1. Явище шестидесятництва в українській культурі .

Шістдеся́тники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру в СРСР в другій половині у період послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги». У політиці 60-70-х років «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). Культурне життя України періоду десталінізації було відзначено появою в офіційних виданнях частини імен творців “розстріляного відродження”, перекладів із західноєвропейських літератур і насамперед поява цілої плеяди молодих талановитих митців, які заперечували канони соцреалізму. Серед них були поети (Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Ірина Жиленко), прозаїки (Володимир Дрозд, Валерій Шевчук), літературні критики (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська), художники (Віктор Зарецький, Панас Заливаха, Алла Горська), кінематографісти (Сергій Параджанов) та багато інших. Беззаперечним фактом є те, що творча молодь мала багато творчої свободи за рахунок підтримки старшого покоління – людей, яким була не байдужа доля української культури. Сприяли молоді Борис Антоненко-Давидович, Максим Рильський, Григорій Кочур, Микола Лукаш, Андрій Малишко. Шістдесятництво – це було відтворення, відбудова саме елітарного шару української культури, історичного мислення, естетичного чуття. Немає сумніву: феномен шістдесятництва, цей яскравий спалах інтелекту, творчості, національної самосвідомості в тоталітарних умовах, його подальший вплив на розвиток української літератури, та й суспільства загалом, ще довго буде в центрі уваги дослідників.

2. «Повість врем’яних літ» як енциклопедія життя Давньої Русі.

«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Укладена на поч. 12 ст. У первісному вигляді «П.м.л.» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кількох копіях. Відомо три редакції «П.м.л.». Перша складена близько 1113 ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Ім'я Нестора не збереглося в найдавніших списках «П.м.л.», але воно збереглося у списках 16 ст. Нестор кілька разів згадується як печорський літописець у різних місцях «Києво-Печерського Патерика». Тут містяться записи про події без їх датування по рокахдля яких характерний монотематизм (описи групуються навколо певного князя чи військових та ін. подій). Такі записи часто представляють собою спогади про давно минулі часи. Прикладом може бути « Повчання» Володимира Мономаха, в якому немає точних дат. Записи по роках з вказівкою на дні, переважають в більшій частині літопису. Вони починаються з 1061 і, в основному, пов'язані з Києво-Печерським монастирем. Виділяється та частина літопису, де детально говориться про правління київського князя Всеволода Ярославича (син Ярослава Мудрого), походження його двох синів, дочки Янки, діяльність Всеволода спочатку як переяславського князя, а згодом - великого князя київського.