3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Під правовим режимом прийнято розуміти встановлені законодавством порядок, способи та межі використання об’єкта. Як правило, правовий режим забезпечується відповідними заходами впливу (заохочення та відповідальності) з боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення узагальнює їх правову характеристику як об’єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових питань, які виникають з приводу цієї категорії земель.

Питання правового режиму земель сільськогосподарського призначення багатогранне. Тому в юридичній літературі¹ прийнято виділяти загальний, спеціальний та особливий правові режими земель сільськогосподарського призначення.

Загальний правовий режим охоплює всі землі, придатні для потреб сільського господарства. Основне цільове призначення цих земель – бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередач та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, згідно з ч. 3 ст. 23 ЗК надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим поширюється на сільськогосподарські угіддя з кадастровою оцінкою вище середньо районного рівня. До них належать рілля, багаторічні насадження (ліси і сади), сіножаті, пасовища та перелоги. Правовий режим цих земель полягає в їх пріоритетному використанні для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК, належать: землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення тощо. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається лише для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією. Таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які у свою чергу повинні погодити це питання з Верховною Радою України.

Крім того, в літературі зазначається, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення передбачає вирішення двох основних завдань: 1) забезпечення родючості цих земель, тобто охорони їх якості; 2) збереження кількості зазначених земель, тобто охорони їх кількості, запобігання зменшенню їх площ.

Перше завдання вирішується шляхом здійснення заходів, спрямованих на збереження та підвищення родючості ґрунтів; захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до їх деградації; від зараження бактеріально-паразитичними та карантинними шкідниками і хворобами рослин, чагарником і дрібноліссям, від інших видів погіршення стану земель. Сприяють також вирішенню цих завдань рекультивація порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасне залучення до господарського обігу, а також збереження й використання родючого шару ґрунту і консервація земель.

Вирішення другого завдання забезпечується шляхом регулювання надання і вилучення земель, встановлення жорстких обмежень щодо їх переведення до розряду несільськогосподарських. Неабияку роль у цьому відіграє закріплення у ЗК таких основних принципів як пріоритетність земель сільськогосподарського призначення (ст. 23), планування їх використання (глава 30), відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (глави 23 і 24).

Виконання зазначених завдань в основному забезпечується державою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила, регламенти в галузі забезпечення родючості земель.

Важливу роль у збереженні земель та підвищення їх родючості відіграє державне управління земельними ресурсами. Окрім загальних органів державного управління таке управління здійснюється також і спеціально уповноваженими на те органами – Мінекоресурсів України, Мінагрополітики України, Держкомземом України та деякими іншими.

Основними функціями цих органів є планування, розподіл і перерозподіл, контроль і правове забезпечення правового режиму використання та охорони земель. Наявність системи спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють функції управління і контролю в галузі охорони та використання земельних ресурсів є елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, важливе значення має виконання обов’язків власниками земельних ділянок та землекористувачами щодо необхідності використання земель сільськогосподарського призначення за їх цільовим призначенням, підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі. Суб’єкти, які здійснюють господарську діяльність на сільськогосподарських угіддях, а також їх права та обов’язки щодо використання цих угідь також є елементами правового режиму цієї категорії земель.

Важливо зазначити, що багато вчених-правників до елементу правового режиму земель сільськогосподарського призначення відносять також наявність ефективного механізму забезпечення їх належного використання, який включає в себе правові норми, виконання яких запобігає порушенню правового режиму цих земель і забезпечує їх пріоритет над землями несільськогосподарського призначення, а також норми, що не допускають вилучення з господарського обігу цінних сільськогосподарських угідь. Крім того, такий механізм включає покарання за порушення правового режиму земель сільськогосподарського призначення (відповідальність настає у вигляді штрафів за знищення межових знаків, самовільне зайняття земельної ділянки, псування і знищення родючого шару ґрунту).

Таким чином, під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення слід розуміти спеціальний порядок їх використання.

Важливо зазначити, що ст. 23 ЗК України вказує, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарського використання. Це означає, що, по-перше, вони повинні надаватись у першу чергу для сільськогосподарського використання (визначення придатності земель для потреб сільського господарства провадиться на підставі даних державного земельного кадастру).

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обмеження щодо укладення угод із земельними ділянками, призначеними для сільськогосподарських потреб. Вони полягають насамперед у визначенні переліку видів земель сільськогосподарського призначення, які виключені із цивільного обігу, тобто тих, що не можуть бути об’єктами права приватної власності. До них належать, наприклад, техногенно забруднені землі, на яких не забезпечується одержання продукції, яка відповідає встановленим державою нормам, стандартам, а також деградовані та малопродуктивні землі, які вилучаються з цивільного обігу.

Виробнича діяльність, пов’язана з господарським використанням земель сільськогосподарського призначення, повинна не погіршувати їх стан, а сприяти відновленню та поліпшенню родючості ґрунтів та їх корисних властивостей. Для цього власники земельних ділянок і землекористувачі мають вживати всіх заходів для захисту земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних та техногенних процесів. До обов’язків власників і землекористувачів також входить здійснення рекультивації порушених земель, заходів щодо підвищення родючості ґрунтів та поліпшення їх корисних властивостей.

Тому, враховуючи особливості земель сільськогосподарського призначення, закон зобов’язує громадян-власників, землекористувачів та інших осіб під час їх використання забезпечувати:

1. оптимальний водний режим ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі мають захищати земельні ділянки від підтоплення і переосушення. Вони мають право у встановленому порядку здійснювати зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливання води, засолення та заболочування земель і створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової вологи. Наприклад, використання затоплюваних земель здійснюється відповідно до землевпорядної документації з урахуванням можливих причин затоплення (повінь, паводок), нахилу дна річки (її окремих ділянок) й частоти можливого затоплення;

2. належний сольовий режим ґрунтів, шляхом захисту земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, повинна вести боротьбу з підвищеною кислотністю або лужністю ґрунтів, здійснюючи їх вапнування або інші землеробські заходи;

3. такий режим ґрунтів, за якого їх родючість не тільки не зменшувалась би, незважаючи на винесення поживних речовин із врожаєм, а збільшувалася б. Підвищення родючості ґрунтів є одним із основних обов’язків власника та землекористувача, який стимулюється державою;

4. належний культуртехнічний стан ґрунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур’янами;

5. належну екологічну ситуацію на земельній ділянці, не допускаючи її погіршення.

Крім того, при вилученні (викупі) земель сільськогосподарського призначення для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом, тимчасовому зайнятті сільськогосподарських угідь для інших видів використання, обмеженні їх використання власникам землі та землекористувачам мають відшкодовуватись збитки і втрати сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, правовий режим земель сільськогосподарського призначення нерозривно пов’язаний з повноваженнями власників земельних ділянок і землекористувачів, обумовлює їх і залежить від характеру здійснюваного сільськогосподарського виробництва. Повноваження цих осіб передбачають не тільки забезпечення їх інтересів і потреб, а й значною мірою додержання правового режиму земель, що знаходяться в їх віданні.