17. Наведіть та опишіть методи управління ризиками в прийнятті управлінських рішень

Для оцінки ступеня прийнятності ризику слід перш за все виділити певні зони ризику залежно від очікуваної величини втрат: Безризикова зона / Зона допустимого ризику / Зона критичного ризику / Зона катастрофічного ризику

Область, в якій втрати не очікуються, тобто економічний результат господарської діяльності позитивний, називається безризиковою зоною.

Зона допустимого ризику — область, в межах якої розмір ймовірних втрат не перевищує очікуваного прибутку і, отже, комерційна діяльність має економічну доцільність. Межа зони допустимого ризику відповідає рівню в ґрат, рівному розрахункового прибутку.

Зона критичного ризику — це область можливих втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повної розрахункової виручки (суми витрат і прибутку). Іншими словами, тут підприємець ризикує не і тільки не одержати ніякого доходу, але і може зазнати прямих збитків у розмірі всіх здійснених витрат.

І нарешті, зона катастрофічного ризику — область можливих втрат, які перевершують критичний рівень і можуть досягати величини, рівної особистому капіталу організації. Катастрофічний ризик здатен привести організацію або підприємця до краху і банкрутства.

Наочне уявлення про рівень ризику дає графічне «ображення залежності ймовірності втрат від їх величини — крива ризику.

Статистичний метод полягає в статистичному аналізі пірат, що спостерігалися в аналогічних видах господарської діяльності, встановленні їх рівнів і частоти появи.

Експертний метод полягає в зборі і обробці думок досвідчених підприємців, менеджерів і фахівців, що дають свої оцінки ймовірності виникнення певних рівнів втрат в конкретних комерційних операціях.

Розрахунково-аналітичний метод базується на математичних моделях, пропонованих теорією ймовірності, теорією ігор і т.п.

18. Наведіть та опишіть психологічні феномени в процесах сумісно-ієрархічних рішень

На жаль, специфіка процесів ухвалення сумісних рішень в таких ієрархічних групах досліджена ще явно недостатньо і сама ієрархія зводиться лише до наявності лідера. Тому феномени ієрархічних рішень зв'язуються з його впливом на групу.

У зв'язку цим цікавий досить часто виникаючий в процесах сумісно-ієрархічних рішень феномен «уникнення лідерства». Це (що суперечить самій суті лідерства) явище полягає в тому, що лідер в ситуації вибору і під впливом пов'язаної з ним відповідальності прагне перекласти свої функції по виробленню рішення на членів групи, що стоять нижче в ієрархії, використовуючи для цього свої владні повноваження. (З другого боку, ситуація вибору може сприяти появі лідера в паритетній групі). Крім того, описано ще одне явище, пов'язане з лідерством, — «гіпертрофоване довір'я до лідера». Воно виявляється в припущенні членів групи, що ніхто інший не володіє ситуацією краще, ніж лідер, тому саме йому і слід довірятися більшою мірою при розробці рішення. І цей феномен також може мати своє як би дзеркальне віддзеркалення: наприклад, в умовах конфронтації групи і лідера або при його явній некомпетентності формується установка на недовіру лідеру і пропонованим їм рішенням.

Необхідно також наголосити на властивому ієрархічним рішенням феномені «помилкової згоди». Він виявляється в тому, що окремі члени групи, через певні причини, наприклад, відчуваючи слабкість своєї особистої позиції або недостатню компетентність, не беруть конструктивної участі в груповій дискусії, а демонстративно підкреслюють свою згоду з думкою лідера або більшості, хоча воно може суперечити їх власній думці. І навпаки, в процесах ухвалення рішень може виявлятися протилежна поведінка: прагнення «виділитися»,

у показати свою роль. Це може спровокувати феномен «демонстративної незгоди».

Добре відомий також пов'язаний з лідерством феномен «віртуального вирішувана» — суб'єкта, якого реально немає в групі, але який, по не цілком обґрунтованих думках істотної її частини, повинен з'явитися і розв'язати проблему.