4.Особистість оратора в академічному красномовстві.

Успіх заняття безумовно залежить від викладача. Які ж фактори визначають авторитет оратора, лектора? Перш за все педагогічні, наукові, моральні й суспільні.

Захопленість наукою - одна з найважливіших рис лектора. В лекції, наукових виступах віддзеркалюється особиста творча робота лектора-вченого. Наукові пошуки лектора, його творчі досягнення, його книги і статті завжди викликають інтерес студентів, бажання познайомитися з цими працями. Чим більше в лектора наукових досягнень, тим з більшою охотою його слухають студенти, тим більшим успіхом він користується серед молоді.

Любов до педагогічної роботи. Ця риса особистості лектора проявляється не лише в гострому захопленні своїм предметом, своєю спеціальністю. Лектор залучає у свою улюблену справу , в свої ідеї, плани, науково-дослідну роботу студентів. Таким чином, любов до свого предмету в педагогіці поєднується із любов’ю та повагою до молоді, на яку спрямована педагогічна діяльність.

Молодь дуже чутливо, часто інтуїтивно, вловлює пристрасність чи байдужість педагога, симпатію чи холодність у ставленні до студентів та відповідно реагує на ставлення педагога до предмету та аудиторії.

Для того, щоб вивчити студента, залучити його до активної навчальної, наукової, виховної роботи, педагог не обмежується читанням лекцій. Він веде і практичні заняття, знайомиться зі студентами під час індивідуальних консультацій, проведення диспутів, бесід, в наукових гуртках, на факультативах.

Приклади видатних педагогів – Т.М.Грановського, В.О.Ключевського, І.П.Павлова – показують, що вони глибоко заглиблювалися у запити студентства, їх інтереси і турботи і були завжди готові надати їм допомогу.

Моральні якості оратора. Відомо, що ораторське мистецтво, згідно до Цицерона, виконує три завдання: переконати, принести насолоду, підкорити собі слухачів. “Учити – обов’язок оратора, приносити насолоду – честь, що надається слухачеві, справляти ж сильне враження – необхідність” (6,С.38-39). Зміст цих завдань, мета ораторського виступу багато в чому визначаються моральними принципами слухачів. Дуже важливі моральні якості самого оратора. Він може говорити про правду, але чи правдивий він сам? Він може говорити про честь, але чи чесний він сам? Він стане розмірковувати про добросовісність ставлення до праці, але чи сам оратор добросовісно ставиться до свого виступу? І якщо слухачі на всі подібні питання дають негативну відповідь, то виникає питання: чи має оратор право говорити? Право нас навчати? Арістотель говорив: “Є три причини, що пробуджують довіру до виступаючого, тому що є саме стільки речей, у силу яких ми віримо без доказів, - це розум, доброчинність і довіра… Окрім цих (трьох причин ) немає ніяких інших. Якщо таким чином слухачам здається, що оратору притаманні всі ці якості, вони неодмінно відчувають до нього довіру.”(6,С.41 ).

Тому, яким би не був красномовним оратор, якщо слухачі знають, що в нього є серйозні моральні недоліки, мова його буде сприйматися як обман.

Особистість лектора виражається і у стилі ораторського виступу. Хороша лекція, змістовна доповідь на одну й ту ж тему різними лекторами й ученими читаються по-різному. В одного оратора сильніше виражена глибина викладу, в іншого – логіка, в третього – емоційність, у четвертого – прекрасний ілюстративний матеріал і т.д. Все це складає особливий стиль виступу.

І.П. Павлов розділяв людей науки і мистецтва на три типи – художників, мислителів і середній, проміжний тип.

Художній тип письменників, музикантів, живописців охоплює дійсність цілком без дроблення, без всякого роз’єднання. До такого типу Павлов зараховував Л.Толстого, якого вважав “величним художником, але слабким мислителем” (7,С.174). Мисленнєвий тип цих творчих особистостей дробить живу дійсність і тим самим ніби умертвляє її, робить із дійсного життя якийсь тимчасовий її скелет і потім ніби знову збирає частини і старається таким чином оживити її, що не зовсім йому вдається.

Середній тип є поєднанням особливостей художнього і мисленнєвого типів. У творчості цього типу виражені багатство змісту, суворо відібрані факти, ідеї; залізна логіка аргументації, продумане чіткий розподіл матеріалу; виразне мовлення з яскравими образами і хорошою дикцією. До такого типу І.П. Павлов відносив Леонардо да Вінчі, Гете, Бородіна, Менделєєва.

Класифікація І.П. Павловим основних типів людей може бути використана і при визначені стилів академічного красномовства .

Лектор художнього стилю акцентує увагу слухачів на цілісній, яскравій картині викладу змісту свого виступу. Мовлення такого оратора яскраве, образне, захоплююче. Зазвичай воно супроводжується жвавою мімікою, мелодикою голосу. До представників такого типу лекторів можна віднести Т.Н. Грановського – професора загальної історії Московського університету.

Лектор мисленнєвого стилю робить наголос майже виключно на змісті лекції, на її максимальній науковості. Він мало турбується про красу викладу, про емоційний підйом, застосування наочності та ТЗН. До такого типу лекторів належав Гегель.

Лектор середнього типу об”єднує в собі основні риси художнього та мисленнєвого типів. Такий лектор прагне до цілісності , художності, краси, емоційності своєї лекції. І разом з тим такий лектор – видатний вчений і пропагандист науки, глибоко та яскраво розкриваючий досягнення наукової думки у своїй області. Такими лекторами можна вважати Г.З. Апресяна, В.О. Ключевського, Д.І. Менделєєва та ін.

Г.З. Апресян у книзі “ Ораторское искусство ”наводить класифікацію ораторських стилів за академіком С.Л. Семеновим, який говорив: “ Один лектор захоплює темпераментом, емоційністю. Інший, навпаки, строгістю, логічністю. І це неминуче. Викладання – творчий процес. Манери викладання стригти під один гребінець настільки ж шкідливо як і в мистецтві стригти під один гребінець манери художника.”(10,С.133 ) Під “ манерою ” С.Л. Семенов , очевидно має на увазі стиль викладання. Важливіше в даному випадку вказати на те, що манеру або стиль він характеризує в органічному зв’язку з творчістю, проводячи паралель між працею викладача і художньою творчістю. На основі цієї класифікації виділяють кілька видів стилю красномовства.

Перший з них характеризується як суворо логічний, зовні спокійний стиль. Сила і пафос такого ораторського стилю в якомога більшій аргументованості і доказовості основних положень, які розвиваються у виступі. Думка в таких випадках дуже об’єктизована, так би мовити, очищена від суб’єктивності. Точніше, ораторська суб’єктивність в такому випадку ніби прихована від стороннього ока. Прихильники і творці такого стилю, як правило, звертаються до розуму, до мисленнєвих здібностей своїх слухачів, ніби забувши про їх емоційно-чуттєві можливості та здібності.

До другого виду ораторського стилю слід віднести стиль емоційно насичений і темпераментний. У ньому ораторська суб’єктивність чітко виявлено і складає першочерговий елемент красномовства. Оратор такого стилю турбується про те, щоб у його промові були цікавинки, здатні не лише захопити слухачів, але й місцями розвеселити їх. Яскрава виразність, місцями метафоричність і доступність мовлення – характерні риси такого стилю.

Третій із ораторських стилів називають середнім або точніше, синтетичним стилем. У ньому природньо переплітаються характерні риси, якості і ознаки щойно охарактеризованих двох стилів красномовства.

Ораторський стиль формується і проявляється в сукупності тих словесних та психофізіологічних засобів, якими оперує лектор, щоб думки, які він розвиває в промові доходили до свідомості та почуттів слухачів. Стиль – це творчість, свіжість та жвавість мовлення, незахаращений штампами, звичними словесними зворотами. Стиль – це своєрідність ораторської індівідуальності, яскравість та вражаюча сила індивідуального мовлення.

У книзі В.М. Рогінського “Азбука педагогического труда” подається анкета для студентів, за якою оцінюються якості викладачів за дев’ятибальною системою. Питання, які включає ця анкета, дають можливість характеристики лектора.

Анкета

Що ви можете сказати про роботу викладача:

• чи викладає він матеріал ясно, доступно;

• чи пояснює складні місця;

• чи вміє викликати і підтримати інтерес аудиторії до предмета;

• чи стежить за реакцією аудиторії;

• чи ставить питання;

• чи спрямовує до дискусії;

• чи дотримується логічної послідовності викладу;

• чи проявляє культуру мовлення, чіткість дикції, нормальний темп викладу;

• чи вміє зняти напругу і втомленість аудиторії;

• чи орієнтує на використання в майбутній професійній та суспільній діяльності матеріалу, що вивчається;

• чи є в нього творчий підхід та інтерес до своєї справи, доброзичливість, зацікавленість в успіхах студентів, об’єктивність в оцінюванні їх знань, поважне ставлення до них;

• чи приваблює він до себе високою ерудицією, манерою поведінки, зовнішнім виглядом.

Якості оцінюються по дев’ятибальній системі: від 0 (студент не може дати оцінки) до 9 (постійна ознака). Інші оцінки – 7-6 – якість проявляється часто; 5-4 – приблизно в 50% випадків, 3-2 – рідко, 1- практично відсутня.

Висновки.

Ораторське мистецтво складне, багатогранне явище . Розрізняють багато різних його видів і форм. Основними видами ораторського мистецтва є суспільно-політичне, судове, академічне та соціально-побутове красномовство.

Академічне красномовство обслуговує переважно духовну сферу життя та діяльності суспільства: освіти, виховання, науки тощо.

Академічне красномовство відіграє важливу, а іноді й вирішальну роль, виступаючи дедалі надійнішим та ефективнішим засобом навчання та виховання.

Академічне красномовство найбільшою мірою, порівняно з іншими видами красномовства, має науковий творчий характер.

Академічне красномовство передбачає не просте засвоєння, сприймання інформації (запам’ятовування, занотовування ), а творче її освоєння. Тому підвищення емоційного рівня, рівня професійної майстерності ораторського мистецтва стає дедалі більш актуальною потребою, як протидія “елементам байдужості” у сприйманні інформаційного потоку слухачем, як засіб підвищення рівня творчості, активної думки, мислення в освоєнні знань, наукової інформації. Загальною закономірністю ораторського мистецтва є ретельна підготовка оратора до кожного публічного виступу. Думки і почуття, що висловлюються в промові, формулюються, складаються не відразу, а поступово, відповідно до властивих їм внутрішніх законів виникнення, розвитку і функціонування.

Промова може бути підготовлена в будь-якій формі – усній чи письмовій, мати різну структуру і обсяг, але досягає своєї мети лише завдяки належній підготовці до виступу, великій попередній роботі. Теорія і практика ораторського мистецтва виробили певну систему, порядок підготовки до публічного виступу.

Підготовка до публічного виступу, як і виголошення промови, – творчий процес. Тому ні досвід, ні найдосконаліші, найобгрунтовані рекомендації не звільнять оратора від пошуків найдоцільніших форм і методів виголошення кожної промови, а також підготовки до неї. Разом з тим вдосконалювати ораторське мистецтво викладача вузу неможливо без творчого осмислення всього, що досягнуто теорією та практикою красномовства.

Література.

1. Кохтев Н.Н. Основы ораторской речи.-М.: Изд-во МГУ, 1992.- 240 с.

2. Сагач Г.М., Юніна О.А. Загальна риторика: Сучасна інтерпретація.-К.: “Знання” , 1992- 142 с.

3. Живое слово науки.- М.: Знание, 1981.-224 с.

4. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения.- М.: Учпедгиз, 1954.-т. 2- 359 с.

5. Миротворцев С.Р. Страницы моей жизни.- Л.: МЕДГИЗ, 1956.- 199 с.

6. Об ораторском искусстве. (Сборник изречений и афоризмов).- М.: Знание, 1980.- 112 с.

7. Гурвич С.С. и др. Основы риторики: Учеб. пособие.- К.: Вища шк., 1988.- 248 с.

8. Кохтев Н.Н., Розенталь Д.Э. Речевое мастерство лектора.: - М.: Знание, 1987.- 64 с.

9. Учебно-тематический план и программа курса “Основы лекторского мастерства ”.- К., 1989.- 44 с.

10. Апресян Г.З. Ораторское искусство.- М.: Изд-во МГУ, 1969.- 160 с.

11. Чихачев В.П. Лекторское красноречие русских ученых ХІХ века.- М.: Знание, 1987.- 96 с.

12. Рогинский В.М. Азбука педагогического труда. - М.: Высш.шк., 1990.- 111 с.

13. Мурашов А.А. Основы педагогической риторики.- М.: Ин-т практ. психологии , 1996.- 281 с.

14. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении.- М.: Просвещение, 1987.- 190 с.

15. Леонтьев А.А. Лекция как общение.- М., 1974.- 39 с.

16. Основы ораторского мастерства: (курс лекций ).- М.: Мысль, 1980.- 236 с.

17. Тимофеев А. История красноречия с древнейших времен . - М., 1983. - С. 65

18. Аннушкин В.И. Первая русская “ Риторика ”.- М.: “Знание”, 1989.

19. Материалы для отечественной истории.- Т.1.- К., 1853.

20. Хижняк В.І. Києво-Могилянська Академія.- К.,1970.-172 с.

21. Маслюк В.П. Латиномовні поетики та риторики ХУІІ-ХУІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні.- К.: Наук.думка, 1983.

22. Сагач Г.М. Живое слово лектора.- К., 1989.

23. Этюды о лекторах.- М., 1974.