Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема3-Культура Стародавнього Сходу.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
3.5 Mб
Скачать

Стародавній Схід — це сукупність країн, які були розташовані на схід та південний схід від античного світу. Вони обіймали територію прямокутника (з півночі на південь 1800 км, зі сходу на захід — 10 000 км), який можна розділити на дві частини — західну (Єгипет та Передня Азія) та східну (Індія та Китай). Звичайно, все це дуже умовно. Провести чіткий кордон між Стародавнім Схо­дом та античним світом неможливо. Давньосхідний та античний світи в різні часи частково перекривали один одного (згадайте хоча б про походи Александра Македонського на Схід, до берегів Інду; про еллі­ністичні держави Азії та Африки та ін.).

Розглянемо розвиток культури Стародавнього Сходу по країнах. Звернемо увагу на спільні риси, місцеві особливості. Головний акцент зробимо на розгляді культурного процесу в типових для Сходу деспоті­ях (Дворіччя, Єгипту, Індії, Китаю), які сформувалися в долинах річок. Вивчаючи цей період, зробимо наголос на особливостях культури гір­ських країн (Малої Азії, Сирії, Палестини, Ірану).

Культурний поступ народів цих та деяких інших країн розглядати­мемо, по можливості, у хронологічній послідовності.

3.1. Шумеро-вавилонська культура

Найдавніша цивілізація виникла в південній частині Месопота­мії — Дворіччі. В цій дуже складній за умовами проживання місце­вості перші жителі з являються в період неоліту. Пройшовши шлях від полювання та риболовства до землеробства (спочатку мотичного, потім орного), люди були змушені зайнятися іригацією — осушувати болота, захищати лани від повені, створювати запаси води на випадок посухи, вдосконалювати системи зрошення.

Процес розпаду первісного ладу, переходу від роду до патріархальної родини та сільської общини та від племені (або союзу племен) до держави тривав приблизно з середини V тис. до середини III тис. до н. е. За археологічною періодизацією — це енеоліт (мідно-кам'яний вік).

Отже, у III—І тис. до н. е. тут виникли спочатку стародавні шумеро-аккадські держави, а потім Вавилон, Мітанні, Ассирія.

Культура Дворіччя — результат творчої діяльності ряду народів — шумерів, аккадців, ассирійців, амореїв.

Одним з найважливіших досягнень шумерського народу було винайдення писемності (середина IV тис. до н. е.). Як і інші давні си­стеми писемності, шумерська писемність виникла з малюнків. Часто той самий малюнок мав кілька значень, і тому читання тексту перетворюва­лося у вирішення ребусів. Поступово зовнішній вигляд знаків спрощу­вався. До кінця 3 тис. до н. е. образотворчий принцип, покладений в основу картинної писемності, був замінений зображенням звуків (фо­нем). У шумерській писемності з'явилося багато складових знаків та кілька абеткових, які були необхідні для передавання голосних. Зберіга­лися також і образотворчі ідеограми.

Основним матеріалом для письма слугувала м'яка глина. До нас дійшли сотні тисяч книгописних текстів, в основному на глиняних плас­тинках, іноді на металевих предметах.

Шумерський клинопис був запозичений вавилонянами, а потім по­ширився по всій Передній Азії. Клинопис застосовувався в Аккаді, Ассирії, у хеттських країнах, в Урарту, Фінікії, Стародавній Персії. Зви­чайно, кожен народ пристосовував клинопис до особливостей своєї мови. В середині II тис. до н. е. в торгових містах Північної Фінікії, а потім у Персії в І тис. до н. е. клинопис набув найбільш простої фонетичної форми, перетворившись на один з найдавніших з відомих нам алфавітів.

Писемність у Дворіччі була привілеєм незначної меншості. Школи були при храмах та палацах. У школах давали загальну, а також спе­ціальну освіту. У загальну освіту входило вивчення писемності і мови, елементів арифметики, геометрії та астрономії. Майбутніх жерців вчи­ли астрології. Спеціальна освіта передбачала вивчення богослов я, пра­ва, медицини, музики. Методика викладання була досить примітивною. Вона зводилася до запитань вчителя, відповідей учня, перекладів з одні­єї мови на іншу, вивчення напам'ять. Під час розкопок знайдено навчальні посібники, письмові роботи школярів.

Літературна та наукова творчість народів Дворіччя мала відбиток релігійно-міфологічного мислення.

Шумеро-вавилонська література бере свої витоки з усної на­родної творчості. Значне місце у ній посідає епос, що бере свій поча­ток з шумерської доби. Сюжети епічних поем шумерів були пронизані релігійним світоглядом, тісно пов'язані з міфами, в яких розповідається про «Золоту добу» сивої давнини, створення богів, світу та людини. Для істориків особливий інтерес становлять ті етнічні поеми, в яких відбито реальні історичні події та факти.

Шумерський клинопис, література та вся культура справили вели­кий вплив на ассиро-вавилонську літературу. Численні літературні тво­ри, що виникли у шумерську епоху,були в дещо зміненій формі перекла­дені на аккадську та ассирійську мови і у такому вигляді збереглися до

більш пізніх часів. Найбільш видатним твором вавилонської літера­тури була «Поема про Гільгамеша». Окремі частини цієї поеми беруть свій початок від шумерської давнини. Сьогодні вважають, що Гільгамеш був реальною особою. При ньому місто Урук, де він правив, стало головним містом Дворіччя. Основна думка поеми полягає в тому, що навіть найвеличніший герой не в змозі досягти вічного життя і повинен змиритися перед богами. Блаженство у загробному житті мають лише ті, хто виконує заповіти релігії, вимоги жерців, обряди релігійного культу.

Такі самі повчання та релігійно-філософські тенденції зустрічаємо в «Поемі про Адапа», «Поемі про Етана» та в інших творах.

Ще в шумерську добу з'являються перші зразки релігійної драми. Основний цикл релігійної драми був пов'язаний з культом вмираючого та воскресаючого бога природи.

Релігійні погляди наклали свій відбиток майже на всю вавилонську лірику. На честь богів складалися гімни. Вершина вавилонської пое­зії — це «Поема про страждаючого праведника» та «Бесіда пана з рабом». Ідея останнього твору — вельможа такий же безсилий перед царем, як і раб перед вельможею.

Наукова діяльність також розвивалася під сильним впливом релігій­но-міфологічного світогляду, оскільки нею займалися переважно жерці. Разом з тим потреби повсякденного життя примушували людину уваж­но стежити за явищами природи та, по можливості, об'єктивно розумі­ти їх зміст.

Найбільші досягнення в цей період народи Дворіччя мали в царині математики. Починаючи з шумерської доби, народи Дворіччя вико­ристовували системи числення, в основі яких були числа 3, 6, 10 та похідні від них 30 та 60. Пізніше з'явилася більш раціональна десят­кова система — також компромісна, в якій основними числами були 60, 360. До речі, від цієї системи бере свій початок поділ години на 60 хв, кола — на 360 градусів. Шумерійці застосовували піднесення до сте­пеня, добування квадратних і кубічних коренів, вміли обчислювати об'єм. Звичайно, математика мала суто практичний характер.

У шумерську добу виникли перші календарні системи, що свід­чить про знання шумерами астрономії. Найдавніші обсерваторії влаштовували на горі храмових башт (зіккуратів). Вавилонські жерці відрізняли зорі від планет, виділяли сузір'я, вміли передбачити затемнен­ня. У Дворіччі був розроблений сонячно-місячний календар, який зго­дом поширився по всій Передній Азії.

Накопичувалися знання у ветеринарії та медицині. Третім тися­чоліттям до н. е. датується створення порадника з виготовлення ліків з мінеральних, рослинних та інших речовин. Зароджувалася хірургія. Відомо, що ще за часів Хаммурапі (XVII ст. до н. е.) вавилонські ліка­рі робили досить складні операції на очах, хоча найкращими засо­бами лікування продовжували вважати молитви, заклинання, різні ри­туали. Рівень знань з історії та міфології був незначним. Складали річні списки найважливіших подій, причини яких вбачали у волі богів. Було створено шкільні посібники для вивчення мов — шумерської та семітської. До речі, вже після того як шумерійці «розчинилися» серед більш пізніх семітів та інших племен, шумерська мова все ще зберігала­ся як мертва (аналогічно латинській мові у Середньовічній Європі).

Завдяки археологічним розкопкам маємо уявлення про мистецтво архітекторів, скульпторів, живописців Дворіччя.

Для архітектури були характерні монументальність, застосу­вання цегли-сирцю, асиметричність внутрішнього планування. Хра­ми зводили на великих штучних насипах, що захищали їх від повені. Стіни прикрашали вертикальними виступами, нішами, мозаїчними фри­зами. Дерев'яні колони, на які спиралися примітивні склепіння, іноді вкри­вали міддю. Більшість храмів мали вигляд багатоступінчастої п'яти— семиповерхової башти. Ймовірно, що спогади про них збереглися в біблійній легенді про «вавилонську башту».

Скульптура, живопис були досить примітивними. Проте в цей час був зроблений великий крок уперед у розвитку мистецтва. Зобра­ження людського тіла поступово набуло реалістичної форми.

Релігійні уявлення перших осідлих землеробів Дворіччя зводили­ся в основному до первісного фетишизму. Подальший розвиток ре­лігії привів до появи культу природи, адже низький рівень матеріаль­ної культури та техніки ставив людину в залежність від природи, що її оточувала.

В епоху родового ладу і виникнення патріархальної родини культ природи був пов'язаний також з культом предків. Обожнених предків вважали покровителями роду та родини. Культ предків був пов'я­заний з вірою у загробне життя. Давній культ природи зазнає змін у часи формування рабовласницького суспільства та деспотичної дер­жави. Давні боги природи трансформуються у богів влади та панування, покровителів держави та царської влади. Їх зображують у вигляді царів, а земних царів — у виглядів богів. Поступово, у зв'язку з перетво­ренням малих держав на великі та сильні, царів починають вважати не тільки посередниками між богами та людьми, а й нащадками богів, їх живим втіленням на землі.

Оскільки Месопотамія часто зазнавала нападів іноземних завойов­ників і тут не виникло такої міцної централізованої держави, як, скажі­мо, в Єгипті, тому в кожній державі Дворіччя складалися своєрідні фор­ми обожнення царя та царської влади, які сполучалися зі складними богословськими системами. Знання цього богослов'я, а також відпра­влення релігійних культів покладалося на жерців.

Поступово обрядовий бік релігії ускладнювався. Релігія дедалі більше набувала державного характеру, накладала свій відбиток на літературу, образотворче мистецтво. Релігійно-магічний світогляд глибоко прони­кав у свідомість жителів Дворіччя.

Шумеро-вавилонська культура значною мірою вплинула на куль­турний розвиток близькосхідних та європейських народів. Шумеро-вавилонський клинопис був запозичений ассирійцями, хеттами, мітаннійцями, урартами, племенами Сирії, Фінікії. Культурна спадщина дав­ніх народів Дворіччя була використана в часи створення античної цивілізації.