- •Витоки української культури.
- •Обрядовість на Україні.
- •Писемність і література в дохристиянській Русі.
- •Демонологія українців.
- •Роль братства в культурному житті України XIV-XVII ст.
- •Народний епос.
- •«Розстріляне відродження» як явище початку XX століття в Україні.
- •Трипільська культура.
- •Явище шестидесятництва в українській культурі .
- •«Повість врем’яних літ» як енциклопедія життя Давньої Русі.
- •Культура скіфів та сарматів.
- •Формування української нації. Походження назви «Україна»
- •Своєрідність полемічної літератури.
- •Народний одяг.
- •Народне житло.
- •Відродження архітектури і живопису у I половині XIX ст.
- •Календарно – обрядовий фольклор.
- •Традиційна кухня українців.
- •Родинно – обрядовий фольклор.
- •Освіта за часів Ярослава Мудрого.
- •Ремесла в Україні
- •Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі.
- •Народна медицина.
- •Українське бароко.
- •Культурно – просвітницька діяльність п.Могили.
- •Розселення слов’янських племен. Виникнення Київської Русі.
- •Діяльність Кирило – Мефодіївського братства.
- •Література, театр, музика у XVII-XVIII ст.
- •Києво – Печерський патерик
- •Виникнення професійного театру в Україні.
- •Феномен модернізму в українській культурі
- •Апокрифи.
- •Специфіка українського романтизму.
- •Сучасний театр.
- •Літописи.
- •Українська шкільна драма.
- •Розвиток Київської Русі за часів князя Володимира.
- •«Повчання дітям» Володимира Мономаха
- •Явище шестидесятництва в українській культурі.
- •Романське і готичне мистецтво у Галицько – Волинському князівстві.
- •Музика і театр у Київській Русі.
- •Розвиток української літературної мови у xіх ст.
- •Іконопис при давньоруських монастирях.
- •«Повість врем’яних літ» як енциклопедія життя Давньої Русі.
- •Архітектура, живопис у XVII – XVIII ст.
- •Розселення слов’янських племен. Виникнення Київської Русі.
- •Слов’янська міфологія.
- •Музика Київської Русі.
- •«Велесова книга» як пам’ятка культури давніх слов’ян.
- •Києво – Печерська лавра як найбільший культурний центр київської Русі.
- •Сучасне архітектурне мистецтво.
- •Одяг українців. Його оздоблення.
- •Релігія дохристиянської Русі. Пантеон богів.
- •Петриківський розпис.
- •Сучасний живопис.
- •Гончарства в Україні.
- •Проповіді часів Київської Русі.
- •Троїсті музики. Їх роль у розвитку культурного життя українців.
- •Військова тематика іконописання.
- •Обрядові пісні.
- •Софія Київська - найвизначніша пам’ятка Київської Русі.
- •Запорозька Січ. Її роль в історії української культури.
- •Фрески і мозаїки в храмових розписах хі – хіі ст.
- •Церковний спів за часів Київської Русі.
- •Побудова міст за часів Володимира.
- •Етапи історичного розвитку Києва.
- •Пореч і Гліб – перші слов’янські святі.
- •Сказання
- •Рельєфні орнаментальні прикраси Успенського собору та Михайлівського золотоверхого монастиря.
- •Сучасний літературний процес.
- •Легенди литовської України.
- •Видатні іконописці Григорій та Апопій (кінець хі – початок хіі ст.)
- •Концепції виникнення культури.
- •Література рідного краю.
- •Найвідоміші свята українців.
- •Рушники. Їх види, оздоблення.
- •Філософські погляди г.Сковороди.
- •Січневі народні свята.
Родинно – обрядовий фольклор.
Родинно – обрядовий фольклор присвячений основним моментам життя людини: народження , весілля, похорон. Найбільше це пов’язано з весіллям.
Народження дитини мало такі складові регулювання поведінки майбутньої матері, перші дні життя(вибір імені, вибір кумів, відвідинипороділі); хрещення, очищення породіллі і повитухи, перше постриження дитини (рік).
Весілля має багато місцевих відмінностей. Найбільше діючих осіб(сваги, бояри, дружки, тощо), фактично кожен гість виконував свою роль. Людське життя нагадує своєрідне коло: народження-весілля-смерть, як супроводжується соціальними обрядами: родильним, весільним, поховальним, кожному з яких властивий певний вид поезії. Розглянемо ці обряди та поезію, що їх супроводжує. Виникнувши ще в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювались і шліфувались колективним автором - народом - упродовж віків: тексти варіювались, вносились поповнення або скорочення в обрядові дійства, з'являлись нові прозові діалоги й монологи, пісенні тексти. Це зумовлювалося певними змінами в самому житті, психології людей, віруваннях, родинних і суспільних відносинах тощо. Деякі відомості про давні форми шлюбу слов'ян зафіксовані ще в літописах Весільні обряди, звичаї, пісні відображені в літературних творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, О. Кобилянської, Т. Шевченка. Серед сучасних етнографів варто відзначити Для українських весільних пісень невластиве "голосіння", притаманне відповідним російським пісням. При характеристиці мови весільних пісень слід вказати на багату символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнюється із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називається княгинею, царівною, королівною, панночкою. А молодого величають князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем. У весільних піснях знаходимо протиставлення галки як неодруженої дівчини, зозулі як нареченій. У звернених до неї піснях звучала радість з приводу поєднання її долі з коханим, смуток за привільним дівоцтвом, біль розлучення з рідними. Наречена, очікуючи молодого, „мостить мости", „гатить гати", „кладе кладки", або сама йде через міст, що означає -- готується до одруження.
Похорон в першу чергу представленний голосіннями(хоча голосити могли з будь-якого приводу). Найдавніші голосіння мали дві частини: лірична – незмінна, висловлено тугуза померлим, епічна – імпровізаційна, перераховані добрі справи небіжчика, згодом від цієї частини утворено думи. Про небіжчика, його добрі справи в голосіннях „говорять" пестливі слова: мамочко, пчілочко, ластівочко, маленьких, стороненько, ніжечки, личечко, лебедочко. Про розпач рідних „говорять" питальні речення „Откуди ти до мене прилетиш?", „Відкіля Вас ждати?". Найчастіше голосіння чути, коли покійника виносять з хати на подвір'я. Іноді голосіння-крик супроводжує мерця всю останню дорогу до кладовища. Але найвищої точки звучання воно набирає перед тим, як мають закрити труну й опустити в могилу. Голосіння додає поховальному обряду ще більш трагічного звучання, водночас, вважають виконавці, полегшує душу, заспокоює рідних і близьких.