Наслідки і світової війни для народного господарства Німеччини:

1) величезні обсяги падіння промислового виробництва (на 43 % у 1918 р.), зменшення сільгоспвиробництва (від ¹/₃ до ²/₃ по галузям);

2) голод, безробіття, низька реальна зарплата;

3) глибока повоєнна криза (до 1924 р.);

4) астрономічна супергіперінфляція;

З метою пом’якшення ситуації в країні влітку 1924 р. на Лондонській конференції був прийнятий т. зв. „план Дауеса” (за ім’ям американського банкіра, голови міжнародної експертної ради), за яким:

– різко знижувались щорічні репарації;

– країнами Антанти гарантувалась стійкість німецької валюти (в 1923 р. була проведена грошова реформа в Німеччині);

– припинення франко-бельгійської окупації рурської області;

– найголовніше: значне зростання позик й прямих інвестицій в німецьку економіку. З отриманих від них прибутків й проплачувались репарації.

Наслідки „плану Дауеса”. З 1924 р. розпочинається стабілізація економіки, яка супроводжується посиленням процесів монополізації. Досить швидко (на 1928 р.) країна перевищує довоєнні обсяги промислового виробництва; за загальними обсягами виробництва виходить на друге місце після США;обганяє Англію в експорті машин й устаткування тощо.

Проте реальна заробітна плата тримається на рівні 60–70 % від довоєнного періоду, робочий день триває до 10–12 годин, безробіття за 1924–1929 рр. коливалось в межах від 3,5 до 19 млн. осіб.

Підсумками Першої світової війни для Великобританії були суперечливими. З однієї сторони, вона знаходилась серед країн-переможців, збільшила колоніальні володіння, проте, з іншої – понесла величезні людські (750 тис. осіб вбитими й 1,7 млн. осіб пораненими) й матеріальні (¹/₃ національного багатства, більша частина ВМФ, 40 % тонажу торгівельного флоту) втрати; перетворилась з кредитора в боржника; втратила військово-морську монополію.

Економіка Великобританії в роки війни розвивалась нерівномірно: при зростанні виробництва нових галузей (автомобіле- й авіабудування, хімічної) та сталеваріння (при посиленні державно-монополістичних тенденцій) відчувалась нестача сировини, спостерігалась зношеність обладнання в старих традиційних галузях.

По закінченні війни для запобігання складнощів, пов’язаних з реконверсією виробництва уряд Ллойд Джорджа з метою переводу економіки на мирні рейки демонтував деякі органи держрегулювання (майже всі контролюючі), відмінив у 1919 р. золотий стандарт фунта стерлінгів. Однак досягнуте в результаті урядових заходів нетривале економічне пожвавлення (1919–1920 рр.) змінилося економічною кризою (осінь 1929 – кін. 1921 р.), яка переросла в депресію 1922 – 1923 рр. Головні причини кризових явищ: конкуренція з боку американських і японських товарів; зниження платоспроможного попиту населення у зв’язку зі зростанням цін та оподаткування; проблеми працевлаштування біля 4 млн. осіб демобілізованих з армії. Кризові явища вдалося здолати лише частково з причин незмінності традиційної структури британської економіки, переваги вивозу фінансового капіталу перед капіталовкладеннями до власної промисловості (що зумовлювало технічне відставання, зокрема у вуглевидобуванні, металургії, машинобудуванні; зниження конкурентоспроможності; зменшення темпів економічного зростання; посилення хронічної дефіцитності торгівельного балансу країни). В цих умовах в 1924 р. на виборах перемагають лейбористи, і уряд Макдональда вдається до соціальних реформ: держфінансування житла, страхування, допомоги безробітним, скорочення непрямих податків. В 1925 р. уряд поновив золотий паритет фунта стерлінгів.

Причини суперечливого розвитку Англії в 20-х рр. ХХ ст.: 1) прагнення жити за рахунок колоній; 2) небажання вкладати кошти у розвиток вітчизняної економіки; 3) посилення конкуренції на світових ринках; 4) відсутність належних результатів державно-монополістичного регулювання економіки.

Не дивлячись на то, що Франція опинилась серед переможців, І світова війна мала для неї негативні наслідки: 1,3 млн. осіб вбитими, 750 тис. осіб інвалідами. На її території на протязі чотирьох років велись бойові дії, в результаті чого було спустошено 10 північно-східних департаментів, зруйновано 6 тис. км залізниць, 52 тис. км шосейних доріг, 550 тис. будівель, біля 23 тис. фабрик, заводів, шахт, загинула половина флоту. Країна з кредитора перетворилась в боржника, зріс держборг.

З 1918 по 1921 рр. країну охопила повоєнна криза. Урядові заклади щодо перебудови економіки Франції на мирний лад включали:

1) ліквідацію карткової системи;

2) відміну законів військового часу відносно держрозподілу сировини, замовлень й робочої сили;

3) частковий розпродаж військових заводів приватним особам.

Заслуговують на увагу т. зв. „антикризові” заходи з регулювання відносин між працею й капіталом: введення прогресивного оподаткування, надання дешевого кредиту селянам, націоналізація міського транспорту, залізниць й деяких підприємств державного харчування.

Проте посилення згуртованості робочого класу викликало зростання страйків, що змусило уряд запровадити 8–годинний робочий день у фабрично-заводській промисловості, здійснити асигнування на потреби житлобудівництва, розробити спеціальні програми з укладання колективних договорів, пільг з безробіття, пенсій тощо.

Характерні риси післявоєнного розвитку французької економіки:

– велика кількість дрібних й середніх підприємств в промисловості й торгівлі;

– значна роль сільського господарства. Не дивлячись на посилення процесу концентрації великої землевласності зберігалась парцеляризація.

З 1924 р. розпочалася стабілізація французької економіки. Обсяг промислового виробництва вперше перевищив рівень 1913 р., а сільськогосподарського – досяг його.

Зростання економіки було викликано:

1) возз’єднанням Ельзасу й Лотарингії;

2) обширними роботами з відновлення важкої промисловості, що забезпечило порівняно стійкий й широкий внутрішній ринок;

3) отриманням німецьких репарацій;

4) держсубсидіями;

5) швидким розвитком нових галузей: авто-, авіа-, радіо-, кінопослуг та ін.;

6) впровадженням передових методів організації виробництва й технологій.

Втім колоніальні війни (Мароко, Сірія), самовільна франко-бельгійська окупація німецької рурської області посилювали й без того напружений фінансовий стан Франції. Спроби ж його поліпшити за рахунок зростання непрямих податків, тарифів, скорочення посадових окладів держслужбовців, пенсій, а також девальвація франка вагомих результатів не дали. Тому подальшу стабілізацію франку з червня 1928 р. в законодавчому порядку проводили за рахунок: 1) посилення капіталістичної раціоналізації виробництва; 2) мілітаризації; 3) створення координуючих органів (Національної економічної ради й Вищої залізничної ради) з держрегулювання економіки. Держбанк „Національний кредит” був центром розподілу субсидій на відновлення й розвиток зруйнованих війною районів.

За роки стабілізації завершився процес перетворення Франції в індустріальну країну.

Проте існували певні проблеми: слабка енергоозброєність промисловості; недостатня технічна оснащеність, що викликала подорожчання товарів, а останнє ускладнювало їхній збут на зовнішніх ринках; сільгоспвиробництво переживало занепад; бавовняна й шерстяна промисловості знаходились в стані застою.