2.Характерні риси академічного красномовства.

В ораторському мистецтві Росії ХVІІ – ХVІІІ ст. Зазвичай виділяють п’ять основних напрямків: придворне красномовство, яке розвивалося у вищих колах дворянства; духовне красномовство; військове красномовство – звернення полководців до солдатів, дипломатичне красномовство.

В основі виділення родів і видів красномовства лежить фактор суспільної сфери комунікації, відповідно до основних функцій мовлення (спілкування, повідомлення, вплив). Галузі діяльності людини обслуговує, на думку Кохтєва Н.Н., і ораторське мовлення: наукову галузь – лекція вузівська, наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення або інформація і т.д.(1).

Сучасні дослідники виділяють наступні роди красномовства: соціально-політичне, академічне, судове, соціально-побутове, духовне (церковно-богослівське). Рід в ораторському мистецтві – це частина красномовства, яка характеризується спільністю об’єкту промови, його розбору, оцінки. Види цього красномовства характеризуються великою інформативністю, пізнавальною спрямованістю, логічністю міркувань, в них повідомляються нові або розглядаються вже відомі слухачам факти, узагальнюються проведені дослідження, результати пошуків, експериментів, проявляються принципово нові підходи до відомих явищ.

Академічне красномовство є активним засобом громадянського виховання, розвитку творчого мислення, засобом естетичного впливу на слухачів. До академічного красномовства належить мистецтво читання лекцій, проведення семінарських занять, виступи на наукових конференціях, ораторське мистецтво наукових дискусій та ін.

До характерних рис академічного красномовства вчені відносять: високий рівень науковості, принцип виховуючого навчання, логічну культуру лектора, доступність викладу, наочність і застосування технічних засобів навчання, яскравість, емоційність мовлення (7,С. 150).

Високий рівень науковості – найважливіша визначальна риса академічного красномовства. Висока міра науковості академічного красномовства визначається самою природою вищих навчальних закладів, які готують спеціалістів вищої кваліфікації, наукові і педагогічні кадри для різних галузей народного господарства, науки і культури, ведуть наукову роботу теоретичного і прикладного характеру.

Вузівська лекція, наукова доповідь повинні мати насамперед глибокий науковий зміст, тобто в них повинні повідомлятися аудиторії певні достовірні відомості про ті чи інші закономірності природи, суспільства, людського мислення.

Високий ступінь науковості викладу передбачає розгляд гносеологічного боку принципу науковості, що з’ясовує предмет наукового пізнання. Не можна конструювати зв’язки і вносити їх у факти. Слід вивчати факти, знаходити в них зв’язки і, віднайшовши їх, доводити дослідним шляхом.

Високий науковий рівень виступу означає, що оратор стоїть на передових позиціях науки, знайомить аудиторію з новими досягненнями в даній області вчених всього світу, нашої країни і з науковими досягненнями колективу, в якому він працює, з його власним внеском у науку.

З принципом науковості органічно пов’язаний принцип виховуючого навчання. Педагогічна аксіома гласить: не можна вчити не виховуючи і в той же час не можна виховувати не навчаючи чомусь.

Значна роль філософії в ораторському мистецтві. Цицерон писав, що оратор повинен піклуватися про три речі: що сказати, де сказати і як сказати. А потім великий давньоримський оратор пояснював, що знання філософії допомагає зрозуміти, що доцільно сказати, а що недоречно. Знання філософії в кожній справі дозволяє дотримуватися почуття міри в своїй мові. Цицерон підкреслював, що основою красномовства, як і всього іншого, є філософія.

Не тільки в суспільних, але й у всіх природничих та технічних науках оратор знайде можливість і шляхи виховання студента.

Логічна культура оратора являє собою могутню зброю переконання. Логічна культура академічного красномовства вимагає показувати процеси розвитку науки в найсуттєвіших їх проявах, налагодити в різноманітних фактах і процесах найголовніше, основну ідею і послідовно її розвивати, підпорядковувати весь матеріал, що викладається, обгрунтуванню цієї ідеї. Віднайшовши “наскрізну ідею”, оратор підпорядковує їй всю структуру свого виступу.

Доступність викладу пробуджує інтерес до науки, наштовхує слухачів на подальші питання, дослідження. Ось чому видатні педагоги підкреслювали принцип доступності викладу як одного з основних принципів педагогіки. К.Д. Ушинський писав, що “дидактика читання лекцій в університеті може бути викладена в двох словах: добре знай свій предмет і викладай його ясно”(4, С.118 ).

Багато лекцій і наукових доповідей учених при багатстві наукового змісту відзначалися великою доступністю викладу. Прекрасними популяризаторами фізичної науки були П. Лебедєв, С. Вавілов, медицини – С. Боткін, П. Лесгафт та ін. Якими шляхами досягали вони доступності викладу? Перш за все, повним оволодінням науковим матеріалом, детальною підготовкою до кожного свого виступу. Якщо це правильно для досвідченого професора, то тим більше справедливо для лектора-початківця. І.Сєченов у “Автобіографічних записках” після перших кроків, зроблених на лекційному поприщу, дав оцінку своїм першим лекціям через 43 роки і зробив самокритичний висновок про те, що він далеко не завжди вмів виділяти основні питання в лекції, відрізнити важливе від другорядного, правильно розподілити час на викладання питань доповіді.

Оратор повинен враховувати принцип конкретності в ораторському мистецтві. Застосування цього принципу до академічного красномовства означає, що викладач має на увазі специфіку вузівської аудиторії. В залежності від неї лектор вносить різноманітність як у зміст, так і в форму викладу навчального матеріалу. Крім того, промову роблять доступною використання фактів, переконливих прикладів.

Вчать не лише словом а й показом – в цьому сформульовано ставлення до наочності та технічних засобів навчання. Активним прибічником наочності був К.Д. Ушинський – основоположник педагогічної науки і народної школи в Росії. Видатний педагог у своїй праці “Людина як предмет виховання” обґрунтував принцип, що сама природа людини вимагає застосування наочності навчання. Наочність допомагає спостережливості, кращому запам’ятовуванню. Вона пробуджує і підтримує увагу слухача .

У навчальному процесі та наукових доповідях застосовуються різні форми наочності. Це натуральна наочність, при якій слухачі отримують враження безпосередньо від тих предметів, які вони вивчають. Це копії справжніх предметів у вигляді макетів, муляжів, опудал. Використовується зображувальна наочність – у вигляді картин, карт, фотографій, діаграм, схем і т.д. Нові можливості показу відкривають сучасні технічні засоби навчання. Їх розділяють на три види – візуальні (екранні). Звукові (аудіо) та аудіовізуальні. Підготовка і використання наочних засобів повинні відбуватися з дотриманням методичних вимог.

Велику роль в академічному красномовстві відіграють яскравість і образність. Якими ж шляхами досягається яскравий, образний виклад наукового виступу? Ораторові допоможе доречне використання багатства народної творчості. Серед різноманітних творів фольклору особливе місце займають приказки та прислів’я. Вони живуть у розмовній мові як органічна частина, конкретизуючи у художніх образах світогляд народу, його погляди на життя, явища природи та суспільства. І, можливо, в жодній формі мовленнєвої творчості народу з такою силою і так багатогранно не проявляється його розум, викристалізовується його національна історія, суспільний устрій, побут, світогляд, як у прислів’ях. Зокрема народ висловлює своє ставлення до навчання, неуцтва, висловлює своє ставлення до мовлення. У них дається і оцінка силі слова, рішуче засуджується у прислів’ях і приказках пустослів’я. Яскравим, образним і емоційним роблять мовлення крилаті слова, фразеологічні звороти, використання художньої літератури. Крім того сильний емоційний вплив на аудиторію виявляє доречне використання оратором гумору.