10, Особливості прийняття рішень в міжнародних корпораціях

Прийняття управлінських рішень – це визначені відповідальними особами,

насамперед керівниками, дії, спрямовані на подолання проблеми, що

виникли, наприклад, у зв'язку з невиконанням планових показників,

несподіваними змінами в зовнішньому середовищі і т. ін. Таким чином,

прийняття рішень є завершальною фазою — інструментом тонкого

настроювання планування як для національних, так і міжнародних компаній.

Однак міжнародні рішення, що приймаються з приводу зарубіжних операцій,

у транснаціональних корпораціях мають ряд суттєвих особливостей, а саме:

Великі масштаби рішень, оскільки реалізація ключових рішень у

міжнародних корпораціях пов'язана з перерозподілом і використанням

значних ресурсів усієї компанії в цілому.

Величезна кількість рішень, оскільки існує багато зарубіжних відділень і

численна кількість видів продукції і послуг, по кожному з яких може

прийматись одночасно кілька рішень, що можуть суперечити одне одному.

Прийняті рішення мають відповідати вимогам локального (національного)

законодавства. Це стосується продукції, застосовуваних технологій,

роботи з персоналом і т. ін., через що порушено питання сертифікації

продукції міжнародних компаній в Україні.

4. Рішення в міжнародних корпораціях ураховують специфіку національних

культур, оскільки в їх підготовці і прийнятті беруть участь представники

різних країн, що мають різні цінності щодо критеріїв ефективності цих

рішень. Дедалі більше рішень приймаються міжнародними командами, в яких має місце взаємодія різних культур.

Таким чином, необхідно усвідомити серйозні відмінності між звичайними і

міжнародними рішеннями. Звідси — додаткові вимоги та особливості процессу прийняття рішень у міжнародних корпораціях. Тому важливо підкреслити такі їх особливості:

Значна тривалість процесу прийняття рішень, пов'язана з досить великою

кількістю рівнів керівництва міжнародною корпорацією. Це породжує складну проблему централізації і децентралізації у прийнятті рішень.

Використання складніших методів прийняття рішень, що базуються переважно на інтуїції.

Більш ретельне інформаційне забезпечення процесу прийняття міжнародних

рішень для забезпечення їх високої якості, оскільки скоригувати прийняття рішення та усунути помилку в ньому досить складно через географічну відокремленість зарубіжних відділень.

Спеціальна техніка врахування впливу міжнародного середовища на

управлінські рішення.

Ключовою проблемою прийняття рішень у міжнародних корпораціях є

співвідношення між централізацією і децентралізацією. За централізації рішення приймаються на вищому рівні, що забезпечує їх високу якість. За

децентралізації прийняття рішень делегується вниз оперативному персоналу, що забезпечує їх гнучкість і своєчасність.

11. Вибір асортиментної політики корпорації

Принцип визначення асортиментної політики Аналіз асортименту і планування асортиментної політики є невід'ємною частиною маркетингової діяльності будь-якої компанії. Однак глибина і усвідомленість даної роботи прямо залежить від рівня розвитку компанії. Взагалі не займатися асортиментом в бізнесі неможливо. Навіть власник крихітної намети і те визначає для себе, який саме товар і в яких кількостях закуповувати для продажу. Звичайно, робить він це найчастіше інтуїтивно, спираючись на свій досвід, минулі успіхи і невдачі. Інша справа, якщо обороти компанії складають сотні мільйонів рублів, і зрозуміло, що будь-яка, навіть півпроцентний помилка здатна принести колосальні збитки. І тут без серйозного аналізу і наступного планування асортименту ніяк не обійтися. Тим більше не будемо забувати, що робота з асортиментом входить в класичний маркетинговий комплекс 4 P: товар - ціна - просування - канали збуту. І товар, поряд з клієнтом і його потребою в даному товарі - це та точка відліку, з якої будь-яка компанія починає свою маркетингову діяльність. Адже саме від того, хто цільовий клієнт компанії залежить вибір товару, а від того яким товаром ми маємо, буде залежати і його ціна, і канали його поширення та способи його просування. У даній статті мова піде те, яким критеріям повинна відповідати оптимальна структура асортименту, які обмеження необхідно враховувати при оптимізації асортименту, яка технологія проведення аналізу асортименту і як в компанії організувати роботу з оптимізації асортименту. Асортиментна політика - політика, суть якої полягає у визначенні номенклатури виготовляються і реалізуються товарів, продукції (послуг) з урахуванням власних можливостей, можливостей постачальників і партнерів, потреб ринку, ступеня ризику, сезонності попиту, кон'юнктури, динаміки цін та інших факторів. Іншими словами при визначенні асортименту компанія орієнтується на ряд чинників: принципів, можливостей, обмежень. Сукупність цих факторів і спосіб їх врахування при формуванні асортименту і складають асортиментну політику. Принципи формування асортименту. Структура оптимального асортименту Оптимальна структура асортименту повинна забезпечувати максимальну рентабельність з одного боку і достатню стабільність економічних і маркетингових показників (зокрема обсяг продажів), з іншого боку. Досягнення максимально можливої ​​рентабельності забезпечується за рахунок постійного моніторингу економічних показників і своєчасного прийняття рішень щодо коригування асортименту. Стабільність маркетингових показників забезпечується насамперед за рахунок постійного контролю за ситуацією на ринку і своєчасної реакції на зміни, а ще краще прийняття запобіжних дій. Крім того, важливо, щоб найменувань продукції було не надто багато. З нашого досвіду, д ля більшості російських підприємств основний резерв оптимізації асортименту до цих пір закладений у значному скороченні асортиментного ряду. Занадто великий асортимент погано позначається на економічних показниках - з'являється багато позицій, які за обсягами продажів не можуть вийти навіть на рівень беззбитковості. У підсумку загальна рентабельність сильно падає. Тільки виняток нерентабельних і малорентабельних позицій з асортименту може дати компанії збільшення загальної рентабельності на 30 - 50%. Крім того, великий асортимент розпорошує сили компанії, ускладнює грамотне пропозицію товару клієнтам (навіть співробітники відділу продажів не завжди здатні пояснити різницю між тією чи іншою позицією або найменуванням), розсіює увагу кінцевих споживачів.