33. Сталість грошовогу обігу. Грошові реформи, гроші, ціна та інфляція.

Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію. Вона може бути викликана скороченням виробництва товарів і послуг при незмінній грошовій масі або додат­ковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище- знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший це механізм адаптивних інфляційних очікувань. В основі другого механізму відкритої інфляції лежить взаємо­зв'язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат (спіраль "зарплата - ціни"). Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держа­ва, не демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву. Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморо­жування цін і доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці;тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється в загальному підвищенні цін, то подавлена - у хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому перманент­ному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними).

Види інфляцій :

повзуча, галопуюча й гіперінфляція. Повзуча або регульована - ціни зростають поступово, але неухиль­но. Галопуюча - темпи знецінення грошей досягають 20-25% на місяць. Гіперінфляція - знеціненням грошей більш як на 50% на місяць. Стан економіки, коли поєднується застій (спад) виробництва з розвитком інфляційних процесів, отримав назву стагфляції. Дефляція - це вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції з метою зменшення платоспроможного попиту населення через фінансові і грошово-кредитні механізми.

Фактори інфляції : фінансування бюджетних потреб грошовою емісією; кредитна емісія; індексація доходів; дотації.

34. Еволюція грошей. Сучасна грошова система.

Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку товарного виробництва. Історії відомо три типи загальних еквівалентів: товарний, металево-чеканний та емісійний (вексельно-депозитний). Тобто, спочатку грішми були товари (товаро-гроші) - худоба, зерно, хутро, при­краси тощо. Згодом в якості грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). І, нарешті, виникають кредитні гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти) - банківських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей.

Структура сучасних грошей:

1 – державні: готівкові ( банкноти центрального емісійного банку, білонна монета)

2 – приватні: безготівкові (поточні рахунки в комерційних банках, квазі-гроші ( термінові ощадні рахунки)

35. Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва.

Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витра­ти виробництва, — це те, у що обходиться створення про­дукту підприємству.

Соціально-економічна сутність витрат виробництва полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з при­воду витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

Види:

Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділя­ють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ре­сурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо).

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням фак­торів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (гро­шовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здіб­ності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо).

Динаміка рівня витрат та кількості створеного продукту пов'язана з категорією "граничні витрати".

Витрати підприємця на виробництво певного обсягу продукції залежать від строку, за який можлива зміна ресурсів, що викорис­товуються.

Розрізняють поняття "постійні" та "змінні витрати". Останні змінюються зі зміною обсягу виробництва. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукт не створюється (амортиза­ція, опалення, освітлення, реклама, страхування, рентні платежі). Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на пос­тійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту.

Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т. д., включаючи n-у одиницю продукції.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких можна контролювати безпосередньо.

Розрізняють витрати виробницт­ва загальні та такі, які належать до виробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції — це її собі­вартість (тобто вартість для себе). Собівартість можна розгляда­ти як сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції, тобто, за термінологією західної економічної науки, як середні ви­трати.

Для підприємства собівартість — це мірило витрат і доходів. Собівартість відображає реальні, прямі витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи.