Тема 6 правові основи державного та місцевого кредиту (боргу) План семінарського заняття № 4

(1 година)

1. Поняття державного і місцевого кредиту.

2. Фінансові правовідносини у сфері державного (місцевого) кредиту.

3. Види і форми державного (місцевого) боргу.

4. Боргові зобов'язання держави щодо грошових заощаджень гро­мадян України.

Теми рефератів:

1. Джерела фінансування дефіциту бюджетів.

2. Органи, які мають право на здійснення державних (місцевих) запозичень в Україні.

3. Види й форми боргових зобов’язань держави, органів місцевого самоврядування.

4. Поняття державних зовнішніх запозичень і зовнішнього державного боргу.

5. Боргові зобов’язання держави щодо грошових заощаджень громадян України.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Студенти повинні знати, що кредит у загальноприйнятому значенні - це надання грошей чи товарів на борг на визначений термін на умовах відплатності й повернення, і що серед багатьох видів (форм) кредиту основними є державний і місцевий кредит, якого можна розглядати в економічному та пра­вовому аспектах.

Особливу увагу рекомендується звернути на відмінність між кредитом Державним (місцевим) та банківським: у відносинах державного (місцевого) кредиту позичальником є держава чи орган місцевого самоврядування, а кре­диторами - фізичні та юридичні особи; банківського кредиту - відповідно банк (кредитор) та юридичні й фізичні особи (позичальники); потреба в державному (місцевому) кредиті обумовлена недостатністю фінансових ресурсів держави, органів місцевого самоврядування, бюджетним дефіцитом, у банківському - нерівномірністю обігу вартості виробничих фондів; наслідком відносин держав­ного (місцевого) кредиту є державний (місцевий) борг, а банківського - укла­дення договору банківської позички тощо.

Студентам необхідно пам'ятати, що функціонування державного (місцевого) кредиту призводить до утворення державного (місцевого) боргу, якого класифі­кують за різними підставами.

Студенти, керуючись змістом норм чинного законодавства, мають визначити правову природу державного внутрішнього боргу України як строкових боргових зобов'язань Уряду України, гарантованих усім майном, що перебуває в загальнодержавній власності, виражених у валюті України, перед юридичними і фізичними осо­бами. Необхідно пам'ятати, що державний внутрішній борг України поєднує в собі заборгованість, яка виникає внаслідок отримання кредитів безпосередньо Урядом України та кредитів, що надавалися під гарантію Уряду України, і складається з заборгованості минулих ровів і заборгованості, яка виникла з боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України, і що граничні розміри держав­ного внутрішнього боргу, України, його структуру, джерела й терміни пога­шення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням дер­жавного бюджету на наступний рік.

Рекомендується визначити повноваження представницьких органів, Кабі­нету Міністрів України, Міністерства економіки та з питань європейської інте­грації України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, органів місцевого самоврядування у сфері державного (місцевого) кредиту.

Визначаючи види і форми державного (місцевого) боргу, студенти мають пам'ятати, що боргові зобов'язання Уряду України поділяються: за формою (на випущені Урядом України цінні папери у вигляді облігацій внутрішніх дер­жавних позик і казначейських зобов'язань України; інші зобов'язання у грошо­вій формі, гарантовані Урядом України; кредити, одержані Урядом України) за терміном (короткострокові - до 1 року; середньострокові - від 1 до 5 років; довгострокові - 5 та більше років).

Розглядаючи питання про форми державного боргу, треба особливу увагу звернути на державні позики, які являють собою кредитні відносини між держа­вою (в особі Уряду України) та фізичними і юридичними особами, що оформляю­ться випуском і розміщенням серед останніх державних цінних паперів

Належну увагу слід приділити розгляду облігації внутрішньої державної позики - цінного папера, що засвідчує внесення її власником коштів і потвер­джує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного па­пера в передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо іншого не передбачено умовами випуску). Студенти мають знати види обліга­цій: облігації внутрішніх і місцевих позик, облігації підприємств, іменні та на пред'явника, процентні та безпроцентні (цільові), що обертаються вільно чи обмеженим колом обігу.

Окремо рекомендується розглянути казначейські зобов'язання України. Далі студентам необхідно розкрити порядок здійснення місцевих запозичень, який регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» від 24 лютого 2003 р. № 207 і знати деякі їх особливості.

Студентам необхідно розкрити поняття державних зовнішніх запози­чень, під якими розуміють позики й кредити, що залучаються від юридичних і фізичних осіб, інших держав, міжнародних фінансових організацій в іноземній валюті, з яких виникають боргові зобов'язання України як позичальника або гаранта погашення позик (кредитів) іншими позичальниками, вираженими в іноземній валюті. Слід пам'ятати, що з залученням зовнішніх позик і кредитів утво­рюється зовнішній державний борг, основною формою якого є облігації зовніш­ніх державних позик України.

Під час розгляду питання щодо боргових зобов'язань держави перед гро­мадянами України варто звернути увагу на таке: ці зобов'язання виникли вна­слідок знецінення грошових заощаджень, поміщених у період до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, а також тих, які містилися на рахунках Ощадного банку України протягом не менше одного повного календарного року в 1992-1995 pp.; порядок погашення таких боргових зобов'язань держави регулюється Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та постановами Кабінету Міністрів України «Про виплату у 1998 році установами Ощадного банку України грошових заощаджень громадян України відповідно до Закину України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 8 червня 1998 року № 825, «Про виплату в 2002 році грошових заощаджень грома­дян України, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України» від 5 квітня 2002 року № 471, «Про виплату в 2003 році громадянам України грошових заощаджень, вкладе­них до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що дія­ли на території України» від 26 березня 2003 року № 382».

Рекомендується звернути увагу на те, що правонаступником установ Ощадного банку колишнього СРСР, які діяли на території України, є відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», та на його право­вий статус (є державним спеціалізованим ощадним банком, засновником його є держава в особі Кабінету Міністрів України, органами управління та контро­лю є наглядова рада, правління і ревізійна комісія, статутний фонд банку за­тверджений у розмірі 100 млн гривень із закріпленням у власності держави 100 відсотків акцій, що випускаються на величину його статутного фонду).

Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід визнача­ти, керуючись Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗО серпня 2002 р. № 1301/268, відповідно до змісту яких: Фонд є держав­ною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб; діє на підставі Положення; встанов­лює, для банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду обов'язкові стан­дарти; керівними органами Фонду є адміністративна рада і виконавча дирек­ція, є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, які не вносяться до Державного бюджету України; порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб затверджений рішенням адмініст­ративної ради Фонду від 12 лютого 2002 р. № 2.