4. Економічні концепції монетаристів

Монетаризм являє собою одну з найвпливовіших шкіл сучасної економічної науки, що належать до некласичного напряму. Він розглядає явища господарського життя крізь призму процесів, що відбуваються у сфері грошового обігу. Термін „монетаризм” пов’язаний з поняттям монетарний, що означає грошовий (money – гроші, monetery – грошовий).

Якщо у Дж. М. Кейнса найгострішими проблемами макроекономічного аналізу були безробіття, забезпечення зайнятості та економічного зростання, то з середини 70-х років важливою проблемою стає завдання регулювання інфляції.

Засновником чиказької монетарної школи був Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії (1976 р.), автор численних робіт, серед яких найбільш відомі: „Кількісна теорія грошей” (1956 р.), „Свобода вибору” (1980 р.).

Популярність монетаристів була обумовлена насамперед тим, що вони виступили з критикою кейнсіанства в період його найбільш гострої кризи і запропонували практичні рекомендації, якими небезуспішно скористалися деякі консервативні уряди та міжнародні економічні організації.

Монетаризм – це напрям економічної думки, який всебічно аналізує гроші, кредитно-грошові інститути та їх роль в процесі стабілізації ринкової економіки.

Основні ідеї монетаризму:

1) Монетаристи вивчають суть грошей, кредитно-грошовий механізм та їх вплив на розвиток виробництва. При цьому вони відводять грошам визначальну роль в циклічному розвитку економіки.

2) Різко виступають проти державного втручання в хід економічного розвитку, і вважають, що потрібно повністю відновити механізм ринкового саморегулювання. Ринкова економіка  це стійка, саморегульована система, яка сама здатна відновлювати свою рівновагу.

3) Державне втручання в економіку не дає бажаних результатів, бо рішення уряду запізнюються, приймаються і діють лише тоді, коли економічна ситуація вже приймає інший характер. Тому рішення уряду скоріше погіршують ситуацію, ніж поліпшують її.

4) Державне регулювання допустиме лише по відношенню до грошового ринку, де держава може регулювати пропозицію грошей, впливаючи тим самим на позичковий відсоток, дію банківської системи. При цьому грошова політика держави повинна носити довгостроковий характер.

5) Всі гроші повинні бути зароблені, а не просто отримані. Тому необхідно зменшити розмір соціальних виплат, а також перелік людей, які мають право їх отримувати.

6) Треба ліквідувати державну власність, приватизувати державні підприємства, передавши їх в приватну власність. Монетаристи різко критикують державну освіту, державний житловий фонд, державне медичне обслуговування.

Вихідним методологічним посиланням монетаризму було твердження про те, що ринкова система здатна автоматично на основі саморегулювання приводити себе до стану рівноваги. Вона має внутрішній механізм, який амортизує вплив зовнішніх чинників, і головну роль в цьому механізмі відіграють ціни, орієнтуючись на які, виробники визначають обсяги випуску продукції, а споживачі  обсяги закупівель. Але основним і практично єдиним фактором, що визначає рівень і динаміку цін, є величина грошової маси, тобто кількість грошей в обігу.

„Грошове правило” М. Фрідмена полягає в тому, що темпи приросту грошової маси в країні не повинні перевищувати темпів зростання валового національного продукту (ВНП), тобто 45% на рік. Інакше порушується механізм дії приватного підприємства, настає криза, посилюються інфляційні процеси. Отже, монетаризм ґрунтується на кількісній теорії грошей, наданні грошам визначальної регулюючої ролі, на провідній ролі обміну порівняно з виробництвом. Надмірне зростання грошової маси монетаристи пов’язують з великими державними витратами, тому вони виступають за скорочення цих витрат, передусім  витрат на соціальні потреби.

М. Фрідмен вважає, що регулюючи грошову пропозицію, держава впливає тим самим на позичковий процент, який в свою чергу впливає на рівень інвестицій і розвиток виробництва.

Але грошовим інструментом треба користуватись досить обережно. Монетаристи розрізняють два види інфляції: очікувана (нормальна) та непередбачена. Якщо темпи інфляції зростають вище нормального рівня, то треба зменшити грошову масу через зменшення дефіциту державного бюджету і скорочення державних видатків.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію і передусім в теорію грошей полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Детально теорію монетаризму викладено у [6, с. 113119].

Питання до теми

1. Яке значення мав „план Маршалла” у повоєнній стабілізації фінансово-грошової сфери Західної Європи?

2. У чому суть неокейнсіанської теорії економічного циклу?

3. У чому полягає сутність посткейнсіанства і у яких варіантах воно представлено?

4. Чому грошово-кредитна політика відіграє провідну роль в теорії монетаризму?

5. Якими є методологічні підходи М. Фрідмена та його неоліберальні погляди?

Тема 11. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції кінця XX – початку XXI ст. (теорії „економіки пропозиції”, „раціональних очікувань”, „неокласичний синтез”, економетричні дослідження; неоінституціоналізм; новітні економічні теорії)

Основні питання теми

1. Особливості НТР на межі ХХХХІ ст. і перехід до постіндустріального суспільства.

2. Теорії „економіки пропозиції” та „раціональних очікувань”.

3. Еволюція інституціоналізму у другій половині ХХ ст. Економічна теорія неоінституціоналізму.