- •Теорії періодизації історії Укр та істор схема Грушевського
- •5.Антинорманська теорія. Започаткував цю теорію у XVIII ст. М.Ломоносов. Я б сформувала такі найголовніші положення антинорманістів:
- •3.2. Внутр. Та зовн фактори у розвитку давньоруської держ
- •4.1. Процес розвитку укр. Земель у складі Речі Посполитої
- •4.2. Процес становлення та розвитку вкл. Знач Кревської та Любл унії для укр. Земель
- •1384 Року герб «Погоня» став державним гербом в. К. Л.
- •Наслідки Люблінської унії для укр. Земель:
- •4.3 Процес Інкорпорації Росії. Розкрийте боротьбу Москов і Литов князівств за давньоруську спадщину
- •4.4 Державно – політичний, економічний, культурний і релігійний вплив українських земель на Литву.
- •5.1. Проаналізуйте причини виникнення та розвитку козацтва, місце і роль Запорізької Січі, як центр консолідації Українських національних сил.
- •До причин виникнення козацтва можна віднести такі:
- •5.2 Причини і наслідки Нац-визвол війти укр. Народу в сер 17 ст, місце і роль Переясл ради та її оцінки
- •5.3. Період Гетьманщини 18 ст та процес остаточної ліквідації укр. Гетьм держ.
- •6.3 Український політичний рух та його основні течії
- •6.4 Процес утвор єдиного нац.-господарського комплексу (2пол 19-поч 20 ст)
- •7.2 В чому пол. Істор значення Брест миру та місце і роль Гетьманату та Директорії в Укр Революції (1917-1920)
- •8.1. Політика воєнного комунізму та неп в уКр
- •За приблизними оцінками жертвами голодомору 1921 – 1923 рр. Стали близько 1,5 – 2 млн. Людей.
- •Тоталітарному політичному режимові притаманні:
- •8.4.Проблема урср у складі «договірної федерації». Входження України до складу срср
- •8.6. Процес примусової колектив в уКр та голодомору 32-33р
- •Післявоєнне село
- •1.2 Мета та основні цілі дисидентів
- •2.1 Діяльність шестидесятників
- •2.2 Найвизначніші представники шістдесятників
- •2.3 Придушення дисидентства
- •4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:
- •11.1.Процес боротьби укр. За незалежність. . Яке історичне значення Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України?
1.2 Мета та основні цілі дисидентів
Взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в СРСР.
Інерція десталінізації продовжувала розбурхувати неспокій серед інтелігенції. Проведена у 1963 р. в Київському університеті офіційна конференція з питань культури та мови, участь у якій взяли більше тисячі чоловік, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації. Приблизно в цей час студенти та інтелігенція стали постійно сходитися до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві не тільки для публічних читань творів поета, а й також для того, щоб критикувати культурну політику режиму. Підозріла пожежа 1964 р., що знищила фонд українських рукописів бібліотеки Академії наук України, викликала бурю протестів провідних діячів літератури. Побоюючись, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив ударити по дисидентському рухові в усьому Радянському Союзі. Наслідком цієї політики на Україні став арешт наприкінці 1965 р. близько двох десятків тих, хто протестував особливо голосно. Побувавши на цих процесах у Львові, молодий журналіст і відданий комуніст В'ячеслав Чорновіл написав «Записки Чорновола» — збірку документів, що викривали свавільні, протизаконні й цинічні маніпуляції властей правосуддям. У палкій промові перед великою аудиторією в Києві засудив арешти Іван Дзюба. Він також подав Шелесту й Щербицькому свою працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» — тонкий, ерудований і безжальний аналіз теорії й механіки русифікації на Україні. Після свого арешту в 1970 р. за антирадянську агітацію та пропаганду Валентин Мороз написав «Репортаж із заповідника ім. Берії», емоційна й викривальна сила якого спрямована проти сваволі радянського офіціозу та руйнування ним окремого індивіда й цілих народів. Щоб не дати властям ізолювати дисидентів одного від одного й від суспільства, щоб інформувати світ про подробиці переслідувань в СРСР, у 1970 р. українські дисиденти почали таємно поширювати часопис «Український вісник».
2.1 Діяльність шестидесятників
До них належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба.
Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині. Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли собою зразковий продукт радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру.
2.2 Найвизначніші представники шістдесятників
Ліна Костенко Василь Стус (1938 -1985 рр. )
Отже, розглядаючи творчий спадок шістдесятників, можна визначити Василя Стуса та Ліну Костенко одними з найвидатніших представників дисидентського руху в українській літературі. Обидва письменники брали активну участь в громадському житті країни, вступали до гуртків та організацій, що відкрито боролися за визнання громадянських прав та національних свобод свого народу. Крім того, видатними діячами доби можна назвати також Дмитра Павличка, Івана Світличного, Григіра Тютюнника, Івана Драча та багатьох інших письменник, чий внесок у дисидентський рух є без сумніву значним. Багато з них належали до Української Гельсінської групи – першої сформованої організації українських дисидентів.