Тема 6. Ринок і ринкова система

Програмна анотація:

1. Ринок як форма організації суспільного виробництва.

2. Суб’єкти і об’єкти ринку. Види ринків.

3. Інфраструктура ринку.

4. Механізм функціонування ринку.

5. Конкуренція і моделі ринків.

Основні терміни і поняття: ринок, суб’єкти і об’єкти ринку, інфраструктура, ринковий механізм, попит, пропозиція, ціна, конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція, досконала конкуренція.

1

Ринок є результатом природно-історичного процесу розвитку товарного виробництва, обумовлений суспільним поділом праці і обособленням суб’єктів господарювання.

Спочатку ринком називали місце де люди обмінюються товарами та послугами. По мірі розвитку товарного виробництва розвивається і ускладнюється як сам ринок, так і його поняття економістами.

Можливо вивчення ринку з різних сторін.

З точки зору купівлі – продажу ринок розглядається як сфера взаємодії попиту і пропозиції, виробника і споживача.

З точки зору організації економіки ринок називають суспільною формою функціонування економіки.

З позиції учасників ринку його визначають як форму суспільного зв’язку між суб’єктами, що хазяюють.

Тому узагальнюючі можливо дати наступне визначення.

Ринок – це система організаційно-економічних відносин, що здійснюються через купівлю-продаж в усіх ланках відтворення: у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання.

І ринок і ринкова економіка мають визначені ознаки, до яких відносяться:

1. свобода суб’єктів, що хазяюють, у виборі сфери діяльності, роду занять, форми доходу;

2. рівноправність суб’єктів ринку, що забезпечується чинним законодавством;

3. ринкове ціноутворення;

4. ринкове саморегулювання економіки (ця ознака має місце на ринку вільної конкуренції, у змішаній економіці ринкове саморегулювання доповнюється державним регулюванням);

5. принцип договірних відносин, тобто основа господарювання – договір, що укладається між суб’єктами;

6. характерною рисою сьогоднішнього ринку є те, що це ринок покупця, тобто ринок, на якому пропозиція перевищує попит.

Сутність ринку виявляється в його функціях:

- регулююча. Під впливом цінових сигналів виробники і споживачі постійно змінюють пропозицію та попит у бік їхнього збільшення чи зменшення. У результаті чого в економіці встановлюються більш-менш оптимальні пропорції;

- посередницька. Ринок допомагає виробникам і споживачам знайти один одного і здійснити купівлю або продаж з погляду їх оптимального обсягу, оптимальної ціни, форм розрахунків, що задовольняють і покупця і продавця, способів доставки продукції, наданням послуг, тощо;

-ціноутворююча. Ринок визнає не індивідуальні витрати на виробництво навіть однорідної продукції, а тільки суспільно необхідні витрати, тобто витрати більшості виробників даного виду продукції, що роблять основну масу даної продукції. Іншими словами, ринок постійно здійснює зведення (редукцію) індивідуальних витрат до суспільно необхідних, ринкових;

- інформаційна. Тільки ринок доводить інформацію виробникам і споживачам про зміну цін на товари і послуги, ставки позичкових відсотків, дивіденди на акції і курси акції, курси валюти;

- сануюча. Ринок через чинність закону вартості звільняє економіку від старих, економічно неефективних підприємств і залишає економічно могутні підприємства, що сприяють росту економічного потенціалу країни.

2

Ринок – це складне явище, що містить у собі наступні елементи:

- суб’єкти ринку;

- об’єкти ринку;

- види ринків;

- інфраструктура ринку;

- ринковий механізм.

Усі ці елементи в сукупності створюють ринкову систему, отже ринкова система – це сукупність різних елементів у їхньому взаємозв’язку, взаємодії і взаємозалежності.

Діючими особами, або суб’єктами ринку є домашні господарства, фірми та держава.

Домашнє господарство – це економічна одиниця у складі одного або декількох осіб яка:

• забезпечує виробництво і відтворення людського капіталу;

• самостійно приймає рішення;

• являється власником будь-якого фактору виробництва;

• прагне до максимального задоволення свої потреб.

Фірма – це економічна одиниця, яка:

• використовує фактори виробництва для виготовлення продукту з цілю продажу;

• прагне до максимізації прибутку;

• самостійно приймає рішення.

Держава представлена урядовими закладами, що здійснюють юридичну і політичну владу для забезпечення контролю над суб’єктами, що хазяюють, і над ринком для досягнення суспільних цілей.

Домашні господарства, фірми і держава вступають в економічні відносини з приводу володіння, використання, купівлі-продажу об’єктів ринку.

До об’єктів ринку відносять:

1. результати праці (виробничої і невиробничої сфери) суспільного виробництва – засоби, предмети праці, продукти споживання, житло, послуги;

2. результати інтелектуальної праці – науково-технічна інформація, комп’ютерні програми, наукові праці, добутки живопису, тощо.

3. робоча сила;

4. позичковий капітал, валюта, золото;

5. цінні папери.

Відповідно до різноманітних критеріїв усі ринки класифікуються на види, які у сукупності створюють систему ринків.

Критерії	Види ринків
1. По об’єктам ринку	ринок засобів виробництва і предметів споживання, фінансовий ринок, ринок робочої сили, ринок інформаційних товарів та послуг
2. По суб’єктам ринку	ринок покупців, де пропозиція перевищує попит, ринок продавців, де попит перевищує пропозицію, ринок держави, ринок посередників
3. Відповідно до суспільного поділу праці	місцевий чи локальний ринок, регіональний ринок, національний ринок, світовий ринок – зовнішній ринок
4. По ступеню насиченості товарною масою	рівноважний, дефіцитний, надлишковий
5. По ступеню обмеженості конкуренції	ринок досконалої (вільної) конкуренції, ринок монополії, ринок олігополії, ринок монополістичної конкуренції
6. По обсягам продажів	ринок роздрібної й оптової торгівлі
7. По ступеню відповідності чинному законодавству	ринок легальний, нелегальний (тіньовий)

У цілому сутність поняття інфраструктури означає систему обслуговування.

Ринкова інфраструктура – це сукупність галузей і інститутів, що забезпечують і регулюють безперебійне багаторівневе функціонування господарських суб’єктів і рух товарно-грошових потоків.

Оскільки існує обслуговування виробництва, соціальної сфери, ринку, розрізняють виробничу інфраструктуру, соціальну й інфраструктуру ринку. В сукупності вони утворюють ринкову інфраструктуру.

Виробнича включає транспорт, зв’язок, оптову торгівлю, тощо, що обслуговують рух засобів виробництва.

Соціальна включає транспорт, зв’язок, що обслуговують населення, а також освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, соціальний захист.

Інфраструктура ринку – це сукупність інститутів (служб, підприємств), що обслуговують рух товарів і послуг, виконують відповідні функції і забезпечують функціонування ринкових відносин.

Інфраструктура ринку виконує наступні функції:

1. забезпечующа (традиційна) – забезпечує суб’єктам ринку можливість реалізувати власні інтереси;

2. регулююча – упорядковує взаємодію елементів ринкової системи.

Організаційна база інфраструктури ринку включає постачально – збутові, брокерські та інші посередницькі організації, комерційні фірми крупних промислових підприємств.

Матеріальна база складається із транспортних, банківських і страхових систем, крупних самостійних банківських і кредитних установ, а також різних за обсягом операцій середніх та дрібних комерційних банків.

Інфраструктурою ринку це складна система, тому що вона включає різноманітні елементи, характерні для того чи іншого виду ринку.

Ринок засобів виробництва і предметів споживання	ринок робочої сили	фінансовий ринок	ринок інформаційних товарів та послуг
ріелтерські компанії, роздрібна торгівля, оптова торгівля, товарна біржа, сировинна біржа, торгово-посередницькі фірми (трейдінгові), аукціони, ярмарки, торгові доми, торгово-промислові палати, торгово-виставкові комплекси, лізингові компанії	державні центри зайнятості, біржі праці, приватні кадрові агентства, комерційні центри по підготовки (пера-навчанню і працевлаштуванню),	фондова біржа, валютна біржа, розрахунково-клірингові фірми, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди, емісійна система	консалтингові фірми, рекламні агентства, аудиторські фірми, юридичні фірми, инноваційно-інформаційні центри, засоби ділової комунікації

Інфраструктура ринку є необхідною умовою ринкових перетворень економіки України, становлення підприємництва. Вона покликана забезпечити цивілізований характер ринкових відносин, допомогти досягненню цілей і задач учасників ринку.

4

Ринкова економіка має свій механізм функціонування.

Ринковий механізм – це механізм взаємозв’язку і взаємодії основних елементів ринку: пропозиції, попиту і ціни, конкуренції.

Особливість ринкового механізму полягає в тому, що кожен його елемент найтіснішим чином пов’язаний з ціною, яка служить основним інструментів, що впливає на попит та пропозицію.

Попит – це потреби, забезпечені грошовим еквівалентом; це ринкова форма потреб.

Зворотна залежність між ціною і величиною попиту називається законом попиту.

Пропозиція – це вся та маса товарів і послуг, що доставлена на ринок чи може бути доставлена на нього.

Включає:

1. Готовність виробника поставляти товар на ринок.

2. Умови, при яких виробник готовий, згодний поставляти свій товар на ринок.

Прямий зв’язок між ціною і кількістю пропонованого продукту називається законом пропозиції.

При взаємодії попиту і пропозиції встановлюється ціна і кількість товару, що купується і продається на ринку у даний момент часу. Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни або кількості товарів, що продаються. Таким чином, ринок буде у рівновазі при умові якщо ціна товару буде такою при який попит дорівнює пропозиції – рівноважна ціна.

Порушення ринкової рівноваги призведе до розбалансування. Виникає або надлишок попиту (дефіцит), або надлишок пропозиції (надлишковий ринок).

Визначення ціни на основі попиту і пропозиції має протиріччя, що відмітив К. Маркс.

Згідно з теорією Маркса основою ціни є вартість. Величина вартості товару визначається суспільно необхідними витратами робочого часу на його виробництво.

Ціна є грошовий вираз вартості товару.

У кожному окремому акті купівлі-продажу ціна під впливом попиту і пропозиції може відхилятися від вартості.

Якщо попит і пропозиція рівні, то в основі ринкових цін лежіть суспільна ринкова вартість, що визначається середньою вартістю з якою виробляється основа маса товарів для ринку.

Якщо попит значно перевищує пропозицію товарів на ринку, то в основі ринкової вартості лежить індивідуальна вартість товарів, що вироблені у гірших умовах виробництва.

Якщо пропозиція товарів значно перевищує попит, то ринкову вартість буде визначати індивідуальна вартість товару, виробленого у ліпших умовах виробництва.

В сучасній економічній теорії найбільш поширеною є концепція ціни А. Маршала, який заперечував існування вартості і вважав, що є тільки мінова вартість, тобто ціна. У короткостроковому періоду часу більше значення має вплив на ціну корисність, а у довгостроковому – витрати виробництва. Нижчою межею ціни є граничні витрати виробництва (додаткові витрати ресурсів у випадку зміни обсягу випуску продукції на одну одиницю). Ціна повинна буди достатньою, щоб покрити їх.

Формування ринкової ціни Маршалл розглядав у трьох періодах часу і розрізняв миттєву, короткострокову і довгострокову рівновагу.

В умовах миттєвої рівноваги пропозиція товарів фіксована, тому ціна повністю залежить від попиту: чим вище попит, ти вище ціна і навпаки.

В умовах короткострокової рівноваги попит може змінитися у той або інший бік і якщо фірма не відреагує, то ціна стане нижче витрат і фірма понесе збитки.

У довгостроковому періоду пропозиція прилаштовується до попиту і встановлюється постійна ціна.

В ринковій економіці ціна виконує три головні функції:

- орієнтовану – дає інформацію для дій покупцю і продавцю;

- стимулюючу – сприяє найбільш економічним способам виробництва і реалізації попиту;

- розподільну – розподіляє доходи між учасниками ринкової економіки.

Існує три виду цін:

2. Державні ціни можуть встановлюватися на продукцію підприємств –монополістів, на базові для економіки країни ресурси, на товари що мають соціальне значення.

Система державних цін складається з двох елементів:

• фіксовані ціни, що жорстко встановлюються урядом;

• ціни що регулюються – враховують зміну на ринку попиту і пропозиції.

2. Договірні ціни – ціни що встановлюються зі згодою покупця і продавця (враховуються тільки попит і пропозиція).

3. Світові ціни застосовують у світовій торгівлі і розраховуються на базі найбільш крупних експортно-імпортних угод.

Економічне становище виробників і споживачів, продавців і покупців залежить від ринкової кон’юнктури, що змінюється під впливом численних факторів.

Кон’юнктура ринку – це сукупність економічних умов, які складаються на ринку в кожен даний момент часу, при яких здійснюється процес реалізації товарів і послуг.

Кон’юнктура ринку визначається економічними показниками, що характеризують стан ринку: співвідношенням попиту та пропозиції, рівнем цін, місткістю ринку, платоспроможними можливостями споживачів, станом товарних запасів і т.д.

Ринок забезпечує свою стабільність, тобто взаємодія елементів ринкового механізму підлегло вимогам відповідних економічних законів: закону вартості, закону кількості грошей, потрібних для обертання, закону попиту, закону пропозиції.

5

Конкуренція (від латинського «конкурро» – зіштовхуватися) - це властива товарному виробництву боротьба, суперництво між товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів.

Саме конкуренція є механізмом стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Внаслідок постійного характеру конкуренція має риси економічного закону.

Закон конкуренції – це закон, що відображає необхідні, сталі і сутнісні зв’язки між виробниками, виробниками і споживачами, які є зовнішньою, примусовою силою для підвищення продуктивності праці і масштабів виробництва, впровадження НТП і нових форм організації виробництва.

Значення конкуренції

По-перше: конкуренція забезпечує рівноправне положення учасників економічних відносин – продавців і покупців.

Рівноправність створюється і підтримується свободою вибору: покупець має можливість вибрати визначеного контрагента з декількох чи багатьох продавців необхідної йому продукції, така ж можливість є і у продавця – добровільно вирішити питання про географічне місце, час і умови пропозиції свого товару.

Можливість вибору – це можливість впливати на контрагента.

По-друге: конкуренція створює одне з головних умов необхідних для ефективного виконання ціною координуючих функцій.

У третіх: конкуренція виступає як контрольна система ефективності приватного підприємництва.

Конкуренція перевіряє бізнес на ступінь відповідності суспільним інтересам. У результаті конкуренції відбувається безупинне вибракування неефективних структур, тобто визначена частина суб’єктів, що хазяюють, змушена залишити поле економічної гри.

У четвертих: конкуренція створює зацікавленість в удосконаленні економічних ресурсів, їх оптимальній комбінації, зниженні витрат на одиницю продукції, що випускається, науково-технічному відновленні виробництва.

Зародження і виникнення конкуренції історично відноситься до простого товарного виробництва. Розвитку конкурентної боротьби сприяло товарне виробництво.

Конкуренція може бути внутрігалузевою (між аналогічними товарами) і міжгалузевою (між товарами різних галузей).

Розрізняють цінову і нецінову конкуренцію.

Цінова передбачає продаж товарів і послуг за цінами, які нижче, ніж у конкурента.

Нецінова конкуренція заснована на продажу товарів більш високої якості, що досягається технічною перевагою.

У залежності від того яким чином конкурують між собою учасники ринкових відносин розрізняють досконалу (свобідну) і недосконалу конкуренцію: ринок досконалою і недосконалою конкуренції.

Чим менше вплив окремих фірм на ціну продукції, тім більш конкурентним вважається ринок.

Для моделі ринку досконалої конкуренції характерно:

• наявність великого числа підприємств, що виробляють однорідні товари;

• малий розмір підприємства-продавця щодо ринку в цілому;

• вільний доступ на ринок і вихід з нього.

Головна риса досконалої конкуренції: жодна із фірм не може впливати на роздрібну ціну, так як доля кожної з них у загальному випуску продукції незначна.

Досконалою можна вважати конкуренцію, що існувала до середини ХІХ ст. У наступний час вона у повному обсязі недосяжна, до неї можливо тільки наближатися.

З другою половини ХІХ ст. під впливом НТП проходить бурний процес концентрації виробництва, що призводить до створення крупних підприємств - монополій.

Монополія (від грец. Монос – один, полео – продаю) виникає коли окремий виробник займає домінуюче положення і контролює ринок даного товару.

Ціль монополії – отримання максимально можливого доходу засобом контролю над ціною або обсягом виробництва на ринку. Засобом досягнення цілі є монопольна ціна, яка забезпечує над нормальний прибуток.

Монополії створюються шляхом злиття декількох компаній і мають наступні організаційні форми:

Картель – згода о кількості продукту, що випускається і розділі ринку збуту.

Синдикат – об’єднання з ціллю організації сумісного збуту продукції.

Трест – монополія, у якої об’єднаються і власність і виробництва і збут продукції фірм що до нього входять.

Концерн – монополія з єдиним фінансовим центром усіх фірм що до неї входять, різних галузей, але зі спільною технологією.

Конгломерат – об’єднання, що засновані на проникненні крупних корпорацій в галузі, що не мають виробничого технологічного зв’язку зі сферою діяльності головної фірми.

Виникнення монополій робіть конкуренцію недосконалою (ринок недосконалої конкуренції)

Під недосконалою конкуренцією розуміють ринок, на якому не виконується хоча б одне із умов досконалої конкуренції.

Модель ринку недосконалої конкуренції включає три ринкові субмодели: монополістичну конкуренцію, олігополію, чисту монополію.

1. Монополістична конкуренція. На ринку монополістичної конкуренції виробництвом і реалізацією продукції займається велике число виробників. При цьому кожне одиничне підприємство залишається відносно маленьким по обсязі виробництва і продажів. Важливою характеристикою монополістичної конкуренції є диференціація продукту, як реальна, так і мнима, що створюється за допомогою реклами, використання торгових знаків і проч. Оскільки продукції кожного підприємства незначно, але все-таки унікальної в очах споживачів, остільки такий ринок здобуває окремі риси монополії. Звідси і наявність в назві «монополістична» у моделі цього ринку. Умови вступу і виходу, з якими зіштовхуються тут підприємства, відносно легкі. Контроль над ціною з боку окремого підприємства може бути відносно незначним. У цілому монополістична конкуренція – це модель ринку, де багато конкуренції і мало монополії.

2. Олігополія. Ринкова структура, при якій у галузі пануюче положення займають невелике число підприємств-продавців, а вхід у галузь нових виробників обмежений високими бар’єрами, називається олігополією. Характерною рисою олігополії є олігополістичний взаємозв’язок: кожне підприємство-виробник при вирішенні виробничих і збутових питань повинний брати до уваги реакцію не тільки споживачів, але й інших підприємств-виробників даного ринку. У ціноутворенні переважає «лідерство у цінах», тобто мовчазна домовленість про ціни. Олігополістичне ціноутворення часто здійснюється за принципом «витрати плюс», коли при визначенні ціни до середніх витрат додається накидка в розмірі визначеного відсотка. Для олігополій характерна нецінова конкуренція, що заснована на залученні споживачів не за допомогою зниження цін, а інших факторів: високої якості і надійності виробів, післяпродажного обслуговування, гарантій і т.д.

3. Чиста монополія. Чиста монополія – коли в галузі панує тільки одне підприємство (фірма), у якого немає конкурентів. Визначальним моментом при цьому є не розміри підприємства, а частка його виробництва і продажів на ринку. Будучи єдиним продавцем, монополія пропонує унікальну продукцію, що не має близьких замінників. Монополія отгорожена від безпосередньої конкуренції високими вхідними бар’єрами в галузь. Це може бути пов’язане з економією від масштабу, із природною монополією, коли підприємство (у сфері зв’язку, водо- і газопостачання, комунальних послуг) одержує привілею від уряду, тощо. На противагу досконалому конкуренту монополія сама встановлює ціни на свій товар, які може змінювати у дуже широких границях, а максимальна ціна обмежується тільки платоспроможним попитом.

Крім названих ринкових структур існують ще інші. Монопсонія – наявність на ринку одного покупця. Дуополія – це ситуація, при якій у галузі функціонують лише два підприємства. Двостороння монополія має місце, коли єдиний продавець (монополіст) зіштовхується з єдиним покупців (монопсоністом).

Різні форми недосконалої конкуренції впливають на ринкові ціни. Найбільш високий ступінь впливу, який додає шкоду суспільству, властиво монополії й олігополії. Під час відсутності погрози конкуренції вони не прагнуть мінімізувати витрати. Покупці, відшкодовуючи останнє в монопольно високій ціні, втрачають частину свого доходу на користь монополій. Щоб підтримувати високу ціну, монополіст не зацікавлений у розширенні виробництва і випуску додаткової продукції. У даному випадку не тільки страждає споживач, але і нераціонально використовуються економічно ресурси. Усе це обумовлює необхідність проведення державою антимонопольної політики.

Антимонопольне регулювання включає: адміністративний контроль над монополізованими ринками, організаційний механізм і антимонопольне законодавство.

Адміністративний контроль монополізованих ринків поєднує способи впливу на монополізоване виробництво (фінансові санкції, розформування).

Організаційний механізм має своєю метою антимонопольну профілактику шляхом послідовної лібералізації ринків. Не усувая монополію як форму виробництва, способи і методи такої політики держави націлені на те, щоб зробити монополістичну поведінку для великого виробництва невигідним. Це – зниження мита, підтримка малого бізнесу, спрощення процедури ліцензування, оптимізація виробництва, продукція якого може конкурувати з товарами монополій, тощо.

Антимонопольне законодавство – регулювання структури, галузі через заборону передбачуваних злиттів великих фірм, якщо воно веде до істотного ослаблення чи встановлення монополії.

Перший спеціальний законодавчий акт із проблем регулювання конкуренції в Україні був прийнятий у 1992 р – ЗУ «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності». У 1993 р. був прийнятий ЗУ «Про антимонопольний комітет України».