1. Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвит­ку. Еконо­мічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цьому було зародження й розвиток капіталізму. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки - політекономія. Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуаном Монкретьєном у "Трактаті політичної економії", який побачив світ у 1615 р. Він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспіль­них наук. Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господар­ської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань: формуються теоретичні економічні науки, з іншого - прикладні. Тепер економічна наука -це система дисциплін про економіку, провідною з яких є полі­тична економія.

Етапи розвитку.

І – Меркантилізм – ХV-XVII ст.

1)вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2)виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3)безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю). Англій­ські економісти Уїльям Стаффорд і Томас Мен, італієць Г.Скаруффі , француз Антуан Монкретьєн та росіянин Іван Посошков .

ІІ – Класична політекономія XVII-XIX ст.

Джерело багатства вбачали у виробництві. Промисловість вони вважали непродукти­вною галуззю господарства. У Франції : Франсуа Кене , Анн Робер Жак Тюрго , Віктор Мірабо, у англії: Уїльям Петті , Адам Сміт.(1772-1823 рр.). Гол. наукові досягнення - це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва.

III – Прагматична і марксистська політекономія XIX-XX ст.

Для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу. Англ. економісти Томас Роберт Мальтус , Джеймс Мілль і француз Жан Батист Сей . Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. ви­никає пролетарська політекономія. Основи її заклали ідеологи робітничого класу Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.) - капіталізм так само закономірно, як він прийшов на зміну феодалізму, повинен поступитися місцем ново­му, більш прогресивному суспільному ладові - соціалізму. Розвиток марксистська політекономія отримала в працях В.І.Леніна (1870-1924 рр.), а практичне втілення її ідеї знайшли в побудові першої в світі соціалістичної держави - Радянського Союзу (1922 р.).

IV – Сучасна політекономія, остання чверть ХХ ст. Межею, що поділяє названі напрями в політекономії, є відношення до власності на засоби виробництва. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

Основні напрями та школи в ек-ній теорії.

Основні течії: ( более подробно в №2)

- Економічний лібералізм (теорія економічної свободи), не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором виступає ринок.

- Економічний дирижизм. - необхідність систематичної регуляції економіки з боку, держави. "регульована економіка

- Інституціоналізм – вин. в к. 19 – поч. 20 ст. Рушійними силами ек. процесів є позаекономічні фактори. Гол. завданням політек.- вивчення впливу на економіку різних "інституцій" - держави, права, приватної власності, податків, сім'ї, релігії, монополій.

- Марксизм – вин. в сер. 19 ст. Марксизм у політекономії - це система соціально-економічних поглядів на з-ни розвитку вир-цтва та революційні перетворення людського суспільства. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін.

- Неолібералізм - напрям сучасної політек., який прийшов на зміну ек-му лібералізму. Прибічники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції. Центр - Німеччина (ФРН) Вальтер Ейкен,Людвіг Ерхард.

- Кейнсіанство - один з провідних напрямів у політекономії, який обґрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення. Дж.М.Кейнс.

- Неокласицизм - суб'єктивна школа в політекономії. Вин. в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм. Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Надають вирішального значення в ек-му розвитку регулюванню грошової сфери.

2.Предмет політичної економії. Тлумачення предмета політ. ек. різними школами В сучасних умовах загальним об'єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічний комплекс (економі­ка). Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політеконо­мії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті вироб­ничі (економічні) відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва. Політекономія повинна дати відповідь на три основоположні питання: І.Що потрібно виробляти і в якій кілько­сті? 2.Як, за допомогою яких ресурсів і технологій будуть вироб­лятися необхідні товари? З.Для кого призначаються товари, що виробляються?

Політекономія розглядає не лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання , але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає можливість відповісти не тільки на питан­ня: що, як і для кого потрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характер виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ?

Те ж саме можна сказати і про відмінність від мікро - і макро-економіки. Мікроекономіка вивчає ці процеси на рівні підприємс­тва (фірми). Макроекономіка - на рівні суспільства (держави). Політична ж економія розглядає виробничі відносини як на мікро-, так і на макрорівнях.

Основні напрями та школи в ек-ній теорії.

- Економічний лібералізм (теорія економічної свободи), не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором виступає ринок. Найбільше прихильників має в США. В Україні - представники Руху (підтримувані Президентом Л.Кравчуком) до тих пір, поки не демонтували централізовану систему управління економікою. Починаючи з 1994 р. більшість з них переходять на інші позиції.

- Економічний дирижизм. - необхідність систематичної регуляції економіки з боку, держави: "регульована економіка". Перші концепції виникли на рубежі, 20-х і 30-х років 20 ст. у Франції. Як течія - він об'єднує погля­ди, пов'язані ідеєю "недостатньої ефективності" ринкового механіз­му, обмеженості "приватної ініціативи" та необхідності свідомого втручання в економічні процеси, в першу чергу з боку держави.

- Інституціоналізм – вин. в к. 19 – поч. 20 ст. Рушійними силами ек. процесів є позаекономічні фактори. Гол. завданням політек.- вивчення впливу на економіку різних "інституцій" - держави, права, приватної власності, податків, сім'ї, релігії, монополій.

- Марксизм – вин. в сер. 19 ст. як узагальнення досвіду того періоду історії, коли в передових країнах Європи загострилися суперечності властиві капіталізму і на арену політичної боротьби вийшов робітничий клас. Марксизм у політекономії - це система соціально-економічних поглядів на з-ни розвитку вир-цтва та революційні перетворення людського суспільства. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін.

- Неолібералізм - напрям сучасної політек., який прийшов на зміну ек-му лібералізму. Прибічники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції. Центр - Німеччина (ФРН) Вальтер Ейкен,Людвіг Ерхард.

- Кейнсіанство - один з провідних напрямів у політекономії, який обґрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення. Сформ. в другій пол. 30-х рр. 20 ст. під .впливом різкого загострення суперечностей капіталістичного відтворення. Англійський економіст Дж.М.Кейнс.

- Неокласицизм - суб'єктивна школа в політекономії. Вин. в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм.

Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Надають вирішального значення в ек-му розвитку регулюванню грошової сфери.