52. Основні організаційно-правові форми міжнародного бізнесу.

Організаційно-правова форма підприємства, яке здійс­нює міжнародну діяльність, визначається як бажаннями самих партнерів, так і особливостями законодавства країн, де вони ре­єструються.

Основні організаційні форми здій­снення міжнародного бізнесу. Ці форми прийнято поділяти на дві групи: приватні та громад­ські. До першої групи відносять індивідуальних підприємців і то­вариства (partnership — партнерства), до другої — корпорації. Такий поділ відбиває основні відмінності, які властиві тій чи тій формі здійснення міжнародного бізнесу.

По-перше, для індивідуально приватної форми і товариства, як правило, характерне безпосереднє об'єднання функцій воло­діння і управління, в той час як корпорації властиве повне відо­кремлення цих функцій.

По-друге, щодо приватних форм, то господарська відповіда­льність за здійснення підприємницької діяльності лягає переваж­но на самих власників. Тут власність підприємства не відокрем­лена від власності власника, на відміну від корпорацій, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників.

По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у від­критій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про ре­зультати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.

Індивідуальні підприємці — особи, що здійснюють комерцій­ну діяльність на основі власності, що їм належить, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність за ре­зультати діяльності. В країнах ринкової економіки індивідуальні підприємці становлять більшість серед усіх форм організації під­приємництва, хоч їхня частка в обороті не така велика. Одноосіб­не підприємництво — найпростіша форма підприємництва. Од­нак її поширеність зумовлена не лише простотою організації та оформлення, а й низкою переваг: сильною мотивацією, операти­вністю і гнучкістю.

Корпорація як форма підприємництва — це засноване на па­йовій участі в капіталі об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників. Корпо­ративна форма організації підприємництва склалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала формою, яка, з одного боку, роз­ширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілі­зацію капіталів, а з іншого — обмежила рівень ризику, що над­звичайно зріс у зв'язку з масштабними фінансовими вкладен­нями.

53. Основні принципи міжнародної економічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це сукупність на­прямків, форм та методів торгово-економічного, науково-техніч­ного співробітництва, а також кредитних та валютно-кредитних відносин країн, підприємств з метою ефективного застосування переваг міжнародного розподілу праці.

При реалізації зовнішньоекономічної діяльності суб'єкти гос­подарювання повинні керуватися такими основними принципами:

—   свободи зовнішньоекономічної діяльності підприємницт­ва — тобто право суб'єкта добровільно вступати, здійснювати та бути власником результатів ЗЕД;

—  юридичної рівності перед законом усіх суб'єктів, незалеж­но від форми власності;

—  верховенство законів;

—  захисту інтересів усіх суб'єктів та об'єктів ЗЕД з боку краї­ни, держави;

—  еквівалентності обміну, недопущення демпінгу, торгових війн. Методи управління ЗЕД тісно пов'язані з принципами управ­ління, тому що виступають своєрідним способом реалізації прин­ципів.

54. Механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Принципова структура органів, які управляють зовні­шньоекономічною сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї зазвичай входять кабінет міністрів, міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне стати­стичне управління (міністерство), міністерство закордонних справ, податкові відомства.

Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівницт­ва, регулювання і контролю в галузі зовнішньої торгівлі, вироб­ляє розпорядження і стежить за їх виконанням усіма підвідомчи­ми йому організаціями.

Сьогодні аналогічні функції покладені на міністерство еконо­міки. Воно:

1)   розробляє і здійснює загальні заходи, спрямовані на розви­ток торговельних відносин країни з іноземними державами;

2)   розробляє проекти торговельних договорів, угод і конвен­цій із питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду то­рговельні договори й угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод;

3)  складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньо­торговельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

4)  регулює і контролює діяльність експортно-імпортних об'єд­нань, торговельних представництв за кордоном і торговельних радників при посольствах і місіях своєї країни;

5)  займається питаннями митної політики;

6)  розробляє і здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоторговельними опе­раціями.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансо­вими інструментами і насамперед регулюванням курсу націона­льної валюти, що прямо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні й розрахун­кові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі — винятково важлива функція, безпосередньо пов'язана з зовніш­ньоторговельним процесом.

Митні органи — це державні установи, які контролюють екс­портно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стя­гують митні збори, мито і податки.

Міністерство закордонних справ визначає зовнішньополіти­чні орієнтири і сприяє зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує дія­льність органів, що беруть участь у процесі управління зовніш­ньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й при­йняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни.