі в будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту.

Реактивність як особливість темпераменту яскраво виявляється при психічних травмах – у реактивній депресії (пригніченість, загальмованість рухів та мовлення), в афективношокових реакціях (реагування на катастрофи, аварії, паніка), характерними для яких є або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється в здатності швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються. Певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність – особливість, протилежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — в загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці – в негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність – міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а другі розгублюються, легко відступають, не здатні продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, на важкі умови праці.

У сучасній психології користуються гіппократівською класифікацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Так, сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.

Для холерика характерний високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися, за умови відсутності належного виховання, в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в соціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв.

Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які виявляються і за неістотних життєвих обставин. [23, ст. 24]

Люди з різним типом темпераменту і по-різному реагують на все, що навколо них відбувається. За однакових умов представникам зазначених типів темпераменту показали ту саму картину і попросити розповісти її сюжет, то результат буде наступним:

1. Сангвінік розповість так: "Я бачив на картині будинок. П'ять вікон. Одне без шибки. Загорожа трохи поламана. Дівчинка з обручем. На небі літак. Щось темне за деревами видніється здалеку".

2. Холерик перекаже з відповідними емоціями: "Щойно збудований будиночок. Ще не всі шибки вставлені. Дівчинка весело, безтурботно грає з обручем. У небі несеться гордий літак. Батьки дівчинки пішли в клуб, що видніється за деревами".

3. Флегматик розкаже коротко: "Біля будинку дівчинка з обручем, на небі — літак".

4. Меланхолік розкаже розпачливо: "Бідна дівчинка одна грає з обручем. Холодно. Нікому вставити у вікна шибки. Грізно гуде літак. За деревами — цвинтар, куди, напевно, пішли батьки дівчинки відвідати померлих родичів". [23, ст. 36-37]

По-різному типи темпераменту виявляють себе й у спілкуванні.

Сангвініки і холерики характеризуються досить високим рівнем активності у спілкуванні. Їх психічна діяльність часто спрямована на зовнішнє середовище. Тому встановлювати контакт з такими людьми легше, ніж з флегматиками та меланхоліками. Проте, якщо активність сангвініків характеризується стійкістю, то у холерика вона може виявлятися як спалах, що швидко згасає. Сангвінік легше захоплюється цікавою розмовою, а холерик може раптом "відключитися" або перейти на іншу тему. Для холерика характерною є швидка мова, до того ж багата на жестикуляцію та міміку.

У флегматиків та меланхоліків нервові процеси відбуваються інертно. Вони заглиблені в себе, в свій внутрішній світ, повільніше сприймають інформацію, їм потрібно витратити більше часу на те, щоб щось зрозуміти і запам'ятати. Мова у них є тихою, рухи плавними, повільними. Коли їм смішно, вони тільки посміхаються (холерик в цей час буде сміятися довго і голосно). Вони дуже вразливі, але за зовнішнім виглядом про це дізнатися важко, бо зміна настрою у таких людей затягується. Тому від них не слід чекати швидкої відповіді, негайної реакції і не рекомендується в розмові з ними різко переключати їхню увагу на щось інше. Крім того, у таких людей буває заниженою самооцінка. Через це вони можуть вважати свою позицію неправильною і боятися висловити її. Як правило, ці люди сором'язливі, тому їх слід підбадьорювати, цікавитися їхньою думкою, давати їхнім вчинкам позитивну оцінку.

Індивідуальний стиль спілкування не походить від темпераменту, він також визначається іншими причинами, включаючи вміння і навички, які сформувалися під дією життєвого досвіду. Індивідуальний стиль спілкування можна розглядати як результат адаптації вроджених властивостей нервової системи і динамічних особливостей організму, у чому, власне, і проявляється темперамент. Ядро індивідуального стилю спілкування визначається комплексом вже наявних у людини властивостей нервової системи.

Отже, основою біологічної підструктури особистості є темперамент, що становить закономірне співвідношення стійких індивідуальних особливостей, що характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності людини (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності) та суттєво обумовлюють стильові характеристики спілкування.