Тема 7. Договірне право. Загальні положення

7.1. Поняття договору в підприємницькій діяльності.

7.2. Укладання, зміна і розірвання підприємницьких договорів. Підстави та наслідки визнання підприємницьких договорів недійсними і неукладеними.

7.3. Попередній договір.

7.4. Виконання підприємницьких договорів.

7.5. Способи забезпечення виконання зобов'язань у підприємницьких договорах.

7.6. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань.

Методичні рекомендації

7.1. Поняття "підприємницький договір" законодавством України не визначене. Чітко не визначає його і проект Господарського (комерційного) кодексу України, ст. 179 якого розтлумачує термін "господарсько-договірні зобов'язання".

Це є цілком логічним, адже підприємницький договір за своєю юридичною природою є різновидом цивільно-правового договору (угоди). Тому на нього в повному обсязі поширюються загальні положення цивільного законодавства щодо порядку його укладення, зміни, розірвання, визнання недійсним, неукладе-ним та інші положення. Водночас спеціальне законодавство, що регулює підприємницьку діяльність, встановлює специфічні вимоги до договорів цього виду (наприклад, ст. ст. 10—11 Господарського процесуального кодексу України встановлюють особливості укладення, зміни та розірвання договорів суб'єктами підприємницької діяльності, вирішення відповідних переддо-говірних спорів).

Доцільно зупинитися на характерній ознаці цього договору — він укладається між суб'єктами підприємницької діяльності або за їх участю. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність досягнення (отримання) суб'єктами цього статусу шляхом державної реєстрації та вчинення інших відповідно пов'язаних дій, що розглядалися вище.

Проте вищевказаним не обмежуються ознаки підприємницьких договорів. Окрім суб'єктного складу такого договору, важливе значення має його предмет, тобто відповідні дії сторін договору повинні відповідати ознакам підприємництва, що закріплені в ст. 1 Закону України "Про підприємництво". В такому разі договір, що був укладений між суб'єктами підприємницької діяльності, проте не відповідає за ознаками визначенню підприємництва, підприємницьким не вважатиметься. Це означає, що оскільки метою (і основною ознакою) підприємницької діяльності є отримання прибутку, договір, щоб відповідати визначенню "у підприємницькій діяльності", повинен основною метою мати отримання винагороди (за цивільним правом — буги сплатним). Є сенс подискутувати, чи можна відносити до підприємницьких категорії договорів, що безпосередньо не стосуються підприємницької діяльності, проте укладаються із зв'язку зі здійсненням такої діяльності (оренда офісних приміщень та ін.).

Ще однією ознакою договору, сторонами якого є суб'єкти підприємницької діяльності, є те, що спори з приводу укладання, виконання і розірвання таких договорів можуть вирішуватися як загальними судами, гак і спеціалізованими судовими органами — господарськими і третейськими судами. Зважаючи на це, можна в порядку обговорення поставити питання, у яких судах розглядаються спори з приводу, наприклад, зміни і розірвання шлюбного контракту, що укладався між особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, або з приводу спадкування тощо. За основу тут можна взяти вимоги щодо підвідомчості справ загальним судам (ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України) та господарським судам (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

7.2. Перед тим. як перейти власне до процедури укладання господарських договорів, слід звернути увагу на принципи законності і свободи договору. У зв'язку із цим доцільно обговорити питання співвідношення принципу "'дозволено все, що не заборонено законом", та вимог щодо суб'єктного складу, форми, змісту договору тошо. При цьому доречно торкнутися імперативних та диспозитивних норм, що регулюють підприємницьку діяльність.

Розглядаючи суб'єкти підприємницької діяльності, що можуть (мають право) укладати договори, слід зупинитися на їх праводієздатності. Шляхом порівняння дієздатності громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності і юридичної особи слід вивести тезу про загальний характер дієздатності фізичної особи (право укладати будь-які не заборонені угоди, але з встановленими законодавчо обмеженнями — необхідність отримання ліцензій, патентів тощо) та спеціальний характер правоздатності юридичної особи (право займатися лише тими видами діяльності, а отже, укладати лише ті угоди, що їх передбачено установчими документами).

Говорячи про форму договору, можна послатися на відповідні норми Цивільного кодексу УРСР, що встановлюють загальні та спеціальні положення щодо форми угод. Після розгляду письмової форми логічно зупинитися па тому, шо укладення договору у письмовій формі може відбуватися як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Зміст господарського договору складають його умови. Під час висвітлення питання про істотні умови договорів слід зазначити, що істотними є, зокрема, ті умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду. Як приклад можна навести істотні умови договору поставки згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення — номенклатура (асортимент), кількість та якість продукції, строки поставки, ціна. За відсутності цих умов договір поставки вважатиметься неукладеним. Крім того, слід звернути увагу на те, що істотними також є ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порядок укладання договорів можна викласти за ст. ст. 155—160 Цивільного кодексу УРСР. При цьому бажано звернути увагу на тс, що відбиток печатки за чинним законодавством не є обов'язковим реквізитом договору (див., наприклад: роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України 'Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Після цього варто обговорити порядок підписання господарських договорів. Акцент слід зробити па визначенні кола посадових осіб, які мають право виступати від імені юридичних осіб, у тому числі — підписувати договори, оскільки назва посади при цьому не має юридичного значення. Перелік осіб, які мають право підписувати договори, має міститися в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності (див., наприклад, ст. 29 Цивільного кодексу УРСР).

Обов'язково слід зазначити, шо до прийняття відповідних законодавчих актів, що встановлюватимуть законність електронного підпису контрагента, вважається, що у разі, якщо одна сторона сформувала повідомлення (проект договору) в комп'ютерному вигляді та надіслала своєму контрагенту без роздрукування та підпису повноважної особи, а інша сторона, отримавши це повідомлення, роздрукувала І підписала його, така угода не може вважатися угодою, що укладена в письмовій формі. Адже такий спосіб не дає можливості особі, яка отримала повідомлення, перевірити, ким дійсно воно підписане (див., зокрема: Бабій Я. Відповіді на запитання читачів//Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 4. - С. 23).

Паралельно можна торкнутися питання візування господарських договорів головними бухгалтерами. Відповідний обов'язок передбачено Положенням про головних бухгалтерів. Розглядаючи наслідки нсвізування господарських договорів та інших документів, можна звернутися до листа Вищого арбітражного суду України від 7 квітня І994 р. № 01-8/237 "Про деякі питання застосування чинного законодавства при вирішенні спорів" (лив. також: Теньков С. Договоры не только для того, чтобы их нарушать//Все о бухгалтерском учете. — 1999. — № 14).

Чинне законодавство також передбачає реєстрацію окремих видів підприємницьких договорів. Так, відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу державного майна підлягає реєстрації відповідною місцевою радою. Угода, укладена з порушенням правил шодо обов'язкової державної реєстрації, може бути визнана недійсною лише в тому разі, коли такі наслідки прямо передбачені нормативним актом (наприклад, згідно зі ст. 21 Закону України "Про лізинг" відповідні договори лізингу, не зареєстровані в установленому порядку, визнаються недійсними).

При розгляді порядку зміни та розірвання господарських договорів слід зазначити, що згідно з положеннями цивільного законодавства одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. У цьому контексті варто подискутувати з приводу правомірності встановлення в договорі права однієї зі сторін відмовитись від виконання (змінити умови) договору в односторонньому прядку у разі настання визначених договором умов або із повідомленням іншої сторони про це за визначену кількість діб. Але, з одного боку, подібні умови встановлюються і фіксуються в лговорі за угодою сторін; з іншого ж боку, угода вважається иеіійсною у разі її невідповідності закону — в означеному випадк.. вимогам ст. 162 Цивільного кодексу УРСР. На пашу думку, оскільки зміст договірного зобов'язання може змінюватися лише за угодою сторін, відповідні зміни умов договору мають погоджуватися сторонами окремо в кожному конкретному випадку.

Варто певну увагу приділити розгляду порядку розв'язання спірних питань, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. Його досить чітко встановлено ст. 159 Цивільного кодексу УРСР та ст. ст. 10—11 Господарського процесуального кодексу України.

Слід окремо зупинитися на проблемі витання договорів недійсними і неукладсними. При цьому, крім загальних нормативних актів, слід скористатися актами судової влаш — постановою Пленуму Верховного Суду України '"Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" та роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі гитання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод «дійсними".

Підстави та наслідки визнання угод недійсними визначено у Цивільному кодексі УРСР. У порядку обговорені я можна поставити питання про момент, коли угоди, яка містить порушення закону, стає недійсною, а також чи має право сторіна, яка з'ясувала невідповідність договору законодавству, відмовитися від його виконання. Особливий інтерес викликають наслідки здійснення господарської діяльності, що потребує ліцензуванню, без одержання ліцензії. Зважаючи па наявні розбіжності у судовій практиці з цього приводу, є сенс подискутувати, чи можна вважати відповідний договір недійсним як такий, що суперечить закону, із наслідками у вигляді двосторонньої реституції, як це виплизає з роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними". Бажано також зупинитися більш лжладно на випадках визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки.

Дуже важливо виокремити наслідки витання договорів недійсними і неукладеними. Адже у разі визнанні договору неукладепим до нього застосовуватимуться зовсім інші правові норми, що містяться в главі 42 Цивільного кодексу УРСР (докладніше див.: Волков Д, Существенные условия и признание договора незаключенным//Юридическая практика. — 1998. — М: 24).

7.3. Розглядаючи попередній договір слід означити, що він є своєрідним обмеженням свободи підприємницької діяльності, яке. щоправда, впроваджується шіасне підприємцями за взаємної згоди.

У порядку обговорення можна поставити питання про тс, чи правомірно вважати попередній договір способом забезпечення виконання основного зобов'язання. Адже цей договір укладається незалежно від укладання основної угоди. Водночас попередній договір тісно пов'язаний із майбутнім основним договором, оскільки для того, щоб вважатися укладеним, він має містити деякі з істотних умов основного договору.

Слід чітко вказати на переваги укладення попереднього договору, зокрема на можливість стягнення збитків з винної сторони у разі відмови укласти основний договір (докладніше див.: Стативка А. Предварительный договор и его использование в АПК//Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 4).

Насамкінець радимо подати визначення попереднього договору за теорією цивільного права: "За попереднім договором сторони зобов'язуються в певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. У цьому договорі визначається і порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором" (див.: Цивільне прано України. - Кн. 1. - К., 1999. - С. 723).

7.4. Загальні положення про виконання договорів містяться у главі 15 Цивільного кодексу УРСР. Розглянувши принципи виконання договірних зобов'язань (належність, реальність, строк), доцільно звернути увагу на суб'єкти виконання зобов'язань. За загальним правилом виконання зобов'язання здійснює боржник. Але цивільним законодавством передбачено можливість залучення до виконання зобов'язання третьої особи. Таке залучення (термінологією Цивільного кодексу УРСР — покладення виконання зобов'язання на третю особу) може здійснюватися, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя особа зв'язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором (тобто боржник).

Від покладення виконання зобов'язання на третю особу слід відрізняти заміну осіб у зобов'язанні — уступка вимоги та перевід боргу (глава 17 Цивільного кодексу УРСР).

Щодо строків виконання зобов'язання, то у більшості випадків вони визначаються сторонами, Із цього приводу слід зазначити, що строк є істотною умовою (мається на увазі, що він визнається такою законом) не для всіх договорів (наприклад, договір купівлі-продажу, позики). Якшо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі пронести виконання в будь-який час. Боржник має виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. Щоправда, інше може бути передбачене законом. Зокрема, згідно із Законом України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим па той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Розглядаючи порядок дострокового виконання зобов'язання, слід звернути увагу на те, що за загальним правилом боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання. Дострокове ж виконання зобов'язань між юридичними особами допускається у випадках, якщо не передбачено законом або договором, а також за згодою кредитора. У зв'язку із вищевикладеним можна поставити питання: яке правило застосовується у відносинах між юридичними особами і громадянами-підприємцями або між громадянами-пілприємцями, якщо останні вступають у договірні відносини, не пов'язані з провадженням підприємницької діяльності? На нашу думку, у першому випадку слід розширено тлумачити термін "юридична особа", прирівнюючи його тим самим до терміна '"суб'єкт підприємницької діяльності" і таким чином поширюючи на громадян-підприємців правило щодо обов'язкового попереднього передбачення можливості дострокового виконання зобов'язання. На другий же випадок поширюється загальне правило щодо дострокового виконання зобов'язання.

Місце виконання зобов'язання чітко визначене ст. 167 Цивільного кодексу УРСР. Щодо порядку виконання зобов'язання, то за загальним правилом кредитор вправі не приймати виконання зобов'язання частинами, якшо інше не передбачено законом, актом планування, договором або не випливає із суті зобов'язання.

7.5. До способів забезпечення виконання зобов'язання, передбачених цивільним законодавством, належать неустойка, поручительство, гарантія, застава, завдаток.

Під час визначення неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання можна у порядку обговорення поставити питання: чи правомірно в договорі встановлювати неустойку не у грошовій формі, а у натуральному вигляді? Адже зараз практикою господарських судів це категорично заборонено (див., наприклад: лист Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів"). Іншим питанням є те, чи поширюється правило щодо обов'язковості письмової форми угоди про неустойку на випадки, коли розмір неустойки прямо зазначений у законі (див., наприклад, ст, 214 Цивільного кодексу УРСР. Якщо брати саме цей приклад, то варто визначитись, чи є встановлені законом 3% за своєю природою неустойкою). Після цього можна перейти до випадків обмеження розміру неустойки (наприклад, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", Положеннями про поставки та іншими нормативними актами).

Слід звернути увагу на випадки обмеження розміру неустойки. Так, ст. З Закону України '"Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено обмеження пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку — одержувача грошових коштів розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. До того ж своєрідним обмеженням розміру неустойки, що стягується, є встановлення скорочених строків позовної давності тривалістю в шість місяців за позовами про стягнення неустойки (ст. 72 Цивільного кодексу УРСР).

Схема 5. Встановлення відносин поручительства

Обов'язково потрібно зупинитися на питанні, чи є стягнення неустойки правом або обов'язком кредитора. При цьому посилання можна зробити на норми п. 1.22 та підпункту 4.1.6 п. 4.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що визначають безповоротну фінансову допомогу, яка належить до складу валового доходу кредитора.

Розглядаючи поручительство, можна закцентувати особливе значення цього інституту, якого він набув з моменту набрання чинності ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (1 жовтня 2001 р.). Адже п. 8.8 ст. 8 цього Закону встановлює можливість укладення договору податкової поруки, за яким банк-поручитель зобов'язується перед податковим органом відповідати за належне виконання платником податків обов'язків із погашення його податкового зобов'язання або податкового боргу.

Слід підкреслити, що відносини поруки встановлюються договором, укладеним у письмовій формі, тобто дво- або багатосторонньою угодою. Відносини поруки не можна вважати встановленими за листом особи із пропозицією виступити поручителем, оскільки подібний лист не є договором (тобто двосторонньою угодою). Тому таку угоду можна визнати недійсною як таку, що не відповідає вимогам закону (ст. 48 Цивільного кодексу УРСР). Також важливо зупинитись на тому, шо договір поруки укладається між кредитором і поручителем.

Відносини поручительства бажано представляти у схемах (див. схему 5). Моделлю є будь-який договір (наприклад, договір підряду, за яким підрядник виконує роботу з оплатою за фактом виконання, тобто виступає кредитором, а замовник, який винен йому гроші за виконану роботу, — боржником).

Схема 6. Солідарна відповідальність боржника і поручителя

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу УРСР в разі невиконання зобов'язання головний боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки (див. схему 6). Ця норма є диспозитивною, а отже, відповідальність поручителя може мати додатковий (субсидіарний) характер (див. схему 8).

Щодо припинення відносин поручительства слід зазначити, шо вони, зокрема, припиняються, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку основного зобов'язання не пред'явить позов до поручителя. За відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після спливу 1 року з дня укладення договору поруки.

Різновидом поручительства є майнове поручительство, за якими поручитель відповідає перед кредитором не коштами, а майном (див. схему 7). Проте на майнове поручительство поширюється дія не ст. ст. 191—194 Цивільного кодексу УРСР, а ст. 11 Закону України "Про заставу". Адже за договором поруки поручитель несе відповідальність солідарно із боржником і не в обсязі визначеної частини майна (як це мас місце в майновому поручительстві при заставі), а всім своїм майном (докладніше див.: Ляшенко В., Середюк А. Залог в условинх развития рыночных отношений//Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 11. — С. 15). Крім того, на відносини майнового поручительства не поширюються вимоги шодо скороченого строку позовної давності, як це має місце при звичайному поручительстві.

Подібним, але не тотожнім поручительству, є інститут гарантії. Згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу УРСР гарантією можуть забезпечуватися зобов'язання тільки між юридичними особами

Крім того, на відміну від поручительства, законодавство, що регулює інститут гарантії, не передбачає солідарної відповідальності боржника і гаранта. Гарант несе субсидіарну відповідальність, і тому кредитор має право в судовому порядку вимагати віл гаранта сплати заборгованості боржника тільки в разі відсутності в останнього коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання (див. схему 8). Також слід звернути уиагу на те. то законодавством не передбачено прано гаранта, який виконав зобов'язання за боржника, у регресному порядку вимагати задоволення від останнього.

Можливість застосування застави як способу забезпечення виконання зобов'язання передбачено ст. 178 Цивільного кодексу УРСР та ст. З Закону України "Про заставу". У разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання кредитор (заставодержатель) має право одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (див. схему 9). У зв'язку із цим варто поставити питання: чи можуть сторони за договором застави встановити порядок, у відповідно до якого у разі невиконання забезпечуваного заставою зобов'язання власність на предмет застави, зокрема на нерухоме майно, переходить одразу до заставо держатиля? На нашу думку, оскільки "задоволення з вартості майна" є юридичною природою застави, у разі невиконання умов основного договору до заставодержателя не може автоматично перейти майно, передане заставодавцем.

Схема 7. Встановлення відносин майнового поручительства

Слід зупинитися також на тому, що предметом застави є майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернене стягнення. Тут доречно перейти до розгляду переліку майна, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, що міститься у Законі України "Про виконавче провадження".

Порядок реалізації заставленого майна регулюється Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна.

Схема 8. Субсидіарна відповідальність боржника і гаранта

Застава виникає в силу договору чи закону. В силу закону виникає, зокрема, податкова застава, яка п. 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначається як першочергове право органу стягнення в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами в порядку, встановленому зазначеним Законом.

Обов'язково потрібно розглянути заставу окремих об'єктів. Зокрема, розглядаючи іпотеку, слід ретельно з'ясувати порядок передачі в заставу земельних ділянок. Під час розгляду застави майнових прав бажано звернути увагу на порядок їх реалізації.

Що стосується завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язань, його застосування обмежується зобов'язаннями між громадянами або за їх участю. До громадян у цьому разі можна віднести і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Зокрема, слід звернути увагу на те, що у разі невиконання договору, що забезпечений завдатком, нинна сторона зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якшо в договорі не передбачено інше.

З огляду на визначення завдатку, що міститься у ст. 195 Цивільного кодексу УРСР, можна зробити висновок про те, що завдаток видається в рахунок належних платежів уже після того, як сторони взяли на себе певні обов'язки, тобто угода, що забезпечується завдатком, вже була укладена (докладніше див.: Коробанов С. Деньги вперед //Юридическая практика. — 2000. — № 50. — С. 13). Тобто завдаток видається з метою посвідчення договору та забезпечення його виконання (докладніше див.: Красько И. Задаток и особенности его применения//Преднринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 4. - С. 35).

Є сенс подискутувати з приводу законності внесення завдатку за попередніми договорами. Адже основна мста попереднього договору — укладення в майбутньому основного договору. Наприклад, У попередніх угодах (договорах) купівлі-продажу квартири, що укладаються між громадянами, зазвичай вказується строк, протягом якого основний договір купівлі-продажу повинен бути укладений. Проте у тих же попередніх договорах часто міститься угода про завдаток, згідно з якою покупець нерухомості вносить продавцеві певну грошову суму в рахунок належних платежів за основним договором, який ще не укладено. Тому, на нашу думку, такі суми не можуть бути визнані завдатком, невиконання попередньої угоди, відповідно, не зумовлює застосування санкцій, передбачених ст. 195 Цивільного кодексу УРСР, а відповідні грошові кошти повинні бути повернуті первісному власникові як такі, що отримані без достатньої підстави, встановленої законом або договором (ст. 469 Цивільного кодексу УРСР).

7.6. Розглядаючи відповідальність за порушення договірних зобов'язань, слід зауважити, що основною її формою є відшкодування збитків; слід розглянути склад збитків (ст. 203 Цивільного кодексу УРСР). Після цього слід зазначити, шо відповідно до принципу реальності виконання договору відшкодування збитків, завданих неналежним його виконанням, а також сплата неустойки (штрафу, пені), не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі. При цьому можна звернути увагу на те, що неустойка за своєю правовою природою є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язання, а й формою відповідальності.

Схема 9. Встановлення відносин застави

Додаткове зобов'язання — договір застави

Зупиняючись на підставах відповідальності за порушення договірних зобов'язань, потрібно вказати на обов'язкову наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, що. в свою чергу, є передумовою стягнення (відшкодування) збитків. Такими елементами є протиправна поведінка боржника, небажані наслідки у вигляді шкоди (збитків), причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і завданими збитками та вина боржника. Розглядаючи докладніше ці елементи, доцільно зупинитися на вині боржника (особи, яка своїми діями (бездіяльністю) заподіяла збитки). Адже особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.

Певну увагу можна приділити визначенню обставин непереборної сили і форс-мажорних обставин та з'ясуванню різниці між цими поняттями. Адже вважається, що непереборна сила — це універсальна обставина, що звільняє від відповідальності як у договірних, так і в деліктних зобов'язаннях; форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання лише договірних зобов'язань, суб'єктами яких є сторони за договором. Крім того, непереборна сила визнається підставою для звільнення від відповідальності незалежно від того, чи було відповідне положення зазначене в договорі, чи ні; умовою ж застосування форс-мажорних обставин є посилання на них у договорі (докладніше див.: Баранова Л. Понятий "непреодолимая сила" и "форс-мажор" и их соотношение в гражданском праве//Предпринимательство. хозяйство и право. — 1997, — № 11. — С. 15).

Випадки відповідальності без вини встановлюються, зокрема, Цивільним кодексом УРСР (відповідальність власників джерел підвищеної небезпеки, відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників, тощо).

Розглядаючи порядок відшкодування моральної шкоди, слід звернути увагу на те, що у разі заподіяння шкоди шляхом опублікування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, практика виходить із необхідності попереднього спростування цієї інформації. Цю вимогу можна поставити на обговорення.

Важливо наголосити, що цивільним законодавством передбачено презумпцію винуватості особи, яка порушила зобов'язання, тобто саме ця особа має довести відсутність своєї вини докладніше див.: лист Вищого арбітражного суду України "Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України".

Практичні завдання

Задача № 1 Між приватним підприємством та командитним товариством було укладено договір поставки. Приватне підприємство в особі його директора підписало договір та скріпило його печаткою підприємства. Керівник командитного товариства, посилаючись на те, що він забув печатку, тільки підписав договір. На виконання договору приватне підприємство в строк поставило товар товариству. Незважаючи на це, товариство затримувало його оплату. На пред'явлену підприємством претензію товариство відповіло, шо її вимоги воно не визнає, оскільки вважає договір поставки нсукла-деним за відсутності відбитку печатки однієї зі сторін. Підприємство звернулося до господарського суду.

Питання:

1 З якого моменту цивільно-правовий договір вважається укладеним?

2. В якому нормативному акті вказано на необхідність відбитку печатки для дійсності договору?

3. Яке рішення має прийняти господарський суд?

Задача № 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Час" уклало із приватним підприємцем договір комісії. За цим договором ТОВ передавало приватному підприємцеві шкіряні куртки на реалізацію, а підприємець зобов'язувався сплатити ТОВ обумовлену суму коштів, отриманих від реалізації. Підприємець реалізував товар, але гроші на рахунок ТОВ не перерахував. ТОВ "Час" звернулося до господарського суду із позовом про примусове стягнення суми від продажу курток, Підприємець, в свою чергу, подав позов до товариства про визнаний договору комісії недійсним, мотивуючи цс тим, що договір не було завізовано головним бухгалтером ТОВ "Час".

Питання:

1. В яких судових органах вирішуються спори між юридичними особами та суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи?

2. Яким нормативним актом обумовлено необхідність візування господарських договорів головними бухгалтерами? Яка відповідальність настає за недодержання такого порядку?

3. Чий позов задовольнить суд?

Задача № 3. У 1998 р. між закритим акціонерним товариством "А-стас" і акціонерним банком "Облбудбанк" був укладений кредитний договір, за яким ЗАТ отримало кредит у сумі 100 тис. гри. під 45% річних. Із боку позичальника цей договір був підписаний віце-президентом.

У 1999 р. ЗАТ пред'явило позов про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, шо договір укладений товариством на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, у позові зазначалося, шо за статутом ЗАТ право здійснювати дії від імені товариства та представляти товариство у відносинах з юридичними та фізичними особами без довіреності надано лише президенту товариства. Віце-президент діє від імені товариства за довіреністю і не має права без рішення загальних зборів акціонерів укладати угоди на суму понад 50 тис. гри. Банк позов не визнав, посилаючись на накази президента ЗАТ від 8 квітня 1994 р. № 1 про призначення на посаду віце-президента та № 14-К від 2 лютого 1997 р. про визначення повноважень віце-президента ЗАТ, за якими віце-президент мав право без довіреності здійснювати дії під імені товариства.

Питання:

1. Чи мають вищезазначені накази директора юридичне значення, якщо не внесені відповідні зміни до статуту товариства?

2. Чи є підставою для визнання договору недійсним його незатвердження (непогодження) із вищим органом акціонерного товариства?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 4. Акціонерний комерційний банк "Держава" і директор приватного підприємства домовилися про те, що приватне підприємство виступить поручителем за кредитним договором, що був укладений між банком та товариством з обмеженою відповідальністю. Банк розробив проект договору, сформувавши на комп"ютсрі не тільки власне тексі, а й печатку банку та підпис керівника. Отримавши договір електронною поштою, директор П П роздрукував і підписав його.

Позичальник у строк кредит і відсотки за ним не повернув, і банк звернувся до поручителя із проханням відшкодувати йому втрачені кошти. Але директор приватного підприємства у листі вказав, шо оформлення договору поруки не відповідає вимогам закону, оскільки він укладений не у письмовій формі, а отже, с недійсним. Банк звернувся до господарського суду.

Питання:

1. Що вважається письмовою формою договору поруки у розумінні Цивільного кодексу УРСР?

2. Хто може визначити дійсність/недійсність договору?

3. Яке рішення має прийняти господарський суд? Чи передбачено законодавством санкції за відтворення і використання комп'ютерних відбитків печатки?

Задача № 5. Товариство з обмеженого відповідальністю вирішило укласти із державним підприємством, що знаходилося в іншому місті, договір оренди виробничих приміщень. За обставин, шо склалися, у визначений час директор товариства не зміг виїхати на підписання договору. Оскільки за статутом товариства ніхто, крім директора, не міг підписувати господарські договори, товариство довіреністю уповноважило комерційного директора на підписання договору. В довіреності повноваження комерційного директора були сформульовані як "право на оформлення договору оренди". Але представники державного підприємства відмовилися мати справу із комерційним директором підприємства, посилаючись на те, що поняття "оформлення договору" не включає право на його підписання.

Питання:

1. Хто має підписувати угоди від імені суб'єктів господарювання?

2. Які вимоги пред'являються згідно із законодавством до довіреностей, що видаються від імені суб'єктів господарювання?

3. Чи правомірна позиція представників державного підприємства?

Задача № 6. Між двома акціонерними товариствами було укладено договір перевезення. Від імені замовника договір було підписано генеральним директором, а від імені перевізника — заступником директора, оскільки останній перебував у відпустці. Оскільки перевізник своїх зобов'язань за договором не виконав, замовник звернувся до суду із позовом про відшкодування збитків. Але перевізник, в особі директора, який повернувся з відпустки, подав позов про визнання договору недійсним як такого, що суперечить вимогам закону, оскільки заступник директора не мав повноважень на підписання договору.

Питання:

1, Хто мас право від імені юридичної особи підписувати договори? Де повинні міститися такі відомості?

2, Чи має цивільно-правові наслідки угода, що підписана представником сторони, який не мав належним чином оформлених повноважень на її підписання?

3, Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 7. Податкова інспекція подала позов про визнання договору перевезення, укладеного між двома резидентами України, недійсним, посилаючись на те, що одна сторона за договором використала печатку без ідентифікаційного коду підприємства. Юрист цього підприємства проти позову заперечував, посилаючись на те, що законодавством взагалі не передбачена обов'язковість скріплення договорів печатками.

Питання:

1. Який порядок отримання дозволу на виготовлення печаток та штампів?

2. Якими нормативними актами визначено, що па печатці має бути вказаний ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 8. Згідно з кредитним договором, що був укладений 31 жовтня 1997 р. між акціонерним комерційним банком "Правекс" та інвестиційною компанією "Аріон-космет", остання пообіцяла повернути наданий їй кредит до 1 квітня 1998 р. У договорі поруки, укладеному між КБ "Правекс" і товариством з обмеженою відповідальністю "Світ-М", зазначалося, що позичальник і поручитель відповідають як солідарні боржники. Боржник кредит та проценти по ньому в строк не повернув, і кредитор пред'явив до нього і поручителя позов як до солідарних боржників.

Поручитель відмовився виконувати вимоги банку, мотивуючи це тим, що строк договору поруки не був встановлений, а згідно зі ст. 194 Цивільного кодексу УРСР поручительство припиняється, якщо кредитор протягом 3 місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить позов до поручителя. Позов пред'явлено 17 травня 1999 р., тому поручитель вважає себе вільним від будь-яких зобов'язані..

Питання:

1. Які способи забезпечення виконання зобов'язань передбачені законодавством?

2. У чому полягає особливість поручительства як способу забезпечення виконання зобов'язань?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 9. Між акціонерним комерційним банком "Сонячний" та малим підприємством було укладено договір про надання кредиту строком на 3 місяці. На забезпечення його виконання між банком та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр" було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язувався погасити заборгованість, якщо майна і боржника не вистачить для її покриття. Боржник заборгованість у встановлені строки не погасив, і банк звернувся до поручителя із проханням відшкодувати основну суму і відсотки за кредитом. Але ТОВ відмовилося повертати гроші, посилаючись на те, шо воно несе не солідарну, а суб-епдіарну відповідальність.

Питання:

1. Чим відрізняється солідарна відповідальність від субсидіарної? Яку відповідальність несе поручитель?

2. У які строки можна пред'являти позов до поручителя про відшкодувати суми боргу?

3. Яке рішення має прийняти господарський суд?

Задача № 10. Ощадний банк України в особі директора Дніпропетровської філії надав відкритому акціонерному товариству "Сімош" кредит, перерахувавши в липні 1998 р. визначену суму на поточний рахунок позичальника. Гарантом за цим договором виступив "Південний машинобудівний завод". У гарантійному листі, який завод надіслав банку, містилося застереження про те. шо гарант і позичальник несуть солідарну відповідальність за невиконання або неналежне виконання кредитного договору.

Оскільки зобов'язання вчасно виконано не було, кредитор звернувся до гаранта із вимогою про повернення кредиту, а до позичальника — про виплату штрафу за несвоєчасне виконання кредитного зобов'язання. Гарант відмовився добровільно виконувати свої зобов'язання, і банк звернувся до суду.

Питання:

1. Яку відповідальність несуть позичальник і гарант?

2. Які правила оформлення відносин гарантії? Чи може гарантом виступати небанківська установа?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 11. У 1998 р. між об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку та ДАБК "Київенерго" був укладений договір на постачання теплової енергії. Згідно з умовами цього договору ДАЕК "Київенерго" відпускала теплову енергію, а об'єднання зобов'язане було своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки згідно з встановленими тарифами. Проте у 2002 р. у об'єднання виникли фінансові ускладнення через заборгованість перед ним іншого підприємства, і воно не змогло своєчасно і у повному обсязі розрахуватися за поставлену енергію. ДАБК «Київенерго" звернулася до суду із позовом про примусове стишення заборгованості. Об'єднання проти позову заперечувало, посилаючись на відсутність його вини у виникненні дебіторської заборгованості і, як наслідок — заборгованості перед компанією "Київенерго".

Питання:

1. Який на сьогодні правовий статус об'єднання співвласників багатоквартирного будинку? Чи може об'єднання укладати господарські угоди? Яким нормативним актом це передбачено?

2. Чи заслуговують на увагу доводи об'єднання щодо невиконання зобов'язаним за договором про наявність заборгованості іншого підприємства перед ним?

3. Яке рішення може прийняти суд?

Задача № 12. Між акціонерним комерційним банком "Мрія" і приватним підприємством "Щербаков і К"" було укладено договір про падання останньому кредиту на строк 6 місяців. На забезпечення виконання кредитного договору сторони уклали договір застави приміщення магазину, що належало приватному підприємству. За цим договором у разі неповернення кредиту та належних за ним процентів приміщення переходило у власність банку. Але нотаріус, до якого звернулися сторони для посвідчення договору застави, відмовився його посвідчувати, посилаючись на невідповідність окремих положень договору чинному законодавству.

Питання:

і. Чи передбачено законодавством обов'язкове нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна?

2. Чи може заставлене майно у разі невиконання забезпечуваного зобов'язання одразу переходити до заставодержателя?

3. Чи правомірна відмова нотаріуса?

Задача № 13. Акціонерне товариство "Дніпромаш" надало своєму співробітнику та акціонеру Григоруку позику для придбання квартири, висунувши вимогу забезпечити повернення позики заставою автомобіля або акцій номінальної вартості, рівній сумі позики. Не маючи акцій на суму, достатню для забезпечення позики. Григорук погодився передати в заставу і належні йому акції за номінальною вартістю, і автомобіль.

Григорук не повернув у встановлений строк позику і навіть не почав її виплачувати. АТ звернулось до суду, вимагаючи задоволення своїх претензій з вартості заставленого майна. Паралельно на зборах акціонерів, що відбувалися в цей час, заставодержатель (АТ) до голосів, які належали йому, додав голоси акцій, які належали заставодавцю (Григоруку).

Григорук пред'явив до заставодержателя зустрічний позов, посилаючись на те, шо договір застави автомобіля є недійсним, оскільки не був нотаріально посвідченим. Крім того, фактом голосування по заставлених акціях заставодержатель порушив його (Григорука) право власності, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати завдані йому збитки в розмірі вартості заставлених акцій.

Питання:

1. Який порядок укладення договору застави транспортних засобів та цінних паперів?

2. Які права передбачені законодавством для акціонерів?

3. Чий позов буде задоволено судом?

Задача № 14. У 1997 р. між науково-дослідним інститутом "Укрпроект" та акціонерним комерційним банком "Вернісаж" було укладено кредитний договір із строком погашення заборгованості до кінця 1998 р. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань банку було передано майнові права за договором, укладеним між інститутом та Міністерством промислової політики України. Оскільки у встановлені строки боржник (заставодавець) кредит і відсотки за ним не повернуи, між ним і банком було укладено договір уступки вимоги (цесії) за договором між інститутом і Міністерством промислової політики України. Коли банк звернувся до останнього із вимогами про виконання цього договору, представник Міністерства повідомив, що законодавством уступка вимоги і перевід боргу заборонені. Банк звернувся до суду.

Питання:

1. Який порядок передачі в заставу майнових прав? У якому порядку здійснюється реалізація заставлених прав?

2. Чи заслуговують на увагу доводи Міністерства промислової політики України?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 15. Приватний підприємець Петренко, перебуваючи у відрядженні в невеликому південному місті, домовився із господарем будинку, що знаходився неподалік від моря, про те, що протягом трьох літніх місяців у будинку буде проживати дружина Петренка із сином. Також він вніс частину суми в рахунок майбутніх платежів, що було належним чином посвідчено нотаріусом.

Через кілька днів сім'я Петренків приїхала, але власник будинку відмовився надати житло, мотивуючи тим, що чекає на приїзд сипа. Петренку сплачену суму було повернуто, проте він вимагав повернення суми в подвійному розмірі, оскільки вважав її завдатком. Також він вимагав відшкодування збитків, пов'язаних із марним приїздом сім'ї. Не отримавши потрібної суми, він звернувся до суду.

Питання:

1. Які особи можуть надавати/отримувати завдаток? Чи можна вважати надану Петренком суму завдатком?

2. До якого суду звернувся Петренко?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 16. Акціонерний банк в особі директора його філії, який діяв на підставі положення про філію та доручення банку, і товариство в особі заступника директора уклали кредитний договір, який передбачав обов'язок товариства спочатку розрахуватися за відсотками, а потім виплатити основну суму боргу.

Товариство сплатило лише відсотки за користування кредитом і частину позичених коштів, у зв'язку із чим банк звернувся до суду із вимогою про примусове стягнення решти суми боргу, зокрема, відсотків за користування заборгованістю, які банк продовжував нараховувати товариству, незважаючи на закінчення строку кредитного договору. Товариство подало зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним, мотивуючи цс тим, що заступник директора не мав повноважень на укладення кредитних договорів.

Питання:

1. Які наслідки тягне укладення угоди особою, яка не має достатніх повноважень? Чи має значення у цьому разі сплата товариством частини суми боргу?

2. Чи підлягають нарахуванню і сплаті відсотки за користування кредитом після закінчення строку, па який було надано кредит?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 17. Між акціонерним товариством і банком був укладений кредитний договір. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором товариство передало банку у заставу сільськогосподарську техніку, отриману за договором фінансового лізингу. Умовами договору лізингу було передбачено, що товариство набуває права власності на техніку після оплати її вартості та внесення лізингових платежів з моменту підписання акта передачі права власності.

Товариство не змогло розрахуватися за наданим кредитом, і банк подав позов про звернення стягнення на заставлене майно. Товариство, у свою чергу, подало позов із вимогою про визнання договору застави недійсним з тих мотивів, що товариство не є власником техніки, яка виступає предметом застави — її вартість нео-плачена, відповідного акта передачі прана власності не складено. Банк проти позову заперечував, посилаючись на тс, що техніка перебуває на балансі заставодавця.

Питання:

1. Хто може бути заставодавцем майна? Чи може лізингоодержувач за договором фінансового лізингу заставляти одержане майно?

2. З якого моменту л із ингоо держу вач за договором фінансового лізингу набуває права власності на одержане майно? Чи може бути перебування майна на балансі достатнім доказом права власності па нього?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 18. Відповідно до укладеного кредитного договору банком "Форум" було надано виробничо-комерційпій фірмі "Аквіл" кредит. На забезпечення повернення кредиту банк уклав з позичальником договір застави товарів в обігу. Додатково банк уклав з підприємством "Бриг" договір майнової поруки, за яким майновий поручитель зобов'язувався перед банком відповідати за виконання "Аквілом" своїх зобов'язань за кредитним договором, передавши банку певне майно.

Оскільки фірма своїх зобов'язань за кредитним договором не виконала, банк подав позов про стягнення заборгованості за рахунок майна підприємства "Бриг". Проте майновий поручитель позов не визнав, мотивуючи це пропушенням банком тримісячного строку, передбаченого законодавством для подання позову до по-ручителя.

Питання:

І. Які відносини склалися між банком та підприємством "Бриг"? Яким законодавством вони регулюються?

2. Чи поширюються па відносини майнового поручительства вимоги законодавства щодо тримісячного строку для подання позову до поручителя?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Задача № 19. Приватний підприємець Ващук своєчасно заповнив і опустив в спеціальну скриньку білет "Спортлото", на який у подальшому випав виграш. Організація "Молодьспортлото" відмовила у видачі виграшу, посилаючись на те, що виграшний білет не було вчасно здано па пошту, внаслідок чого його не було враховано при підрахунку. Ващук подав позов до суду про примусове стягнення суми виграшу. Під час розгляду справи було встановлено, що затримка передачі білетів організатору («Молодьспортлото") сталась через недбалість працівників поштового відділення. За рішенням сулу суму було стягнуто на користь Ващука.

У свою чергу організація "Молодьспортлото" подала позов до підприємства зв'язку про відшкодування збитків. При розгляді справи в суді постало питання, чи було завдано збитків взагалі.

Питання:

1. Що розуміється під збитками (поняття, структура, умови ві д ш коду ва н ня) ?

2. Чи було завдано збитків у випадку, що розглядається? Якщо так — то кому?

3. До якого суду звертався Ващук? Яке рішення має прийняти суд у спорі між організацією "Молодьспортлото" та підприємством зв'язку?

Задача № 20. Легковий автомобіль, що належав малому підприємству "Мрія" зіткнувся із вантажним автомобілем, що належав товариству з обмеженою відповідальністю "Шарм". Експертизою було встановлено, що ДТП трапилася з вини водія вантажівки. МП "Мрія" пред'явило претензію до ТОВ "Шарм" із проханням відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок зіткнення автомобілів. ТОВ "Шарм" задовольнити претензію відмовилося, посилаючись на те, що аварія трапилася із вини водія, отже, до нього і слід висувати усі вимоги з цього приводу. МП звернулося із позовом до господарського суду.

Питання:

1. Якими нормами законодавства регулюється цивільна відповідальність у разі ДТП?

2. Чи несе відповідальність водій ТОВ "Шарм"? Якщо несе — то яку?

3. Яке рішення має прийняти господарський суд?

Задача № 21. Райспоживспілка звернулась до суду з позовом про стягнення з районної податкової інспекції 20 тис. грн. збитків в вигляді упущеної вигоди.

У судовому засіданні було встановлено, що через неправомірні дії співробітника ДПІ району райспоживспілці були завдані збитки. Але добровільно відшкодувати ці збитки ДПІ відмовилася, посилаючись на неможливість їх відшкодування за рахунок бюджетної організації, якого є ДПІ.

Питання:

1. Чи підлягають відшкодуванню збитки у вигляді упущеної вигоди?

2. Чи передбачена законодавством можливість відшкодування збитків податковим органом за незаконні дії його працівників? Чи несуть якусь відповідальність працівники податкового органу?

3. Чи підлягає позов задоволенню?

Задача № 22. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гроно", маючи заборгованість перед епергопостачальною компанією "Олгаз", отримало пропозицію від кредитора частково зменшити суму заборгованості шляхом збереження (схову) майна спергопос-тачальної компанії "Олгаз", а саме обладнання АЗС строком на шість місяців, про що було укладено відповідний договір. В останній місяць строку до керівництва боржника з'явився представник малого спільного підприємства "ІМС" та надав лисг підписаний керівником епергопостачальної компанії "Олгаз", у якому зазначалось, що у зв'язку із закінченням терміну договору зберігання всі питання за договором, у тому числі за розрахунками, погоджувати з керівником малого спільного підприємства "ІМС". ТОВ "Гроно" передало обладнання АЗС МСП. Через рік енергетична компанія пред'явила вимогу про повернення майна, вартість якого оцінювала в 1.5 млн гри., зазначаючи, шо договір купівлі-про-дажу щодо цього майна не укладався. Господарський суд, розглядаючи позов кредитора, визнав його вимоги обгрунтованими та зобов'язав ТОВ відшкодувати завдані збитки, оскільки копію листа він не визнав за доказ у справі, а оригінал було вилучено слідчими органами.

Питання:

1. Чи можливо зменшити суму заборгованості перед снергопо-стачальною компанією шляхом надання послуг (виконання робіт)?

2. Які правовідносини виникли між ТОВ та малим спільним підприємством "ІМС"? Якими нормами права слід керуватись у цьому разі?

3. Вирішіть ситуацію.

Задача № 23. Товариство з обмеженою відповідальністю "Парма" уклало із підприємством "Діалог" договір, за яким ТОВ зобов'язувалось протягом двох днів з дня підписання договору перевезти та встановити обладнання, що належало підприємству "Діалог". Зазначене обладнання протягом обумовленого терміну перевезене та встановлене не було, внаслідок чого підприємству було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди від несвоєчасного початку роботи обладнання. ТОВ "Парма" збитки відшкодовувати відмовилось. Підприємство "Діалог" подало позов до господарського суду про стягнення з товариства суми збитків у вигляді упущеної вигоди, а також суми моральної шкоди, заподіяної неналежним виконанням ТОВ договірного зобов'язання.

Питання:

1. Що розуміє законодавство під терміном "збитки"? Чи підпадає упущена вигода під цс визначення?

2. Чи підлягає відшкодуванню моральна шкода, спричинена неналежним виконанням стороною договірного зобов'язання?

3. Яке рішення має прийняти господарський суд?

Задача № 24. У 1999 р. в газеті "Діафрагма" було опубліковано статтю "Скільки коштує полетіти повоювати?", в якій ішлося про те, що тільки за допомогою компанії "Політаємо", яка здійснює винятково продаж квитків югославських авіаліній по ціні 500 доларів США, можна полетіти "повоювати" в Югославію. Акціонерне товариство "Агентство повітряних сполучень "Політаємо" розцінило цю публікацію як таку, що звинувачує АТ в бажанні заробити "брудні" гроші. Незважаючи на те, що в одному з наступних чисел газети було часткове спростування цієї інформації, товариство вирішило звернутися до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної шляхом поширення відомостей, що не відповідають дійсності і ганьблять ділову репутацію АТ АПС "Політаємо'", у сумі 500 тис. грн.

Питання:

1. Що розуміється під поняттям "поширення відомостей, що не відповідають дійсності" у розумінні положень Цивільного кодексу УРСР? Хто має доводити відповідність (невідповідність) дійсності відомостей, а хто — факт їх поширення?

2. За яких обставин юридична особа може вважати, що їй завдано моральної шкоди?

3. Яким чином можна довести, що поширення суб'єктом неправдивих відомостей негативно вплинуло на ділову репутацію юридичної особи?

Задача № 25. У 1997 р. газета "Независимость" під рубрикою "Штрихи к портрету" опублікувала матеріал "Евгений Марчук: хождение во вдасть". Один із фрагментів цього матеріалу безпосередньо стосувався газети "Зеркало недели": "Буквально на дрожжах, только подогретьіх долларами, за весьма непродолжи-тельное время стали "раскручиваться" "Зеркало недели", "День", "Бизнес", — целая газетная империя, которую за цинизм и про-дажность в журналистском мире сразу же окрестили империей лжи и зла". Редакція газети "Зеркало недели" звернулася до господарського суду з позовом про відшкодування редакцією газети '"Независимость" моральної шкоди, що її було завдано поширенням відомостей, які ганьблять ділову репутацію газети "Зеркало недели", у сумі 100 тис. грн. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на тс, що спір не підвідомчий господарському суду, оскільки позивач не висував вимог щодо спростування інформації.

Питання:

1. За яких умов організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди? У яких судових органах вирішуються спори з цього приводу?

2. Чим є вимога спростування інформації — правом чи обов'язком потерпілої сторони?

3. Яке рішення має прийняти суд?

Перелік рекомендованої літератури, нормативно-правових джерел та судової практики

1 Господарський процесуальний кодекс України/Кодекси України. — К., 1998. - Кн. 1.

2 Цивільний кодекс Української РСР/Кодекси України. — К., 1998. — Кн. 2.

3 Цивільний процесуальний кодекс України/Кодекси України. — 1998. — Кн. 2.

4 Кримінальний кодекс України//Відомості Верховної Ради України. — 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

5 Кодекс законів про працю України/Колекеи України. — 1998. — Кн. 3.

6. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ ''Про підприємництво"//Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. - Ст. 168.

7. Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-ХН "Про підприємства в Україні"//В і лом ост і Верховної Ради України — 1991 — № 24. —

З р р р

Україні"//В і лом ост і Верховної Ради України. Ст. 272.

Ст. 272.

8. Закон України від 19 вересня 1991 р X? 1576-ХН 'Про господарські товариства "//Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

9. Закон України від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХН "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону від 14 березня 1995 р. № 98/95-ВР)//Відомості Верховної Ради України. - 1995. — № 15. — Ст. 99.

10. Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ "Про заставу"//Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47. — Ст. 642.

11. Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІ1 "Про інформацію "//Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

12. Закон України від 16 листопада 1992 р. № 2782-Х1І -Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні "//Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 1. - Ст. І.

13. Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР -Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону вії 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР)//Віломості Верховної Ради України. — 1997. — № 27. — Ст. 181.

14. Закон України віл 22 листопада 1996 р. № 543/96-БР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань "//Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 5. — Ст. 28.

15. Закон України від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР "Про лізингу/Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 16. — Ст. 68.

16. Закон України віл 21 квітня 1999 р. X» 606-ХІУ "Про виконавче про-вадження'7/Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. - Ст. 207.

17. Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-111 "Про ліцензування певних видів господарської діяльності'У/Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299

18. Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2ІК1-Ш "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами//Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. - Ст. 44.

19. Закон України від 29 листопада 2001 р. № 2866-Ш "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будііпку"//Віломості Верхошюі Ради України. - 2002. - № 10. - Ст. 78.

20. Постановленії Гос ударе тне шюго комитета Сонета Миниегров СССР по труду и социальньїм вопросам и Секретариата ВііСЛС от 28 лека-бря 1977 года № 447/24 "'Об утнержлении перечня должностей и ра-бот, замсшаємьіх или вьшолняемьіх работниками, с которьіми пред-лриятием, учреждением. организацией могут заключаться письмсн-ньіс договори о полной материальноіі ответстнен пости за необеспе-ченис сохрашюсти ценностей, переданньїх им для хранения, обработ-ки, продажі! (отпуска), перевозки или применения в процессе произ-волства. а также типового договора о полной индивилуалиіой матеріал ьііой отвстствеш юс ти "'/Законодавство України про працю. — К.. 1999. - Кн. 3.

21. Положення про головних бухгалтерів, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 24 січня 1980 р. № 59.

22. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затв. постановою Рали Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888//Сбориик постановлений правительства СССР. — 1988. — № 23. - Ст. 70.

23. Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № І448//Офіційний вісник України. — 1998. - № 2. - Ст. 50.

24. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740//Офіційлий вісник України. — 1998. — № 21. — Ст. 767.

25. Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5//Офшійний вісник України. - 2002. ~№8.~ С. 471.

26. Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-гравер них майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, загв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 р. № 17//Офіційний вісник України. - 1999. — № 17. — С. 216.

27. Положення Національного банку України "Про кредитування", затв. постановою правління Національного банку України від 28 ье-респя 1995 р, № 246/Задьіхайло Д.В. Прсдпринимательское право в Украине. — Харьков, 1998.

28. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № З "Про судову практик}¹ в справах про визнання угод недійснимп"//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999 ■ -№ 5.

29. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р, № 02-5/215 "'Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням школн"//36ірннк роз'яснень Вишого арбітражного суду України. — К., 1998.

ЗО Роз'яснення президії Вишого арбітражного сулу України від 6 жовтня 1994 р. _№ 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних дого-ворів"//3бірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України. — К,. 1998.

31. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної" шкоди"//3бірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України. — К., 1998.

32 Роз'яснення президії Вищого арбітражного сулу України ііш 12 березня 1999 р, № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення епоріїі, пов'язаних з визнанням угод недійснії ми "//Юридичний вісник України. — 1999. — № 16,

33. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 24 грудня 1999 р. Ка 02-5/602 'Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України 'Про заставу". Лист Вищого арбітражного суду України від 20 травня 1992 р. № О1-К/598 "Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України". Лист Вищого арбітражного суду України від 7 квітня 1994 р. № 01-8/237 "Про деякі питання застосування чинного законодавства при вирішенні спорів".

Лист Вищого арбітражного суду України від 27 квітня 1995 р. № 01 -В/281 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні слорів".

Лист Вищого арбітражного суду України, від 7 грудня 1995 р. № 01-8/870 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів".

Лист Вишого арбітражного суду України від II грудня 2000 р. № 01-8/737 "Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)".

Лист Вищого арбітражного суду України від 29 грудня 2001) р. № 01-8/795 "Пролсякі приписи законодавства про відшкодування школи, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій". Лист Вишого арбітражного суду України віл 31 січня 2001 р, № 01-8/97 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, учвал, постанов)".

41. Лист Вишого арбітражного суду України від 20 квітня 2001 р. № 01-8/480 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів".

42. Лист Вишого арбітражного сулу України від ЗО травня 2001 р. № 01-8/637 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних Ь забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вишого арбітражного сулу України по перегляду рішень, ухвал, постанов).

43. Бабепко Н. Договорьі лолжньї исполняться! .А алектропньіе?//Юріі-дическая практика, — 2001. — № 41, — С. 10.

44. Баранова Л. Понятий "непреодолимая сила" и "форс-мажор" и их со-отношение в гражданском праве//І1редпрннпчательство, хозяйство и право. - 1997. - № 11.

45. Бсляневич Е. ■'Внсуставпая" сделка//Юридическая практика. — 1999. — № 11.

46. Видик В, Признание еделок ііедейетвительиьіми//Юриди'іеская практика. — 2002, — № 37. — С. 7.

47. Білоус Ж. Деякі проблеми визначення умов господарського догово-ру//Прсдприппмательство, хозяґіство н право. — 2000. — № 5.

48. Бондарук Т, Нскоторьіе вопросьі обращения взьіскания по договорам залога//ІОридическая практика — 2000. — № II. — С. 9.

49. Вінник О. Проблема дійсності угод, шо укладаються виконавчим органом господарського товарнства//Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № II,

50. Волков Д Сушсствспннс условия н признание договора нєзаключен-ньгм//Юридическая практика. — 1998. — № 24.

51. Господарський (комерційний) кодекс України (проект від 2 червня 2000 р.).

52. Гріщжук Д., Олійник В. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. — К., 2001.

53. Дзера Н. Некоторьіе вопросьі признання сделок недействительньїми в прелпринимательской деятсльности//Предпринимательство, хозяй-ство и право. — 1997. — № 4.

54. Комбсрянов С. Договор поручения — идеальная сфера для злоупо-треблений//Юридическая практика. — 2001. — № 21. — С. 7.

55. Коробанов С. Деньги впсрсд//Юридичсская практика. — 2000. — № 50. - С. 13.

56. Коротка Г. Практика застосування законодавства про заставу//Пред-принимательство, хозяйство и право. — 1996. —. № 5.

57. Красовский К. О правовьіх аспектах залога как способа обеспечепия обязательств//Юридическая практика. — 1999. — № 8.

58. Красько И. Договор поручительства/ДІредпринимательство, хозяйст-во и право. — 1997. — № 10.

59. Красько И. Задаток и особелности сто применения/Діредпринима-тельство. хозяйство и право. — 1999. — № 4.

60. Крит В. Залог: спорность или бесспорность?//Юридическая практика. —

2000. - № 52. - С. 6.

61. Луць В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

62. Ляшенко В., Середюк А Залог в условиях развития пьіночішх отно-шений//Прсдпринимательство, \озяйство и право. — 2000. — № 11. — С. 13; № 12. - С. 20.

63. Малшшвська В. До питання про специфіку договорів у сфері підприємницької діяльносп//Підприсмшіцтво, господарство і право. —

2001. - № 7. - С. 53.

64. Малиновська В. Застереження про ускладнюючі виконання договору обставини: правові аспекти//Підприємництво, господарство і праьо. — 2001. - № 9. - С. 39.

65. Міхалсв А. Договір поруки як засіб забезпечення зобов'язань/Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 8. — С. 29.

66. Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іванеико Л.М. Підприємницьке право. — К., 2001.

67. Поляков Б., Замойскиіі И. Мнимьіс и притворньїе еделки в арбитраж-ной ирактике//Предпринимательстио, хозяйство и право. — 1997. — № 10.

68. Прахов Б. Сосгавлелие хозяйственньїх договоров//Прсдприниматель-ство, хозяйство и право. — 1998. — № 5.

69. Пушаії В. Переуступка прав вимоги — цесійне право//Предпринима-тельство. хозяйство и право. — 2000. — № 10. — С. 49.

70. Ройтберг М. Обеспечительнме функціш договоршлх облзательств в ус-лоііиях рннка//Предприн]імательстБО, хозяйство и прано. — 2000." — № 10. - С. 20.

71. Середюк А. Неустойка и убьітки по денежньїм обязатсльствам как правовьіс ередства снижеїшя хозяйственньїх рисков//Предпринима-тсльстио. хозяйство и право. — 1999. — № 9.

72. Слюсаревский Н. Имушсственньїй поручитель: поруїитель или зало-годатсіь?//Юридичсская практика. — 2002. — № 13. — С. 12.

73. Спасибо-Фатссва І. Порука і гарантія як способи забезпечення зо-бов'язань//Підґіриємництво, господарство і право. — 2002. — № 3. —

74. Стативка А. Предварительмьій договор и его использованис в АПК//Прсдприиимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 4.

75. Тсньков С. Визнання договорі» псукладеними: причини і наслідки//Юридичний вісник України. — 2000. — № 48. — С. 8.

76. Тспьков С. Договорьі не только для того, чтобьі их нарушать//Все о бухталтерском учетс. — 1999. — № 14.

77. Теньков С. Матеріальна відповідальність податкових органів//Вісник податкової служби Украши. — 2000 — № 5.

78. Теньков С. Розгляд справ про визнання угод недійсними за позовами податкових органів//Юридичний вісник України. — 2000. — № 41. — С. 6.

79 Фрідмо і. Про деякі питання. пов"язані з визнанням договорів нсу-

кладсннми//Юридичний вісник України. — 1999. — № 39. — С. 7. ПО Чабаевская О. Устоять с нсустойкой//Юридігіеская практика. — 2002. — ' № 4. - С. 10.

81 Чсрнадчук В., Черпалчук Т. До питання щодо оперативно-господарських санкцій//Підприємництво, господарство і право. - 2001. — №3-С. 13. ..

82 Шимон С. Про розмір відшкодування моральної шкоди//ІІраво України. - 1998. - Кї 12.

83. Шкрум Т. Гласность залога и сго регисірацім//Предприниматсльст-во, хозяйсгво и право. — 1998. — № 3.

84. Шкрум Т. Концептуальні підходи законодавчого прегулювання заста-ви//Предприниматсльство, хозяйство и прано. — 1998. — № 12.