Д оходи

д ержави

А Податкові ставки

Рис. 10.1. Залежність між доходами держави і податковими ставками (крива Лафера)

На рисунку видно, що до визначеного моменту (крапка А), зростання податкових ставок може приносити великі доходи державі, після проходження цього рівня податкові надходження держави можуть тільки знижуватися. Зменшення податкових доходів держави – результат реакції економічних суб’єктів на надмірні податки, тому держава повинна завжди стримувати свої податкові апетити, проводити зважену податкову політику.

По-третє, високі податки можуть стимулювати процес утаювання доходів платниками. Утаювання доходів є одним з елементів тіньової економіки.

Тіньова економіка - це економічна діяльність, що пов’язана з виробництвом і обміном товарів і послуг, які не одержують законної реєстрації й обліку.

Головним напрямом удосконалення податкової системи в Україні є зниження податкового тягаря через зменшення податкової ставки, але збільшення податкових надходжень шляхом розширення бази оподаткування.

Функціонування податкової системи повинне бути націлене в остаточному підсумку на максимальне стимулювання підприємницької активності, економічної ефективності і досягнення на цій основі макроекономічної рівноваги.

Тема 11. Основи підприємницької діяльності

Програмна анотація:

7. Підприємництво: економічний зміст, ознаки, види.

8. Фірма у системі ринкових відносин.

9. Основні форми організації підприємництва, їх переваги та недоліки.

Основні терміни та поняття: підприємництво, фірма, диверсифікація, індивідуальне підприємство, господарське товариство, акціонерне товариство, акція, товариство с обмеженою відповідальністю, командитне товариство, кооператив.

1

Зародження підприємництва відбувалося у глибині сторіч. Однак необхідним атрибутом ринку воно стало у період розвитку капіталізму.

А. Сміт характеризував підприємця як власника, що йде на ризик заради реалізації комерційної ідеї і отримання прибутку.

Істотний вклад у дослідження підприємницької діяльності вклав айстро-американський економіст і соціолог Йозеф А. Шумпетер. У своїй книзі «Теорія економічного розвитку» він розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі, що полягає у економічному лідерстві і новаторстві.

Але не всяку господарську діяльність можливо вважати підприємницькою, а лише ту, що пов’язана з ризиком, ініціативою, винахідливістю, самостійністю, відповідальністю, активним пошуком. Все ці якості є ознаками підприємництва.

Підприємництво – це ініціативна самостійна діяльність громадян, що направлена на отримання прибутку, яка здійснюється на свій страх і ризик, та під особисту матеріальну відповідальність.

Згідно з Законом України «О підприємництві» (1991 р.), підприємцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, а також група громадян (колективне підприємництво).

Ринкових суб’єктів неможливо створити штучно, вони виникають природно по мірі формування доходів і умов їх капіталізації, тобто при створення необхідної підприємницької середи. До таких умов відносять:

- створення прошарку власників, вільних у виборі своєї господарської діяльності;

- існування конкурентної середи, вільного ціноутворення;

- створення державної правової бази для підприємницької діяльності, рівних прав усім учасникам ринку;

- відкритість економіки країни, її вільна інтеграція у світове господарство.

Об’єктами підприємництва можуть бути будь-які види господарської діяльності, що не заперечені законом. В залежності від змісту діяльності розрізняють наступні види підприємництва.

Виробниче підприємництво – здійснюється виробництво товарів і послуг, інформації, духовних цінностей. Функція виробництва у цьому виді підприємництва – основна.

Наукове підприємництво є передвиробничою стадією і реалізується у діяльності по впровадженню у виробництво нових ідей та технологій, а також створенні нових товарів, тощо.

Комерційне підприємництво полягає в операціях і угодах по перепродажу товарів і послуг і не пов’язано з виробництвом продукту. Прибуток підприємця створюється шляхом продажу товару по ціні, що перевищує ціну придбання. Якщо ці операції проводяться у межах закону, то вони не вважаються спекулятивними.

Фінансове підприємництво – різновид комерційного. Об’єктом купівлі-продажу є гроші, валюта, цінні папери.

Посередницьке підприємництво проявляється у діяльності, що з’єднує зацікавлені в угоді сторони. За ці послуги підприємець отримує дохід.

Страхове підприємництво – особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає у тому, що підприємець отримує страховий внесок, який повертається тільки при здійсненні страхового випадку. Остання частина внесків створюють підприємницький доход.

Усі види підприємництва спрямовані на отримання доходу. Але для цього необхідно навчитись комбінувати обмежені ресурси.

Здійснення різних комбінацій ресурсів – необхідна ланка діяльності підприємця. Вони, на думку Шумпетера, охоплюють п’ять напрямків:

1. створення нового блага або створення нової якості старого блага;

2. упровадження нового методу виробництва;

3. освоєння нового ринку збуту;

4. отримання нового джерела сировини або 118н.118 фабрикатів;

5. проведення необхідної реорганізації виробництва.

На кожному новому відрізку можуть з’являтися нові комбінації.

Цю якість відзначив ще Ж.Б. Сей, який доповнив формулювання, що було дано А. Смітом, визначив підприємця як економічного агента, що комбінує фактори виробництва.

Основними функціями підприємництва є:

• організаторська;

• новаторська;

• господарська;

• творча;

• соціальна.

Підприємницька діяльність не пов’язана з будь-якою формою власності. Можливі її різні сполучення. Це означає, що для того, щоб займатися підприємництвом не обов’язково бути повним власником капіталу. Можливо використовувати судний капітал, який потрібно буде повертати з визначеною часткою прибутку. Тому при його використанні ступень економічного ризику підприємця збільшується.

Підприємництво неможливо без новаторства. У зв’язку з цим виділяють дві моделі підприємницької поведінки: класичну і інноваційну.

Перша полягає у тому що бізнесмен прагне організувати свою діяльність з розрахунком на максимальну віддачу від ресурсів, які має у своєму розпорядженні.

Друга модель зорієнтована не тільки на ресурси, що він має, але і на можливість залучення зовнішніх ресурсів. Залучая власні і зовнішні ресурсі, підприємець віддає перевагу найбільш вигідним варіантам розвитку свого бізнесу.

2

Основною структурною одиницею підприємницької діяльності виступає фірма (підприємство).

У нашій лекції терміни «фірма» і «підприємство» виступають як синоніми, хоча на практиці це не завжди так. Наприклад, фірма може складатися із декількох підприємств, тоди вони будуть виступати як складові частини цієї фірми.

Фірма – це організація, яка володіє одним або декількома підприємствами і використовує ресурси для виробництва товару або послуги з ціллю отримання прибутку.

Фірми створюють в економіці підприємницький сектор.

Для успішного функціонування на ринку, підприємець повинен мати достовірну і достатню інформацію, мати можливість захистити свої права у випадку опортуністичної поведінки контрагента, тощо. Це потребує великих витрат, які називаються трансакційними. Засобом, що дозволяє знизити ці витрати є організація фірми, у котрій трансакції є дешевше. Вважається що фірми виникають у відповідь на дороговизну ринкової координації.

У західній економічній літературі існує цілий ряд теорій фірм, у кожній із яких по-різному визначаються її цілі і засоби досягнення.

Традиційна теорія пояснює поведінку фірми прагненням до максимізації прибутку.

Менеджеральна теорія фірми доказує, що ціль фірми – максимізація обсягу продажів і тільки потім доходу. Основну роль у цьому процесі грають не власники, а управлінці, менеджери яки зацікавлені у зростанні торгового виторгу, так як від нього залежить їх дохід.

Теорія максимізація росту основана на ідеї о том, що зростаюча фірма має більш переваг, ніж просто велика. У її рості зацікавлені і власники і менеджери і акціонери.

Внутрішні джерела росту фірми:

- нерозподілений прибуток, що повертається у виробництво;

- випуск акцій;

- позичкові кошти, що взяті у банку.

Зовнішні джерела росту фірми:

• злиття, тобто об’єднання двох або більше компаній;

• поглинання одною фірмою іншу, через скупку контрольного пакету акцій.

Злиття і поглинання здійснюються шляхом горизонтальної, вертикальної інтеграції і диверсифікації.

Горизонтальна інтеграція супроводжується придбанням однією фірмою інших, що займаються одним бізнесом.

Різновидом горизонтальної інтеграція є диверсифікація, що означає об’єднання фірм, чиї технологічні процеси ніяк не пов’язані.

Вертикальна інтеграція означає об’єднання фірм зайнятих на цілому ряду етапів виробничого циклу знизу до верху (наприклад від добутку нафти до торгівлі нафтопродуктами).

Теорія численних цілей: головний упор робиться на характеру поведінки вищого керівництва фірми. Поведінка повинна бути такою, щоб врахувати інтереси усіх зацікавлених осіб: робітників, менеджерів, акціонерів і керівників. Ця теорія найбільш поширення отримала у Японії.

3

Підприємництво існує у різних формах. В основі класифікації лежить дві ознаки: форма власності і величина фірми.

В Україні на основі форм власності створюються:

- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно його праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності і праці громадян, членів однієї сім’ї, що проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу, кооперативу, громадської або релігійної організації;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавної власності;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці;

- спільне підприємство, засноване на основі об’єднання різних власників (змішана форма), аж до іноземних, на умовах вітчизняного законодавства;

- іноземні підприємства, засновані на власності інших держав або іноземних приватних або колективних осіб.

За ознакою розмірів підприємництва розрізняють: малий бізнес, середній і крупний.

У сучасній західній економіці малий бізнес створює самий крупний сектор господарства, де знаходять себе роботу більш половини усіх зайнятих. В Україні малий бізнес не отримав широкого розповсюдження.

Середній бізнес грає менш примітну роль. Він менш міцний, йому приходить конкурувати як с крупним, так і з малим підприємництвом, у результаті чого він або переростає у крупний, або перестає існувати взагалі.

Крупний бізнес відрізняється більшою міцністю. Його монопольне положення на ринку дає йому можливість виробляти дешеву і масову продукцію що розрахована на задоволення потреб широкого кола споживачів.

Типовими організаційними формами підприємницької діяльності є:

• індивідуальне або приватне;

• господарське товариство;

• корпорація (акціонерне товариство);

• кооператив.

Індивідуальним підприємництвом називають бізнес, володарем якого є одна людина (дрібні магазини, підприємства сфери послуг, професійна діяльність юристів, лікарів, тощо).

Недоліки: володар несе необмежену майнову відповідальність, невеликий розмір підприємства.

Переваги: кожний власник володіє усім прибутком, може сам проводити будь-які зміни, знаходиться на спрощеної системі оподаткування.

Згідно закону України «О господарських товариствах» (1991 р.)

Господарське товариство – це підприємство у якому два або більш осіб договорюються о його володінні і управлінні, з ціллю здійснення сумісної підприємницької діяльності.

Відмінні риси господарського товариства:

а) багато власників. Партнери вносять паї в різній формі. Пайовим внеском можуть бути гроші, фізичний капітал, земля, ідеї, тощо. Кожен пай одержує власну грошову оцінку, кожному учаснику визначається його частка у вартості підприємства;

б) сумісний контроль діяльності підприємства. Власники здійснюють сумісне управління суспільством. Вони повинні домовиться між собою і відобразити це у відповідних документах підприємства про форми контролю і про порядок управління підприємством.

В) розподіл між партнерами прибутків і збитків. Конкретний порядок встановлюється уставними документами товариства. Підприємство створюється заради отримання прибутку, партнери прагнуть найбільшою мірою реалізувати в спільній діяльності свої особисті інтереси в отриманні доходу. Звичайно прибуток і збитки розподіляються пропорційно вкладеним паям.

До основних видів господарських товариств можна віднести:

1. Повне суспільство. У такому підприємстві партнери несуть повну відповідальність за його діяльність, по зобов’язанням підприємства.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю. Його основною відмінною рисою є те, що всі партнери несуть відповідальність за діяльність підприємства тільки в межах величин своїх внесків. Утрата внеску є граничною втратою учасника товариства з обмеженою відповідальністю. Це є привабливою рисою такого виду підприємств.

3. Змішане (командитне) товариство. Його основна відмінна особливість – об’єднання партнерів, що мають різні права і відповідальність:

а) дійсні (повні) члени, положення яких нічим не відрізняється від ролі і відповідальності партнерів в повному товаристві;

б) члени – вкладники, які несуть обмежену своїм внеском відповідальність за діяльність підприємства.

4. Суспільство з додатковою відповідальністю. Партнери відповідають по зобов’язанням товариства в межах свого внеску в статутній фонд підприємства, а також додатково в розмірі, кратному внеску кожного. Вони виступають постачальниками капіталу, на який розраховують одержувати відсоток. Цей вид товариства дозволяє об’єднати зусилля підприємців, що мають різний ступінь інтересу до сучасної діяльності.

Перевагами господарських товариств є :

По-перше, зростання фінансових можливостей підприємства, оскільки збільшує число постачальників капіталу і розширюються господарські обороти.

По-друге, створення великих можливостей для розвитку підприємства, оскільки товариство отримує великий прибуток – поліпшуються можливості отримання кредитів.

По-третє, поява можливості здійснювати спеціалізацію в управлінні підприємством. У товаристві починають працювати менеджери, що дає можливість підвищити ефективність управління підприємством в цілому.

Недоліками господарських товариств є :

По-перше, об’єднані грошові та інші ресурси партнерів все ж таки мають достатньо обмежений характер.

По-друге, в господарських товариствах завжди існує небезпека появи серйозних розбіжностей серед партнерів в поглядах на діяльність підприємства, це може помітно знизити ефективність функціонування підприємницької структури.

По-третє, вихід з складу товариства одного або декількох партнерів може підірвати його існування взагалі і привести до його ліквідації. Тому господарське товариства не є найстійкішою формою підприємства.

Акціонерне товариство – це підприємство з обмеженою відповідальністю його членів, капітал якого розділений між власниками на паї у вигляді акцій .

Акціонерне товариство є, як правило, крупним підприємством. Воно володіє здатністю мобілізувати виробництво.

Акція – це цінний папір без встановленого терміну існування, що засвідчує внесення коштів на створення або розвиток підприємства і дає право її власнику на:

а) участь в управлінні підприємством;

б) отримання частини прибутку підприємства у вигляді дивіденду;

в) участь в розподілі майна у разі ліквідації підприємства.

Структура управління акціонерним підприємством має такий вигляд:

1) Загальні збори акціонерів – найвищий орган управління. У його компетенцію звичайно входить визначення основних напрямів діяльності підприємства, затвердження і зміни його статуту, затвердження річних результатів діяльності, обрання і відзив членів керівних органів і інші питання.

2) Рада (наглядова рада) акціонерного товариства обирається загальними зборами з числа акціонерів. У його компетенцію входять такі питання, як контроль за діяльністю виконавських органів товариства, затвердження бюджетів і планів розвитку підприємства, оголошення дивідендів та інші.

3) Правління (дирекція) акціонерного товариства - це виконавчий орган, який формується з менеджерів, найнятих для роботи в корпорації. Тут зосереджується оперативне управління підприємством.

Підприємство, яке володіє контрольними пакетами акцій інших акціонерних товариств називається холдинговим або холдинговою компанією. А самі акціонерні товариства стають в цьому випадку дочірніми підприємствами.

Кооператив – це підприємство, в якому об’єднуються кошти і зусилля партнерів з метою виконання певних господарських функцій.

Кооперативи мають немало спільного з господарськими товариствами в області організаційно-правової побудови, основні відмінності між ними виявляються в цілях створення, характері і спрямованості діяльності.

Відмінні риси:

а) орієнтація на прибуток не є такою домінуючою метою, як в господарських товариствах;

б) по характеру діяльності кооператив виступає як організація взаємодопомоги, самозабезпечення, їй властивий особливий дух співпраці.

В) операції, що проводяться, звичайно зорієнтовані на безпосереднє обслуговування або участь в них членів кооперативу.

Основними типами кооперативів можна назвати:

Споживчі кооперативи. Предметом і метою співпраці людей в таких підприємствах є суспільне постачання, забезпечення учасників певними товарами і послугами.

Кредитні кооперативи . Предметом співпраці стає формування грошового фонду, з якого учасники можуть брати кредити під низькі відсотки.

Збутові кооперативи. Предмет співпраці – загальний збут або переробка і збут, зберігання продукції.

Трудові кооперативи. Предметом співпраці виступає сам процес праці, відбувається об’єднання трудових зусиль членів кооперативу.