23. Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Права власності.

Право власності — це зовнішня форма, що законодавче, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефек­тивного забезпечення є фундаментом економічної політики держа­ви. Визначення і розмежування прав власності фіксують осново­положні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з при­воду привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" — правила коректної економічної поведінки щодо майнових відно­син, котрі пронизують усі сфери економічного життя.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему еко­номічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Кроузом, А. Алчіаном, А. Оноре та ін.) ще на початку 60-х років нашого століття:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

пр. користування, тобто право застосування корисних влас­тивостей благ для себе;

пр. управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забез­печувати використання благ;

пр. на доход, тобто право володіння результатами від вико­ристання благ;

пр. суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

пр. на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

пр. на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

пр. на залишковий характер, тобто пр. на існування процедур та інституцій, що забеспечують поновлення порушених повноважень.

24. Власність на засоби виробництва та способи з‘єднання факторів виробництва.

Розглядаючи власність як об'єктивні відносини між лю­дьми з приводу привласнення ними об'єктів власності й насампе­ред, засобів виробництва, в її економічному змісті розрізня­ють два аспекти: а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності з відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з найбільшою для - себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, користуватися результатами його функціонування

Власність - це сукупність виробничих відносини між людь­ми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та резуль­татами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробницт­ва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Влас­ність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економіч­ною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.