3. Правовий режим земель оздоровчого та рекреаційного призначення.

Згідно зі ст. 47 ЗК України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Це, зокрема, курорти, лікувально-оздоровчі місцевості та інші подібні території. Причому слід зазначити, що лікувальні властивості мають, як правило, не самі землі, а розташовані на них інші лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, морська вода, природні об’єкти та комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань).

Правовий режим земель оздоровчого призначення встановлено ЗК України, Законом України „Про курорти” та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про курорти” під курортом розуміється освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Згідно зі ст. 48 ЗК України на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей встановлюються округи і зони санітарної (гігієнічно-санітарної) охорони. У межах кожного такого округу забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною лікувальних властивостей природних ресурсів і відпочинком населення.

Згідно ч. 1 ст. 49 ЗК України землі оздоровчого призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній власності. Єдиного законодавчого акта, який регламентував би правовий режим земель цієї категорії в Україні немає. Порядок використання земель цієї категорії визначається ЗК України, Законами України „Про курорти”, „Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими нормативно-правовими актами.

Виявлення природно-лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Встановлені за результатами проведення цих робіт родовища лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, вносяться до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для використання за призначенням.

Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Порядок надання у користування родовищ таких вод визначається Кодексом України про надра та іншими актами законодавства. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, які належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальними дозволами (ліцензіями) на користування надрами.

Забудова територій курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку їх генеральних планів, іншої містобудівної документації. Будівництво на землях курортів нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об’єктів, не пов’язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фактори, забороняється.

З метою збереження та охорони природних властивостей лікувальних ресурсів на територіях оздоровчого призначення запроваджується санітарна охорона (ст. 27-34 Закону України „Про курорти”, ст. 93-104 Водного кодексу України, ст. 53 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Склад земель рекреаційного призначення визначає ст. 51 ЗК України. До таких земель належать: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, будинків рибалок і мисливців, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає їх безперервне використання для рекреаційних цілей, але можливість такого використання повинна бути забезпечена. Вона досягається або завдяки наявності на цих землях природних об’єктів і комплексів, що роблять їх придатними для організації відпочинку населення, або шляхом створення відповідних штучних об’єктів. Лише землі, придатні для організації відпочинку населення, можуть бути віднесені до категорії земель рекреаційного призначення. На радіоактивно забруднених землях рекреаційні зони створювати заборонено.

Відповідно до ст. 162 ЗК України землі рекреаційного призначення підлягають особливій охороні. Оскільки вони є складовою частиною національної екологічної мережі України, на них поширюється правовий режим, передбачений для її територій.

Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Головні ознаки правового режиму земель цієї категорії визначаються земельним та екологічним законодавством України. На цих землях, зокрема, забороняється господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище, або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за цільовим призначенням.

Також особливістю правового режиму земель рекреаційного призначення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну специфіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділянки.

Крім того, використання земель рекреаційного призначення відповідно до ст. 38 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” буває загальним і спеціальним. Загальне використання цих земель, як правило, здійснюється відпочиваючими, котрі користуються ними безоплатно на умовах, встановлених законодавством, і власниками чи користувачами зазначених земель. Спеціальне використання цих земель здійснюється на правах власності, оренди землі, постійного землекористування, повного господарського відання, оперативного управління земельною ділянкою та на інших правових підставах. Суб’єкти права спеціального використання зазначених земель користуються правами на них, а також зобов’язані вносити плату за це згідно із законодавством України.

Управління землями рекреаційного призначення має свої особливості, що обумовлено існуванням спеціальних органів, наділених відповідною компетенцією. Наприклад, управління землями зелених зон і зелених насаджень населених пунктів певною мірою здійснює Держкомлісгосп України, землями, що використовуються для туризму – Державна туристична адміністрація України, землями, призначеними для організації спортивної діяльності – Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту та Комітет з фізичного виховання і спорту Міносвіти України у межах своєї компетенції.