Есей Андрій Ніковський

1885-1942

Якось маленьким, обідраним хлопчиком стояв Андрій Ніковський перед вивіскою магазину в Одесі і на запитання одного пана, що він робить, відповів: «Учусь, дядю, читати». Зворушений пан поміг хлопцеві здобути освіту, і Андрій блискуче закінчив в Одесі не тільки гімназію, а й Одеський університет. Завдяки цьому випадкові модерна Україна першої чверті 20 сторіччя дістала в особі Андрія Ніковського одного з найбільших культурних діячів у ділянці політики, науки і літератури.

Народився він 2 жовтня 1885 року в Одесі чи під Одесою у бідній приміській селянській родині. Маючи нахил до жур-налізму, змолоду співробітничав у місцевій одеській пресі; також брав активну участь в організованому українському житті Одеси. Коли в 1908 році утворилася партія ТУП (Товариство Українських Поступовців), — він став одним із чільних діячів цієї партії, з ініціативи якої заснувалася в перші тижні революції 1917 року Центральна Рада. 1910 (за іншими даними 1913—14) Ніковський став поруч із Сергієм Єфремовим редактором щоденної великої української газети «Рада», а коли царський уряд під час війни заборонив «Раду», Ніковський редагував журнал «Основа» (Одеса, 1915), співробітничав у нелегальному часописі української революційної молоді «Боротьба» (1915). Великі організаційні здібності виявив Андрій Ніковський, коли став уповноваженим Комітету південно-західнього відділу Союзу міст. Ця громадська організація для допомоги населенню і фронту під час Першої світової війни мала сильні суспільні й фінансові позиції; в ній зосередились великі кадри української інтелігенції, що проходили тут своєрідну школу організаторської праці в великих державних масштабах і що, порядком опіки над біженцями й полоненими та окупованими західньоукраїнськими землями, знайомились із здобутками українського життя в Галичині. Ніковський був одним із керівників тих українських кадрів, що в їх руках опинився південно-західний відділ Союзу міст.

В перші дні революції 1917 року, саме 17 березня, Ніковський став членом Комітету, що його обрала рада громадських

організацій і партій у Києві і що в його руках була фактична влада в Києві протягом перших трьох місяців революції, поки його місце посіла Центральна Рада. Ніковський був обраний на з'їзді ТУП 26 березня 1917 до ЦК ТУП, а також став редактором відновленої «Ради», що тепер виходила під назвою «Нова рада» (1917—19). З самого початку утворення Центральної Ради (21 квітня 1917) Ніковський став її членом і був одним із заступників Михайла Грушевського як Голови Центральної Ради. 7 листопада, під час більшовицького перевороту в Петрограді і спроби білих і червоних росіян захопити владу в Києві і повалити Центральну Раду, Ніковський став членом «Крайового комітету для охорони революції на Україні», що його утворила Центральна Рада. Після перемоги Центральної Ради в листопаді 1917 уряд УНР (Генеральний секретаріят) — призначив Ніковського комісаром міста Києва.

Завалений кипучою і складною працею над організацією законодавчої (Центральна Рада) і виконавчої (уряд) влади новоутвореної Української республіки, Ніковський, як редактор «Нової ради», систематично висвітлював у цій газеті найпе-кучіші питання українського державного і культурного відродження. Під час німецької окупації 1918 року він, одійшовши від організаційно-державної праці, редагував далі «Нову раду», а також написав книжку літературно-критичних есеїв VITA NOVA (Київ, в-во «Друкар», 1919; статті про Павла Тичину, Михайла Семенка, Якова Савченка, Максима Рильського). У цій талановитій книжці він проголосив велике світло українського відродження, його нові духові маршрути. Незважаючи на свої помірковані політичні і суспільні позиції, Ніковський з ентузіяз-мом привітав тодішніх українських радикальних модерністів із Семенком включно. Цією книжкою Ніковський утвердив себе як першорядний літературний критик того часу.

В час готування повстання проти німецької окупації 1918 року Ніковський був першим головою Українського Національного Союзу, що об'єднував усі ворожі до окупації українські республіканські партії. В 1920 році Ніковський був міністром закордонних справ УНР в кабінеті Прокоповича. Не бажаючи ангажуватись у різні комбінації після поразки УНР, Ніковський емігрує спершу до Варшави, а потім до Відня, де, відійшовши від політики, працює у відомому українському видавництві Оренштайна, прислужившись до видання серії високовартісних книжок.