- •Політика – соціальне явище. Основні позиції визначення поняття політика.
- •Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:
- •Предмет і об.Єкт науки про політику. Методи та способи вивчення політики.
- •Основні категорії, методи і функції політології.
- •Місце політології в системі наук про суспільство. Взаємодія науки про політику з іншими суспільними науками
- •Політичні ідеї Стародавнього світу. Політичні доктрини Китаю, Конфуціанство
- •Політичні вчення у Стародавній Греції. Платон. Аристотель.
- •Політичні вчення у Стародавньому Римі.
- •Західноєвропейська політична думка Середньовіччя.
- •Політичні вчення епохи Відродження. Макіавеллі. Макіавеллізм.
- •Політичні ідеї утопічного соціалізму. Т. Мор. Т. Кампанелла.
- •Просвітництво. Вчення Шарля Монтеск.Є про державу і право.
- •Ранньобуржуазні ліберальні концепції політики. Проблема держави і права в поглядах т. Гобса і Дж. Лока.
- •Філософсько-правові концепції політики в німецькій класичній філософії. І. Кант, г. Гегель.
- •Лібералізм як течія соціально-політичної думки Нового часу. Основні цінності лібералізму. Неолібералізм.
- •Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:
- •Критичний утопічний соціалізм.
- •Марксистські погляди на політику.
- •Традиційні суспільно-політичні течії: консерватизм і неоконсерватизм.
- •Політичні вчення Заходу кінця хіх – початку хх століть.
- •Політичні знання в Київській Русі. Письмові пам.Ятки і джерела.
- •Соціально – політична думка в Україні а хvi – XVII ст..
- •Українська політична думка козацько-гетьманської держави (17-18ст).
- •Політичне вчення просвітників в Україні про державу і суспільство.
- •Кирило – Мефодіївське братство. Визвольні ідеї Тараса Шевченка.
- •Політичні ідеї Михайла Драгоманова.
- •Націонал-демократичний напрям в українській політичній думці (с. Дністрянський, в. Старосольський, о. Бочковський)
- •Націоналізм в соціально-політичному аспекті (м. Міхновський, д. Донцов, м. Сціборський)
- •27. Соціально-політичні вчення в Україні кінця хіх – початку хх століття. Національне відродження.
- •28.Українська ідея Михайла Грушевського
- •29. Влада – явище суспільного життя. Виникнення і розвиток вчення про владу.
- •30. Поняття, засоби (ресурси влади). Види влади.
- •31. Політичні режими: поняття, типологія та характерні риси
- •1. Демократичний режим.
- •2. Тоталітарний та посттоталітарний режим
- •3. Авторитарний режим.
- •32. Політичний процес, його структура, характер
- •Залежно від масштабів вирізняють такі типи політичних процесів:
- •Політичний процес як цілісне явище має свою структуру, яка складається із таких елементів:
- •33. Людина як суб.Єкт і об.Єкт політики. Класифікація типів людей щодо участі в політиці
- •Види політичної поведінки:
- •34. Сутність, структура і функції політичної системи. Типи політичних систем.
- •35. Сучасні теорії політичної системи. Модель політичної системи Девіда Істона. Модель т.Парсонса.
- •Модель д.Істона:
- •Модель г.Алмонда та Дж.Пауела.
- •36. Політична система сучасної України
- •Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:
- •37. Держава – основний інститут політичної системи. Теорії походження держави, її ознаки і функції
- •Внутрішні функції:
- •Зовнішні функції:
- •38. Форми політичного правління та форми національно-державного устрою.
- •39. Громадянське суспільство, його суть, основні риси.
- •Передумовами громадянського суспільства є:
- •Головні риси громадянського суспільства:
- •40. Громадянин і держава.. Закон України «Про громадянство України»
- •41. Сучасні партійні системи і їх суть. Типологія партійних систем.
- •42. Політичні партії: суть і роль в суспільстві. Виникнення та розвиток політичних партій.
- •43. Проблема прав людини в політичній історії. Особисті і політичні права і свободи
- •44. Політичні теорії еліти (г. Моска, у. Парето. Р. Міхельс). Шляхи формування політичних еліт
- •Причини утворення еліти:
- •45. Суть і тенденції політичних рухів. Основні тенденції сучасних політичних рухів.
- •Політичні рухи можна поділити на такі типи:
- •46. Національна ідея та її роль у становленні української державності
- •47. Політична культура: поняття, структура, функції.
- •До компонентів політичної культури відносять:
- •Політична культура виконує ряд функцій, до яких відносять:
- •48. Політична система сучасної України.
- •Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:
- •49. Політика і мораль, їх співвідношення і взаємодія.
- •Політика повинна й може бути ефективною, якщо відповідає таким критеріям:
- •50. Поняття, функції та типи політичних партій.
- •3 Ідеологічного погляду розрізняють:
- •51. Особливості становлення і розвитку демократії в Сучасній Україні.
- •52. Глобальні проблеми сучасності і шляхи їх подолання
- •53. Політика та ідеологія. Функції політичних ідеологій.
- •Політична ідеологія виконує низку функцій:
- •54. Сутність політичної соціалізації людини.
- •55. Концепція національного самовизначення та державного суверенітету. Види суверенітету.
- •56. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин:
- •57. Політичний тероризм та його різновиди.
- •58. Вибори та виборчі системи. Типи виборчих систем.
- •59. Суть та ознаки демократії. Демократичні принципи і демократичні процедури.
- •Основними демократичними принципами, що забезпечують функціонування сучасного цивілізованого суспільства, є такі.
- •Втілення демократичних принципів забезпечується відповідними демократичними процедурами, а саме:
- •60. Політична діяльність: сутність та форми.
- •61. Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем в Україні.
- •62. Основні види і типи політичної поведінки.
- •Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:
- •У політичній поведінці як колективній дії залежно від ступеня активності її учасників можна виокремити такі основні групи:
- •63. Майбутнє і суспільний соціальний прогрес. Майбутнє і науковий прогноз. Основні напрямки футурології.
- •Наука вичленяє такі основні етапи політичного прогнозування:
- •Політичне прогнозування використовує багато методів. Серед найбільш застосовуваних виділяють п'ять основних груп:
- •64. Політична свідомість: поняття, структура, функції.
- •65. Політичні партії в Україні. Становлення багатопартійності. Закон «Про політичні партії в Україні»
- •66. Україна в системі міжнародних відносин
66. Україна в системі міжнародних відносин
Сучасний світ - багатомірний, динамічний і суперечливий. Це світ складних альтернатив, тривог і надій, де міжнародним організаціям належить велика роль. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав із широкого кола питань.
Останні десятиріччя ввійдуть в історію вельми суттєвими геополітичними змінами. Серед нових політичних реалій - творення Української незалежної держави з-поміж інших країн пострадянського простору.
Виваженість зовнішньої політики України, її миролюбні засади, мирний характер перетворень у суспільстві підвищують рівень безпеки на континенті та сприяють становленню дієвіших відносин України з європейською сім'єю народів.
Підписанням Україною на початку 1992 р. гельсінського Підсумкового акта було увінчано самовизначення й визнання державності українського народу іншими країнами. Водночас це стало початком нормальної діяльності України в європейських структурах як рівноправного партнера.
Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу Стратегічна мета нашої країни полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За умов збереження багатовекторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір обумовлюється не сьогоденною кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єднана Європа вже перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави. Пріоритетним тепер стає набуття повноправного членства у Європейському Союзі, який, певно, визначатиме образ Європи XXI ст.
Важливим етапом в історії міжнародних відносин було утворення Організації Об'єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН - першої політичної універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснованої на принципі колективної безпеки. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв'язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші.
Україна, яка з перших держав підписала статут ООН, упродовж усього терміну існування цієї організації бере активну участь у її діяльності. Нині Україна задіяна у військових операціях із підтримання миру. Сумлінно виконують свої обов'язки також українські цивільні поліцейські спостерігачі. Українські делегації наполегливо працюють у комітетах та на пленарних засідання Генеральної Асамблеї ООН.
До складу ООН нині входить 192 держави - члени.
Зараз Україна, як співзасновник Організації Об'єднаних Націй, є членом 20 її організацій, а також 60 постійних та тимчасових органів.
Показовою щодо цього є діяльність Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), створеної 1946 р. Україна стала її членом 1954 р. Завдання ЮНЕСКО - розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягненню міцного миру і підвищення добробуту народів.
Для сучасної України особливо важливим є регіон Центральної та Східної Європи, відповідні об'єднання країн цієї частини континенту. Вже кілька років Українська держава докладає чимало зусиль для розширення стосунків у рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушенням на цьому напрямі стало набуття нашою державою 1996 р. статусу повноправного члена ЦЄІ. Це - підсумок чотирьох років напруженої роботи нашої дипломатії, відчутний крок до реалізації стратегічної мети - вступу до ЄС, інтегрування України в європейський економічний простір, оскільки учасниками цього об'єднання є члени ЄС та асоційовані держави. Саме тому 1996--1997 рр. характеризувалися активною участю України в міжурядових заходах, що відбувалися в рамках ЦЄІ.
Україна, займаючи важливе місце в Європі, є одним із визначальних чинників нового геополітичного становища в цьому регіоні. Конкретний вклад нашої держави у справу безпеки полягає в тому, що вона не успадкувала «ядерного менталітету» СРСР, відмовилася від конфронтаційних підходів, усвідомила власну відповідальність за міжнародну безпеку. Цей виважений підхід засвідчили такі політико-правові акти, як Декларація 1990 р. про державний суверенітет, Основні напрями зовнішньої політики, схвалені 1993 р. Верховною Радою, а також Концепція національної безпеки України, прийнята на початку 1997 р.
Ініціаторами утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД) виступили Білорусь Україна та Росія. 8 грудня 1991 р. вони уклали в Мінську договір про утворення СНД. 21 грудня в Алма-Аті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.
Одна з головних цілей СНД - збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва.
Важлива подія у відносинах Україна -- НАТО сталася 7 травня 1997 р. У Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО. До речі, це перший такий центр у країні, що не входить до альянсу. Він покликаний оперативно надавати достовірну поточну та узагальнюючу інформацію про справи в НАТО.
З відкриттям Інформаційного центру НАТО почалася структуризація відносин по лінії Київ -- Брюссель. Зацікавленість сторін формуватиме стосунки, що їх офіційні особи називають особливим партнерством, яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. Підготовка підписання майбутнього документа Україна - НАТО перейшло у практичну площину. 29 травня 1997 р. в Сінтері (Португалія) парафовано Хартію про особливе партнерство НАТО з Україною. На цій церемонії були присутні міністри всіх 16 країн - членів НАТО, які брали участь у засіданні Північноатлантичної Ради. Президент України та глави держав і урядів блоку підписали Хартію про особливе партнерство на самміті НАТО в Мадриді в липні того ж року. НАТО обстоює принципи стабільності й недоторканності кордонів держав-членів, гарантує їм територіальну цілісність. Такі засади альянсу дуже вагомі для нашої країни. Адже з боку окремих політичних сил сусідніх держав неодноразово висувалися певні територіальні претензії до України. Натомість НАТО визнає територіальну цілісність, кордони України та її демократичний вибір.
Процес становлення й розвитку міжнародних організацій характеризується докорінними змінами у співвідношенні політичних сил на міжнародній арені. Вони визначають напрями глобального політичного процесу кінця XX- початку ХХІ століття. Світове співтовариство вступає на шлях формування нових міжнародних форм співробітництва. І це цілком закономірно, оскільки людство має вирішувати важливі проблеми, пов'язані з виживанням і подальшим співіснуванням. Тому й зовнішньополітична діяльність України спрямована на розширення участі в діяльності міжнародних організацій.