54. Суть кредиту та його форми. Банківсикий прибуток.

Кредит - є форма руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винаго­роду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Існує декілька форм кредиту., основними серед них є комерцій­ний і банківський. Комерційний кредит - це кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари або надані послуги. Інструментом такого кредиту є комер­ційний вексель, в ціну якого входить ціна товару (послуги) плюс процент. Банківський кредит надається банками та іншими кредитно-фінансовими закладами підприємцям та іншим позича­льникам у вигляді грошових сум. Різновидом комерційного чи банківського кредиту виступає споживчий кредит. Об'єктом цього кредиту виступають товари довготермінового користування (меблі, автомобілі, холоди­льники, телевізори і т.д.), а з іншого, банківські позики на спожи­вчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виді­ляють також державний кредит, тобто будь-який кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) виступає держава, та іпотечний кредит, тобто довгострокові позики під заставу неру­хомості (землі, виробничих і житлових будівель). Міжнародний кредит - видається специфічними банками для кредитування відповідних закладів в інших країнах. Ядром кредитної інфраструктури є банківська система.

Банківський прибуток –

Бпр. = Пк – ( Пд + В ) ,

Сума % за надання кредитв – сума% , що банк виплачує по вкладам + витрати, які банк несе в зв‘язку з виконанням своїх функцій.

55. Капітал у сфері торгівлі. Витрати обігу. Торговельний прибуток.

Капітал у сфері торгівлі – капітал, який спеціалізується на обслуговуванні руху товарів від виробника до споживача.

Функції торгівельного капіталу:

1. організовує реалізацію товару на ринку, звільняючи від цього підприємців-виробників;

2. відшкодовує вартість товару для виробничих ланок;

3. прискорює кругообіг капіталу і суспільного продукту, тим самим торгівельний капітал виступає як продуктивний капітал корисний для суспільства.

Витрати обігу – торгівля товарами вимагає певних витрат, які досягають 10, а то і 20 % витрат, що їх здійснюють підприємці-виробники.

Витрати можна розбити на 2 частини:

1 – витрати додаткові – це фактично ті витрати, які мають нести підприємства-виробники, а саме: транспортування, сортування, пакування, зберігання…

2 – витрати реалізації – витрати, пов‘язані в перетворення товарної форми вартості в грошову форму вартості: амортизація приміщень, оплата працівників…

56. Роздрібна та оптова торгівля. Товарні біржі.

Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об‘єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої – укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами. Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів.

57. Роль ринкової інфраструктури в регулюванні економічних процесів. Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організа­ції, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто, сучасному ринковому господарству необхід­на відповідна інфраструктура. Стосовно ринку - це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в єдине ціле ринкових відносин.

Інфраструктура виступає як механізм функціонування підпри­ємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговуван­ня економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури.

Функці:

- організаційне оформлення ринкових відносин;

- полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;

- спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення опера­тивності й ефективності їхньої роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

- полегшення форм юридичного й економічного контролю, державного й громадського регулювання ринкових відносин.

Виходячи з цього, можна говорити про два види ринкової ін­фраструктури: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів і т. ін.); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин, є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торговельні доми і т. ін.

Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в ціло­му. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

58. Домогосподарства як суб‘єкти ринкової економіки.

Домогосподарству як одному з суб‘єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

1)задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів су­купного попиту на кінцеві блага.

2) домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (під­приємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання.

3) частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Можна констатувати, що домогосподарство ви­конує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство — це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто­рами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рів­ня господарювання провідною виступає, безумовно, функція спо­живання.

Вважається, що домогосподарство виступає єдиним еко­номічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". Допускається, що домогосподарст­во отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точ­ніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи за­ощаджень.