2.10. Розміри і вимоги до приаеродромної території
Приаеродромна територія – місцевість, що прилягає до аеродрому, над якою у повітряному просторі проводиться маневрування ПС, в тому числі здійснюється захід ПС на посадку і набір необхідної висоти при зльоті для виконання розвороту.
З метою забезпечення безпечних польотів простір над приаеродромною територією повинен бути вільним від перешкод.
Приаеродромна територія являє собою в плані прямокутник, що складається з трьох частин: середньої і двох крайніх.
Рис.2.12 План і розріз приаеродромної території:
а- двостороннє розміщення; б- одностороннє розміщення; в, г- довжина середньої і крайньої частин при аеродромної території; d- обмеження ширина при односторонньому розміщенні при аеродромної території
Розміри елементів при аеродромної території встановлюються відповідно класу аеродрому. Вони визначають мінімально допустиму відстань між аеродромами. Якщо з врахуванням місцевих умов неможливо повністю виконати вимоги до розмірів при аеродромної території, то допускається приймати при аеродромну територію без одні.ї чи двох крайніх частин при забезпеченні безпеки виконання маневрів заходу на посадку літаків. Можливе також одностороннє (по відношенню до поздовжньої осі ЛС) розташування при аеродромної території.
Ділянки середньої частини при аеродромної території, що примикають до торців ЛС (до границь КСБ) і розташовані в напрямку продовження її осі, над якими в повітряному просторі проводяться набір висоти і зниження ПС при посадці, називаються смугами повітряних підходів – СПП (рис. 2.13).
В межах середньої частини при аеродромної території висота природних і штучних перешкод за границями СПП для аеродромів всіх класів не повинна перевищувати 200 м над висотою аеродрому (відміткою поверхні ШЗПС в найвищій точці відносно рівнем моря).
Рис. 2.13. План розташування ЛС, СПП і перехідних площин, що обмежують висотні перешкоди в середній частині при аеродромної території аеродромів класів А, Б, В, Г, Д:
1- ЛС; 2а- СПП - внутрішня ділянка; 2б- СПП - зовнішня ділянка; 3- внутрішня горизонтальна площина на висоті Н=50 м; 4- зовнішня горизонтальна площина на висоті Н=200 м; 5- перехідна площина від внутрішньої до зовнішньої горизонтальної площини
Розміри СПП в плані і допустимі висоти природних і штучних перешкод в межах їх границь призначаються з умов забезпечення безпеки продовження зльоту з одним непрацюючим двигуном і посадки по приладам в умовах поганої видимості.
Вимоги до розмірів СПП в плані і обмеженню висоти перешкод різні для різних класів аеродромів і виду злітно-посадочних операцій.
Для забезпечення безпеки зльотів літаків
СПП призначаються в плані у вигляді
трапеції з боковими сторонами, що
розходяться під кутом 15º від границь
ЛС до ширини 2000 м (по 1000 м в кожну сторону
від осі СПП ). Ця ширина залишається
постійною до кінця СПП (до висоти 200 м).
Висоти перешкод в СПП для аеродромів
класів А, Б, В, Г, Д обмежуються двома
площинами: внутрішньою, що примикає до
КСБ, і зовнішньою (ділянки
і
на рис. 2.14).
Рис. 2.14. Розріз по осі СПП Рис.2.15. Поперечний розріз при аеродромної . території:
1- ШЗПС; 2- БСБ; 3- ГЗПС
Довжина внутрішньої площини приймається рівної 300 м, а нахил її різним у залежності від класу аеродрому. Нахил зовнішньої площини для зазначених класів аеродромів приймається постійним. Нахил зовнішньої площини для зазначених класів аеродромів приймається постійним.
Для аеродромів класу Е висота перешкод обмежується однією зовнішньою площиною, що має довжину менш 10 км і примикає до КСБ.
Для забезпечення безпеки посадки літаків СПП являє собою в плані трапецію до висоти 200 м, що має напрямок бокових сторін той ж, що і для злету. Довжина СПП у цьому випадку визначається з умови, що площина обмеження висоти перешкод для всіх класів (за винятком класу Е) мала нахил 1:50 і доходила до висоти 200 м. Виходячи з цієї умови СПП для посадки має довжину 200Х50=10000 м.
Вимоги, що ставляться до нахилу умовної площини обмеження висоти перешкод, при зльоті літаків більш жорсткіші, ніж у випадку посадки. Тому довжина СПП (довжина ділянок і ) для безпечного зльоту літаків з аеродромів всіх класів, крім класу Е, виявляється більшою ніж 10000 м.
Рис. 2.16.Приаеродромна територія аеропорту:
1- 13-кілометрова зона; 2- 4-кілометрова зона; 3- СПП; 4- перехідна ділянка з ухилом 1:7; 5- перехідна ділянка з ухилом 1:40; 6- поверхня землі