3. Предмет, завдання та методи вікової психології.

Вікова психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і зумовлену віком ди­наміку співвідношень між ними; причини та закономір­ності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, пра­ці, спілкування); формування психічних якостей (вікових можливостей засвоєння знань) і властивостей (самосвідо­мості, спонукальної та емоційної сфер, характеру, здібнос­тей) особистості.

Завданнями вікової психології є дослідження особли­востей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги.

Найголовнішим завданням вікової психології є створення фундаментальної концепції вікового розвитку осо­бистості в нових соціально-економічних умовах. У сучасній Україні особливо актуальним є вивчення вікових аспектів проблеми психологічного забезпечення національного, патріотичного, духовного виховання особистості, адаптації до умов плюралістичного, інформаційного суспільства, ринкової економіки тощо. Не менш важливим є зосереджен­ня зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретич­них і практичних завдань:

— вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життє­діяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);

— розвиток психічно здорової особистості та дослі­дження особливостей відхилень у психічному здоров'ї лю­дини;

— дослідження психології старих людей та особливос­тей їхньої життєдіяльності;

— розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій);

— з'ясування індивідуальних відмінностей дітей, від­криття їхніх творчих здібностей;

— дослідження сенситивних періодів у розвитку осо­бистості та окремих психічних функцій;

— створення психологічних умов для забезпечення са­морозвитку;

— вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку;

— дослідження взаємин дітей і дорослих;

— з'ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей;

— забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака.

Методи вікової психології

Загальнонаукові методи пізнання психологічної дійсності:

а) теоретичний аналіз і синтез. Теоретичний аналіз забезпечує роз­членування явища, що вивчається, на елементи, розкрит­тя його структури і специфіки. Теоретичний синтез дає змогу відтворити психічне явище в цілісності, в системі найсуттєвіших зв'язків і опосередкувань, обґрунтувати актуальну щодо нього кон­цепцію.

б) порівняння і класифікація. Аналіз і синтез нероз­ривно пов'язані з такими теоретичними методами, раціональними діями, як порівняння і класифікація. Порівнян­ня полягає у зіставленні одних понять, явищ, фактів з ін­шими для встановлення їх подібності чи відмінності. Класифікація дає змогу на основі виокремлення головних і другорядних ознак визначити класи явищ.

в) систематизація, узагальнення і типологізація. Систематизація передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними ознаками. Узагальнення має на меті об'єднання різних фактів, які характеризують пси­хічне явище, що вивчається. Типологізація поля­гає в розподілі систем об'єктів на групи з допомогою уза­гальнень, ідеалізованої моделі чи типу, у виявленні подіб­них і відмінних ознак в об'єктах, що вивчаються.

г) абстрагування і конкретизація. Абстрагування полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предме­та від самого предмета чи інших його ознак; конкретизація — у застосуванні теоретичних знань до конкретної ситуації задля поглибленого її розуміння.

ґ) моделювання. Суть цього методу полягає у встанов­ленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єк­та іншому і у створенні на цій основі простого за структу­рою і змістом об'єкта, що відображає складнішу модель (оригінал).

Найчастіше вікова психологія послуговується такими загальнопсихологічними методами:

а) спостереження. Воно ґрунтується на то­му, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовлен­нєвих реакціях людини тощо.

б) бесіда. Проводять її за заздалегідь підготовленою схемою, попередньо визначивши питання. Недолік бесіди — необ­хідність особи, яку досліджують, відповідати на незручні для неї запитання, що іноді змушує її давати неточну, не­об'єктивну відповідь;

в) інтерв'ю. Дає змогу вивчати одночасно велику кількість індивідів, зібрати ма­сив даних, які стосуються найрізноманітніших питань, ін­тересів і вподобань тощо;

г) анкетування. Забезпечує значні можли­вості для отримання широкої інформації за короткий час. Анкета складається з фіксованої кількості відкритих, аль­тернативних чи закритих запитань. Важливою перевагою анкетування є його анонімність, що забезпечує щирість відповідей, усуває необхідність да­вати вимушені відповіді;

ґ) психологічне тестування. Суть його полягає у вико­нанні досліджуваним певного завдання чи їх серій. Тести мають бути добре продуманими, надійними;

д) аналіз продуктів діяльності. Найпростішим при­кладом використання цього методу є аналіз учнівських письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку їх інте­лекту, мотивації тощо.

е) метод експерименту. За характером здійснення експерименти поділяють на лабораторний (відбувається у спеціально створених лабо­раторних умовах) і природний (дослідник викликає потріб­не явище, але обстановка, в якій перебувають досліджува­ні, є звичною для них).

Методами, власне вікової психологи є:

а) близнюковий метод. Особливо він придатний для по­рівняльного вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків;

б) лонгітюдний (продовжений) метод дослідження. Суть його полягає у вивченні одних і тих самих досліджуваних у різні моменти їхнього життя. Його повторюють через знач­ні проміжки часу і порівнюють отримані дані з попередні­ми.

в) метод поперечних зрізів. При використанні цього ме­тоду порівнюють одночасно різні вікові групи досліджува­них. Перевага його полягає у короткотривалості, незначних фінансових затратах, керованості.

г) комбіновані плани. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів у комбінованих планах.