1. Біполярні нейрони;

3. гангліозні нейрони, аксони яких формують зоровий нерв.

4. З фізіологічної точки зору сітківка є периферичною частиною зоро­вого аналізатора.

Основна маса колбочок знаходиться в центральній частині сітків­ки — в жовтій плямі. Жовта пляма є місцем найкращого бачення. Такий зір називається центральним. Решта сітківки бере участь у бо­ковому або периферичному зорові. З віддаленням від центра кількість колбочок зменшується, а паличок збільшується. Місце виходу зорово­го нерва з очного яблука, що не містить фоторецепторів, а тому й не сприймає світла, називається сліпою плямою.

Фоторецептори складаються з двох сегментів - зовнішнього, що містить світлочутливий пігмент, та внутрішнього, який містить ядро та мітохондрії, які забезпечують енергетичні процеси. У паличках містить­ся пурпурного кольору пігмент — родопсин, а в колбочках — йодоп-син (пігмент фіолетового кольору). Зорові пігменти являють собою високомолекулярні сполуки, що складаються з окисненого вітаміну А (ретиналя) та білка опсину. У темряві обидва пігменти перебувають у неактивній формі. Під дією кванта світла вони миттєво розпадаються ("вицвітають") і переходять в активну форму: ретиналь відщеплюється від опсину. У такій формі зорові пігменти збуджують фоторецептори. Виникає нервовий імпульс у зв'язаних з ними волокнах зорового нерва. У темряві молекули родопсину відновлюються сполученням вітаміну А з опсином. Нестача вітаміну А порушує утворення родопсину, що зумовлює різке погіршення присмеркового зору (куряча сліпота), а вдень зір залишається нормальним. Ось чому так важливо вживати продукти, які містять вітамін А. Цей вітамін — жиророзчинний, а тому міститься у тваринних жирах (печінці риб, у риб'ячому жирі), жирах рослинного походження (шипшиновій, обліпиховій олії) та смаженій на олії моркві. Неактивний його попередник — каротин міститься у черво­них, жовтих фруктах і овочах: абрикосах, моркві, червоному перці тощо.

За теорією кольорового зору, яку вперше запропонував М.В. Ло-моносов (1756 р.), у сітківці ока містяться 3 види колбочок, у кожному з яких є особлива кольорореактивна речовина. Одним властива збуд­ливість до червоного кольору, другим до зеленого, третім — до фіолетового. В зоровому нерві є 3 особливі групи нервових волокон, кожна з яких проводить аферентні імпульси від однієї із груп колбочок. Відчут­тя кольору виникає при дії на зоровий аналізатор електромагнітних хвиль певної довжини. При освітленні сітківки променями і одночасному відве­денні потенціалів від окремих волокон зорового нерва найбільша елект­рична активність буде в ділянці оранжевого, зеленого і синьо-фіолето­вого. В звичайних умовах промені діють не на одну групу колбочок, а на 2 або 3 групи, при цьому хвилі різної довжини збуджують їх різною мірою. Первинне розрізнення кольору відбувається у сітківці, але оста­точний колір, який буде сприйнято, формується вже у вищих зорових центрах.

Інколи у людини частково або повністю порушується сприйняття кольору. Це колірна сліпота. При повній колірній сліпоті людина ба­чить всі предмети забарвленими у сірий колір. Часткове порушення ко­лірного зору дістало назву дальтонізму (за ім'ям англійського хіміка Дж. Дальтона, який страждав на цю хворобу і перший її описав у 1794 р.). Дальтоніки, як правило, не розрізняють червоні та зелені кольори. Даль­тонізм — спадкова хвороба, яка передається через Х-хромосому. Час­тіше він спостерігається в чоловіків (6-8%), рідше—у жінок (0,4- 0,5%).

До складу внутрішнього ядра очного яблука входять: кришталик, склисте тіло, водяниста волога.

Кришталик — це прозоре еластичне утворення, яке має форму двоопуклої лінзи. Він не містить ні судин, ні нервів. Його живлення відбу­вається завдяки водянистій волозі. Завдяки непосмугованому м'язу, що підходить до кришталика з війчастого тіла, він здатний змінювати вели­чину своєї опуклості, заломлювати і фокусувати пучок світла так, щоб зображення предметів на сітківці було чіткішим. Пристосування ока до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані називається акомодацією (від лат. ассотойаііо — пристосування). Здійснюється акомодація за рахунок непосмугованого війкового м'яза, який змінює кривину кришталика, завдяки чому предмети, що розгля­даються, на сітківці перебувають у фокусі. Під час розглядання близь­ких предметів кришталик стає опуклішим, завдяки чому промені від предмета сходяться на сітківці. Якщо зображення міститься не на сіт­ківці, а за нею, а на ній виникає неясне, розпливчасте зображення, то такі люди страждають на далекозорість. З віком розвивається так звана стареча далекозорість, яка зумовлена втратою кришталиком еластичності і зменшенням його заломлювальної сили. Якщо фокус зоб­раження міститься перед сітківкою, то такі люди страждають на ко­роткозорість. Наслідком травм ока, порушення обміну вітамінів (де­фіцит вітамінів С, А) та вуглеводів (цукровий діабет) або старіння орган­ізму може бути помутніння кришталика, або катаракта. Природ­жені катаракти у новонародженої дитини виникають, якщо жінка у ранній період вагітності хворіла на кір.

Між рогівкою і райдужкою, а також між райдужкою і кришталиком є невеликі порожнини, які називаються камерами, у них міститься про­зора рідина — водяниста волога. Вона забезпечує рогівку і кришта­лик киснем, глюкозою і білками! Порожнина ока позаду кришталика заповнена драглистою масою — склистим тілом. Обидві субстанції забезпечують постійний внутрішньоочний тиск, потрібний для підтри­мання форми очного яблука. Внаслідок підвищеного внутрішньоочного тиску, що створюється нагромадженням водянистої вологи, яка в нормі витікає відразу після її секреції, може виникнути захворювання глаукома. Глаукома може спричинювати сліпоту через стискання кровоносних су­дин очного нерва. Це призводить до дегенерації нервових волокон.

Око людини є своєрідною оптичною камерою, в якій можна виділи­ти світлочутливий екран — сітківку та світлозаломлювальні середови­ща, головним чином — рогівку, кришталик і склисте тіло. Кожне з цих середовищ має свій показник оптичної сили, що виражається в діоптрі­ях. Одна діоптрія (Д) — це оптична сила лінзи з фокусною відстанню 1 м. Система ока дорівнює 59 Д при розгляданні далеких предметів і 70,5 Д при розгляданні близьких предметів.

Оптична система ока забезпечує чітке зображення предмета на сітківці ока. Після заломлення світлових променів у кришталику на сітківці утворюється зменшене зворотне зображення предмета. Однак, незважаючи на це, ми бачимо предмети у прямому вигляді. Це досягається утворенням умовних рефлексів, свідченнями інших аналі­заторів і постійною перевіркою відчуттів щоденною практикою.

Для нормального ока дальня точка ясного бачення лежить у без­конечності. Далекі предмети здорове око розглядає без напруження акомодації, тобто без скорочення війчастого м'яза. Найближча точ­ка ясного бачення у дорослої людини знаходиться на відстані приблиз­но 10 см від ока. Це значить, що предмети, розміщені ближче 10 см, не можна чітко побачити навіть за максимального скорочення війчастого м'яза. Найближча точка ясного бачення змінюється з віком. У 10 років найближча точка ясного бачення знаходиться на відстані менше 7 см від ока, в 20 років — 8,3 см, в ЗО років — 11 см, в 40 років — 17 см, в 50 років — 50 см, в 60-70 років — 80 см.

Заломлювальна здатність ока при спокої акомодації, тобто коли кришталик максимально сплощений, називається рефракцією.

Розрізняють 3 види рефракції ока: нормальна (пропорційна), да­лекозора (80-90% новонароджених дітей мають далекозору рефрак­цію) і короткозора.

В оці з нормальною рефракцією паралельні промені, що ідуть від предметів, пересікаються на сітківці, що забезпечує чітке бачення предмета.

Далекозоре око має слабку заломлювальну здатність. В такому оці паралельні промені, які ідуть від далеких предметів перетинаються за сітківкою, тому що поздовжня вісь коротка. Для переміщення зобра­ження на сітківку далекозоре око повинне посилити свою заломлюваль­ну здатність за рахунок збільшення кривизни кришталика уже при розг­ляданні віддалених предметів. Якщо акомодація не в змозі забезпечити одержання на сітківці далекозорого ока зображень предметів, гострота зору зменшується. При далекозорості призначають окуляри з двоопук­лими збиральними лінзами, які збільшують заломлення світла, завдяки чому промені фокусуються на сітківці.

У короткозорому оці паралельні промені, які йдуть далеко від далеких предметів, перетинаються спереду сітківки, не доходячи до неї, це пов'язано із надто довгою поздовжньою віссю ока, або з більшою, ніж нормальна, заломлювальною силою середовища ока. При коротко­зорості призначають окуляри з розсіюючими двоввігнутими лінзами, які зменшать заломлення променів, що потрапляють в око, таким чином, зображення предмета фокусуватиметься на сітківці.

Астигматизм — неможливість сходження всіх променів в одній точці, фокусі. Це спостерігається при неоднаковій кривизні рогівки у різних її меридіанах. Якщо більше заломлюється вертикальний мерид­іан, астигматизм прямий, якщо горизонтальний—зворотний. Нормальні очі мають невеликий ступінь астигматизму, бо поверхня рогівки не цілком сферична. Різні ступені астигматизму, що порушують зір, виправляють за допомогою циліндричних скелець, які розташовуються на відповід­них меридіанах рогівки.

Гострота зору — здатність розрізняти найменшу відстань між двома точками, що досягається, коли між двома збудженими колбоч­ками є одна незбуджена. Мірилом гостроти зору є кут, який утворюєть­ся між променями, що йдуть від двох точок предмета до ока — кут зору. Чим менший цей кут, тим вища гострота зору. Оптимальним для гостроти зору є діаметр зіниці приблизно 3 мм.

Нормальний зір здійснюється двома очима (бінокулярний зір). Це дає змогу відчувати рельєфне зображення предметів, бачити глиби­ну і визначати відстань предмета від ока.

Людина сприймає предмет як єдине ціле. Це відбувається тому, що зображення предмета виникає на ідентичних точках сітківки. Ідентич­ними точками сітківки двох очей називають зони центральних ямок і всі точки, розташовані від неї на однаковій відстаю і в одному й тому ж напрямку. Точки сітківки, які не збігаються, називаються неідентични­ми. Якщо промені від предмета, що розглядається, потрапляють на іден­тичні точки сітківки, то зображення предмета буде роздвоєним.

Збудливість зорового аналізатора залежить від кількості світлоре-активних речовин у сітківці. Під час дії світла на око внаслідок розпаду світлореактивних речовин збудливість ока знижується. Це пристосу­вання ока до світла — світлова адаптація. В темряві у зв'язку з віднов­ленням світлореактивних речовин збудливість ока до світла зростає.

Це — темнова адаптація. Збудливість колбочок зростає у темряві в 20-50 разів, а паличок в 200—400 тис. разів.

Крім світлової, є ще кольорова адаптація, тобто падіння збудли­вості ока при дії променів, які викликають колірні відчуття. Чим інтен-сивніший колір, тим швидше падає збудливість ока. Найшвидше зни­жується збудливість при дії синьо-фіолетового подразника, найменше і повільніше — зеленого.