66. Валовий дохід, його суть та структура. Підприємницький дохід.

Маса вироблених матері­альних благ і послуг у грошовому вираженні за певний період (доба, місяць, рік) складає валовий продукт (ВП) підприємства (держави). Сума грошей, отримана підприємс­твом за реалізований валовий продукт, називається виручкою. Вартісна структура ВП неоднорідна. Вона складається з двох частин: старої перенесеної вартості і нової вартості. Перенесена вартість відтворює матеріальні затрати (постійний капітал) на його створення, а нова вартість утворює чистий продукт підприємства. Реалізований чистий продукт - це валовий доход підприємства. Відповідно до цього ефективне господарювання передбачає чітко визначене використання реалізованного ВП (грошової виручки). Одна його частина, еквівалентна матеріальним затратам, повертається у виробництво з метою відшкодування спожитих елементів постійного капіталу. За рахунок другої (валовий доход) формується фонд оплати праці та прибуток підприємства. Підприємницький дохід.

Для того щоб приватні інтереси реалізувалися в своїй сукуп­ності, потрібно, щоб виробнича діяльність давала виробникові над­лишок доходу над його витратами, тобто можливість збагачення. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва.

До головних внутрішніх факторів належать: наявність певної величини капіталу; якісний рівень засобів виробництва та вироб­ничого персоналу; якість управління виробничими процесами і комерційною діяльністю. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кількість грошей, купити за них засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробницт­во певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що пере­вищує витрачену.

Структуру вартості товару, виробленого із застосуванням найманої праці, можна подати так:

де с — вартість постійного капіталу, перенесена на продукт; v — вартість змінного капіталу; m — додаткова вартість.

За умов товарного виробництва, особливо ринкової економіки, необхідний і додатковий продукт набувають вартісної форми, вис­тупають відповідно у вигляді вартості робочої сили та додаткової вартості.

V

Отже, норма додаткової вартості, на відміну від норми прибут­ку, характеризує зростання не всього капіталу, а лише його змін­ної частини, що випливає з аналізу процесу виробництва додатко­вої вартості.

Норма додаткової вартості є відносним показником. Абсолютна величина її (маса) може бути визначена множенням норми додат­кової вартості на величину змінного капіталу:

М = kvn,

де k — середня норма додаткової вартості; v — середня вартість одиниці робочої сили; n — кількість найманих робітників.