29. Якщо якого злодія буде присуджено до смертної

кари за якийсь злочин, але він уникне цієї кари, то йому немає місця між добрими людьми

Також, якби кого було засуджено до смертної кари за крадіжку або який інший злочин, але від цього покарання йому вдалося відкупитися гріш­ми або його було звільнено за клопотанням його друзів, купців, послів або вельможних панів, або за свій злочин побував у руках ката, той по­збавляється честі і не може знаходитися серед добропорядних людей і не може більше користуватися своїми шляхетськими привілеями; а щодо всіх тих, хто таку засуджену людину звільнив або викупив своїми грішми, то вирішення питання про їхню честь і добре ім'я подається на наш гос­подарський розсуд.

30. Якби хто переховував у себе вдома злочинців, розбійників, злодіїв і вигнаних із країни

Також постановляємо, що якби наші піддані переховували у своїх домах або маєтках підозрілих людей, злочинців, розбійників, вигнаних із країни або давали їм якісь поради, або допомагали, завдаючи цим шкоди суспіль­ству, або користувалися речами, добре знаючи, що вони крадені, і це було б доведено, то винуватого має бути покарано так само, як і перелічених вище злочинців; тому що задля справедливості і тих, що скоюють злочини, і тих, що потурають їм, має бути покарано однаково.

Розділ ВОСЬМИЙ ПРО ЗЕМЕЛЬНІ СУДИ, ПРО КОРДОНИ І МЕЖІ, ПРО КОПИ

1. Перш за все розпочинають королівською постановою

із власноручним підписом його величності: якщо хто із перелічених у цьому артикулі станів захоче

відібрати в іншого його землі, порушуючи кордони

або межі, той, кому вкаже суд, мусить присягнути сам

із шістьма свідками

Також постановляємо: якби хто Із єпископів чи священнослужителів як римського, так і грецького віросповідання, князів, панів і земян володів маєтками, людьми, землями, ловами, лісами, озерами і бобровими гонами, замкненими у певних кордонах або межах, і один у другого захотів би, порушивши кордон або межі, відібрати людей, або землю, лови, ліси, озера, сінокоси та боброві гони, бажаючи витіснити його із цього маєтку, тоді обидві сторони мають надати суду по вісімнадцять свідків. І яка із сторін, на думку суддів, наведе більш вагомі докази, та мусить присягнути сама із шістьма свідками з указаних вище станів.

2. Той, хто володіє за земською давністю, першим доводить своє право на володіння

Також постановляємо, що кожен, хто володіє за правом успадкування або придбання, або також за земською давністю, першим мусить обґрун­тувати своє право на володіння переконливим доказом, тобто свідоцтвом достойних людей, шляхтичів, або документів, або інших більш достойних людей, найближчих сусідів. Чиї свідки будуть достойні, ті, відповідно до давнього земського звичаю, можуть свідчити без особистої присяги, і за їхнім свідченням сторона, яка доводить своє право, володіння своє зберігає, інша ж сторона, якщо захоче, може стягати через суд.

3. Для вирішення земельних спорів у рок завитий необхідно виїжджати на місце

Також постановляємо, що рок, встановлений судом для здійснення роз­межування, має бути завитим, а тому ні в якому разі не може бути від­кладеним, за винятком таких причин, які описані у даному артикулі, а саме: з причини мору або вального сейму, або виконання нашої господарської служби, або хвороби.

Якби одна із сторін не з'явилася з якоїсь іншої причини, крім чотирьох перелічених, то інша сторона надає належних доказів перед спеціально призначеними межовими суддями і має бути задоволеною у відповідності до вказаних меж, які дають присяжні свідки на місці, де відбувається роз­межування, і особистою присягою, і тим спірний предмет має бути закріп­лено за нею навіки. Якщо ж хто перед цим роком захворів би, то повинен повідомити про це суддів та іншу сторону, тоді розгляд справи має бути відкладено до одужання хворого, а коли він видужає, то, з'явившись на другий рок, має присягнути перед суддями в тому, що дійсно у той час був хворий.

А якби суддя сам захворів перед призначеним роком і тому не зміг з'я­витися до суду, то мусить послати замість себе зі своїм листом заступника; а той має замість нього розглянути справу, і його рішення мусить мати таку ж силу, як і рішення самого судці.