1.Умисне вбивство

Об’єкт злочину. суспільні відносини, що забезпечують безпеку життя людини.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:1. Діянням-посяганням на життя іншої особи. 2. Наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого. 3.причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками. Сусп. небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого. Склад злочину – матеріальний.

Суб’єкт злочину – загальний, фізично осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу. (як прямий (усвідомлює і бажає наслідків) так і непрямий (усвідомлює характер суспільної небезпеки своїх дій, але байдуже ставиться до настання наслідків)).

Кваліфікуючою ознакою умисного вбивства є вбивство: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5). Вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6) з корисливих мотивів; 7). З хуліганських мотивів; 9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; 11) вчинене на замовлення; 12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства (передб. Ст. 116-118 КК)

2.Поняття суб’єктивної сторони складу злочину, обов’язкові та факультативні ознаки. Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Ознаками суб'єктивної сторони злочину є:

1) вина;

2) мотив злочину;

3) мета злочину.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина, її відсутність завжди означає відсутність у діях особи складу злочину. Заподіяння шкоди без вини (коли особа, спричиняючи своїми діяннями суспільно небезпечні наслідки, не передбачає і за обставинами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину.

Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли вчинював злочин. У статтях Особливої частини КК мотив і мета можуть бути передбачені як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони основного складу відповідного злочину або як кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки такого злочину.

Вина (ст.23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до основної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

Стаття 24. Умисел і його види

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно роз-раховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

3. відповідальність при перевищенні меж необхідної оборони

Необхідною обороною (ч.1 ст.36 КК) визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння то му, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці до негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, є:

- завдання шкоди інтересам особи, яка нападає;

- можливість захисту як своїх особистих, так і сторонніх (чужих), індивідуальних, колективних інтересів;

- співрозмірність (адекватність) між захистом та нападом;

- суспільна небезпечність діяння;

- наявність;

- дійсність.

Перевищення меж необхідної оборони (ч.3 ст.36 КК) - це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Критерієм розмежування необхідної оборони та перевищення меж є ексцес оборони (співрозмірність інтенсивності захисту та посягання). Вирішення цього питання в науці кримінального права є проблемним, оскільки зміст терміну "інтенсивність" вчені тлумачать по-різному. Зокрема, під інтенсивністю розуміють:

1) засоби посягання та захисту;

2) спосіб застосування засобів нападу та захисту;

3) спосіб дії;

4)чисельність нападаючих, ступінь реальної небезпеки настання

шкідливого результату, співвідношення сил нападаючого та захисника

Ексцес оборони - це явна невідповідності між захистом та посяганням, означає, що невідповідність повинна бути різкою, очевидною. Вона має об'єктивні та суб'єктивні критерії перевищення необхід¬ної оборони.

4.приховування злочину

Об’єктом злочину є діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання із своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів. Правосуддя – це дія-ність суду, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судовому засіданні у встановленому порядку кримінальних, цив., адм.. справ.

Об’єктивна сторона полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Приховування – умисне приховування громадянином, а також посадовою О вчинення злочину шляхом подання недостовірних відомостей.

Способи приховування: надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину. Вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Суб’єкт злочину-загальний, Ф осудна О, яка досягла 16 р.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у вигляді прямого умислу.

5.підстави і ознаки крайньої необхідності та її відмінність від необхідної оборони.

Крайня необхідність – вимушена дія, пов’язана із заподіянням шкоди право охоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує, якщо вона в тій чи іншій обстановці не могла бути усунена іншими засобами і ящо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

Ознаки:

1.Небезпека, яка загрожує право охоронюваним інтересам особи, суспільства, держави;

2.Невідворотність цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дії, що підпадає під ознаки діяння, передб крим законом.

Насамперед, крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони за такими ознаками: 1) підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання людини, що викликає необхідність у його негайному відверненні або припиненні; підстава крайньої необхідності - небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди; 2) при необхідній обороні шкода повинна бути заподіяна лише тому, хто посягає; при крайній необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи, тобто при необхідній обороні відбувається сутичка "права з не правом", а при крайній необхідності, навпаки, сутичка "права з правом"; 3) при необхідній обороні заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту; при крайній необхідності заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена; 4) перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 і 124 КК, а за перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, яка пом'якшує покарання.