- •Теорії періодизації історії Укр та істор схема Грушевського
- •5.Антинорманська теорія. Започаткував цю теорію у XVIII ст. М.Ломоносов. Я б сформувала такі найголовніші положення антинорманістів:
- •3.2. Внутр. Та зовн фактори у розвитку давньоруської держ
- •4.1. Процес розвитку укр. Земель у складі Речі Посполитої
- •4.2. Процес становлення та розвитку вкл. Знач Кревської та Любл унії для укр. Земель
- •1384 Року герб «Погоня» став державним гербом в. К. Л.
- •Наслідки Люблінської унії для укр. Земель:
- •4.3 Процес Інкорпорації Росії. Розкрийте боротьбу Москов і Литов князівств за давньоруську спадщину
- •4.4 Державно – політичний, економічний, культурний і релігійний вплив українських земель на Литву.
- •5.1. Проаналізуйте причини виникнення та розвитку козацтва, місце і роль Запорізької Січі, як центр консолідації Українських національних сил.
- •До причин виникнення козацтва можна віднести такі:
- •5.2 Причини і наслідки Нац-визвол війти укр. Народу в сер 17 ст, місце і роль Переясл ради та її оцінки
- •5.3. Період Гетьманщини 18 ст та процес остаточної ліквідації укр. Гетьм держ.
- •6.3 Український політичний рух та його основні течії
- •6.4 Процес утвор єдиного нац.-господарського комплексу (2пол 19-поч 20 ст)
- •7.2 В чому пол. Істор значення Брест миру та місце і роль Гетьманату та Директорії в Укр Революції (1917-1920)
- •8.1. Політика воєнного комунізму та неп в уКр
- •За приблизними оцінками жертвами голодомору 1921 – 1923 рр. Стали близько 1,5 – 2 млн. Людей.
- •Тоталітарному політичному режимові притаманні:
- •8.4.Проблема урср у складі «договірної федерації». Входження України до складу срср
- •8.6. Процес примусової колектив в уКр та голодомору 32-33р
- •Післявоєнне село
- •1.2 Мета та основні цілі дисидентів
- •2.1 Діяльність шестидесятників
- •2.2 Найвизначніші представники шістдесятників
- •2.3 Придушення дисидентства
- •4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:
- •11.1.Процес боротьби укр. За незалежність. . Яке історичне значення Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України?
6.3 Український політичний рух та його основні течії
За своїм характером земський рух був ліберальним. В основі ліберальної альтернативи суспільного розвитку лежала ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку і конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права особи і мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.
Земський рух на Україні він ставив перед собою і такі національні завдання, як організація початкової освіти українською мовою.
Після вбивства царя Олександра ІІ, в умовах здійснення політики контрреформ Олександром ІІІ опозиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям закону від 12 червня 1890 р. про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилась. Проте на початку ХХ ст. вони знову стають одним з центрів опозиції самодержавству.
Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Вельми активну діяльність земства розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різноманітні сили. З-поміж земських діячів вирізнялись: на Полтавщині – Ф.Лизогуб (майбутній прем’єр-міністр Української Держави П.Скоропадського у 1918 р.), філософ В.Лесевич, М.Стороженко, В.Науменко, В.Леонтович, Б.Мартос, М.Туган-Барановський; на Чернігівщині – О.Русов, О.Ліндфорс, І.Шраг, А.Свєчин, граф Г.Милорадович, М.Василенко, О.Лазаревський; в міській земській управі працювали М.Вороний, М.Самійленко, М.Чернявський, Б.Грінченко, М.Коцюбинський.
Громади були самодіяльними напівлегальними суспільно-політичними організаціями української ліберально-демократичної інтелігенції. Існувала громада і в Петербурзі, ядро її склали колишні кирило-мефодіївці - Костомаров, Куліш, Білозерський та ін. У 1861-1862 рр. в Петербурзі ними видавався журнал "Основа". Громадівці активно займалися видавничою діяльністю. В Україні громадівці активно працювали у недільних школах, які діяли у 1859-1862 рр. В ці роки діяльність громадівців носила переважно культурницький характер, вони прагнули піднести національну і громадянську свідомість українського народу.
Активізація українського національного руху викликала занепокоєння царського уряду. 18 липня 1863 р. було видано Валуєвський у якому зазначалося, що української мови "не було, немає і бути не може".
Починаються репресії. У 1875 р. М. Драгоманова звільняють з Київського університету, де він був професором історії. Посилюються напади на український рух в пресі.
18 травня 1876 р. було видано Емський указ, який заборонив ввозити книжки українською мовою з-за кордону, заборонив друкувати книжки українською мовою за винятком історичних документів, але правописом оригінала, та творів художньої літератури, але російським правописом з дозволу цензури. Також були заборонені сценічні вистави, концерти українською мовою і друкування українських текстів до музичних нот.
Громади діяли у Києві, Одесі, Харкові, Чернігові, Полтаві та в інших містах.
Народники виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. Народники були переконані у тому, що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому призведе до соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від країн Західної Європи, повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму. 1874 р. вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Однак чи не всі учасники "ходіння в народ" одразу ж зазнали репресій з боку уряду. "Земля і воля , що виникла наприкінці 1876 p., повела боротьбу за передачу землі селянам, ліквідацію викупних платежів і податей. У серпні 1879 р. "Земля і воля" розпалася на самостійні організації "Народну волю" та "Чорний переділ". "Народна воля" відкрила новий етап революційного руху, етап революційного терору. У ній склалася військова організація з кількох сотень "офіцерів". Подібні гуртки існували в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах України. Членами організацій було здійснено серію терористичних актів проти вищих сановників і царя. Винесений "народовольцями" смертний вирок царю Олександру II було виконано 1 березня 1881 року. "Чорнопередільці" залишилися на платформі "Землі і волі . До керівництва цієї організації входили, зокрема, П. Аксельрод, Л. Дейч, В. Засулич, Г. Плеханов, Я. Стефанович. Гуртки "Чорного переділу" діяли у Києві, Харкові та інших містах України. Переслідування з боку поліції змусили засновників "Чорного переділу" емігрувати. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років народницький рух поступається масовому робітничому і соціалістичному руху. Мета і методи боротьби народників виявились помилковими.
Соціал-демократичний рух. Розчарування частини народників у ставці на революційній потенціал селянства призводить наприкінці XIX століття до поширення ідеології марксизму, що стала базою формування соціал-демократичної течії суспільно-політичного руху. Марксизм у Росії здобув набагато більшу популярність, ніж на Заході. Причиною цього було те, що марксизм певною мірою продовжував ідеї народницького соціалізму і традиційну тактику народників.
Першими пропагандистами нового вчення в українських землях ще на початку 70-х років стали економіст М.Зібер та С.Подолинський. незабаром у 80-90-х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникають нелегальні марксистські гуртки, які займаються агітацією та пропагандою серед робітників.
1897р. – створено “Союз боротьби за визволення робітничого класу ” у Києві та Катеринославі, а пізніше і в інших містах. У 1898р. у Мінську відбувся I з’їзд Російської соціал-демократичної партії. Серед дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) представляли соціал-демократів України.
3 огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, у Галичині. У 90-х pp. XIX ст. тут провідні позиції зайняли три партії:
-Русько-Українська радикальна партія;
-Українська національно-демократична партія;
-Українська соціал-демократична партія.
У національному питанні ці партії, як правило, стояли на спільній платформі - політична самостійність України як «програма-максимум» (у менший мірі це стосувалося УНДП), а як «програма-мінімум» - вимога об'єднання всіх українських земель в один Коронний край, з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської монархії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.
У Наддніпрянщині першою українською політичною партією була Революційна українська партія, створена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Серед її керівників були Дмитро Антонович, М. Русов, Б. Камінський, Л. Мацієвич.