- •1. Предмет, завдання та структура психології як науки.
- •2. Характеристика методів психологічної науки
- •3. Предмет, завдання та методи вікової психології.
- •4. Психічний розвиток людини та його фактори.
- •5. Вплив навчання і виховання на психічний розвиток особистості
- •6. Характер, його структура та механізми формування.
- •7. Здібності та задатки. Види та рівні розвитку здібностей.
- •8. Діяльність, її функції та структура.
- •9. Поняття про психологічний вік. Вікова періодизація психічного розвитку.
- •10. Вікові кризи психічного розвитку людини, їх причини та вияви.
- •11. Психічний розвиток немовляти (2 міс-1 р).
- •12. Психологічні особливості дітей раннього віку (1-3).
- •13. Психологічний розвиток дитини в дошкільному віці (3-6).
- •14. Психологічні особливості молодшого шкільного віку (6-10).
- •15. Психічний розвиток підлітків (11-15).
- •16. Психологічні особливості юнацтва.
- •17. Функціонування психіки впродовж дорослості.
- •18. Психіка, її функції та структура.
- •19. Свідомість як вища форма відображення, її функції та структура.
- •20. Сутність понять «індивід», «особистість» та «індивідуальність», їх
- •21. Самосвідомість, її функції та складові компоненти.
- •22. Відчуття та сприймання як базові пізнавальні процеси, їх види та
- •23. Пам'ять, її призначення. Характеристика видів та процесів пам’яті.
- •1. Залежно від змісту матеріалу:
- •2. Залежно від характеру мети діяльності:
- •3. Залежно від часу закріплення і зберігання матеріалу:
- •24. Мислення, його види, форми та операції.
- •25. Сутність мови та мовлення. Функції та види мовлення.
- •26. Уява, її функції та види.
- •27. Увага як стан свідомості, її призначення, види та властивості.
- •1. За особливостями об'єктів:
- •2. За формою організації:
- •3. За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль:
- •28. Сутність емоцій та почуттів, їх функції та види
- •29. Воля як психологічна категорія. Вольові дії та якості особистості.
- •30. Темперамент, його фізіологічні основи. Характеристика базових властивостей темпераменту.
1. За особливостями об'єктів:
1) зовнішня увага. Вона зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або "структурою зовнішнього поля". Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість уваги суб'єкта за умови, що подразник відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії.
2) внутрішня увага суб'єкта пов'язана зі структурною організацією його діяльності.
У діяльності, природно, зовнішня і внутрішня увага чергуються. Вони гальмують одна одну.
2. За формою організації:
1) Колективна увага означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному об'єкті.
2) Групова увага полягає у зосередженні уваги групи в умовах роботи в колективі. Прикладом є увага школярів під час лабораторних робіт або розв'язування задач.
3) Індивідуальна увага полягає у зосередженні суб'єкта на своєму завданні.
3. За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль:
1) Мимовільна увага виникає незалежно від наміру та мети людини. Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості. Факторами, що зумовлюють мимовільну увагу, с також новина, незвичність та контрастність подразника.
2) Довільна увага полягає у свідомому спрямованому і регульованому зосередженні уваги, яке зумовлене потребами діяльності. Таку увагу називають активною і вольовою. Довільна увага, будучи цілеспрямованою, виступає як спрямованість людини на кінцевий результат діяльності. Довільна увага керує психічною сферою людини при розв'язуванні різноманітних практичних та теоретичних завдань.
3) Післядовільна увага. Основні особливості її полягають у тому, що воля відходить на задній план, а її функції замінює інтерес. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. У такому стані післядовільна увага схожа на мимовільну, її можна зруйнувати сильнодіючим подразником, що свідчить про підвищення порога орієнтувального рефлексу. Післядовільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Примусово викликати її не можна: шлях до післядовільної уваги лежить через захопленість справою.
28. Сутність емоцій та почуттів, їх функції та види
Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п.
Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми.
Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.
Емоційний процес включає в себе три основних компоненти:
- емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційного напруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливим його вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликають радість, але потребують зберігати серйозність).
- знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна - спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.
- ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.
Емоція - це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамусу тощо). Нервово-м'язовий - це насамперед мімічна діяльність, а також пантомімічні, вісцерально-ендокринні й іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб'єкта.
Класифікація емоцій. Б.И. Додонов в ній виділяються:
Альтруїстичні емоції - переживання, які виникають на основі потреби в допомозі, підтримці іншим людям: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, турбота про неї.
Комунікативні емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками та переживаннями.
Глоричні емоції (від лат. «слава») пов'язані з потребою у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуття переваги, почуття задоволення собою, своїми успіхами.
Праксичні емоції - такі емоції викликані діяльністю, змінами в ході роботи, успішністю та неуспішністю, труднощами здійснення та завершення; бажання дійти успіху в роботі; почуття напруження; захопленість роботою; приємне задоволення від того, що робота зроблена.
Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребами в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби; жадоба до гострих почувань; почуття ризику; почуття спортивного азарту; рішучість.
Романтичні емоції - прагнення до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго; почуття лиховісно-таємничого, містичного.
Гностичні емоції пов'язані з потребою у пізнавальній гармонії, прагнення зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища.
Естетичні емоції пов'язані з ліричними переживаннями, жадоба краси та гармонії, почуття прекрасного.
Гедоністичні емоції пов'язані із задоволенням потреб в тілесному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями - від смачної їжі, сонця; почуття безтурботності; почуття веселості.
Акизитивні емоції (від франц. «надбання»), породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.
Структура емоційної сфери особистості (за С. Л. Рубінштейном) складається з трьох основних рівнів:
• рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв) - тобто недиференційованих емоційних станів суб'єкта, які не спрямовані до якогось об'єкта;
• рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету - ці почуття бувають інтелектуальними (прикладом може бути почуття смішності якогось предмету), моральними, естетичними;
• рівень світоглядних почуттів, які не прив'язані до якогось предмету, а характеризують загальне відношення людини до життя (прикладом може слугувати почуття гумору, почуття трагічного, комічного).
Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани.
Емоційність людини - тобто зміст, якість та динаміка її емоцій та почуттів.
Емоційний досвід людини - способи реагування, що закріпилися, ієрархізована система емоцій та почуттів.
Емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи та спонукають людину до їх збереження або усунення (інакше - бажання).
Ситуативні емоції являються суб'єктивною формою вираження ступеня задоволеності тієї чи іншої потреби, що містить оцінне ставлення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності, конкретним досягненням в ній, до можливих ситуацій та перспектив задоволення потреб.
Пристрасті - абсолютно домінуючі, стійкі почуття до певних предметів або явищ.
До емоційних станів відносять:
- настрої (загальний емоційний фон),
- афекти (інтенсивні реакції на екстремальні умови, коли людина втрачає здатність до саморегуляції),
- стреси (реакції на недостатність задоволення життєво важливих потреб, що потребують мобілізації усіх зусиль),
- фрустрації (реакції на ситуації перешкоди, що виявляються у тимчасових порушеннях зв'язку між свідомістю й діяльністю).