- •В.М. Северинюк політологія Курс лекцій
- •Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •1. Поняття політології, її виникнення й основні періоди розвитку
- •2. Предмет політології та інші спеціальні політичні науки
- •3. Структура, категорії, закономірності політології
- •4. Методологія політології
- •5. Функції політології та її завдання
- •Тема 2. Історія політичних вчень
- •1. Зародження та розвиток політичних ідей у стародавніх суспільствах (Єгипет, Індія, Персія, Китай, Греція, Рим)
- •Тема 3. Політика як суспільне явище
- •1. Походження і сутність політики
- •2. Структура політики, її суб’єкти і об’єкти
- •3. Види і функції політики
- •4. Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- •5. Політика як наука і мистецтво
- •6. Мета політики. Політика і мораль
- •Тема 4. Політична діяльність і влада
- •1. Поняття „політична поведінка”, „політична участь”, „політична діяльність”
- •2. Зміст і структура політичної діяльності
- •3. Політична влада: сутність і характерні ознаки
- •4. Структура і типологія політичної влади
- •5. Функціонування політичної влади
- •6. Легітимність політичної влади
- •Тема 5. Політична система суспільства
- •Поняття політичної системи суспільства
- •2. Структура політичної системи та її функції
- •3. Основні закономірності функціонування політичної системи
- •4. Типи політичних систем
- •Основні риси політичної системи України
- •Тема 6. Держава як базовий інститут політичної системи. Політичний режим
- •1. Поняття, сутність та ознаки держави
- •2. Основні теорії й концепції походження держави
- •3. Функції держави
- •4. Система політико-правових інститутів держави
- •Правова держава і громадянське суспільство
- •Форми держави
- •Тема 7. Політичні партії та виборчі системи
- •1. Поняття політичної партії; ознаки; історичні витоки
- •2. Інституціоналізація та функції політичних партій
- •3. Структура політичних партій та їх типологія
- •4. Партійні та виборчі системи: поняття і типи
- •Тема 8. Політична культура та політична соціалізація
- •1. Сутність і структура політичної культури
- •2. Типи політичної культури; поняття політичних субкультур
- •3. Функції політичної культури
- •4. Політична соціалізація: сутність і стадії
- •5. Чинники (“агенти”) політичної соціалізації; типи політичних особистостей
- •Тема 9. Політичне лідерство
- •1. Сутність, ознаки та соціальні рівні політичного лідерства
- •2. Політичний лідер: його властивості та функції
- •3. Теорії виникнення політичного лідерства
- •4. Типи політичних лідерів
- •Тема 10. Політична свідомість та ідеологія
- •1. Політична свідомість як форма суспільної свідомості: поняття та структура
- •2. Функції, види, рівні та форми політичної свідомості
- •3. Політична ідеологія: поняття, походження, сутність
- •4. Структура, функції, класифікація політичної ідеології
- •Тема 11. Основні політичні ідеї і течії сучасності
- •11. 1. Традиційні соціально-політичні теорії та їх модифікації в умовах сучасного світу
- •11.2. Соціально-політичні ідеї й теорії другої половини хх – початку ххі століть
- •Тема 12. Міжнародні відносини та міжнародна політика
- •12.1. Міжнародні відносини та міжнародна політика: поняття, принципи, методи
- •12.2. Тенденції розвитку міжнародних відносин
- •12. 3. Глобальні проблеми людства
- •12.4. Авторитетні міжнародні організації
Тема 4. Політична діяльність і влада
1. Поняття „політична поведінка”, „політична участь”, „політична діяльність”.
2. Зміст і структура політичної діяльності.
3. Політична влада: сутність і характерні ознаки.
4. Структура і типологія політичної влади.
5. Функціонування політичної влади.
6. Легітимність політичної влади.
1. Поняття „політична поведінка”, „політична участь”, „політична діяльність”
Для розуміння сутності політики, форм її існування важливе значення мають дослідження у галузі політичної поведінки. Це одна з базових політологічних категорій, яка характеризує взаємодію суб’єктів з політичною реальністю, охоплює їх дії та орієнтації щодо явищ політичного життя.
У сучасній науковій літературі підхід до вивчення політики з позицій поведінки людини прийнято позначати англо-американським терміном „політичний біхевіоризм” (від англ. behavior – поведінка). Основна схема пояснення політичної поведінки при цьому була запозичена з психології. Психологія політичної поведінки як науковий напрям формується із середини 1930-х рр. у США. Його засновниками вважаються Ч. Меріам та Г. Лассвелл, вони першими використали біхевіористичне розуміння зв’язку між політикою та індивідом як сукупності рухових, інтелектуальних, емоційно-психічних, вербальних реакцій (відповідей) людини на вплив зовнішнього політичного середовища.
В організаційно-методичному аспекті вирішальним у біхевіористичному підході до політики є політична поведінка окремих осіб, тому одним з найбільш опрацьованих наукових напрямів у біхевіоризмі є електоральна поведінка. Однак цей підхід може бути використаний і при аналізі місця і ролі в політиці тих чи інших організацій, спільнот, елітарних груп, владних інститутів. Сучасна політична наука при розгляді політичної поведінки не обмежується суто біхевіористичним підходом, а застосовує комплексний аналіз антропологічних, психологічних, соціальних, світоглядних, історичних передумов, що лежать в основі мотивації політичної поведінки. Особливе значення має наявність усвідомлених особистих політичних інтересів та цінностей, конкретна політична обстановка, характер і вплив соціокультурного середовища.
Найбільш загальну типологію політичної поведінки запропонував М. Вебер. Залежно від ступеня участі людей у здійснені влади він розрізняв три рівні політичної поведінки й відповідно три категорії політичних суб’єктів: 1) політики за випадком; 2) політики за сумісництвом; 3) політики за професією.
До першої категорії належить більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні постійним, ні професійним заняттям і виявляється лише час від часу (голосування, присутність на мітингах, зборах і т. ін.).
Представники другої категорії займаються політикою лише в разі певного збігу обставин, хоча, можливо, і досить часто, вона не є для них першочерговою справою життя – ні в інтелектуальному, ні в матеріальному аспектах (учені, письменники, митці, спортсмени).
„Політики за професією” живуть „для” або „за рахунок” політики. Політична діяльність для них є професійним заняттям, провідною функцією й основним джерелом засобів існування (звичайно, якщо вона не суміщена з великим бізнесом). Це виявляється в постійній роботі в політичних організаціях, партіях, органах влади або в політичному лідерстві.
Політичну поведінку треба розуміти не лише як поведінку окремих, індивідуальних, учасників політики, а як поведінку всіх суб’єктів політичного життя.
Отже, політична поведінка – це такий вид поведінки людини, що характеризує суб’єкт–об’єктні відносини у сфері політики, є виявом ставлення суб’єктів політики до явищ політичного життя, реалізується у різних формах політичної участі й політичної діяльності та опосередкований емоційно-психічними реакціями.
Із наведеного визначення випливає, що поняття політичної поведінки у практичному сенсі включає в себе два інших ключових поняття – „політична участь” та „політична діяльність”. Якщо співвіднести їх з рівнями політичної поведінки, запропонованими М. Вебером, то можна вважати, що поняття „політична участь” охоплює суб’єктів, що займаються політикою „за випадком” (тут це поняття є базовим) і частково „за сумісництвом” (вторинна складова), а поняття „політична діяльність” означає головним чином заняття політикою „за професією” і частково – також „за сумісництвом”.
Політична участь – це вид політичної поведінки, який характеризує процес залучення індивідів і соціальних груп до політичного життя та їх дії з метою реалізації особистих або соціально значущих інтересів, потреб, настроїв засобами впливу:
на перебіг соціально-політичних процесів у суспільстві;
на формування органів державної влади й місцевого самоврядування;
на хід прийняття та зміст політичних рішень.
Формами політичної участі може бути участь:
у виборчих кампаніях, мітингах, зібраннях;
у прийнятті рішень, резолюцій, постанов;
у контролі (в межах конституційних прав) за діяльністю політичних лідерів;
у засвоєнні, зборі й передачі політичної інформації;
у політичних страйках;
в масових кампаніях громадянської непокори, визвольних рухах, революціях;
у діяльності політичних партій та громадсько-політичних об’єднань тощо.
На відміну від політичної участі, політична діяльність – це професійна (або напівпрофесійна) сфера політики, системний, раціонально-прагматичний, активний вид політичної поведінки окремих осіб та інституціональних суб’єктів політики, спрямований на здійснення чи досягнення політичної влади. Професійно політикою займаються глави держав, члени уряду, депутати парламенту, партійні лідери, ідеологи й члени керівних органів партій, рухів тощо.