46. Національна ідея та її роль у становленні української державності

На всіх етапах розвитку українська національна  ідея  була  і залишається   сукупністю   теоретичних   уявлень,   політичних   і культурних  установок  та  зрозумілих  широким   верствам   народу патріотичних гасел,  спрямованих на вирішення кардинальних проблем самоствердження,  поступального розвитку  і  розквіту  української нації   як   окремого,   самостійного   й   самобутнього  суб'єкта європейського і  світового  історичного,  суспільно-політичного  і культурного  процесу,  утвердження  і найбільш повне та гармонійне

задоволення       соціально-економічних,       політичних       та духовно-культурних     інтересів    народу    України.    Невпинно розвиваючись,  динамічно змінюючись,  національна ідея  відображає головні проблеми епохи, визначальні запити суспільства, втілюється як у теоретичних уявленнях, політичних програмах і документах, так і в ідеалах і устремліннях широких верств населення.  На сучасному етапі  суспільно-політичного  розвитку  України  національна  ідея набуває  форми суспільного проекту загальнонаціонального масштабу, невід'ємною  частиною  якого  є  певне  уявлення  про   об'єктивне становище   нації,   її   цінності   і   проблеми,   а  також  про загальнонаціональні інтереси і цілі та способи їх досягнення.

 Як феномен   політичної   думки   і   суспільної   свідомості національна  ідея  потребує  невпинного  теоретичного  осмислення, розвитку, оновлення.

47. Політична культура: поняття, структура, функції.

Політична культура — інтегративний якісний показник розвитку суспільства. Вона включає в себе культуру політичного пізнавання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціювання політичних інституцій, громадянського суспільства.

Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політичної культури, яка характеризується:

— комплексом культурно-психологічних та ідейно-теоретичних детермінант, реалізованих у політичних діях;

— матеріалізованими, визнаними суспільством як реальність соціальними цінностями і нормами, на які орієнтовані суб'єкти політики, громадяни держави;

— наявними і потенційними політичними суб'єктами зі властивою їм системою мотивації поведінки й діяльності.

До компонентів політичної культури відносять:

— знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;

— характер відносин до політичних партій та інших суб'єктів;

— політичну самоідентифікацію тощо.

Аналізуючи політичну культуру як соціальне явище і здійснюючи класифікацію політичної культури, американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба виокремили такі типи:

1) парафіяльна культура, для якої характерне індиферентне або негативне ставлення членів суспільстві до політичної влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті суспільства. Індивід тут усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави;

2) підданська культура характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки d ролі підданих (як об'єкти впливу політичної влади);

3) учасницька культура фіксує значний чи великий інтерес громадян до політики, активне ставлення до політичної влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.