8.3. Модель джерел влааи к. Хеплса

Відповідно до цієї теорії владу використовують для того, щоб розв'язати конфлікт інтересів на свою користь, тому індивід визнає владу і відповідно реагує.

304

>>>305>>>

К. Хейлс вважає, що концепція Дж. Френча і Б. Рейвена суперечлива, і пропонує модель, яка охоплює всі п'ять вищезгаданих форм влади, але відзначає відмінність особистих та інституційних джерел влади. «Ступінь доступу менеджерів до кожної із цих форм визначається їх положенням в організації» [5]. К. Хейлс виділяє чотири ресурси влади (табл. 8.1):

— фізичні, або можливість впливати на дії інших;

— економічні, або обмежені та бажані об'єкти чи засоби їх придбання (наприклад, гроші);

— знання, або обмежені та бажані знання і навики в контексті роботи, які можуть бути адміністративними (пов'язаними із способом роботи інституту) або технічними (пов'язаними із способом виконання завдання);

— нормативні, або обмежені та бажані ідеї, переконання, цінності та вплив.

Таблиця 8.1. Модель джерел влади		К. Хейлса
Ресурс	Особистий		Посадовий
влади	ресурс влади		ресурс влади
Фізичної	Сила індивіда або		Доступ до засобів
влади	володіння певними		примусу
	засобами
Економічний	Багатство індивіда або		Доступ до ресурсів
ресурс	його прибуток		організації або право
			розпоряджатися ними
Знання
як ресурс:
адміністративні	Особистий досвід		Доступ до інформації,
знання			яка циркулює в
			організації, або
			контроль над нею
технічні	Навички або досвід		Доступ до
знання	індивіда		технологічної
			інформації
			і технології або
			контроль над ними
нормативні	Переконання,		Доступ до цінностей
знання	цінності, ідеї,		корпоративної
	особисті якості		культури або контроль
	індивіда		над ними

305

>>>306>>>

Установлення законності джерел влади у сприйнятті тих, на кого керівник прагне вплинути, - прямий їх обов'язок, що може означати визнання взаємозалежності керівника та його підлеглих. Якщо основою легітимності є цілі та цінності, які сприймаються всіма співробітниками, підлеглі охоче підкоряються владі менеджера, а це означає, що сторони будуть прагнути до консенсусу, уникаючи будь-яких спроб тиску. Ця обставина сприяє розвитку складних інституційних структур, які стимулюють та підтримують таку поведінку відповідно до політичної природи організації.