1. Фрески і мозаїки в храмових розписах хі – хіі ст.

Жанри монументального живопису  - фреска і мозаїка — складалися на основі візантійських шкіл. Фресками — розпис водяними фарбами по сирій штукатурці — вкривалися стіни православних храмів. Мозаїчні зображення складалися зі смальти — кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. У Софіївському соборі головна мозаїка — велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального купола. Не менж величнішим є зображення Богоматері Оранти.

Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.

Із початку ХІІ ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби яскравішими. Цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

 Видатним живописцем Київської Русі був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

2. Церковний спів за часів Київської Русі.

Церковний спів посідав одне з найважливіших місць як за своєю поширеністю і суспільно-громадською роллю, так і за силою впливу на людей. Разом з архітектурою і живописом музика відігравала важливу роль у церковному обряді. Десятки тисяч відомих, маловідомих або й зовсім тепер забутих, але талановитих композиторів, майстрів-регентів, виконавців-співаків - вихідців з народу - працювали на ниві культового співу. Всю історію церковної музики, починаючи від Київської Русі і до XX ст., можна поділити на два періоди і відповідні їм стилі виконання: монодичний - IX-XVII ст., багатоголосий - XVI-XX ст. У перші століття розвитку культового співу на Русі з'являються свої центри і школи співу, висуваються співаки, деместики. Одним з осередків формування і поширення церковної музики стає Києво-Печерська лавра. Існуючі тоді два види церковного співу, по суті два різних стилі - кондакарний і стихирарний, мали кожен відповідну нотацію. Кондакарний спів (від слова "кондак" - короткий вірш на честь святого) за текстовим матеріалом нагадував грецьку богослужебну систему, що склалася після VI ст. Перевага в ній надавалася співові перед читанням. Іншу форму церковного співу, що виникла в епоху Київської Русі і набула поширення, називають стихирарною. Стихира нагадує ветхозавітний псалом, але є більш епічною, оповідною і з невеликими молитовними ліричними відступами. Музика була простішою, ніж у кондаках, часом речитативною. На перше місце виходив не звук, а слово. Найстародавніша стихирарна форма - знаменний розспів, який пройшов шлях від становлення в епоху Київської Русі до XVII ст. На початковій стадії розвитку знаменного розспіву покладені в його основу деякі візантійські зразки піддавалися творчій переробці. Основи знаменного розспіву, як і його крюкової (від назви найпоширенішого знака - крюка) або знаменної (знамя - знак) нотації, закладені ще в період розквіту Київської держави.

Проблема творення руського восьмигласія вирішувалася протягом ряду віків - від XII до XVI. Поступово визначилось коло гімнів як для недільних днів, так і для річних свят. Мелодика знаменного розспіву досягла найвищого свого розвитку.

У кін. XVI ст. поряд з крюками почали використовуватися кіноварні помітки. Відповідно до нової системи увесь звукоряд, що тоді застосовувався у співі, був розмічений червоними буквами. Застосування поміт і признаків привело до остаточного забуття практики співу по безпомітних крюках.

Згодом знаменний розспів усе більше мелодизувався, з'являлися розвинені поспівки.

У практиці українського церковного співу, як вважають деякі вчені, сформувався також грецький розспів, котрий так само виявляв більшу спорідненість із знаменним і київським, ніж з культовим, розповсюдженим у Греції.