3. Побудова міст за часів Володимира.

Хрестившись 988 р., Володимир енергійно взявся поширювати нову релігію, наказав будувати церкви. У Києві на колишньому Перуновому горбі 988 р. було побудовано церкву Святого Василя, а протягом 989—996 рр. було збудовано монументальну кам’яну церкву Богородиці, на утримання якої князь призначив десяту частину доходів зі своїх земель, через що церква дістала назву Десятинної. Київ став столицею першої митрополії. Кам’яна архітектура, іконопис, фресковий живопис, церковний хоровий спів виникли на Pyci завдяки християнству. Через посередництво Візантії Русь прилучилася до традицій античного світу.

Мысто Володимира.Було обнесене земляним валом та ровом, які пролягали вздовж північних схилів Старокиївської гори на схід до урвища в районі сучасного фунікулеру, далі повертали на південь по теперешній Михайлівській площі у напрямку вулиці Великої Житомирської та простягалися вздовж її правого боку до Гончарного яру (урочище Гончарі). На перетині вулиць Володимирської та В.Житомирської знаходилися Градські (пізніше Софійські, Батиєві) ворота. Були ще також (опосередковано підтверджується літописними даними) дерев'яні ворота в районі нинішньої Михайлівської площі як вихід до Боричевого току, яким спускалися до пристані на Почайни. Територія В.м. дорівнювала близько 10-12 га (за різними джерелами). Вали В.м. мали в своїй основі дерев`яні конструкції та до наших днів не збереглися, вони підновлювалися за Ярослава Мудрого, потім у XVII ст., в часи Б.Хмельницького, нарешті XVIIІ ст. за фельдмаршала Мініха.

На території, яка до Володимира Великого була зайнята невеликим городищем і курганами язичницького могильника, розгортається велике будівництво. Для цього давній вал городища був знесений, а рів засипаний, кургани і насипи також знесені. Композиційним центром В.м. стала Десятинна церква (989-996), навколо якої розміщувалися кам'яні палаци. У літописі згадується міська площа Бабин торжок. Північно-східну частину дитинця займав великокняжеський двір. На його території відкрито залишки кам`яної ротонди ХІІ-ХІІІ ст. Поруч розміщувалися родові князівські та боярські садиби. У ХІ-ХІІ ст. у В.м. були збудовані Янчин (Андріївський) та Федорівський монастирі, Василівська (Трьохсвятительська) та Хрестовоздвиженська церкви. У підніжжя Старокиївської гори знаходилися місцевості Кожум`яки, Дегтярі та Гончарі, де мешкали ремісники та прислуга.

Білет №25

1. Етапи історичного розвитку Києва.

Згідно з історичними хроніками Київ було засновано у V—VI ст. братами Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю. Але свого найвищого розквіту місто набуло в Х ст. за князювання Володимира Святославовича. Він об'єднав під своєю рукою племена полян, сіверян, словенів, кривичів, в'ятичів, радимичів і створив могутню країну. Київ став столицею однієї з провідних європейських держав. Вигідне розташування на перехресті важливих торговельних шляхів зумовило його політичний, економічний та культурний злет. Територія Дитинця, стародавнього міста, істотно розширюється, зводяться потужні укріплення — вали з дерев'яними рубленими стінами, воротами Софійськими (Батиєвими), Михайлівськими та на Поділ.

Після Константинополя і Кордови Київ був третім за значенням містом Європи.

Особливого розмаху містобудівництво, зокрема у Києві, набуло за часів Ярослава Мудрого, який майже вдесятеро збільшив площу міста порівняно з містом Володимира. Було створено єдину оборонну систему, систему планування, головним елементом якої стала вулиця, що веде від Софійських воріт до ансамблю Святої Софії. До міста зі сходу та заходу подорожні в'їжджали через Лядські та Львівські ворота, від них віялом розходилися вулиці, що збереглися й донині: Михайлівська, Маложитомирська, Софіївська, Стрітенська, Рейтарська. Із внутрішнього боку укріплень уздовж валу йшли вулиці, які також збереглися: Ярославів вал, Мала Підвальна, Велика Житомирська. Композиційною домінантою Києва періоду Ярослава був Софійський собор. Він став символом державності, віри та культурним центром. При Софи Київській було зібрано першу на Русі бібліотеку, працювали школа, майстерня для переписування і перекладів книг. Храм Софії — одна з перших кам'яних будівель; решта міста була дерев'яною. Щоправда, окремі будинки обмазувалися глиною та розфарбовувалися під кам'яну кладку.

Київ — не тільки верхнє місто. Визначна роль належала Подолу, торговельному і ремісничому району. Тут була зручна природна гавань у гирлі Почайни, біля неї базар, де торгували купці з різних країн: греки, хозари, євреї, поляки, німці, чехи та ін. Вони пропонували хутро, тканини, прянощі, дорогоцінне каміння, паволоки золототкані, оксамити тощо. Не гірше виглядали і вироби київських ремісників: срібний посуд із карбованими візерунками, срібні колти, витончене золоте намисто, оздоблене перегородчастою емаллю, гончарні вироби — глечики, корчаги, черпаки, кухлі, миски, виготовлені в сусідньому урочищі за горою Дитинкою, їх сусідами були кожум'яки, ковалі, склодуви, різьбярі по кістці та ін.

Навколо Києва було чимало поселень, що входили до міської системи. По шляху на Вишгород, на Кирилівському узгір'ї, розкинулися численні слободи. З Угорським пов'язана літописна легенда про вбивство Аскольда та Діра князем Олегом. Нині тут стоїть пам'ятник "Аскольдова могила". Трохи далі — заміська резиденція київських князів — Берестово, де працював митрополит Іларіон, автор "Слова про закон і благодать"; донині тут збереглися залишки храму Спаса на Берестові. Далі були "варязькі" печери; на їх місці зведено Києво-Печерську лавру. Біля гирла р. Либідь — Звіринець, місце полювання князів.

За даними археології, міське поселення в Києві виникло наприкінці 5 століття. Літописні свідчення пов'язують його появу з діяльністю напівлегендарного князя Кия. Впродовж 8 століття — першої половини 10 століття місто було центром полянського племінного союзу, а з 882 року, після завоювання варягами, стало столицею Руської держави. З другої половини 12 століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста 1169 року, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем північно-східного Володимиро-Суздальського князівства. Незважаючи на це, до середини 13 століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. 1240 року місто завоювали війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. До середини 14 століття Київ був васалом Золотої орди, столицею Київського князівства. 1363 року його захопив Ольгерд, правитель Великого князівства Литовського, і приєднав до своєї держави. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Александр Ягеллончик надав Києву права самоуправління. Протягом 14 — 18 століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою татарських набігів. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку. Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. 1708 року місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. Після скасування автономії Війська Запорозького 1782 року Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

За часів управління Російської імперії в 18 — початку 20 століття Київ був великим провінційним містом. Він займав п'яте місце за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави і Одеси. В добу визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917 року, після падіння царського режиму, в місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 року вона проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею 1934 року місто стало столицею УРСР, яка до цього перебувала в Харкові. Починаючи з 1930-х років в Києві почалися масові репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Більшовики, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Микільський воєнний собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Кирилівську дзвіницю, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги, тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик. 1941 року, під час Другої світової війни, Київ був захоплений німецькими військами. 6 листопада 1943 року радянська влада повернула собі місто. В ході боїв Київ сильно постраждав. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х років. 1991 року Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва.

2. Освіта на Запорізькій Січі.

Перша школа на Січі, відкрита у 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебувати жінкам. Навіть отамани залишали свої сім’ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались до паламарів і дияконів – у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім цього існував відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти ( їх було біля 50 ), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацькій педагогіці чільне місце посідає батько. Він – захисник сім’ї, роду, творець історії, державності, символ мужності, відваги, взірець для наслідування. Батько – перший учитель, який формує у своїх дітей лицарську честь і гідність, цілеспрямовано займається їх загартуванням, готує до подолання життєвих труднощів. До січових шкіл хлопчиків приводили батьки. Головним учителем був ієромонах, який, крім прямих обов’язків наставника, піклувався про здоров’я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально розповідав кошовому отаману та прикордонному лікарю. У таких школах на високому рівні навчали музики, співу та інших мистецтв. При таких школах існував відділ співаків. Школи в Запорізькій Січі існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, Часослова – до 5 карбованців. Дітей також навчали читати, писати, рахувати. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях. Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання ”військового служителя” і користувалися високим авторитетом. Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання , які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті.