27. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи ( ст.. 391 кку)

Об’єктом злочину є нормальна діяльність виправних установ. Виправно - трудовими установами, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, є: виправно – трудові колонії, тюрми і виховно – трудові колонії.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні: 1) злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установив 2) іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.

Під непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної установи, який мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання тощо). Непокора є злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена у демонстративній чи зухвалій формі.

Інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функції може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку виправної установи тощо.

Під представниками адміністрації розуміються службові особи виправної установи, які наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.

Місцем вчинення злочину є місце відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 391 діянь.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виправно – трудовій установі.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільно – небезпечний характер своєї поведінки, передбачає виникнення небезпечних наслідків і бажає цього.

28. Умисні легкі тілесні ушкодження (ст.. 125 кку), Побої та мордування (ст. 126 кку)

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

З об'єктивної сторони злочин характеризується вчиненням тілесних ушкоджень двох видів: 1) легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125); 2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125).

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди у вигляді наслідків, : 1) легкого тілесного ушкодження; 2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності.

Склад злочину – матеріальний.

Суб'єкт злочину – загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого або непрямого умислу.

Побої та мордування (ст. 126)

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Об'єктивна сторона злочину полягає: 1) в завданні удару, побоїв або 2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої- це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо.

Склад злочину – матеріальний.

Закінченим злочин вважається з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

Суб'єкт злочину загальний, фізична осудна особа.

Суб'єктивна сторона характеризується умислом, прямим або непрямим.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення описаних діянь: 1) що мають характер мордування; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких.

29. Поняття та види стадій вчинення злочину. Стадії вчинення злочину від яких можлива добровільна відмова.

Стадії вчинення злочину – це певні етапи готування та здійснення навмисного злочину. Що відрізняються між собою характером дій на кожному етапі. Злочин з необережності стадій не має.

Стадії вчинення злочину :

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3)закінчений злочин.

Готування до злочину:

1) підшукання засобів та знарядь , 2) пристосування засобів та знарядь, 3) умисне створення умов для вчинення злочину (пошук співучасників, усунення перешкод, розробка плану, вивчення місця скоєння злочину).

Замах на злочин – це вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, але не доведене до кінця з обставин, незалежних від волі винної особи. Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії , які вважала необхідними. Замах на злочин є не закінченим , якщо особа не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Закінчений злочин : це суспільно – небезпечне , протиправне , винне , карне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

30. Вбивство через необережність ( ст..119 ККУ)

Об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Суспільна небезпека полягає в посяганні на одну з найважливіших цінностей в суспільстві – життя людини.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

Суб'єкт злочину загальний, будь – яка фізична осудна особа, що досягла 16 – річного віку.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вбивство через необережність двох або більше осіб.

31. Умисел та його види

1. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. Зміст умислу полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу

3. Непрямий умисел. В цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Передбачання як і при прямому умислі, воно носить конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння. Воля особи в цьому разі не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Але основна сутність непрямого умислу - в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість.