22

Питання 17,18,19,20

У економічній літературі існують декілька теорій, які описують взаємовідносини обмінного курсу й торговельного балансу. Серед них основними є теорія еластичності, дохідно-абсорбційний і монетарний підходи.

Головним постулатом теорії еластичності, є теза про те, що в довгостроковому періоді номінальна девальвація обмінного курсу поліпшує торговельний баланс, хоча у короткостроковому періоді можна спостерігати негативні ефекти.

У загальному вигляді механізм впливу обмінного курсу на торговельний баланс із позицій теорії еластичності виглядає таким чином: при знеціненні національної валюти (девальвації) експортні ціни на вітчизняну продукцію знижуються, підвищуючи її конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Це викликає зростання попиту з боку іноземних покупців на продукцію даної країни і призводить до розширення експорту, водночас збільшуються ціни на імпортну продукцію у зв'язку зі зростанням курсу національної валюти й бажанням імпортерів не втратити свій прибуток від девальвації. Дорога імпортна продукція стає менш привабливою для покупців, отже попит на неї зменшується. Внаслідок цього торговельний баланс країни з валютою, яка мала тенденцію до знецінення, повинен поліпшитися. При зміцненні національної валюти (ревальвації) зростають ціни на експортну продукцію, через що зменшується її конкурентоспроможність на світових ринках. Імпорт усередині країни розширюється, спричиняючи погіршення торговельного балансу.

Описаний механізм ліг в основу так званої умови Маршалла-Лернера, яка показує, що ефект від знецінення валюти буде позитивним, якщо сума абсолютних значень еластичності внутрішнього попиту на імпорт і зовнішнього - на експорт - більше одиниці. Тобто торговельний баланс урівноважиться, якщо:

1) порівняно висока еластичність експортного попиту стимулює таке збільшення експорту, що його загальна вартість перекриває загальну вартість імпорту, навіть у разі скорочення його фізичних обсягів за рахунок зростання внутрішніх цін, обумовленого знеціненням обмінного курсу;

2) доволі висока еластичність імпортного попиту викликає скорочення фізичних обсягів імпорту в тій самій пропорції, що і зростання імпортних цін, і приводить до незначного зростання загальної вартості імпорту, яке нейтралізується невеликим збільшенням вартості експорту.

Проте ця закономірність проявляється за умови існування певних обмежень і передбачає:

- необов'язковість поліпшення торговельного балансу навіть у разі, якщо сума еластичностей експортного й імпортного попиту більше одиниці;

- гнучкість експортних та імпортних цін (зміни валютного курсу повністю включаються до цін);

- симетричне реагування експортних та імпортних цін на коливання обмінного курсу;

- наявність механізму досконалої конкуренції.

Незважаючи на умовність підходу, заснованого на принципах еластичності, та на всі припущення, які приймаються до виконання тих чи інших положень концепції, в цілому потрібно наголосити, що теорія еластичності вказує на низку основоположних принципів взаємодії валютного курсу, цін і торговельного балансу. Для більш детального моніторингу наслідків знецінення валюти та їх урахування в економічній практиці теорію еластичності почали розглядати в комплексі з іншими підходами, одним із яких є дохідно-абсорбційний (поглинання), іншим - монетарний.

Дохідно-абсорбційний підхід передбачає дослідження взаємозв'язку між торговельним балансом і макроекономічними ефектами, які виникали внаслідок скорочення внутрішнього споживання відносно обсягів виробництва. Зростання доходів усередині країни призводить до погіршення торговельного балансу через зростання попиту на імпорт, тоді як унаслідок збільшення доходів у країнах-партнерах збільшується попит на експорт.

Проте в останні роки встановлено, що зворотний взаємозв'язок між зростанням доходів у країні й торговельним балансом не є апріорі заданим, оскільки збільшення внутрішніх доходів сприяє зростанню попиту як на імпорт, так і на експорт у разі, якщо виробництво експортних товарів більшою мірою залежить від імпорту. Більше того, зростання доходів усередині країни може бути викликано збільшенням виробництва продукції, яка заміщує імпорт. У цьому разі імпорт скорочуватиметься.

У зазначеному підході, крім ефекту доходу, фігурує чинник прямого впливу девальвації на абсорбцію. С. Александер вважав, що абсорбція — це те, що споживається всередині країни. Вона має особливе значення в тих випадках, коли знецінення валюти може призвести до значного зростання темпів інфляції. Девальвація спричиняє підвищення цін на імпорт, особливо у випадках, коли ступінь відкритості економіки є достатньо високим, тобто імпорт становить велику частку у ВВП. Таке зростання пов'язують із особливістю гнучкості цін, які більше схильні до зростання, ніж до зниження. Тому, коли після девальвації валюти з тих чи інших причин здійснюватиметься ревальвація, загальний рівень цін у країні не знизиться. При цьому в разі періодичного знецінення або зміцнення курсу валюти у країні відбуватиметься постійне зростання цін.

Для отримання зростання інфляції здійснюють політику дорогих грошей, а саме жорсткий контроль за показником грошової маси. При її скороченні зростання цін спричиняє зниження реальної вартості грошових активів домашніх господарств і фірм. Якщо економічні суб'єкти бажають залишити свій дохід на незмінному рівні, то зростання цін робить їх більш економними, що викликає скорочення абсорбції, яке, у свою чергу, сприяє поліпшенню торговельного балансу. Проте в цьому разі може виникнути й зворотна ситуація; побоюючись подальшого знецінення своїх активів економічні суб'єкти збільшать споживання, отже, відбуватиметься погіршення торговельного балансу. Цей підхід має більше переваг, оскільки на відміну від теорії еластичності дає можливість розглядати економіку в цілому (проте він також має певний перелік обмежень і припущень).

Основоположники монетарного підходу в дослідженнях виходили з того, що платіжний баланс є суто грошовим феноменом. Відповідно до цього підходу дефіцит платіжного балансу, що традиційно розглядали як результат підвищеного попиту на товари, послуги й активи, насправді зумовлюється підвищеним попитом на гроші або їх пропозицією. Тому девальвація, яка викликає зниження реального попиту на гроші, поліпшує платіжний, а отже, і торговельний баланси.

Прихильники цього підходу виходять з того, що нерівноважний стан грошового ринку обумовлює нерівноважний стан платіжного балансу. Основні рекомендації монетаристів полягали в тому, щоб держава не втручалася ні в грошовий обіг, ні в міжнародні розрахунки країни. Для того, щоб елімінувати дефіцит платіжного балансу, згідно з їх твердженням, необхідно здійснювати жорсткий контроль над грошовою масою. Що ж стосується дефіциту платіжного балансу, то, на їхню думку, він сприяє економіці країни звільнятися від зайвих грошей, що звертаються в економіці.

Питання 21, 22. Закон однієї ціни і паритет купівельної спроможності (ПКС)

ПКС ґрунтується на законі єдиної ціни – один і той же товар в різних країнах повинен мати однакову ціну, виражену в одній валюті в умовах досконалої конкуренції.

Закон виражається такою формулою:

(Рd)і = Еd/f × (Рf)і,

(Рd)і , (Рf)і – ціна і-го товару у країні і за кордоном відповідно.;

Еd/f – курс іноземної валюти.

Еd/f= (Рd)і / (Рf)і

Закон єдиної ціни може бути поширений і на міжнародні ринки (більше 1-го товару).

Закон ПКС: В довгостроковому періоді ціни на товари, що є об’єктами міжнар. торгівлі, перераховані в одну валюту і очищені від податків і митних тарифів, мають бути однаковими. ПКС - рівність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін в кожній країн. Купівельна спроможність валюти залежить від рівня її внутр. цін.

Якщо внутр ціни ↑ → КС нац валюти ↓, що призведе до пропорційного знецінення її валютного курсу.

Теорія абсолютного ПКС- обміний курс між валютами 2-х країн дорівнює співвід. рівню цін в цих країнах.

е = Р / Р*,

де е – курс іноз. вал; Р, Р* - рівень цін у країні і за кордоном.

Формула для визначення вал. курсу у законі єдиної ціни та теорії абсолютного ПКС дуже схожі, але І-й – в основу валютного курсу закладає ціну одного товару в різних країнах, а ІІ – співвідношення рівня цін на всі товари в цих країнах.

Проблема для теорії абсолютного ПКС: як виміряти загальний рівень цін у власній країні і за кордоном. Найбільш розповсюджений небездоганний спосіб – це складання однакових кошиків однорідних товарів, що споживаються населенням в обох країнах.

Здобутки: досягненню стабільності курсу нац. валюти сприяє зменшення темпів внутр. інфляції, що в свою чергу зміцнює купівельну спроможність нац. валюти.На основі теорії абсолют. ПКС визначається одна з різновидів розрахункової рівноваги валютного курсу, який згодом можна використати як точку відліку його змін. Валютний курс на основі ПКС – курс, який урівнює однакові товари в двох країнах.

Теорія відносного ПКС – зміна обмінного курсу між валютами 2-х країн пропорційна відносно зміни рівня цін в цих країнах.

 Якщо (Рd)0 - рівень внутр. цін в базовому році; (Рf)0-рівень цін за кордон. в базовому році; (Еd/f)0-валютний курс в базовому році; (Рd)1-рівень внутр. цін в звітному році; (Рf)1-рівень цін закордоном в звітному році; (Еd/f)1-валютний курс в звітному році, то валютний курс на основі теорії відносного ПКС виражається:

(Еd/f)1= (Еd/f)0× ((Рd)1/ (Рd)0)  /  ((Рf)1/ (Рf)0).

Як видно з формули, для розрахунку валютного курсу співвід. з теорією відносних ПКС необхідно знати абсолютне значення рівноважного валютного курсу в деякому році, вибраному як базовий і індекси цін для обох країн. В якості індексів  використовується: індекс споживчих цін, індекс оптових цін, кожний з яких своїм способом вимірює рух цих цін до звітного року порівняно з роком вибраному як базовий.

Фактичне прогнозування валютного курсу на базі теорії відносного ПКС означає екстрополяцію звітного курсу на майбутній період на базі співвідношення темпів інфляції в 2-х країнах.

Позитивна сторона теорії абсолютного ПКС полягає в тому, що вона чітко вказує спосіб закріплення курсу національної валюти – зниження внутрішньої інфляції і укріплення купівельної можливості національної валюти у країні.

Однак в своєму вигляді теорія абсолютного ПКС практично не застосовується через свої недоліки:

- транспортні витрати і державні обмеження на торгівлю роблять конкуренцію на світовому ринку недосконалою і також заважають вирівнюванню цін;

- важко скласти кошики з абсолютно однакових товарів, що продаються в різних країнах; з плином часу склад кошиків також може змінюватися;

- державні валютні обмеження можуть сильно викривляти валютний курс;

- існує багато товарів, ціна яких впливає на рівень внутрішніх цін, але які ніколи не попадають в міжнародний обіг.

Відносний ПКС – недоліком те, що відсутня чиста конкуренція, торгові бар’єри і транспортні витрати, факт існування яких не дозволяє одному і тому ж товару мати одну і ту ж ціну в обох країнах; зміна умов торгівлі в групі товарів.

Питання 23. Міжнародний ефект Фішера

Ефект Фішера (Fisher effect) – це теорія, що приписується Ірвінгу Фішеру (1867-1947), економісту, який стверджував, що національні процентні ставки відображають можливі рівні інфляції. Згідно цієї теорії, номінальні відсоткові ставки у двох країнах мають дорівнювати реальній нормі прибутку, яка вимагається інвесторами, плюс компенсація за очікуване зростання інфляції в кожній з країн.

"Ефект Фішера" у такий спосіб пов'язує номінальні реальні процентні ставки (і), реальні процентні ставки (і реал.) та інфляцію (л):

(1 + і) = (1 + і реал.) (1 + л).

Наприклад, у США номінальна процентна ставка становить 9,5%, інфляція - 4%, в Україні - відповідно 180 і 170%. З урахуванням "ефекту Фішера" реальні процентні ставки будуть дорівнювати: для США: і реал. = (1 + i)/(I + л) - 1 = 1,095/1,04 - 1 = 5,288%, для України: і реал. = (1 + i)/(I + л) - 1 = 2,8/2,7 - 1 = 3,703%.

Отже, за наявності твердої гарантії повернення капіталу і процента вільні капітали будуть вкладені в ту країну, де реальна процентна ставка вища, а значить, можна отримати вищий дохід. Відповідно привабливість і вартість даної валюти підвищується.

Залежність валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а також надійністю нових активів порівняно зі старими і наявністю перспектив зміни процентних ставок за ними.

Ступінь свободи капіталів визначає час, необхідний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що в короткостроковому періоді зміни в процентних ставках (з урахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при зберіганні тенденцій на тривалий період відбувається рух раніше "пов'язаних капіталів".

Міжнародний ефект Фішера (International Fisher effect) – формула, яка задає співвідношення між зміною банківських відсоткових ставок і зміною спот-курсів валют. Згідно до міжнародного ефекту Фішера, різниця у відсоткових ставках між двома країнами має бути незміщеним предиктором майбутньої зміни наявної ставки.

Питання 24. Теорія ринкових активів: загальна характеристика

Ключем для розуміння поведінки валютного курсу в короткостроковому періоді є розгляд валют, що формують валютний курс з позиції ринку активів та теорії попиту на активи. Сучасний підхід до ринку активів наголошує на тому, що протягом короткострокових періодів (менше року) рішення володіти вітчизняними або іноземними активами (тобто грошовими коштами в національній або іноземній валюті) відіграє значно більшу роль у визначенні валютного курсу, ніж попит на експортні або імпортні товари. Тобто експортно-імпортні потоки розглядаються як другорядні курсотвірні фактори.

Згідно з теорією попиту на активи найважливішим чинником, що впливає на попит на внутрішні (національні) та іноземні грошові кошти (у даному разі розглядається безготівкова форма грошових коштів), є очікуваний дохід на ці активи стосовно один одного. Очікуваний дохід на депозит певної валюти у переведенні на іноземну валюту складається з процентної ставки цієї валюти та її очікуваної ціни (+) або знецінення (–). Коли, наприклад, американ­ці чи іноземці очікують, що дохід на доларові депозити буде вищим порівняно з доходом на депозити в євро, то вищим буде попит на доларові депозити і, відповідно, нижчим — на депозити в євро. Це підштовхне інвесторів конвертувати кошти у вигідніші на даний час активи. Проте під кінець інвестиційного періоду вони можуть зазнати курсових збитків унаслідок змін курсу, які з надлишком перекриють процентний дохід. Для запобігання таким збиткам інвестори мусять укладати строкові контракти, тобто угоди зі зворотним викупом валюти, за курсом «спот» плюс процент, зароблений на вкладені активи. Зазначені угоди з процентного арбітражу є сполучною ланкою між різницею процентних ставок національних грошових ринків двох країн і форвардними курсами відповідних валют. Ця сполучна ланка виступає основою теорії процентного паритету. Щоб зрозуміти механізм дії цієї теорії, слід розглянути її формалізований вигляд. Так, наприклад, якщо певна кількість доларів A інвестується на термін один рік під процентну ставку і_USD, то через рік буде отримана сума І:

(1)

Якщо ж на долари купуються єврооблігації на строк один рік, інвестор спочатку має конвертувати долари в євро. Через рік він отримає суму І у доларах:

(2)

де А - сума у доларах, що підлягає конвертації в євро;

R - спот-курс EUR/USD;

F - форвардний однорічний курс EUR/USD.

Наведені формули дають можливість зробити висновок, на користь якого активу віддасть інвестор перевагу. Так, коли > інвестор віддаватиме перевагу зберіганню активів у доларах, а в протилежній ситуації при < < інвестуватиме в євро.

Проілюструємо це на прикладі:

;

;

;

;

.

Порівняємо дохідність інвестування в доларові та євроактиви.

100 000 (1 + 0,055) = 105 500 USD.

100 000/1,205 · (1 + 0,035) · 1,228 = 105 475,52 USD.

Таким чином, незважаючи на підвищення курсу євро відносно долара, активи в доларах є прибутковими, а тому привабливішими для вкладення капіталу. Висновок, який можна зробити на підставі проведеного розрахунку, є ключовим моментом теорії процентного паритету: процентний арбітраж мусить пристосовуватися до різниці процентних ставок обох країн доти, доки він не досягне значення рівноваги, за якої вже не буде вигідно змінювати форму активу (конвертувати долари в євро, і навпаки). Стан рівноваги має вигляд:

,

де F — неприбутковий форвардний курс рівноваги:

. (2.5)

Для зазначеного вище прикладу курс F = 1,205 + 1,228(0,055 – 0,035) = 1,22956. За даного форвардного курсу ставка доходу за доларовими активами дорівнює доходу за активами в євро зі строковим покриттям валютного ризику. На практиці процентний арбітраж не усуває відмінностей між ставками дохідності по різних валютах. Це пояснюється тим, що ставка доходу не враховує спекуляції форвардною валютою. Саме через постійну присутність на ринку спекулятивного попиту і пропозиції не вдається досягти стану сталої рівноваги, що і змушує курс невпинно коливатися.

Питання 29. Методи визначення та встановлення валютних курсів

Єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. На процес курсоутворення впливає багато різних чинників (попит на ту чи іншу валюту, відсоток за депозитами, політична ситуація в країні).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Так, якщо треба визначити курс гривні, наприклад, до російського рубля, то слід узяти стандартний набір товарів та послуг і визначити вартість цього кошика в гривнях і в рублях за відповідний період

Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці (наприклад у гривні) і в якійсь іноземній валюті (наприклад у рублях). Цей метод аналогічний першому, бо базується на порівнянні купівельної спроможності валют, але він значно складніший за розрахунками, бо важко обрахувати весь внутрішній продукт країни в цінах іншої держави.

Певним методом визначення валютного курсу є метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (F), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка (г) та земельну ренту (3R). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни (країна А) до валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:

Досить часто валютний курс визначається на основі відношення двох валют до валюти третьої країни. У такий спосіб часто визначають курс валюти в операціях на міжбанківському ринку.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, й продаж повинен поєднуватися з купівлею. Якщо валютні резерви вичерпані, то ця акція проводиться за рахунок міжнародних кредитів. Критикуючи валютні інтервенції сучасні монетаристи вважають, що подібні заходи впливають тільки на симптоми хвороби, котрі при цьому не лікуються. Інтервенції обходяться дорого. Якщо інтервенції і мають який-небудь ефект, то це лише у тих випадках, коли національна економіка знаходиться на підйомі, а інфляція - основна причина зниження валютного курсу - затухає.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют.

Питання 30. Міжнародна валютна ліквідність, види

Міжнародна валютна ліквідність визначається як спроможність держави своєчасно виконувати свої міжнародні фінансові зобов’язання і обслуговувати зовнішні борги, тобто поняття ліквідності взаємопов’язано з поняттям платоспроможності. Для оцінювання платоспроможності країн у міжнародній практиці використовують співвідношення обсягів зовнішнього боргу з основними параметрами відтворювального процесу, насамперед, з обсягами і динамікою валового внутрішнього продукту (ВВП) та експорту товарів і послуг. Трактування платоспроможності як стану ліквідності передбачає наявність у країні в даний момент чи період часу певного обсягу міжнародних платіжних засобів, достатнього для погашення поточних боргових зобов’язань.

Оцінка ліквідності базується на порівнянні обсягів поточних платежів за зовнішніми боргами з наявними обсягами ліквідних активів - офіційними золотовалютними резервами, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання країни.

Статистичним вимірником міжнародної валютної ліквідності країни є відношення обсягу резервних активів до тижневого імпорту товарів i послуг.

Це відношення показує тривалість періоду, за який наявні ліквідні резерви можуть забезпечити фінансування імпорту. У міжнародній практиці достатнім вважається трьохмісячне покриття імпорту товарів та послуг, тобто у випадку різкого падіння експортних доходів економіка країни протягом 12 тижнів спроможна адаптуватися до зовнішнього шоку і провести заміщення імпорту.

Регулювання ліквідності як елементу валютної системи базується на постійній підтримці необхідного співвідношення міжється на постійній підтримці необхідного співвідношення між основними макроекономічними і валютно-фінансовими показниками, зокрема: з валовим внутрішнім продуктом, обсягом офіційних резервів, обсягами експорту та імпорту, обсягом державного зовнішнього боргу і платежів з його обслуговування. Для цього світова практика використовує низку індикаторів, гармонізованих у рамках міжнародних фінансових організацій. Їх можна об’єднати в три групи: 1) боргова позиція країни, 2) платоспроможність і 3) збалансованість зовнішньої торгівлі.

Боргову позицію країни визначає обсяг державного зовнішнього боргу. Відношення резервних активів до суми державного зовнішнього боргу показує, чи здатна країна покривати борги за рахунок офіційних резервів. Визначальним компонентом цього блоку є боргове навантаженням на економіку країни (критична межа 40%). Індикатори другого блоку характеризують спроможність країни покрити заборгованість валютними доходами від експорту: відношення зовнішнього державного боргу до експорту товарів та послуг оцінює довгострокову платоспроможність країни (критична межа 150%), відношення платежів з обслуговування (у т.ч. погашення) зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг - коефіцієнт норми обслуговування боргу - дає оцінку платоспроможності країни на найближчу перспективу. Якщо значення норми обслуговування боргу перевищує 20%, країна вважається неплатоспроможною.

Індикатором збалансованості зовнішньої торгівлі є коефіцієнт покриття імпорту експортом. При активному сальдо торговельного балансу цей коефіцієнт перевищує одиницю, при пасивному - менше одиниці. Різниця характеризує масштаб дефіциту (профіциту) торговельного балансу.

Питання 31. Офіційні золотовалютні резерви

Термін «золотовалютні резерви» означає запаси резервних акти­вів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов'язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими струк­турами інших держав та міжнародних фінансових організацій.

Міжнародні валютні резерви перебувають у власності та роз­порядженні державних фінансових установ, до яких належать цент­ральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управ­ління, стабілізаційні валютні фонди.

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів - золотого запасу, вільно конвертованої валюти, ре­зервної позиції та «спеціальних прав запозичення».

До початку 70-х років, за умов існування Бреттон-вудської системи, основу якої ста­новив золотовалютний (золотодоларовий) стандарт, золото було ба­зовим елементом міжнародних резервів. Воно виконувало роль аб­солютного та універсального платіжного засобу, використовувалося для підсумкових макроекономічних розрахунків за міжнародними платіжними балансами.

Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні ста­новлять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:

- залишків на кореспондентських та поточних рахунках у закордонних банках, а також короткострокових банківських депо­зитів;

- ринкових ліквідних фінансових інструментів - казна­чейських векселів, короткострокових та довгострокових урядових цінних паперів;

- різноманітних боргових документів, які не обертають­ся на ринку та які є результатом офіційних операцій даної країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.

Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна позиція, або резервна частка, країни в МВФ. За розміром вона відповідає ча­стині установчого внеску країни в МВФ (до 25% квоти), зробленого не в національній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільноконвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ {спеціальні права запозичення). Коли МВФ використовує час­тину внесеної національної валюти країни - члена МВФ для на­дання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відповід­но зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її національної валюти, що перебуває в розпорядженні МВФ.

СПЗ являють собою міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Вони існують для поповнення валютних резервів, урегулювання сальдо платіжних ба­лансів, здійснення розрахунків із Міжнародним валютним фондом та визначення співвідношення вартостей національних валют кра­їн-членів МВФ. СПЗ функціонують тільки на міждержавному рівні, вводяться в обіг лише центральни­ми банками та міжнародними організаціями. Механізм СПЗ почав функціонувати з початку 70-х років. Ямай­ська угода мала за мету перетворити СПЗ у головний резервний ак­тив міжнародної валютної системи. Передбачалося, що СПЗ будуть відігравати роль альтернативи до золота та долара США, а також до інших національних валют, які використовуються в міжнародних розрахунках, але повної перебудови системи офіційних золотова­лютних резервів на базі СПЗ не відбулося. Це пояснюється як об'єк­тивними, так і суб'єктивними причинами, зокрема протидією з боку США, які заінтересовані у збереженні долара головним міжнарод­ним резервним та платіжним засобом. Сьогодні механізм СПЗ віді­грає у світових валютних відносинах дуже обмежену роль.

Питання 38. Зовнішньоторговельний контракт

Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових і платіжних умов зовнішньоекономічної угоди входять такі елементи:

• валюта ціни;

• валюта платежу;

• умови платежу;

• засоби платежу;

• форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі.

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії — «на вимогу» та «умовна», умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Валюта ціни (валюта угоди) — валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни.

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в контракті зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу (чи за паритетом, якій фіксується МВФ на базі СДР, чи за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахунку:

1. курс певного виду платіжного засобу - телеграфного переказу за платежами без тратт чи векселя за розрахунками, пов’язаними з кредитом;

2. визначається час коригування (наприклад, напопередні чи в день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни);

3. обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, іноді курс продавця чи покупця на відкриття, закриття валютного ринку чи середній курс дня.

Різні валюта ціни і валюта платежу — один з простих методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (у фунтах стерлінгах) пропорційно зменшується. І навпаки, ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення — імпортер (боржник).

Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговельними звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:

• готівковий платіж;

• платіж авансом;

• платіж у кредит;

• кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експортера до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; у момент переходу товару чи зазначених документів до купця. Формами розрахунку при готівковому платежі може бути чек, переказ, акредитив, інкасо.

Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові авансові платежі.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти). Відстрочення платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (право вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстроченням платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.

Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження — договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті у процесі виконання угоди.

Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди.

На сучасному етапі застосовують:

• валютні застереження;

• товарні-цінові застереження.

Валютне застереження — це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо-пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).

Питання 39. Види комерційних документів

При міжнародних поставках використовуються відповідні види документів, які супроводжують пересування товару від продавця до покупця. Їх поділяють на документи, які мають ознаки цінних паперів (наприклад, вексель, коносамент, складська розписка (варант) і документи, які підтверджують і супроводжують товар (наприклад, рахунок-фактура, повітряно-транспортна чи залізнична накладна, документ про страхування, свідоцтво про походження товару, транспортна квитанція, пакувальна специфікація тощо).

Згідно з міжнародною практикою й уніфікацією форм міжнародних розрахунків усі документи, які надаються при поставці товарів, поділяють на такі види: комерційні; транспортні; страхові; фінансові.

Комерційні документи - це документи, в яких визначені грошові вимоги експортера до імпортера. Основним з комерційних документів є комерційний рахунок, або рахунок-фактура, в якому вказується сума, що виставляється до сплати. Комерційні рахунки, якщо немає інших вказівок, виставляються продавцем на покупця. Опис товару в комерційному рахунку має бути точним і повним, у всіх інших документах - у загальних виразах.

Обов’язковими реквізитами комерційного рахунку є: найменування продавця і покупця, номер укладеного контракту, пункти відвантаження і призначення товару, номер і дата транспортного документа, номер і дата контракту, повне найменування товару, кількість та ціна товару, загальна сума рахунка, що виставляється до платежу, умови поставки.

У рахунку може бути вказана й інша додаткова інформація, що стосується кількісної та якісної характеристики товару, його упаковки тощо, залежно від вимог контракту чи акредитива. Особливу увагу слід приділяти правильному зазначенню умов поставки в рахунку.

У випадку, коли комерційний рахунок виписується в одній валюті, а платіж має здійснюватись в іншій валюті, у рахунку необхідно вказати курс перерахунку.

Законодавство ряду країн вимагає легалізації комерційних рахунків, тобто їх завірення торгово-промисловою палатою або консульством країни покупця. Завірений консульством рахунок ще називається консульським рахунком. Він завіряється у консульстві країни призначення товару і підтверджує, що фактурована сума відповідає фактичній товарній вартості. Всю інформацію (документи) про товар консульство отримує від покупця. Консульський рахунок-фактура полегшує правильну сплату мита в країні імпортера.

Комерційний рахунок підписується двома особами без вказівки посад і без печатки. Якщо умовами контракту (акредитива) передбачена розстрочка платежу, то в рахунку обов’язково робиться посилання на цей пункт і вказується дата платежу.

Питання 40. Суть та види коносаменту

Коносамент - це транспортний документ, який видається на підставі та на виконання умов договору морського перевезення вантажу та засвідчує факт приймання вантажу до перевезення морським транспортом і виконання пов'язаних з цим обов'язків сторін.

Видача коносамента здійснюється лише після прийняття перевізником вантажу, тобто він не може застосовувати право на дострокове виконання свого обов'язку та видати коноса­мент до прийняття вантажу. Прийняття коносамента є доказом відповідності його змісту умовам договору морського перевезення вантажу.

У практиці торговельного мореплавства застосовуються різні види коносаментів. Класи­фікацію останніх можна провести за такими критеріями:

- залежно від підстави здійснення морського перевезення вантажу - на чартерні і лінійні коносаменти;

- залежно від умов прийняття вантажу до морського перевезення - на бортові і небортові коносаменти;

- залежно від умов передачі — на іменні, ордерні коносаменти та коносаменти на пред'явника;

- залежно від умов навантаження - на «чисті» коносаменти і коносаменти із застережен­ням щодо кількості, якості, міри, стану вантажу.

Значення коносамента полягає у тому, що він є документом, який відтворює зміст укладе­ного договору морського перевезення. Коносамент є доказом того, що перевізник прийняв вантаж до перевезення і зобов'язаний видати його одержувачу; і цим самим він засвідчує на­явність правовідносин між перевізником і одержувачем вантажу.

Коносамент є одним з доказів укладення договору морського перевезення вантажу, що не виключає можливості застосування на практиці інших доказів. Таким може бути накладна.

Коносамент - не договір морського перевезення вантажу, він підписується в односторон­ньому порядку капітаном судна або іншою уповноваженою особою перевізника. Разом з тим коносамент містить загальні істотні умови договору перевезення, а тому є доказом його на­явності і змісту.

Основними функціями коносаменту є: функція розписки перевізника про отримання ван­тажу від відправника; функція доказу наявності і змісту договору морського перевезення вантажу; функція товаророзпорядчого документа щодо вказаного у ньому вантажу.

Зміст коносамента складають умови і застереження. Умову коносамента слід розгляда­ти як його реквізит певного змісту, що має бути обов'язково включено у коносамент, оскі­льки цього вимагає законодавство, або стосовно якого між перевізником і відправником було досягнуто згоди про включення. Відповідно до цього розрізняють обов'язкові і необо­в'язкові умови коносамента. Застереження - це одностороння вказівка перевізника що­до факту, який має значення у рамках договору морського перевезення вантажу. Шляхом за­стереження перевізник доповнює, роз'яснює, уточнює або утримується від засвідчення точ­ності даних, які заявлено відправником. Зміст коносамента знаходить своє вираження у проформі.