5. Види почуттів: загальна характеристика

ПОЧУТТЯ - це переживання людиною життєвого сенсу, предметів і явищ, зумовлених відношенням їх властивостей до потреб людини. Предметом почуттів може бути сфера людських стосунків, прак­тична та інтелектуальна діяльність, світ краси, мистец­тва тощо.

Почуття поділяють на моральні, релігійні, практич­ні, інтелектуальні та естетичні.

Моральні почуття в людини виникають у зв'язку з усвідомленням відповід­ності або невідповідності своєї поведінки вимогам мора­лі (патріотизм); совість - усвідомлення людиною відповідальності за свої дії чи бездіяльність. Вона впливає на поведінку через моральне задоволення від виконаного обов'язку і почуття провини за його невиконання. Моральні почуття можуть бути позитивними і нега­тивними. Позитивні моральні почуття. До них належать симпатія, прихильність, дружба, любов, кохання, зако­ханість.

Симпатія - стійке позитивне (схвальне) ставлення, що виявляється в привітності, доброзичливості, уваги, допомоги (альтруїзму). Почуття близькості, яке ґрунтується на симпатії до іншої людини, називають прихильністю. Прихильність втілюється в дружбі.

Дружба - стійкі вибіркові стосунки, побудовані на взаємній прихильності, однакових очікуваннях і рішеннях, потребі в спілкуванні. Почуття дружби до особи іншої статі є складовою кохання, але необов'язко­во з ним пов'язане. Дружба передбачає оcобистісну взаємодію (атракцію), взаємний прояв дружніх почуттів. Завдяки цьому вона забезпечує задо­волення емоційних потреб, взаємне пізнання, соціальну взаємодію та діалог особистостей, набуває характеру особистих (інтимно-довірливих) стосунків.

Почуття любові є не емоцією, а ставленням, спро­можним викликати емоції певного забарвлення. Це ілюструє любов батьків до дітей, важлива характери­стика якої (особливо материнської) - емоційна близь­кість як готовність дати дитині своє тіло, ніжність, розуміння, підтримку, підбадьорення.

Кохання - почуття між двома людьми, які на осно­ві потреби в об'єднанні і зближенні добровільно відда­ють себе одне одному, ототожнюють свої інтереси і пра­гнення.

Негативні моральні почуття. Серед них розрізня­ють ворожість, озлобленість, цинізм, заздрість тощо.

Ворожість - неприязне ставлення до того, з ким людина перебуває в конфлікті. Вона ще не є агресією, а агресивні вербальні і фізичні дії до її складу не входять. Сильно вираженим почуттям ворожості є ненависть - конкретно спрямоване стійке негативне почуття людини.

Цинізм - стійке презирливе ставлення людини до культури суспільства, його духовних та моральних цін­ностей. Термін «цинізм» походить від давньогрецької філософської школи кініків, що влаштовували диспути на афінському пагорбі Кіносарг і проповідували презир­ство до суспільної культури, незалежність людини від суспільства, повернення до «природного» стану. Цинізм проявляється в словах і вчинках: нарузі над культурни­ми надбаннями людства, знущанні з моральних принци­пів, висміюванні ідеалів, приниженні людської гідності.

Неприязне, вороже ставлення до успіхів, популяр­ності, моральної переваги чи домінувальної позиції іншої особи називають заздрістю. У ній фокусуються прагнення людини, щоб усе (успіхи, заслуги, станови­ще інших людей) належало тільки їй.

Релігійні почуття. Виявляються вони в ставленні людини до Бога і переживаються як радісна зустріч із трансцендентною (поза людиною) та іманентною (наяв­ною у внутрішньому світі) реальністю. їх наслідком є обожнення людини (переживання любові, віри, надії) та орієнтація на творення блага для інших людей. Спо­творене релігійне почуття виражається в самонасолоді, підпорядковане особистим смакам, переживанням суб'єктивних потреб і поєднується з позитивним ста­вленням до магічного, фактично сатанинського, стра­хом перед смертю.

Практичні почуття. Ними є почуття щастя від успі­хів діяльності, самореалізації творчих здібностей, знань та вмінь, переживання власної спроможності, компетентності, віра у свої сили. Виявляються в став­ленні людини до діяльності, її цілей, процесу та резуль­татів і постають як радість, творче натхнення, задово­лення від досягнення мети, приємна утома, захопле­ність справою. Від рівня практичних почуттів залежать продуктив­ність праці, глибина осмислення її сенсу в особистому житті та суспільне значення.

Інтелектуальні почуття. Зумовлює їх пізнавальна діяльність людини. Багатьма ознаками такі почуття подібні до інтелектуальних емоцій. До інтелектуаль­них почуттів належать почуття щастя, яке пережива­ють унаслідок успіхів в інтелектуальній діяльності, відчуття інтелектуальної спроможності (володіння інтелектуальним досвідом), почуття ясності і інтелек­туальної позиції, віра у свої інтелектуальні сили. Вони - важливий стимул людського прогресу, розвитку людської думки, збагачення знань. За їх відсутності людина впадає в нудьгу, пустощі, лінощі, іронічність, піддається сумнівам.

Естетичні почуття. В основі їх - переживання задо­волення або незадоволення, викликані красою або потворністю сприйманих об'єктів, явищ природи, тво­рів мистецтва, а також людей, їхніх учинків і дій. Есте­тичні почуття - це розуміння краси, гармонії, піднесе­ного, трагічного і комічного. Реалізуються вони через емоції, інтенсивність яких перебуває в межах від легко­го хвилювання до глибокої схвильованості, від задово­лення до естетичного захоплення.

Види почуттів та емоції вказують на індивідуальні особливості емоційної сфери особистості. Вони є важли­вою складовою внутрішнього світу людини.

Предметами почуттів стають насамперед ті явища і умови, які значимі для людини і тому сприймаютьсяемоційно. Ще одна сторона проявів почуттів людини - розрізнення їх модальності, якості переживання. К. Изард виділив десять фундаментальних емоцій: інтерес-збудження, радість, здивування, горе-страждання, гнів-лють, відраза-огиду, презирство-зневага, страх-жах, сором-сором'язливість, вина-каяття. Перші три емоції К. Ізард відносить до позитивних, інші сім - до негативних.

6. Форми переживань емоцій і почуттів 

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.

Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які пригнічують, викликають пасивність. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер.

Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього є якісь підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настроям.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І. Павлов, аналізуючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту, який перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект.

Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно ослаблюються. Афект залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості.

Стрес виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети.