3.3.Правила риторики для підготовки викладача до заняття .

Мурашов А.А. у книзі “Основы педагогической риторики: Учебное пособие для студентов педвузов и учителей” (13,С.90-93) подає поради про те, що потрібно запам’ятати перед виходом до аудиторії. На нашу думку ці поради придатні й для викладача вузу.

1.Якщо ви говорите, – значить, не можете мовчати. А тому рух до поставленої мети повинен бути безкомпромісним.

2. Перші хвилини уроку – яскрава проблемність, дійсно важливі і хвилюючі учнів питання, сенсаційні факти, які формують і утримують зацікавленість аудиторії, атака питаннями.

3. Нема поваги до аудиторії без поваги до самого себе: як можна, не поважаючи себе, з повагою ставитися до тих, хто вас слухає? Занадто різкі жести, часте розходжування, поспіх мовлення – ознаки самонеповаги, а можливо незацікавленості в проблемі заняття, що не затримається проявитися на стані слухачів.

4. Інколи той, хто говорить так переконує аудиторію в необхідності предмета лекції, що вона починає шукати в ньому вигоду для нього самого. Відчувши це, необхідно сказати кілька фраз нарочито нейтральним тоном при інтригуючому характері змісту.

5. Перед виходом до студентів необхідна релаксація, після чого – блискавичне переведення себе у стан “атаки”. Перед початком мовлення – глибокий вдих, але починається вона на видиху.

6. Конспект не проглядають безпосередньо перед заняттям, тому що стан “нічого не пам’ятаю” має здатність деформувати навіть його початок.

7. Чого чекає викладач, те й відбудеться на занятті. Саме тому необхідна першопочаткова позитивна установка, можливість побачити себе “переможцем”.

8. Про свої проблеми можна говорити лише після заняття, і лише тільки з тими , кому це дійсно необхідно.

9. Коклен: “ Потрібно не говорити, а сказати”. Мета намічена, початок відомий – залишається лише переконати, що слухачеві необхідно саме те, що йому буде запропоновано викладачем.

10. Починати з того, що хоче почути майбутня аудиторія. Якщо вона почує у викладі педагога свої думки, - довіра різко виросте, і більшість його положень сприйметься як логічно витікаюче з власних роздумів студентів.

11. Якщо очевидний внутрішній спротив слухачів, - слід переключитися на прописні істини, проти яких заперечень бути не може. Аргументувати їх необхідно із прогнозованої позиції слухачів. Відновлена довіра – умова сприймання.

12. Необхідно постійно звертатися до слухачів, втягуючи їх у логічні та образотворчі процеси, піднімаючи їх у власних очах і активізуючи сприймання. Цьому служать риторичні питання і звертання, конструкції “спільного мислення” (інклюзивні), право власних висновків, надане аудиторії.

Окрім перерахованих вище правил, вчений зазначає, що в занятті необхідно визначити місце для мовчання – це теж риторичний прийом. Мовчання – це і заклик до уваги, і засіб виділення інформації. Також завчасно необхідно визначити принципові характеристики наступного спілкування з аудиторією: систему цілей та завдань, комунікативних намірів, превалюючих мовленнєвих функцій, композиції, способи їх практичної реалізації під час звертання до аудиторії. Необхідно продумати такі структурно-мовленнєві компоненти як розповідь, опис, міркування, заклик, висновки, аргументи, функціональну природу звертання: комунікативну, інформаційну, експресивну. Тому напередодні заняття викладачеві необхідно вибрати рольову позицію, яка залежатиме як від мети мовлення (заклик, повідомлення інформації, спілкування, введення сенсаційного факту, встановлення контакту, вимога прохання, розвиток якоїсь якості), так і від образу аудиторії, який склався: дружньої, ворожої, відчуженої, знаючої, інертної, зацікавленої і т.і.. Створити позитивний антипіцируючий образ – наполовину забезпечити своєму заняттю успіх і необхідне сприйняття.