3. Увага: фізіологічний механізм, види, властивості

Для того, щоб дитині відчути, сприйняти і в результаті запам'ятати будь-що, потрібен своєрідний "компас", який би виокремив з усіх пред­метів і явищ навколишнього і його внутрішнього світу саме те, що їй необхідно, скерував би у потрібному напрямі пізнавальну діяльність. Цей "компас" закладений у психічній діяльності й називається увагою. Увага — спрямованість психічної діяльності людини на певні предмети або явища дійсності за умови абстрагування від усього іншого. Фізіо­логічні механізми уваги пов'язані, з одного боку, з виникненням вогни­ща збудження у певній ділянці кори великих півкуль головного мозку, спричиненого дією подразників, а з другого — внутрішньою психічною установкою людини, яка з певних причин виокремила саме цей подраз­ник серед інших як головний, значущий для себе, свого організму.

Вогнище збудження у корі великих півкуль головного мозку, що виникає під дією певних подразників, є домінуючим і підкоряє собі, тоб­то гальмує, інші вогнища збудження в інших ділянках кори великих півкуль головного мозку. Це збудження може "пересуватися" з одного місця кори на інші, що спричиняє переключення уваги з одного об'єкта на інший. У загальмованих ділянках кори головного мозку виникає збуд­ження, а ті ділянки, що перебували у збудженому стані, гальмуються.

Величезний вклад у з'ясування фізіологічних основ уваги належить вченню відомого російського фізіолога О.О. Ухтомського про домінан­ту. Домінанта (від лат. сіотіпат — пануючий) — це панівна ділянка кори великих півкуль головного мозку, яка залучає до себе збудження з інших центрів, нагромаджує їх і гальмує їхню здатність реагувати на подразники, що за інших умов мали б їх збуджувати. Домінанта і є осно­вою зосередження, уваги.

Увага буває мимовільною і довільною (схема 7).

Мимовільна увага виникає раптово, несподівано для самої лю­дини, незалежно від її свідомості, стану активності. Мимовільна увага пов'язана з дією несподіваного подразника, який через свою значущість в даний момент привертає більшу увагу, ніж інші предмети чи події.

Довільна увага — це організована й усвідомлена діяльність лю­дини, спрямована на предмет або явище, які її цікавлять, є для неї най­важливішими. Тому довільна увага є проявом активності людини і праг­ненням одержати від своєї діяльності бажаний результат. Довільна ува­га необхідна й там, де безпосередньої зацікавленості немає.

До основних властивостей уваги відносять концентрацію, стійкість, обсяг, переключність (схема 8).

Схема 8. Основні властивості уваги

Концентрація, або зосередженість, уваги означає, що всі дум­ки і дії людини зосереджені на чомусь одному, що на даний момент найбільше її цікавить. Інші предмети і явища, які людину не цікавлять, для неї наче і не існують.

Стійкість уваги — це той час, протягом якого людина може кон­центрувати увагу на предметі своєї зацікавленості або у зв'язку з необ­хідністю.

Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, які одночасно можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. Він зале­жить від вроджених особливостей, віку (в дітей він менший), досвіду людини, а також від того, який об'єкт сприймається. Обсяг уваги буде більшим у разі зацікавленості людини у справі, її кінцевій меті, якщо людина відчуває відповідальність за покладену на неї справу, вірить у свої можливості.

Переключність уваги — це активний процес, який полягає у здат­ності людини за потреби міняти фокус своєї зацікавленості з одного пред­мета чи явища на інші.

Учитель, організуючи навчально-виховний процес, повинен ураху­вати особливості уваги своїх учнів: від цього залежатиме варіант добо­ру завдань за ступенем їх складності, їх різноманітність, темп і три­валість роботи, а також вибір оптимального способу подачі навчально­го матеріалу.

4. Пам'ять: фізіологічні механізми та види

Пам'ять — властивість живої матерії, завдяки якій живі організ­ми здатні сприймати зовнішні дії, закріплювати, зберігати і відтворюва­ти одержану інформацію. Пам'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою низку складних психічних процесів, активне володіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати потрібну інформацію. Абсолютно все, що людина знає, вміє, є наслідком здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'я­ті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи. Пам'ять збе­рігає знання, а без знань немислимі ні плідна діяльність, ні успішне на­вчання. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, зберігання, забування та використання. Запам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам'ятованого. Регулярне використання досвіду в діяль­ності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання—забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утво­рювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу, безпосередньо немає. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв'язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтворення — на їхньому відновленні.

Пам'ять є синтезуючим фактором сенсорних відчуттів. Слух та інші органи чуття не змогли б передавати зв'язну інформацію, якби па­м'ять — у результаті збереження інформації—не надавала можливість встановлювати ці зв'язки.

Види пам'яті за характером (змістом) матеріалу, часом його збе­рігання та механізмом запам'ятовування подані в схемі 9.

Схема 9. Види пам'яті

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні й відтворенні люди­ною певних рухів і має велике значення у створенні різних рухових умінь і навичок, засвоєнні усної (рухи голосотвірного апарату) та письмової мови.

Образна пам'ять пов'язана з формуванням чутливих образів. В залежності від того, яким аналізатором сприймається об'єкт запам'ято­вування, розрізняють зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову пам'ять.

Емоційна пам'ять пов'язана із запам'ятовуванням та відтворен­ням тих емоцій і почуттів, які людина пережила у минулому. Педагогам слід враховувати, що в різні вікові періоди частка емоційної участі в пізнавальній діяльності різна: особливо вона проявляється в учнів се­реднього віку (УІ-ІХ класи). Тому так важливо саме в учнів цієї вікової групи викликати емоції під час пізнавальної діяльності.

Словесно-логічна пам'ять, яка притаманна тільки людям, ба­зується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Словесно-логічна пам'ять відрізняється від вищезазначених видів пам'яті тим, що її подразником є слово. Змістом словесно-логічної пам'яті є думки, поняття, судження, умовиводи, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істот­ними зв'язками та відношеннями. Цей вид пам'яті — найважливіший для навчання.

Залежно від часу зберігання матеріалу, пам'ять поділяють на сен­сорну, короткочасну і довгочасну.

Сенсорна пам'ять (раніше її називали безпосередньою пам'ят­тю) фіксується в периферичних частинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смако­вого нервів).

На цій основі базується короткочасна пам'ять (раніше її нази­вали оперативною пам'яттю). Короткочасна пам'ять — це запам'я­товування і збереження інформації на короткий час (від кількох секунд), потрібний для виконання завдання. Короткочасна пам'ять утримує і відтворює матеріал, який надходить з сенсорної і довгочасної пам’яті. Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже коротким збереженням (20-30 сек.).

Довгочасна пам'ять — це запам'ятовування і збереження інфор­мації на тривалий час. Саме на довгочасній пам'яті ґрунтуються про­цеси набування та закріплення знань, умінь та навичок, розрахованих на тривале використання у діяльності людини.

Мимовільне запам'ятовування відбувається без спеціально поставленої мети запам'ятати, проходить без вольових зусиль, відбу­вається немовби само собою. Значну роль у мимовільному запам'ято­вуванні відіграє інтерес. Справжній інтерес учня до навчального пред­мету повинен обумовлюватися не зовнішньою цікавістю. Справжній інтерес залежить від змісту навчального матеріалу, коли учні усвідом­люють, що знання, які їм повідомляє вчитель, мають велике пізнаваль­не й практичне значення.

Максимальне використання мимовільної пам'яті створює переду­мови для успішного розвитку довільної пам'яті. Довільне запам'ятовування пов'язане з необхідністю щось запам'ятати у зв'язку з раніше наміченою метою або коли людина прямо ставить собі завдання: "Це треба запам'ятати!" Необхідність зумовлює цілеспрямований харак­тер запам'ятовування і мобілізує вольові зусилля людини.

Навчальна діяльність учнів — засвоєння знань, набування вмінь та навичок — спирається переважно на довільне запам'ятовування, що вимагає докладання необхідних вольових зусиль на краще й міцніше запам'ятовування матеріалу, застосовуючи для цього спеціальні прийо­ми і способи запам'ятовування. Систематичне, планомірне, спеціально організоване запам'ятовування із застосуванням раціонально вибраних прийомів називають заучуванням. Процеси запам'ятовування і відтво­рення виступають як спеціальні, мнемічні (від грец. тпете — пам'ять) дії, що виконуються за допомогою мнемічних операцій. Основними та­кими операціями є: 1) включення матеріалу в систему досвіду індивіда; 2) пошук і виділення способу організації матеріалу для його наступного відтворення; 3) створення одиниць відтворення на основі встановлення просторово-часових зв'язків між елементами матеріалу. Існує декілька мнемічних засобів запам'ятовування: 1) утворення смислових фраз із початкових букв інформації, що запам'ятовується; 2) інформація розмі­щується в порядку букв алфавіту; 3) ритмізація — переведення інформа­ції у вірші, пісеньки, у рядки, пов'язані певним ритмом; 4) римування — інформація упорядковується за допомогою рими; 5) ранжування -— інформація упорядковується згідно якої-небудь шкали оцінок; 6) групу­вання — інформація упорядковується за певними ознаками.

Залежно від того, наскільки людина розуміє матеріал, розрізняють механічне і змістовне (логічне) запам'ятовування. Механічне запам'я­товування — це послідовне заучування окремих частин матеріалу без опори на смисловий зв'язок між ними, закріплення матеріалу без розу­міння його смислових зв'язків і логіки побудови. Воно може бути як при мимовільному, так і при довільному запам'ятовуванні. До механічного запам'ятовування учні можуть вдатися у таких випадках: 1) коли вони не можуть зрозуміти смисл виучуваного матеріалу; 2) коли окремі час­тини матеріалу не пов'язані між собою за смислом; 3) коли учитель вимагає знати все точно так, як написано в підручнику. Механічне за­пам'ятовування матеріалу часто призводить до формального засвоєн­ня знань, крім того, вимагає значно більше часу, ніж запам'ятовування змістовне (логічне). У педагогічній пресі висловлюються думки, що механічне запам'ятовування не повинно бути домінуючим у навчально­му процесі. Механічне запам'ятовування в розумному поєднанні із смис­ловим запам'ятовуванням є корисним, бо створює базовий рівень зас­воєння матеріалу, забезпечує знання понять, законів, теорій, концепцій тієї чи іншої науки.

Змістовне (логічне) запам'ятовування — таке запам'ятовуван­ня, що ґрунтується на розумінні матеріалу, що вивчається. Таке запам'я­товування безпосередньо пов'язане з процесами мислення, воно спи­рається на розуміння змісту матеріалу, на усвідомлення тих логічних зв'язків, які існують між його частинами, тому, поряд з мнемічними, цей вид запам'ятовування включає в себе розумові дії. Логічне запам'я­товування розвивається у зв'язку з розвитком мислення і мовлення. Воно в процесі свого розвитку збагачується дедалі складнішими прийомами логічного оброблення матеріалу. Етапи логічного запам'ятовування можна представити у вигляді схеми: усвідомлення мети запам'ятову­вання а розуміння його смислу а аналіз матеріалу а виявлення найваж­ливіших думок а узагальнення а запам'ятовування цього узагальнення. Змістовне (логічне) запам'ятовування вимагає значно меншої кількості повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його резуль­тати рідко забуваються і краще зберігаються в пам'яті.

Вікові особливості розвитку дітей по-різному проявляються в їхньо­му індивідуальному формуванні їхніх здібностей. Діти запам'ятовують навчальний матеріал по-різному й різними способами. Одні найкраще запам'ятовують малюнок, предмети, звуки, барви. Це представники наочно-образного типу пам'яті. Розрізняють підтипи наочно-образної пам'яті залежно від ступеня участі основних аналізаторів у процесі за­пам'ятовування: зоровий, слуховий, тактильний, нюховий, смаковий, ру­ховий (моторний) і змішаний (зорово-слуховий, зорово-руховий, слухо­во-руховий). Інші учні краще запам'ятовують думки і словесні формулювання, поняття. Це представники словесно-логічного типу пам'яті. Словесно-логічна пам'ять нерозривно зв'язана з мисленням та мовою, розвивається разом з розвитком їх змісту, є провідною в засвоєнні знань учнями у процесі навчальної діяльності. Словесно-логічна пам'ять фор­мується у процесі прижиттєвого розвитку на основі образної, тобто об­разна пам'ять — це вихідний етап у розвитку людини. Ці два типи па­м'яті взаємодіють між собою, доповнюють один одного, причому про­відне місце, як правило, все більше займає пам'ять словесно-логічна. Це, проте, не означає, що образна пам'ять стає другорядною як па­м'ять "нижчого" виду. Вона продовжує відігравати дуже важливу роль і часто посідає значне місце в діяльності людини. Крім того, "чисті" типи пам'яті трапляються дуже рідко. Найпоширенішим є змішаний (ком­бінований) тип пам'яті, при якому учні однаково добре запам'ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний, абстрактний матеріал. Отже, типи пам'яті залежать від вправляння аналізаторів, задіяних у навчальну діяльність учня. Це дає можливість спиратися, з одного боку, на сильніші сторони пам'яті, з другого — розвивати слабкі сторони пам'яті й тим самим добиватися гармонійного розвитку цього важливого психічного процесу. Таким чином, під час організації навчання необхідно враховува­ти індивідуальні особливості пам'яті кожної дитини, що склалися у про­цесі її життя, але не менш важливо розвивати усі потрібні якості пам'яті.

Процес, зворотний запам'ятовуванню, називається забуванням. Для довгочасної пам'яті властива така закономірність забування: забу­вається все непотрібне, другорядне, що не повторюється індивідом. Тому для зменшення забування необхідно: 1) розуміння, осмислення інфор­мації; 2) повторення інформації у перші дні після заучування (краще це робити так: у перший день — 2-3 повторення (через 15-20 хвилин, че­рез 8-9 годин), на другий день — 1—2 повторення, на сьомий день — 1 повторення, а потім одне повторення з інтервалом у 7-Ю днів); 3) зас­тосування засвоєних знань на практиці.

Отже, пізнання механізмів пам'яті учнів, властивостей їх пам'яті, які визначають їхню здатність до навчання, основні взаємопов'язані процеси пам'яті (запам'ятовування інформації, збереження та пригадування її, коли це буде необхідно), має особливо важливе значення для педагогів, оскільки вони покликані забезпечувати успіхи у навчанні й вихованні школярів.

5. Емоції. Фізіологічний механізм емоцій

Емоції—це суб'єктивний стан людини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх подразників і проявляється в формі пере­живань. Усі емоції поділяють на позитивні (радість, задоволення, любов та ін.) і негативні (гнів, страх, жах та ін.).

Природа емоцій умовно-рефлекторна. У формуванні емоційної по­ведінки людини і тварин важлива роль належить згір'ю і лімбічній сис­темі, до якої відносять нервові утворення головного мозку, розташовані на медіальному (серединному) боці півкуль, біля верхнього відділу сто­вбура мозку: поперекову закрутку, яка переходить у гіпокампову закрутку, область гіпокампа, зубчасту фасцію, склепіння і мигдалеподібне тіло.

Під час подразнення електричним струмом підзгір'я і мигдалепо­дібного тіла або видалення поперекової закрутки у тварин спостерігаєть­ся реакція лютості, агресивної поведінки. Під час руйнування мигдале­подібного тіла у людини знижується емоційна активність типу страху, гніву, лютості.

Позитивні емоції підвищують силу життєвих процесів: дихання стає глибоким, пульс рівнішим, минає втома. Виявом позитивних емоцій є посмішка, сміх.

Емоції супроводяться активізацією нервової системи і появою в крові біологічно активних речовин, що впливають на діяльність органів дихання, травлення, кровообігу, тощо. Одна з таких речовин — адре­налін — гормон надниркових залоз. Фізіологічне значення реакцій, що супроводять емоції—мобілізація сил організму для успішної діяльності або захисту. Виникнення реакцій, що супроводять емоції, пов'язані з функціонуванням великих півкуль головного мозку, особливо кори скро­невої і лобової частки та відділів проміжного мозку.

Отже, біологічне значення емоцій виявляється в миттєвій оцінці змін середовища та мобілізації енергетичних ресурсів організму, необ­хідних для відповідних дій.