1. Найвідоміші свята українців.

1 января. Новый год.

7 января. Рождество Христово

14 января. Старый Новый год

22 января. День соборности Украины. 22 января 1919 года в Киеве на Софийский площади состоялось значимое событие в украинской истории – было торжественно провозглашено Воссоединение Украинской Народной и Западно-Украинской Народной Республик в одно самостоятельное Украинское соборное государство. Как считают историки, в этот день новейшее государственное существование Украины стало историческим фактом. Вопреки тому, что в начале 20 века Украинскому государству не удалось отстоять собственную независимость в борьбе с вражескими силами, Воссоединение 22 января осталось одним из важнейших символических актов для национального сознания, поэтому его дата отмечается украинской нацией как государственный праздник.

20 февраля. Масленица — начало масленичной неделиПоследняя неделя перед Великим постом по времени совпадала с языческим праздником проводов зимы и встречи весны, который отмечали все народы Европы в дохристианский период. У восточных славян этот праздник получил название «Масленица».

23 февраля. День защитника Отечества.

8 марта. Международный женский день.

4 апреля по 8 мая (дата изменяется). Пасха - самый главный православный праздник. Как и Рождество, этот праздник, кроме сугубо христианских мотивов, включает в себя традиции, связанные с давним земледельческим календарем, удивительно удачно объединяя празднование Воскресения Христово с мотивами весеннего возрождения природы. Накануне праздника, в субботу, “святят куличи” – люди несут в церковь корзины с пасхальными продуктами: специальными хлебцами – куличами (которые традиционно пеклись дома), пасхальными яйцами и писанками (пасхальными яйцами), другими съедобными “атрибутами” праздника. Эта пища освящается священниками, главы церквей правят праздничную службу, большое количество людей посещает Храм Божий. Приветствием в пасхальные дни являются слова : “Христос воскрес!”. Белая одежда, красочные рушники и вышитые сорочки предают атмосфере праздника особой чистоты и приподнятости. На отдельное внимание заслуживает такой непременный атрибут Пасхи как сакральное искусство украинской писанки, которая продолжает поражать современников красотой и изысканностью своего символизма. 

1 мая. Праздник труда (День труда). Изначально 1 мая - День международной солидарности трудящихся.

9 мая. День Победы.

3 июня (дата изменяется). Троица (День Святой Троицы, Пятидесятница). В Библии говорится, что именно в этот день на апостолов сошла благодать Духа Святого. В народе праздник Троицы отмечается три дня. Первый день — это Зеленое, или Клечальное, воскресенье, второй — Клечальний понедельник и третий — Богодухов день.

22 июня. День скорби и чествования памяти жертв войны.

28 июня. День Конституции Украины.

7 июля. Иван Купала Еще в дохристианскую пору славяне отмечали праздник Купайла, то есть Солнца. Путем слияния христианских и языческих традиций и образовался праздник Ивана Купала. Специально ко дню Купайла ребята и девчата изготовляли куклы-чучела — Купало и Марену. Вокруг этих персонажей происходят главные события вечера на Ивана Купала. Марена представляет собой сделанную из соломы куклу, которую одевают в женскую одежду. Купало также изготовляется из соломы, но одежда на нем мужская. Марену, соответственно, делают девчата, а Купало — ребята. Интересно, что происхождение образов ни Марены, ни Купало неизвестно, зато известно, что и Купало, и Марену ждет трагическая развязка. Их обоих или топят, или сжигают.

Четвертая суббота ноября. День памяти жертв голодомора и политических репрессий в Украине Ежегодно в четвертую субботу ноября в Украине отмечается День памяти жертв голодомора и политических репрессий.

24 августа. 1991 года был принят «Акт провозглашения независимости Украины». С тех пор этот день отмечается в стране как День независимости Украины.

2. Сучасні літературні течії.

Бароко.Напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Українське бароко виникло у першій чверті XVII ст. і розвивалося протягом двох віків в усіх жанрах тодішньої літератури, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Класицизм.Напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше з'явився в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції XVII-ст. Цей напрям певною мірою притаманний усім європейським літературам, а в деяких зберігав свої, позиції аж до першої чверті XIX СТ. ДЛЯ класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Сентименталізм.Напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Романтизм.Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей. Реалізм. Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857). Модернізм. Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Декаданс.Напрям, назва якого в перекладі означає занепадництво. Літературознавець В. Щурат (той самий, який назвав збірку І. Франка «Зів'яле листя» декадентською і якому Франко відповів своїм віршем-запереченням «Декадент») трактував декаданс як темне натхнення, як неясну, затемнену нічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатна пережити самостійну, «безпредметну» тугу і піднятися «в ідеалу світ», занедбавши так звану громадянську тему, і суспільні: проблеми. Уперше декадентами стали називати у Франції символістів, які відійшли від існуючої літературної традиції. Пов'язано це було з тим, що в 80-х pp. XIX ст. французька молодь, незадоволена опортунізмом (пристосовництвом), що запанував у Франції, демонстративно відійшла від політики і повністю віддалась науці, філософії, естетиці.Тривалий час в Україні декадентство вживалось як синонім модернізму, а в поезії розчинилось у символізмі, який став найпотужнішою культурно-стильовою течією в період раннього модернізму. Неоромантизм.(новоромантизм)Стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Імпресіонізм.Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А. Чехова, І. Буніна, І. Анненського та ін. Експресіонізм. Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження). Як і імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.), а далі й інші європейські літератури. Символізм.Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер. Він висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, всі чуття і почуття невидимо зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі. У 1880—90-х pp. у Франції з'являється ряд послідовників Бодлера — символістів. Найталановитіші його продовжувачі — П. Верлен, А. Рембо, C. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (С. Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (М., С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов). Неокласицизм. Європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: «На теми, що нові, античний вірш складаймо!» Це стало нормою для французьких неокласиків XIX ст., які відомі більше під назвою «парнаської школи» (Ш. Леконт де Ліль, T. де Бонвіль, Л. Дьєрке, Ф. Сюллі-Прюдом та інші). Футуризм.Авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє. Виник у літературі на початку XX ст. Як художньо-стильовий напрям вперше заявив про себе різновидом італійського авангардизму. Його теоретиком став поет Т. Марінетті, який пропагував радикальний розрив із усією культурною традицією: «Ми підриваємо традиції, як поточені червою мости». Декларації українських футуристів були близькі до цього: «Те, що називають мистецтвом, є для нас предмет ліквідації... Ліквідація мистецтва є наше мистецтво... Мистецтво є пережиток минулого... Смерть мистецтву!.. Хай живе метамистецтво — «мистецтво комуністичного суспільства»!..». Неореалізм. Стильова течія в українській літературі початку XX ст., (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет. Екзистенціалізм.Течія в літературі, що сформувалася в Європі у 1930— 40-ві pp., а найбільшого розвитку досягла в 1950—60-ті рр. Джерела екзистенціалізму містилися в працях данського філософа XIX ст. C. К'єркегора. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеггер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників. ПостмодернізмюСвітоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

3. І.П. Котляревський – родоначальник української літератури.

Його твори — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу.  Він писав реалістичні і народні твори. Котляревський започаткував в українській літературі нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль.  Його твори сповнені непідробного гумору, високої поетичності, щирої любові до народу.  Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, за якою майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-просвітитель, він співчував закріпаченому селянству, засуджував негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівував патріотичні почуття трудящих.  на мою думку, творчість цього письменника — дорогоцінний скарб у золотому фонді світової літератури. П'єси Котляревського приваблюють правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст. Котляревський протестує проти феодально-кріпосницької моралі, співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні суперечності. Його найвідоміші твори : «Енеїда», «Москаль-чарівник», «Наталка-Полтавка». Творчість Котляревського високо цінував Т. Шевченко. Він в 1838 написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», в якому підносив його, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».

Білет №29

1. Свято Миколая. Його обрядовість.

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки.

За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села.

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздравні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

У місті Мірра (сьогодні — Демре), на подвір'ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми. Також в місті, неподалік церкви, де він був похований і де досі збереглася його труна, стоїть пам'ятник Санта-Клаусу.

2. Т.Г. Шевченко – основоположник нової української літератури.

Тарас Григорович Шевченко був одним із найвидатніших майстрів українського образотворчого ми-стецтва. його талант яскраво виявився у галузі станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, він досконало володів технікою акварелі, олії, офорта, рисунка олівцем і пером. Т. Г. Шевченко є автором понад однієї тисячі творів образотворчого мистецтва. На жаль, не збереглося понад 165 його творів, у то¬му числі монументально-декоративні розписи та скульптури.

Т. Г. Шевченко, як художник-реаліст, одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства («На пасі¬ці»—1843 р., «Селянська родина» — 1843 р.). У 1844 р. вийшов перший випуск серії офортів «Живописна Украї¬на», яку художник задумав як періодичне видання про іс¬торію, народний побут, звичаї, природу, історичні пам'ятки. Його славетна «Катерина» (1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення є символом. Центральна постать картини уособлює Україну, дуб — її силу та непокору.

Одним із провідних жанрів мистецької творчості Т. Г. Шевченка був портрет. У цьому жанрі художник створив понад 130 робіт. У 1860 р. за серію офортів за творами К. Брюлова та автопортрети Т. Г. Шевченко був удостоєний звання академіка гравірування. Провідну роль у процесі відродження на Україні відігравав Т. Г. Шевченко.Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.

3. Ідеї Ренесансу в Україні.

Стиль італійського Ренесансу прийшов в Україну розмірно скоро, й то трьома дорогами. Найраніша вела через Польщу з Кракова ренесансова «мода» поширилася на схід. Другий посередній шлях ішов з півдня, через Словаччину й Закарпатську Русь. Ратуша в Бардієві в Пряшівшині, почата в готичному, а закінчена в 1511 р. в ренесансовому стилі, була чи не першою на українських землях будівлею з ознаками нового стилю. Та був ще третій шлях — безпосередній, що його промостила пожежа, жертвою якої впав у 1527 р. Львів. Відбудова міста дала можливість праці цілій низці архітекторів і каменярів, а що тоді славилися як найкращі італійські майстри, то й не диво, що їм припала почесна роль започаткувати життя нового стилю в столиці Галицької волості. З’явившись у першій половині XVI в. у Львові, ті італійські архітектори розходяться звідтіля по Галичині, Волині і нарешті просякають на Подніпров’я. Подув ренесансового стилю залишив сліди в українській різьбі XVI в. Декоративна різьба в дереві знайшла собі широке застосування в архітектоніці українських іконостасів, які розвиваються й обагачуються з якоюсь стихійною силою. Малярство епохи ренесансу залишило слід у іконописі. Особливо характеристичним змаганням українських іконописців XVI в. є запровадження реальних і побутових елементів в іконописну тематику, що дехто з дослідників окреслює як «націоналізацію іконопису». Цей процес розвивається безупинно і знову ж таки в XVII в. доходить до свого апогею у вотивних «портретоіконах», Страшних Судах і таких сентиментально-інтимних композиціях, як цикл сцен, пов’язаних із Різдвом Христовим та Успінням Богородиці. Під формальним оглядом українське малярство XVI в. відбиває у своїх творах німецькі та італійські впливи. Характеристичне для переломового моменту історії західноукраїнського малярства є «Благовіщення» житомирського музею, датоване 1579 роком і підписане невідомим ближче іконописцем Федушком із Самбора. Д. Антонович висловлює думку, що цей Федушко був добре ознайомлений із тогочасним малярством Італії, може, навіть, і сам побував у ній, але ж він, опертий на стару іконописну традицію України, не копіював італійських зразків, а тільки переносив із них у свою творчість оці елементи мальовничості, що вмішувалися в рамцях добре ним засвоєної і глибоко зрозумілої декоративності.

Білет №30