Тема 5. Облік власного капіталу та зобов’язань

ПЛАН

Лекція 2. Документальне оформлення руху власного капіталу.

1.Документальне оформлення господарських операцій з обліку власного капіталу

2. Документальне оформлення господарських операцій з обліку зобов’язань

Мета лекції – розкрити особливості обліку власного капіталу та зобов’язань на підприємствах малого та середнього бізнесу

Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників (учасників) фіксується в засновницьких документах підприємства. Розмір статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення обов'язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума статутного капіталу за балансом підприємства та сума, зареєстрована в Державному реєстрі, повинні бути тотожними.

Таблиця 2. Зміст складових власного капіталу

№ п/п	Стаття власного капіталу	Зміст
1	2	3
1	Статутний капітал	Зареєстрована вартість простих та привілейованих акцій для акціонерних товариств і сума оголошеного статутного капіталу для інших підприємств, зафіксовані в статутних документах
2	Пайовий капітал	Сума пайових внесків фізичних і юридичних осіб, якщо це передбачено статутними документами
3	Додатково вкладений капітал	Сума перевищення вартості продажу акцій над номінальною вартістю (емісійний дохід)
4	Інший додатковий капітал	Сума дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, безоплатно отриманих підприємством від фізичних або юридичних осіб, інші види додаткового капіталу
5	Резервний капітал	Сума резервів, створених підприємством відповідно до діючого законодавства або статутних документів
6	Нерозподілений прибу­ток (непокритий збиток)	Прибуток, реінвестований у підприємство, або непокритий збиток
7	Неоплачений капітал	Заборгованість власників (учасників) по внесках до статутного капіталу
8	Вилучений капітал	Фактична собівартість акцій власної емісії, викуплених товариством у своїх акціонерів

Сума, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, представляє собою неоплачений капітал підприємства. Не вкладені кошти засновників (учасників) зменшують реальний розмір статутного капіталу і в балансі відображаються зі знаком мінус.

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Він складається з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок та інших підприємств, а. також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) в сільському господарстві, одержаних в результаті розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається із емісійного доходу, тобто доходу одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу.

Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на даний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу. Він показує, що капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути перепроданий або анульований.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються відповідно до напрямків, передбачених в установчих .документах: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного (страхового) капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Статтею 14 Закону України "Про господарські товариства" передбачено створення в господарському товаристві резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку.

Нерозподілені прибутки – це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, які зменшені на суму прибутків використаних у звітному році, включаючи нарахування податку на прибуток. Нерозподілений прибуток є власністю акціонерів і збільшує суму власного капіталу. Якщо фінансові результати діяльності збиткові, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

Хоча загальна сума власного капіталу може бути визначена за відомою формулою: К = А – З, користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про його стан та зміни, що відбулися протягом звітного періоду. Це забезпечить зацікавлених осіб даними про ефективність управління підприємством і надасть кредиторам та інвесторам відомості щодо динаміки та перспективи їх економічних прав. Виходячи з цього, фінансова звітність має надавати інформацію про:

– джерела капіталу підприємства;

– правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

– обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

– пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок конвертування зобов'язань, а також збільшення вартості активів, непов'язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

– інвестований ( вкладений або сплачений капітал);

– нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

Рис. 1. Джерела утворення власного капіталу і форми його існування.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

– статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

– додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Дані про власний капітал наводяться в окремому розділі балансу відповідно до вимог повного розкриття інформації, у розрізі його складників, які відображаються у розділів пасиву балансу.

2.Наявність зобов’язань є нормальним станом будь-якого діючого підприємства, установи або організації (далі - підприємства). Важливо не те, чи має підприємство зобов’язання (заборгованість) перед іншими особами, а те, який обсяг цих зобов’язань, чи перевищують вони активи підприємства, чи ні. Так чи інакше, але інформація про зобов’язання підприємства, про їхню структуру та обсяги дуже важлива для зовнішніх користувачів його фінансової звітності (постачальників, покупців, акціонерів й ін.). З огляду на це, найважливішого значення набуває відповідність прийнятим стандартам і точність формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання підприємства та розкриття інформації про них у його фінансовій звітності. Коли ми говоримо про відповідність стандартам, то маємо на увазі відповідність вимогам П(С)БО 11, про які ми сьогодні й поговоримо.

В першу чергу необхідно зазначити, що вимоги даного П(С)БО поширюються на всі підприємства, незалежно від форми власності та виду діяльності (крім бюджетних установ), і застосовуються з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо зобов’язань, установлених іншими П(С)БО.

Далі необхідно визначитися із взаємозв’язком між поняттям зобов’язань і кредиторської заборгованості. Кредиторська заборгованість - це заборгованість підприємства іншим юридичним і фізичним особам, що виникла в результаті здійснених раніше дій (подій), оцінена в гривнях і щодо якої в підприємства існують зобов’язання її погашення в певний строк. Таким чином, кредиторська заборгованість - це один з видів зобов’язань підприємства.

Для того щоб зобов’язання підприємства були визнані й одержали своє відображення у фінансовій звітності, необхідно:

1) існування можливості достовірно їх оцінити;

2) існування ймовірності їхнього погашення та зменшення, у зв’язку із цим, економічних вигід у майбутньому.

Якщо не буде дотримано хоча б однієї із цих умов, то кредиторську заборгованість підприємства, його гарантії та інші зобов’язання підприємства перед іншими особами вже не можна визнати такими (не можна визнати зобов’язаннями).

У той же час, якщо за раніше визнаними зобов’язаннями відбудуться зміни, в результаті яких такі зобов’язання перестануть відповідати другій умові, тобто на дату балансу будь-які зобов’язання підприємства стануть такими, що їх уже не треба буде погашати¹, то їхня сума включається до складу доходів звітного періоду.

Приклад 1

Підприємство "А" у березні 2008 р. одержало від підприємства "Б" сировину й матеріали на суму 1200,00 грн. (у тому числі ПДВ). До 01.04.010 р. оплата даних сировини й матеріалів не була здійснена. У зв’язку із закінченням строку позовної давності (вимоги погашення даного зобов’язання) у квітні 2010 р. сума зобов’язань підприємства переведена в рахунок доходу поточного місяця. В обліку підприємства "А" дані операції відобразяться таким чином (дивися таблицю 1).

Таблиця 1

№ з/п	Зміст операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.	Податковий облік
		Дт	Кт		ВД	ВВ
Березень 2008р.
1	Отримані від підприємства "Б" сировина й матеріали	201	631	1000,00		1000,00
2	Відображено суму податкового кредиту, що ввійшла до вартості отриманих сировини й матеріалів	641	631	200,00
Квітень 2010 р.
3	Анулюються зобов’язання перед підприємством "Б" у зв’язку із закінченням терміну позовної давності. Як наслідок, в податковому обліку анулюються валові витрати та відображаються валові доходи	631	717	1200,00	1200,00	- 1000,00
4	А також: а) анулюється податковий кредит з ПДВ (сторно); б) сума податкового кредиту відноситься до вартості сировини й матеріалів	641 201	717 717	200,00 200,00

Зобов’язання дійсно бувають різні і з причин їхнього виникнення, і за строками погашення. Не можна їх всі "звалювати в купу" та показувати загальною сумою. Для користувача фінансовою звітністю підприємства дуже важливо не тільки яка сума зобов’язань підприємства, але й причина їхнього виникнення, строки погашення та перед ким вони, ці зобов’язання, виникли. Погодьтеся, що існує значна різниця між зобов’язаннями, які необхідно погасити негайно (протягом дня) або найближчим часом (протягом поточного місяця), і зобов’язаннями, які необхідно погасити протягом декількох років. Також значна різниця існує між зобов’язаннями перед юридичними особами або працівниками підприємства й зобов’язаннями перед бюджетом. Ці порівняння можна продовжити, але й зазначених уже досить, щоб зрозуміти необхідність у класифікації й окремому обліку різних зобов’язань підприємства.

Відповідно до вимог П(С)БО 11 зобов’язання підприємства повинні бути розділені на:

1) довгострокові;

2) поточні;

3) забезпечення;

4) непередбачувані зобов’язання;

5) доходи майбутніх періодів.

Розглянемо кожний із зазначених видів зобов’язань окремо.