21. Інфляція: визначення, види, вимірювання та наслідки для економіки. Проблеми антиінфляційної політики.
Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо.
Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.
Помірна інфляція має місце тоді, коли ціни зростають повільно, до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.
Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари.
Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає "інфляційний психоз", що посилює тиск на ціни. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно-політичне безладдя.
Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.
Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, "що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів. Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів називають інфляцією витрат або інфляцією пропозиції.
Інфляція вимірюється індексами цін.
Індекс цін — це відсоткове співвідношення середньозважених цін конкретного періоду до середньозважених цін базового періоду. Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:
> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);
> індекс Пааше (дефлятор ВВП).
Індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання. Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Розраховувати індекс споживчих цін можна так
де р1 і ро- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів відповідно;
q0- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.
Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП:
де q1 - обсяг виробництва у розрахунковому році.
Наслідки інфляції. Загальні негативні наслідки інфляційних процесів: посилення диспропорцій в економіці, дезорганізування господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляції, посилення злочинності; зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності.
Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін. Проте відкрита інфляція не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва та ін. Придушена інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням черг; збагаченням ділків тіньової економіки тощо.
Економічними і соціальними наслідками інфляції стають:
1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців.
2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.
3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни.
4. Некерована інфляція порушує управління економікою і підриває устої держави. Адже реальна вартість державних доходів постійно зменшується. Тому, незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої витрати, передусім на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.
Проблеми регулювання цін та антиінфляційної політики в Україні завжди знаходились в центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що для нашої держави є вкрай важливим визначення шляхів досягнення стабільної грошової одиниці, оптимального режиму монетарного устрою, які б сприяли ціновій стабільності, економічному зростанню і зайнятості. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу держави з економічної кризи.
Для забезпечення грошової стабільності серед центральних банків все більшої популярності набуває режим таргетування інфляції, що забезпечує формування концепції монетарної політики і передбачає наявність трьох основних елементів. Це:
- законодавче закріплення цінової стабільності як основної мети монетарної політики в довгостроковій перспективі;
- проголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений часовий період і відповідальності за її дотримання;
- активізація дій органів монетарної влади.
Оскільки контроль за інфляцією є не самоціллю монетарної політики, довгострокова цінова стабільність важлива лише в тому аспекті, коли вона сприяє прискоренню темпів економічного зростання, підвищенню добробуту населення, зниженню безробіття. При запровадженні таргетування інфляції довгострокова цінова стабільність проголошується прямою метою грошово-кредитної політики.
Основними заходами антиінфляційної політики є зниження дефіциту державного бюджету, зміна його структури через припинення фінансування збиткових підприємств, зменшення непродуктивних витрат, зміна соціальної політики, фінансування бюджетного дефіциту шляхом емісії державних цінних паперів, контроль за зростанням заробітної плати, дотримання жорсткої кредитної політики.
22. Історичні типи організації виробництва: характеристика натурального та товарного господарства. Передумови переходу від натурального до товарного господарства. Товарне виробництво як основа ринкової економіки.
Розвиток суспільства свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів виникають та існують разом з виробничими відносинами спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Історично першою формою економічного розвитку стало натуральне виробництво, за якого продукти праці використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їхніх родин - тобто для використання в межах господарської одиниці. І навіть тоді, коли окремі продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимось відокремленим суб'єктом, цей обмін був епізодичним і випадковим, таким, що не впливав на розвиток виробничих відносин. Проте натуральне виробництво було переважно формою господарювання аж до середини ХХ ст. Навіть і зараз у деяких країнах, що розвиваються, в натуральному господарстві зайнято близько 50% населення. Деякою мірою його елементи зберігаються і в Україні (садово-городні господарства). Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша й ефективніша форма організації суспільного виробництва.
Наступний, другий тип організації економіки, або форма економічного розвитку, - товарне виробництво. Матеріальною основою виникнення товарного виробництва, його речовим змістом став суспільний поділ праці, який спричинив якісну диференціацію товаровиробників, їх трудову доцільність, відокремлення і співіснування різних її видів. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин. Тому другою причиною виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, які спеціалізуються на виготовленні якогось продукту. Інакше кажучи, людина не тільки вибирає певний вид роботи, а й перетворює його на самостійну виробничу діяльність. Таке становище породжує його залежність від інших товаровиробників і необхідність обмінюватися продукцією, продаючи її на ринку. Таким чином, якраз через обмін установлюються господарські зв'язки між людьми, а продукти праці протистоять один одному як товари.
Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.
Основні загальні ознаки товарного виробництва: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція.
Історично в суспільстві склалося два типи товарного виробництва - просте та розвинуте (загальне, капіталістичне, розширене, підприємницьке).
Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва. За його умов у товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.
Розвинуте товарне виробництво передбачає використання підприємцями-власниками засобів виробництва праці найманих працівників. Тут уже не тільки речові фактори та готова продукція виступають у товарній формі - товаром стає і робоча сила найманого працівника. Окрім того, безпосередній товаровиробник є відокремленим від засобів виробництва і результатів його праці.
Просте і розвинуте товарне виробництво розрізняються між собою масштабом і рівнем технологічної озброєності. Якщо просте товарне виробництво, що ґрунтується як правило, на нескладній техніці, то розвинуте - на великій машинній індустрії.
Спільні риси простого і розвинутого товарного виробництва:
- економічна свобода товаровиробників та їхнє відособлене господарювання;
- конкуренція серед виробників і споживачів; - переважання вільного ціноутворення.