2. Поняття та склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Ст. 43 ЗК України визначає землі природно-заповідного фонду, як ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус території та об’єктів природно-заповідного фонду. Такими територіями та об’єктами відповідно до ст. 44 ЗК України є природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, а також штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Землі ПЗФ мають особливий режим охорони, передбачений ст. 162 ЗК України. Фактичною ознакою цих земель є те, що вони цілком або частково вилучені з господарського обігу, а правовою – те, що регулювання їх правового режиму здійснюється Законом „Про природно-заповідний фонд України” та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” залежно від екологічної, наукової або історико-культурної цінності розрізняють землі ПЗФ загальнодержавного і місцевого значення. Землі природних і біосферних заповідників та національних природних парків є землями ПЗФ загальнодержавного значення, а землі заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, парків можуть мати статус земель як загальнодержавного, так і місцевого значення. Землі регіональних ландшафтних парків і заповідних урочищ – це землі виключно місцевого значення.

При використані земель ПЗФ необхідно керуватись обмеженнями, встановленими ст. 9 Закону „Про природно-заповідний фонд України”. Відповідно до неї ці землі за умови додержання законодавчих обмежень можуть використовуватись у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Мова йде про основні види використання територій ПЗФ. Законодавство допускає також додаткові види їх використання, зокрема, для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасу худоби тощо. Однак як основні, так і додаткові види використання земель ПЗФ не повинні суперечити їх цільовому призначенню та правовому режиму.

Управління землями ПЗФ здійснюється органами Держкомзему України та Мінприроди України через Державну службу заповідної справи. Ця служба здійснює облік використання земель ПЗФ через ведення державного кадастру територій і об’єктів ПЗФ.

Відповідно до ст. 46 ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.

Їх охорона здійснюється відповідно до ст. 6 Закону „Про природно-заповідний фонд України”, яка передбачає, що території і об’єкти, які мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням про кожну з цих територій чи про кожен об’єкт, яке згідно з цим Законом має затверджуватись Мінприроди. Мінприроди також у відповідному порядку оголошує землі науково-цінними.

Правовий режим науково цінних земель не обов’язково передбачає здійснення на них наукової діяльності. На цих землях може бути встановлений режим використання й охорони природи, який відповідає їх науковій специфіці і забезпечує збереження зазначених земель для проведення наукових досліджень.

Таким чином, правовий режим земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення встановлений земельним і екологічним законодавством. Він являє собою особливий, визначений законодавством України порядок поведінки різних суб’єктів, пов’язаних з використанням зазначених земель. Правовий режим цих категорій земель носить охоронний характер, що пов’язано з обмеженням окремих видів господарської діяльності та забезпечення схоронності певного компонента.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення використовуються для охорони навколишнього природного середовища. Ознаками правового режиму цих земель є¹:

1) використання зазначених земель переважно для природоохоронної діяльності;

2) обмеження здійснення на цих землях господарської діяльності, яка може негативно позначатися на природних об’єктах, що підлягають охороні;

3) особливий, передбачений законодавством порядок переведення земель у цю категорію і виникнення або припинення прав на них;

4) особливий порядок управління землями цієї категорії, що передбачає наявність спеціальних державних органів – Державної служби заповідної справи, адміністрації об’єктів ПЗФ тощо;

5) включення зазначених земель до національної екологічної мережі України (системи особливо охоронюваних територій);

6) пільговий режим фінансування і оподаткування суб’єктів прав на ці землі;

7) законодавча визначеність складу зазначених земель (це землі ПЗФ або водно-болотних угідь, не віднесених до лісового чи водного фонду, або землі, у межах яких є природні об’єкти, що становлять особливу наукову цінність. Інші землі, навіть якщо на них здійснюється виключно природоохоронна діяльність, не можуть бути віднесені до цієї категорії земельного фонду).

Правовий режим цієї категорії земель визначений ст. 7 Закону України „Про природно-заповідний фонд України”, згідно з якою на цих землях забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає чи може негативно вплинути на стан природних комплексів і об’єктів або перешкоджає використанню цих земель за їх цільовим призначенням.