Глава 10 Юридична логіка : логічні константи правового пізнання

Юридична логіка вважається найістотнішим елементом правознавства.

Б.НіЧичерін

У своєму історичному розвитку юридична логіка пройшла де­кілька етапів.¹ Перший пов'язаний з самим її виникненням і відно­ситься до часів Стародавньої Греції та Риму, коли бурхливий роз­виток господарювання неминуче призводив до численних майно­вих спорів і вимагав їх постійного судового розв'язання. Саме цією причиною пояснюється становлення римського права, яке зберігає своє практичне значення й до нині. Судові процеси вимагали роз­витку техніки судових дискусій, уміння вибудовувати виправдальш чи обвинувальні промови, логічної побудови аргументації та пра­вил спростування тощо.² Як свого часу практичні потреби земле-мірства в Єгипті сприяли виникненню науки геометрії, так інтенси­вна юридична практика виступила тут основним джерелом розвит­ку логічної науки, сприяла її виділенню в окрему галузь знань зі своїм власним предметом і законами. Без обов'язкового засвоєння цих знань і відповідних навичок їх застосування неможливо було сподіватися на успішну юридичну чи політичну кар'єру. Судові промови Демосфена, Ціцерона, Плінія Молодшого³ відзначаються бездоганною логічною організованістю й аргументованістю. Отже, на першому етапі логіка хоча й виділяється в окрему науку, але існує і функціонує саме як практичний засіб юридичної діяльності,

¹ Див. Титов В.Д. Історичні взаємозв'язки між логікою та правом. - X., 1994; його ж: Ви­ никнення юридичної логіки у США // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 4. - С 129-141.

² Див.: МолнарА. Формална логика и право- покушай рєконструирана ниховог наетанка у аніичкои Грчкои // Анали Правног фак. у Београду, - Београд, 1993. - Г. 41,6р. 1/2. - С. 145- 160; Салогубова Е.В. Доказательства в римском гражданском процессе // Вест. Москун-та. Сер. 11, Право. - М, 1994. - № 3. - Є. 70-78.

³Див.: Vlachos G. La Republique des Atheniens, etat cle droit et de justice. Le temoignage de Demosthene // Rev. intern, de droit compare. - P., 1993. - A 45, N 4. - P. 843-855; Zeber I. Naukleros і doulos emporos w mowie Demostenesa (XXXIV) // Acta Univ. wratislaviensis. - 1987. -N 927. Prawo, N 154. - S.23-36; Classen CJ. Recht - Rhetorik - Politik : Unters. zu Ciceros rhetorischer Strategie. - Darmstadt: Wiss. Buchges., 1985; Gross N.J. Ein beruhmter Rechtsanwalt: Marcus Tulfius Cicero //Neue jur. Wochenschrift. - Munchen; Frankfurt a.M., 1988. - Jg, 41,;N 6. -S. 302-307; Radovcic V. Koncepcija tzv. atehnickih (sudskih) dokaza u Ciceronovu dijalektimo-retorickom spisu Topica// Zb. Prav. fak. u Zagrebu. - 1992. - G. 42, br. 1. - S. 77-89; Рогачевский Л.А. Плиний Младший -адвокат //Изв. вузов. Правоведение. -Л., 1990.-№3.-С. 55-61. ;

2 34

трактується як прикладна, інструментальна наука. Це дає всі підста­ви вважати вказаний період часом виникнення юридичної логіки.

Середньовіччя і Новий час характеризуються передусім розви­тком чистої логічної теорії. Тут були досягнуті серйозні результати, деякі доробки середньовічних схоластів-логіків, наприклад, вико­ристовуються в сучасній комп'ютерній техніці. Для юридичної ло­гіки як самостійної науки середньовіччя є скоріш латентним періо­дом розвитку, хоч і в цей час, як зазначалося, здійснювався інтен­сивний аналіз логічних прийомів тлумачення класичних текстів римських юристів, передусім Дигестів Юстиніана, що дозволяло розшифровувати й накопичувати типові схеми техніки оперування з правовим матеріалом як основи юридичної логіки і правового ми­слення. Цей матеріал став предметом рефлексії та спеціального розгляду вже на початку Нових часів. Відомі праці з юридичної логіки таких авторів, як П.Гамарія (Болонья, 1524), Х.Хегендорфа (Лейпциг, 1531), М.Вігелія (Базель, 1557), А.Фронса (Лондон, 1588). 1615 року, наприклад, тюбінгенський професор В.Шикхард видав у Гейдельбергу книжку "Logica juridica", в якій розкривав логічні підстави класифікації правил тлумачення правових норм. Значним поштавхом для розвитку юридичної логіки стали праці класиків філософії та права Нового часу Т. Гоббса та Г.Лейбніця.²

З XIX століття починається новий етап у становленні та розви­тку юридичної логіки як науки. Передусім це пов'язано з поширен­ням у цей період ідей і практики юридичного позитивізму, який передбачав широке використання логічної техніки в судових про­цесах, по суті будував на ньому все судочинство. По-друге, в мину­лому столітті склалася сприятлива гносеологічна ситуація, коли в наявності були як високий рівень логічних знань, досягнутий за попередні часи, так і значний історичний досвід правозастосовчої діяльності. Тому з необхідністю почала актуалізуватись об'єктивна потреба в об'єднанні цих галузей знань, щоб використати їх спіль­ний потенціал для розвитку як права, так і логіки. Поступова реалі­зація й задоволення цієї теоретичної потреби призвели до форму­вання міждисциплінарної логіко-юридичної науки, а її практичні досягнення давали всі підстави для досить високої оцінки її зна­чення. "Логіка права, - зазначав у ті часи Р.Ієринг, - є певним чином

¹ Див.: Томсинов В.А. К вопросу о роли римского права и юриспруденции в обществен­ ной жизни Западной Европы XI - ХПІ вв // Проблемы идеологии и культуры. - Свердловск, 1987.-С. 86-103.

² Див.: Lagerspetz Е. Hobbes's logic of law // Hobbes. - Aldershot etc., 1989. - P.142-153; Concepts juridiques et probabilistes chez Leibniz // Rev. dWstoire des sciences. - P., 1993. - T. 46, N 4.-P, 439-485.

235

сам цвіт правових положень, екстракт з них".¹ Остаточне станов­лення юридичної логіки як сучасного напряму наукових дослід джень ще не завершилось і донині, однак чітко вималювались пре­дмет і стратегія їх подальшого розвитку.

Фундаментальне обгрунтування логіки як науки, яка розвиває право і права як логічної системи, здійснив Гегель у знаменитій праці "Філософія права"(1820). Можна вважати, що після її опублі­кування юридична логіка отримала глибокі теоретичні засади, які забезпечили можливість її інтенсивного подальшого розвитку. Дроте необхідно враховувати й те, що Гегель, вважаючи мислення "основою права й державного устрою загалом",² у своїй праці ви­користовував вищий на той час рівень логічних знань - логіку діа­лектичну, а юридична практика і, перш за все, представники школи юридичного позитивізму обмежувалися лише використанням фор­мально-логічних законів і правил у судовій діяльності. Виник пев­ний розрив, навіть суперечність між фундаментальними теоретич­ними засадами юридичної логіки і практикою її застосування. Увесь подальший шлях еволюції цієї науки пов'язаний саме з по­доланням вказаного розриву.

Євген Ерліх (1862-1922), засновник світової соціології права (в минулому декан юридичного_офакультету (1901), а згодом і ректор (1906) університету Франца Иосифа у Чернівцях)³, автор знамени­тої "Юридичної логіки" (Die Juristische Logic. - Tubingen, 1918; друге видання - 1925 p.), чітко усвідомлював суперечність між ста­тичною формально-логічною системою, яка використовувалася прибічниками парадигм юридичного позитивізму, і динамічною, постійно мінливою, прогресуючою системою живого права. Саме ця недостатність, неспроможність формальної логіки охопити^ опа­нувати "живе право" привело Ерліха до радикального висновку про шкідливість застосування логіки у праві взагалі, оскільки вона не тільки неспроможна охопити реальний процес судочинства, ай ча­сто призводить при її використанні до винесення явно несправед­ливих вироків. Постійна зміна реальної правової ситуації в суспіль­стві не вкладається в сухий формальний механізм дедуктивного

¹ Иеринг Р. Дух римского прала на различных ступенях его развитая. Часть 1. - СПб., 1875.-С.32.

² Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Мысль, 1990. - С. 392.

³ У 1989 році в Берліні вийшло четверте перевидання фундаментальної праці Євгена Ер­ ліха "Основи соціології права". - Див.: Ehrlich Е. Gmndlegung der Soziologie des Rechts. - Berlin, 1989. - 439 s. (1. Auflage 1913; 2. Auflage 1929; 3. Auflage 1967; 4. Auflage 1989); Ehrlich E. Gesetz nnd lebendes Recht: vermischte kleinere Schriften. - Berlin: Dunkerund Humblot, 1986. - 259 s. Дивлакомс Марчук ВЛ. Євген Ерліх: сторінки життя і творчості // Ерліхівський збірник. Вил. 1. - Чернівці, 1994. - С. 5-Ю. .

2 36

слідування з більшого засновку, який складає статичну правову норму, через конкретний "живий" випадок, до висновку, який з причини поєднання "живого" з "мертвим" перетворюється в юри­дичну фікцію, або, просто кажучи, у несправедливий вирок суду. Здається, склалася парадоксальна ситуація: автор "Юридичної ло­гіки" виступає проти логіки. Насправді ж парадокс тут тільки уяв­ний. Є.Ерліх виступав проти абсолютизації юридичними позитиві­стами використання в праві саме формальної логіки, але доводив необхідність застосування логіки більш вищого порядку, яка би враховувала всю суперечливу динаміку соціально-правових проце­сів у суспільстві, тобто стверджував важливість переходу юридич­ної практики на рівень застосування діалектичної логіки права. Для такого висновку засновник соціології права мав усі підстави не тільки тому, що соціальна ситуація в юриспруденції на початку століття вимагала докорінних змін функціонування правового ме­ханізму, його серйозної динамізації, а й тому, що навіть у період панування юридичного позитивізму судові рішення при наявності прогалин у праві практично ніколи не здійснювались і принципово не могли здійснюватися на основі законів формальної логіки, а ви­магали творчого підходу з урахуванням положень усієї системи права як цілого, з елементами суб'єктивізму, що випливали з особ­ливостей правосвідомості судді та ін. Так, Є.Ерліх зауважував, що "юрист, який визнає юридичну логіку, поступово переконується в тому, що суддя на противагу своєму обов'язку, розглядаючи конк­ретний правовий випадок, так чи інакше підкоряється інтуїції свого власного духу" . Ця особливість судочинства ще в гегелівський період створювала умови для подолання зазначеного вище розриву між діалектико-правовими засадами юридичної логіки, формально-логічними настановами і судовою практикою юридичного позити­візму. Епохальна праця Ерліха "Юридична логіка" зробили значний внесок у подолання цього розриву. Хоч опоненти знаменитого чер­нівецького правознавця, наприклад, відомий юрист ІАПокровсь-кий, звинувачували його в переході від одних крайнощів до інших, тобто від абсолютизації логіки юридичними позитивістами до логі­чного негативізму представників "живого права",² насправді Є.Ер­ліх зовсім не заперечував доречності використання логіки в юри­дичній практиці, він тільки показав обмеженість можливостей формальної логіки й обгрунтував небхідність переходу до логіки юридичного мислення вищого порядку, більш складної діалектич-

* Ehriich Е. Die Juristische Logik. —Tubingen, 1918. - S. 289.

Покровский И.А. "Прагматизм" и "релятивизм" в правосудии // Вестник гражданского права, — 1916. — №5. — С. 38.

237

ної логіки права. Отже, саме погляди Є.Ерліха сприяли радикаль­ному переосмисленню предмета юридичної логіки і дали значний поштовх для розвитку цієї науки в 20 столітті. З висоти сучасного рівня логіко-юридичних знань у загальному плані визначення пре­дмета юридичної логіки може бути сформульоване так; юридична логіка - це наука, яка вивчає закономірності; застосування логі­чних теорій у правовому пізнанні та юридичній практиці.

Акцент у цьому визначенні робиться перш за все саме на зако­номірностях, особливостях, специфіці, відмінностях застосування л<даіки в праві. В даному випадку логіка постає як прикладна наука, але сам предмет застосування не може не залишати свій відбиток на засобах, особливостях використання логіки. Більше того, розви­ток сучасної логічної теорії показав, що лргікр-теорети'їний аналіз правових явищ, таких як норми права, правові „дії та оцінки, особ­ливості слідчої практики і т. ,ін. призвів до істотного прогресу самої логічної теорії, до виникнення нових напрямів у цій науці, таких як логіка норм, логіка дії, логіка оцінок, логіка запитань і відповідей, теорія аргументації тощо. Подібні процеси взаємозбагачення логіки і права показують, що неможливо уявити якісь значні досягнення сучасного правознавства без використанння все ще "молодої", але вельми перспективної синтетичної науки - юридичної логіки.

Логіка є невід'ємним елементом будь-якої правової реальнос­ті, визначальним моментом її внутрішньої сутнісної структури.² "Разом з етичним елементом, - підкреслював Б.А.Кістяківський, - у праві відіграє величезну роль елемент логічний. Для правознавства, що слугує практичним цілям, цей логічний елемент має надзвичай­но важливе значення"³. Починаючи від структури норми, первинної

' ' Про гносеологічний статус юридичної логіки як науки див.: Elirlich Е. Die juristisohe Logic. - Tubingen, 1918; Kaufmann F. Logik und Rechtswissenschaft.- Tubingen, 1922; Fabr-guettes P. La logique judiciaire et l'art de juder...- P., 1926; Kalmowski G. Introduktion a la logiquc juridique. - Paris, 1965; Klug U. Juristische Logic. - 3, verb. Aufl.- Berlin, 1966; Tammelo J. Outlines of modern legal logik. - Wiesbaden, 1969; Жсребкин В.Е. Логический анализ понятий права. - К., 1976; Титов ВД. О предмете юридической логики // Проблемы социалистической законности. - Вып. 22. - Харьков, 1988. - С. 49-55; його ж: Історичні взаємозв'язки між логі­кою і правом. - X., 1994; його ж: Можливості застосування сучасної логіки в правових дослі­дженнях // Вісник Академії правових наук України. -1997. - № 2..- С 67-74.

² Див.: Бабаев В.К. Логика в сфере права: понятие и основные направления исследо­вания // Советское государство и право. - 1979. - № 7. - С. 44; Крылов В.Н. К проблеме логического начала в познании права // Роль государства и права в совершенствовании социалистического общества (актуальные проблемы теории). - М., 1985. - С. 102-108; Левин И.Д. Право и логика // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. -1944. -№ 1-2; Посконин В.В. Логическое начало в познании права // Вестник Удмуртского уни­верситета. -Ижевск, 1996. - N° 1. - С. 14-23; Сгарченко А.А. Логика в судебном исследо­вании. - М.; Гос. изд-во юр.лит., 1958.

³>Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. -Москва, 1916. -.С. 301.

2 38

клітини права, й закінчуючи системою законодавства та системою права, логічність пронизує всю правову матерію, всі етапи її розви­тку й функціонування. Недаремно системність і формальну визначе­ність зараховують до сутнісних характеристик права. З цього приво­ду В.Є.Жеребкіннаголошує: "Юридичне логічно детерміноване".¹

Але роль логіки в праві набагато важливіша, ній надання нор­ мам формальної визначеності, а законодавству - системної строгос­ ті та несуперечливості. Логіка є гносеологічним механізмом по­ родження права, засобом його реалізації та методом розкриття його сутності, іншими словами - однією з найістотніших констант функціювання права. ;

Кожна наука;, як відомо, відрізняється від іншої своїм власним специфічним предметом і методом. У праві цей метод (а саме: формально-догматичний) має логічну природу, що свідчить про логіко-гносеологічну природу самого права. Причому те, що метод цей має логічну природу, ніяк не може бути випадковим дай права. "Юридичний метод, - підкреслює Р.Ієринг, - не є чимось ззовні за­несеним у право, а навпаки, вимагається з внутрішньою необхідні­стю самим же правом, будучи єдиним способом правильного прак­тичного володіння ним."³ Оскільки метод завжди зумовлюється предметом, то в даному разі логіка як метод зливається з самим правом, трансформується в ньому, стає юридичною логікою. І нав­паки, логічна природа права породжує правову логіку як свій метод саморозкриття і самореалізації. "З погляду справді наукового пі­знання, - зауважував той же БАКістяківський, - абсолютно непри­пустимий... "відрив" нормативного й логічного розгляду права від реального його розгляду".⁵ Чисто формального, чисто структурного аспекту права, який би не визначався реальним правом, просто не існує. Завжди відбувається взаємодія і взаємозлиття; формального і

Ж еребкинВ.Б. Логический анализ понятии права.-К: Вища школа, 1976.-С. 11.

Див.: Лукич Р. Методологияправа. - М.: Прогресе, 1981. - С 36.

Иеринг Р. Юридическая техника. - СПб., 1905. -С. 6.

Див.: Raz J. The inner logic of the law'7/ Vemuft und Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart. - В., 1986. - P. 101-117; Sajo A. Transformation inside the law // Vernuftund Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart -В., 1986. -R 89-99; TamayoR. The inner logicof law and legal hermeneutics // Vemuft und Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart - В., 1986. - P. 119-123; Paychere F. La decouverte du sens en droit par la logique formelle // La decouverte du sens en droit -Stuttgart, 1992.-P. 31-46.

⁵ Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. - С. 308.

⁶ Про труднощі логічної формалізації законодавства див.: Бабаев В.К. Формальная опре­ деленность и возможности формализации законодательства // Сов. гос. и право. -1978. - № 4. - С. 44-51; Коган В.М. К вопросу о формализации отрасли права // Вопросы кибернетики и право.-М: 1967.-С. 101-113; Ольшанский А.Г. Проблемы формализации правовых норм// Сов. гос. и право. -1974. - № 2; Чернобеяь Г.Т. Формализация норм права // Советское госу­ дарство и право. - 1979. - № 4. - С. 29-36; Matsunioto Н. A study on logical formalization of

239

правового, утворюється певна формально-правова синкретичність, Закономірності її функціонування вивчає юридична логіка - наука про правовий метод. Отже, метод права - не суто правовий і не суто логічний, а синкретичний логіко-правовий метод, який відо­бражає формально-змістовну залежність права,

Логіка завершує будь-яку систему права. Та чи інша концепція права стає повною та завершеною з експлікацією своєї логіки, яка дозволяє як визначити і розкрити певну правову структуру, так і задати механізм її реалізації. Тоді онто-гаосеологічні моделі стають онтоЛгнрсео-лоіічними, тобто повними. Онтологічне "що" з'єднується з гносео-логічним "як" саме через логіку, вона забезпе­чує перехід від "щр" до "як" права, пов'язує їх. Причому, кожне "що" і кожне "як" має свою логіку і всі вони повинні відповідати одне одному; неадекватна логіка накладає свій відбиток на розу­міння й розкриття нового "що" і нового "як".

Процес виділення логіки правової реальності поступовий, "Право може довгий час перебувати у стані логічної безформності й словесної незакріпленості", г зазначав Ш.Ільїн. Але неминучим завершенням праворозвитку є "поступове висвітлення й закріплен­ня логічного елементу в "діючих" правових нормах".² Неминучим, тому що норма - це завжди судження, логічне судження, і воно не може виражатися, змінюватись і реалізуватись інакше, як у відпо­відності з законами логіки.³ Норма має складну динамічну структу­ру, В нормі-приписі може бути відсутня чи то гіпотеза, чи то санк­ція, чи навіть сама диспозиція, але цілісна природа норми не при­пускає відсутності жодного її елемента, і всі вони необхідно мають бути присутні, всі вони дійсно присутні, хоч і розкидані часто по різних нормах-приписах, тому цілісна, єдина правова норма завжди постає як логічна норма, як результат логічного аналізу. Норма ж може бути ефективною, живою нормою, коли вона - цілісна норма, її цілісність задає, з одного боку, логічну структуру реалізації нор­ми, з іншого боку, розгортається в систему законодавства і систему

Hohfeld's fundamental legal concenptions for legal reasoning by intelligent computer systems // Bidcchnologie,EthikundRechtimwissenschainichenZeitalter.- Stuttgart, 1991. -P. 166-172,

¹ Див.: Введенский А.И. Логика как часть теории познания. 3-е изд. - Пг., 1917. - С. 17- 46.

² Ильин И.А. Понятие права и сипы / Опыт методологического анализа // Ильин И.А. Собр. соч. В 10-ти томах. - Москва, 1994. С. 16,17.

Див.: Бабаев В.К. Норма права как истинное суждение // Правоведение. - 1976. - № 2. -С.30-37.

⁴ Див.: Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2. - Москва: Юридичес­кая литература, 1982. - С. 31-81.

2 40

права, яка завжди є логічною системою.¹ Система законодавства і норма права як система постають нескінченним предметом логіч­ного аналізу, який ще не сказав свого останнього слова у правово­му пізнанні. З практичного погляду сьогодні важко уявити кваліфі­кованого юриста, фахівця-правознавця без ґрунтовної логічної під­готовки, без певного рівня логічної культури, яка неминуче позна­чається на його вмінні оперувати правовими поняттями, орієнтува­тись у законодавстві, давати тлумачення нормативним актам, здій­снювати процедури кваліфікації злочинів та оперувати багатьма іншими прийомами юридичної техніки.³ Звичайно, право не зводи­ться до логічно-структурованої догматики, адже є ще "живе право" - чи то Є.Ерліха, чи то Л.Петражицького, чи інших. Проте концент­рованого виразу "живе право" набуває саме в позитивній догмати­ці. Це і є тією сферою, де право може в чистому вигляді розвивати­ся саме собою, за своїми внутрішніми логічними законами, як са­мостійне явище. Застосування різноманітних логічних теорій, всьо­го арсеналу сучасної логічної науки до аналізу права може дати і дає добрі результати у розумінні природи права.⁴ Логіка у взаємодії з правом, стаючи юридичною логікою, формує право, реалізує його і в цілому проявляє себе як фундаментальна логічна константа пра­вового пізнання, а отже, і загального розвитку права.

Найбільш явно логічна природа права проявляється в структу­рі і динаміці елементів норми права. Навіть якщо абстрагуватися від логічної взаємодії між нормами (оскільки вона є предметом са-

¹ Див.: Бабаев В.К. Советское право как логическая система. - Москва, 1978; Черданцев А.Ф. Логическая характеристика права как системы // Изв. вузов. Правоведение. -1983. - № 3.

² Кшшп В., Герлох А. Логика в правовом сознании. - Москва: Прогресс, 1976. - С. 5-23; Леви Э.Х. Введение в правовое мышление. - М.: Наука, 199S. - С. 9; Aldisert R.J. Logic for lawyers: Aguideto clear legal thinking. -N.Y.: Boardman, 1990.

³ Саме з цією метою після недавнього поновлення в Чернівецькому університеті функці- ювания юридичного факультету на ньому, відповідно до вимог сучасного рівня правознавства і продовжуючи традиції логіко-юридичних досліджень Є.Ерліха, з 1992 р. читається курс юридичної логіки. (Див.: Козловський А.А. Юридична логіка: Програма курсу. Робочий план. Практичні завдання. Бібліографія. - Чернівці, 1997).

⁴ Див.: Etudes de logiqiie juridique. Pabl. par. Ch. Perelman. - Bruxel-les: Bruylant, 1976; Schieiber R. Logic des Rechts. - Berlin-Oottingen-Heidelberg, 1962; Tammelo J. Outlines of modern legal logik. - Wiesbaden, 1969; Wedbe*g A. Some problems in the logical analisis of legal science //Theoria.-Vol.17.- Stockholm, 1951; Weinberger O. Logische Analyse in tier Jurisprudenz. - Berlin: Duncker & Humblat, 1979; Zicmbinski Z. Logiczne podstawy prawbznawstwa.- War- szawa: Wydawnictwo prawnicze, 1966; Земляной М. Некоторые проблемы современной логи­ ки в праве. -Автореф. дисс... канд. филоснаую - Одесса, 1970; Логические и математичес­ кие методы в правовой теории и практике. - Ленинград, 1989; Титов В.Д. Можливості застосування сучасної логіки в правових дослідженнях // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 2. - С 67-74.

241

мостійної науки - логіки норм),¹ то вже на рівні первинної клітини права - окремої норми права - ми спостерігаємо складну динаміку елементів її логічної структури.

Внаслідок тривалих дискусій склалися різноманітні погляди стосовно логічної структури норми права, нюанси аргументації яких в окремій статті важко відтворити. Простіше здійснити їх класифіка­цію за формальним критерієм, а саме: за кількістю елементів, якими наділяється сама норма - одним, двома або трьома елементами.

Дослідники даної проблеми, які стверджують наявність у стррктурі норми тільки одного-єдиного елемента - диспозиції, по суті зводять до неї саму норму,, підкреслюючи, що саме в диспози­ції формулюється правило поведінки, а норма і є правилом пове­дінки, встановленим або санкціонованим державою.² Гіпотеза і диспозиція розглядаються лише як атрибути норми, хоча, як зазна­чає з цього приводу Ю.В.Кудрявцев, "логічніше було б сказати, що відомі найменування - гіпотеза, диспозиція, санкція - суть назви різних норм", а саме "законодавство є сукупністю норм, гіпотез і санкцій". Але тоді виходить, що, наприклад, гіпотеза - це само­стійна норма, яка формулює правило поведінки, а таке припущення суперечить визначенню самої гіпотези як тільки умови, з настан­ням якої повинна бути реалізована певна поведінка. Насправді ж, на думку Ю.В.Кудрявцева, гіпотеза досить жорстко пов'язана з диспозицією навіть з чисто логічної точки зору, згідно з якою імп­лікація ("якщо - то"), як аналог структури норми, складається з двох елементів, "p-^q", де диспозиція постає наслідком гіпотези. Наведені аргументи істотно послаблюють позиції прибічників од-ноелементної структури норми, але, як буде показано далі, повніс­тю не руйнують їх.

У працях С.С.Алексеева, Ю.В.Кудрявцева, А.П.Томащевсько-го, А.Ф.Черданцева⁴ обґрунтовується концепція двоелементної структури норми права. Основними аргументами тут є: по-перше, твердження про "факультативність" санкції в загальному складі

¹ Див.: KalinowsM G. La logique das normes. - Paris, 1972; Шин A.A. Логика норм. - M: Изд-во Моск. ун-та., 1973; Krecht J. Со je normativni logika // Pravhik. - Pr., 1992. - Roe. 131, с 11.-8.959-966.

² Див.: Общая теория советского права. - М, 1966. - С. 191-210; Лейст О.Э. Санкции в советском праве. - М., 1962. - С. 11-25.

³ Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - М.: Юр. лит., 1981. - С. 56.

⁴ Алексеев СС. Проблемы теории права. Т.1. - Свердловск, 1972. - С. 218т232; Кудряв­ цев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - М.: Юр. лит., 1981. - С. 54-61; Тома- шевский НЛІ. О структуре правовой нормы и классификации её элементов // Вопросы общей теории советского права. - М, 1960; Черданцев А.Ф. Специализация и структура норм права //Правоведение. -1970.-№ 4. - С. 41-49.

2 42

норми; по-друге, санкція розглядається як самостійна норма (охо­ронна) і постає правилом поведінки для органа держави, який за­стосовує примусові заходи щодо порушника у випадку порушення ним відповідної основної норми. Сама ж норма права завжди скла­дається з двох елементів - умови і правила поведінки.

Як бачимо, концепція двоелементної структури норми права -це не що інше, як кількісне звуження аргументації (тому й непослі­довне) попередньої одноелементної концепції норми права. Там "незаконними", "атрибутивними" елементами вважалися гіпотеза і санкція, тоді як у даній концепції "факультативним" елементом визначається тільки санкція. Гіпотеза (очевидно, внаслідок переко­нливості структури логічної імплікації "p-»q", "якщо - то") тут ви­знається "законним" елементом норми. І в першій, і в другій кон­цепції сутністю норми визнається встановлене державою правило поведінки, але з тією різницею, що в одній структура норми зводи­ться до її так зрозумілої чистої Сутності, вираженої в диспозиції, а в другій - враховуються ще й умови правової поведінки суб'єкта. Як у теорії пізнання використовується вже давно розкритиковане по­няття "чистого гносеологічного суб'єкта", так само в даній концеп­ції доводиться неявно спиратися на поняття "чистого диспозитив­ного суб'єкта", ізольованого від умов і наслідків своєї активності. Одноелементна норма - це не що інше, як чиста активність суб'єкта, діяльність загалом. Своєрідний протест (хоча й непослідовний) про­ти такої абстракції чистої поведінки, яку важко уявити собі в реаль­ності, виражає концепція двоелементної структури норми, де вже враховуються умови або причини поведінки суб'єкта. Однак протест цей непослідовний, принаймні, тому, що, відмовившись від ідеї "чистого диспозитивного суб'єкта" і врахувавши умови його діяль­ності, активності, прибічники цієї концепції відмовляються врахову­вати об'єктивно обов'язкові наслідки діяльності суб'єкта.

Якщо гіпотеза є минулою умовою, обставиною поведінки суб'єкта, то санкція є такою ж майбутньою обставиною його пове­дінки. У темпоральному плані поведінка суб'єкта є моментом "тепер", що викликаний минулим і неминуче зумовлює майбутні наслідки. Кожне "тепер" є породженням минулого, містить його в собі й водночас є зародком майбутнього, відносно визначеного тією мірою, якою ми впливаємо на "тепер". Так, у структурі норми права ми спостерігаємо мікросхему структури часу загалом: минулому, теперішньому, майбутньому в нормі відповідають гіпотеза, диспози­ція, санкція. Вказані характеристики слугують істотним онтологіч­ним аргументом на користь триелементної структури норми. Коли ми відкидаємо гіпотезу, це означає, що ми відмовляємося від власної

243

зумовленості минулим, а коли ми ігноруємо санкцію, це означає, шо ми відмовляємося від власного інтересу, від цілей, яких намагаємося досягти в майбутньому. Р. Ієрінг взагалі зводив сутність права до захищеного інтересу, до цілеспрямованої діяльності.

Санкція (позитивна або негативна) - це завжди досягнута або недосягнута мета^ без якої сама діяльність, певна поведінка, актив­ність втрачають сенс. Санкція саме й надає смислу нормі, без неї норма як Модель ефективної для досягнення даної мети поведінки просто непотрібна. Досягнута мета - це позитивна санкція, вона складає основу права, оскільки найбільш адекватно виражає його призначення. Негативні санкції - це пастки на шляху до мети, їх неможливо уникнути, Оскільки ніхто не знає безпомилкових шляхів до мети, то помилки неминучі. У будь-якому випадку без мети і без санкцій немає й поведінки. Санкція - такий же "законний'? елемент норми права, як і гіпотеза. Про це свідчить не лише онтологічна структура діяльності ("причина - дія - наслідок"), темпоральна стру­ктура діяльності ("минуле * тепер - майбутнє"), а й сутність діяльно­сті самої собою - досягнення певної мети, отримання певного ре­зультату, наслідку, санкції, звичайно, і перш за все* позитивної.

Найбільш переконливою, з нашого погляду, є концепція три­членної структури норми права, яка також має свої чисто логічні аргументи. Так, якщо уважно розглянути компоненти, з яких скла­дається імплікація; (p-»q), то стає очевидним, що вона зовсім не двоелементна, як здається прибічникам відповідної концепції, адже "р" імплікації є антецедентом - підставою, умовою^ тим, з чого ви­пливає висновок, a "q" - консеквентом т тим, що випливає з антеце* дента, результатом слідування, висновком, наслідком. Тому консе-квент імплікації відповідає в структурі норми права саме санкції, а не диспозиції, адже санкція є завжди наслідком відповідних дій. Приводячи імплікацію як логічний аргумент на користь двоелемен­тної структури норми, прибічники даної точки зору чомусь не по­мічають невеличкого символу "->" в структурі самої імплікації, який тут є не тільки головним, але за своїм змістом найважливі­шим, значущим і визначальним у науці логіки загалом. Більше то­го, на вченні про логічне слідування (а саме воно в імплікації по­значається зв'язкою "->") тримається вся наука логіка. Логіка і є наукою про закони слідування.² Будь-які висновки, отримані всу-

■* Див.: ИерингР. Цальв праве. - Том І. - Спб., 1881.

² Див.: Зиновьев А.А. Логическое следование // Проблемы логики и теории познания. -М., 1968. - С. 77-112; його ж: Логическое и физическое следование // Проблемы логики науч­ного познания. - М.: Наука, 1964. — С. 87-150; Боброва Л.А. К проблеме логического следова­ния// Йесгник МГУ. - Сер. Философия. -1966. - № 2; Войшвишго Е.К. Символическая лота-

2 44

переч цим законам, є хибними, вони не слідують, не випливають із відповідних засновків, аргументів, фактів. Мислення у формі умо­виводів, щоб бути істинним, не може уникнути законів правильно­го слідування, а спростування часто постає як демонстрація пору­шення цих правил при отриманні висновку. Щоб отримати консек-вент (наслідок, висновок) з антецеденту (підстав, аргументів, умов), необхідно проявити інтелектуальну активність, здійснити певний процес мислення за відповідними правилами (чи не нагадує це пра­вила поведінки, виражені у диспозиціях?). Тільки дія, розумова ін­тенсивність може забезпечити логічний перехід, логічне слідування від антецедента до консеквента. Логічне слідування, позначене в імплікації зв'язкою "-»", і є певний спосіб інтелектуальної дії, без якої "р" не здатне породити наслідок "q". Логічне слідування, яке завжди повинно відповід&ти певним правилам (наприклад, загальним і спеціальним правилам фігур силогізму), є самостійним^ самодоста­тнім і визначальним елементом імплікації, і в структурі норми права відповідає її диспозиції. Тому імплікативна формула "p->q" свідчить саме про три-, а не двоелементну структуру норми¹. Та навіть якщо на мить і припустити умовно, що тільки "р" і "ч" ^є елементами нор­ми, то тоді "q", як наслідку, все одно краще було б відвести роль санкції, а не диспозиції, як це прийнято в концепції двоелементної структури. Саме дія має наслідок, а не умова, обставина дії.

Про те, що концепції двоелементної структури норми права "чогось бракує", свідчить точка зору С.С.Алєксєєва, яку можна бу­ло б назвати перехідною до визнання триелементного складу нор­ми. Відомий теоретик поділяє всі норми права на "норми-приписи" і "логічні норми". "Норма-припис, як правило, відповідає первин­ній структурній частині тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). ... Логічна норма, поклика­на виражати в основному зв'язки між спеціалізованими норматив­ними приписами, їх державно-владні, регулююче-примусові якості, у більшості випадків міститься в декількох статтях нормативного акт або навіть у статтях різних нормативних актів".² Якщо норма-припис, а саме вона частіше використовується в нормативних ак­тах, як правило, складається з двох елементів (гіпотези-диспозиції в регулятивних нормах, диспозищї-санкції - в охоронних), то логічна

ка (классическая и релевантная): Философско-мегодологические аспекты. - М.: Высш. шк 1989.-С. 88-138.

¹ Про інші аргументи на користь тричленної струкіури правової норми, відповідючої ло­ гічній формулі (p&q)-»a, див.: Колопшн В. Логічна структура норми права: (деякі практичні аспекти) // Право України. - К, 1995. - № 7. - С 45.

² Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в двух томах. Том II. - М.: Юр. лит 1982.-С. 55.

245

норма має обов'язково триелементну структуру. Виявляється ж вона тільки внаслідок цілої низки логічних операцій, пошукової й аналітичної роботи, тобто як результат певних пізнавальних проце­сів. "Найменування "логічне", - зазначає С.САлєксєєв, - у даному випадку використовується тільки для того, щоб указати на спосіб виявлення елементів норми (логічний аналіз), їх своєрідність (вони виражають логіку права) і тим самим відокремити норми з усіма (трьома) елементами від конкретних норм-приписів. ...Так що в кінцевому підсумку регулятивні й охоронні норми-приписи вира-жйоться у вигляді логічних норм, де є всі три елементи - гіпотеза, диспозиція, санкція".¹ В усякому випадку "тільки за наявності всіх своїх основних елемнтів норма права може забезпечити державно-владне, юридичне регулювання суспільних відносин".

Хоча Ю.В.Кудрявцев і відносить С.С.Алєксєєва до прибічни­ків концепції двоелементної структури норми, насправді, як ми бачимо, в останнього розроблено досить оригінальну систему ар­гументації, що обґрунтовує ідею триелементної структури норми права, без якої вона не може реалізувати свою природу і соціальне призначення в усій повноті. Норма-припис - це робочий, техніко-юридичний спосіб її функціювання в законодавстві та правозасто-суванні, правом же вона стає тільки у повноті своїх елементів, їх єдності й структурній цілісності. Інша справа, що забезпечується ця цілісність (коли норма стає правом) тільки як результат пізнаваль­ної роботи, логічного аналізу, інтелектуальної напруги і гносеоло­гічної інтенсивності загалом. "Цінність тричленної формули поля­гає в тому, що вона стимулює практичних працівників до ретельно­го та всебічного аналізу нормативного матеріалу в повному його обсязі, до зіставлення нерозривно пов'язаних між собою статей і нормативних актів, до виділення та зіставлення умов застосування правової норми, її змісту, наслідків її порушення".

На прикладі норми права чудово видно, що право може функціювати саме як пізнавальний, гносеологічний процес, поза яким воно втрачає свою регулятивність. Концепція триелементної структури норми права, на наш погляд, не тільки повніше розкриває її структурну специфіку, але й показує, що її логічні й гносеологічні властивості відображають саму природу норми, ігнорування якої сприяє дисфункціональності права загалом.

'Тамсамо. -С. 58,60.

² Там само. -С. 57.

³ Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - С. 57. "* Общая теория советского права. - М., 1966. - С. 197.

246

Але проблема логічної структури норми права не вичерпується розв'язанням питання про кількість її складових елементів. Ситуа­ція значно ускладнюється, коли необхідно враховувати і динаміку^-елементів норми права, що трапляється майже постійно, оскільки право не є якимсь статичним явищем. Відображаючи і регулюючи соціальний розвиток, воно не коже не бути динамічним, мінливим, навіть суперечливим. Тому для аналізу структурної динаміки нор­ми права вже недостатньо апарату формальної логіки. Виникає по­треба у використанні певних принципів і методів діалектичної ло­гіки, призначеної саме для аналізу процесів динаміки, розвитку.¹ "Гносеологічний аналіз права,- як зауважує Н.НєнОвські, - немож­ливий без діалектичної логіки".²

Чому серед теоретиків права й криміналістів тривають диску­сії про статус певних елементів відповідних норм права, а саме: те, що в одних випадках визнається як «гіпотеза - санкція», в інших -як «диспозиція - санкція», те, що для одного суб'єкта права визнає­ться як санкція, для іншого, уповноваженого - постає як диспозиція і т.ін.? Ці непорозуміння, що породжують численні дискусії, ви­кликані функціональною динамікою елементів правової норми, зумовленою динамікою правових процесів загалом. У цих умовах окремий елемент норми права не залишається абсолютно незмін­ним, статичним, таким, що не зазнає впливу інших елементів і за­гальної соціальної ситуації, яку покликана врегулювати норма. То­му за певних умов елементи норми права мають здатність змінюва­ти своє функціональне призначення, переходити один в одного. Тоді й справді те, що для одного постає санкцією, для іншого суб'єкта права може бути тільки гіпотезою, а в інших випадках -диспозицією норми тощо. Наприклад, згідно зі СтЛ76⁴ Криміналь­ного кодексу України, судові рішення, вироки, ухвали, які набрали чинності (санкція), обов'язкові до виконання всіма службовими особами (диспозиція), і за умисне їх невиконання карається штра­фом (санкція). Аналогічні ситуації ККУ фіксує в Ст.183 ("Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти"), Ст.183² ("Невиконання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або за­йматися певною діяльністю") тощо.

Діалектико-логічна взаємоперетворюваність елементів норми в правовому процесі має глибокі онтологічні засади. Як уже зазна­чалося, на суттєвому рівні структурі норми відповідає зв'язок

247

«причина - дія - наслідок». Але водночас очевидно, що в процесі розвитку те, що було наслідком, стає причиною подальших змін, дія може стати причиною інших дій, і сам наслідок може поставати у формі певної дії.

Темпоральний аспект суперечливих бутгевих процесів так са­мо, вказує на функціональну взаємонасиченість їх складових. Якщо в структурі норми права гіпотезі відповідає минуле, диспозиції -теперішнє, санкції - майбутнє, то так само очевидним є те, що в процесі функціонування права санкція тільки для нас є майбутнім, дюійншош уповноваженого суб'єкта права вона стає теперішнім способом «діяльності по застосуванню права. Кожна мить теперіш­нього викликана минулим і зумовлена* майбутнім, тобто в ній пев­ною мірою присутні моменти минулого і майбутнього. Так само кожний елемент норми права певною мірою «насичений» акциден-тальними моментами, властивостями інших її елементів. У диспо­зиції в неявній формі завжди «присутня» санкція, інакше, як заува­жує Ю.В.Кудрявцев, "диспозиція, взята сама собою, є висловлен­ням, яке не має сенсу".¹ Гіпотеза також безглузда, якщо не пере­дбачає диспозицію. Саме диспозиція перетворює безлику масу розмаїття фактів у визначені юридичні факти, осмислені обставини й умови дії. Взаємонасиченість властивостями і характеристиками всіх структурних елементів норми права, їх відносна тотожність і відмінність зумовлюють можливість їх взаємного переходу одне в одного і забезпечують динаміку правового процесу. Інша справа, що в такому разі значно ускладнюються пізнавальні операції, з ни­ми пов'язані, але це є тільки зайвим свідченням того, що без певної гносеологічної інтенсивності право не може існувати.

¹ Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - С. 56.

¹ Засновником діалектичної логіки права, як відомо, є Гегель, який вперше свідомо засто­сував її закони і методи до аналізу права як логічної системи, що розвивається Див.: Нерсе-сяіщВ.С. Философия права Гегеля. -М.: Юрист, 1998. -С. 51-52. НеновскиН. Право и ценности. - М.: Прогресе, 1987. - С 50.

ГЛАВА И Юридична коифліктологія: діалектичні константи права

Право - це завжди боротьба за право (Р.Ієринг),' отже, вона неминуче передбачає конфлікт, спір про право. Різновиди юридич­ної діяльності саме і будуються на обліку, розв'язанні та запобіган­ні різного роду соціальних конфліктів. Однак не кожен соціальний конфлікт підпадає під категорію юридичного конфлікту. Ті з них, які характеризуються особливою гостротою і не можуть бути розв'язані інакше, як із застосуванням положень законодавства та механізму судової системи, набувають форми власне юридичного конфлікту. Отже, юридичний: конфлікт є породженням і особливою формою соціального конфлікту; у них є багата спільного, але вони мають і свою специфіку. Тому дослідження природи конфліктів, що охоплюються юридичною практикою, важливе для розкриття як особливостей структури і сутності соціального конфлікту загалом, так і специфіки власне юридичного конфлікту, зокрема.²

Є багато параметрів, за якими визначається спільність природи соціального та юридичного конфліктів. Один із них, досить оригі­нальний, виділив Й.Гейзінга.³ В основу порівняння він поклав ігро­вий принцип. Різноманітні форми культури, такі, наприклад, як мистецтво, релігія* філософія, політика будуються і розвиваються в історії за структурою ігрової діяльності, пов'язаною з низкою ви­мог. Ці вимоги передбачають обов'язкове їх дотримання, інакше гра як основа розвитку феномену культури не відбудеться, і сам цей соціальний феномен поступово випаде зі складу культури зага­лом. Ігровий принцип обов'язково передбачає змагальність, обме­женість простору та часу, чітко визначені правила тощо. Культура завдяки дотриманню цих правил у різноманітних соціальних фор­мах дає відносно цивілізований вихід одвічному прагненню людини виділитися, здобути владу,⁴ задовольнити почуття переваги і т. ін.

Право як елемент культури такою ж мірою будується за ігро­вим принципом, як і її інші форми. Воно передбачає змагальність

¹ ИерингР. Борьба за право. -2-е изд. -СПб., 1904. -С. 5.

² Дмитриев А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. - М.,1993; Юридический конфликт: сферы и механизмы. - М.,1994; Здравомыслов А.Г. Соци­ ология конфликта. - М: Аспект-Пресс, 1995; Кудрявцев В.Н. Юридическая конфликтология // Вестник РАН. - М., 1997. - Т.67. - № 2. - С. 125-129; Юридический конфликт: процедуры разрешения. - М.Д995; Основы конфликтологии, - М.: Юрист, 1997.

³ Хейзинга И. Homo Ludens. - М.: Прогресс-Академия, 1992. - Гл-IV "Игра и правосу­ дие". - С. 93-104.

⁴ Исаев И.А. Платон: игровые элементы властвования // Государство и право. - М., 1993. -№11.-С. 61-70.

249

обвинувальної та захисної сторін, судовий розгляд завжди відбува­ється у чітко визначених місці й часі, у відповідності з суворо обу­мовленою процедурою, має своїх переможців і переможених, засу­джених і виправданих. У ході розвитку права його ігрові форми постійно еволюціонували від примітивних до більш цивілізованих. У. 1571 р. відбувся останній "trial by battle" ("суд засобом бійки") при розв'язанні цивільного спору у Cort of Common Pleas (суді при-сяжних), коли на відведеному у Вестмінстері на Tothill fields май-дандоторани у публічній бійці з'ясовували, хто правий. Подібні процеси прямо нагадували спортивні змагання.¹ З розвитком пра­вовідносин у суспільстві поглиблюється і специфіка характеру та шляхів розв'язання власне юридичного конфлікту.

Так, уже при порівнянні права з іншими формами культури за ігровим принципом можна виділити специфічні гносеологічні тен­денції розвитку правосуддя у плані розв'язання юридичних конф­ліктів. Тут спостерігається явне намагання мінімізувати невизначе­ність у ситуаціях, що розглядаються, з метою прийняття завжди однозначних, стандартних та вичерпних рішень. Для цього розроб­ляється доволі складна й розгалужена система законодавства, що ставить своїм завданням охопити усі найбільш важливі форми гіо-ведінки і процесуальні ситуації з тим, щоб прийняття рішень мало чисто логічний^ автоматичний характер і виключало, зводило нані­вець ігрові аспекти судового процесу. На цій головній настанові ба­зувалася школа юридичного позитивізму, яка набула поширення на­прикінці XIX ст. і відводила судді роль логіка, який за першою фігу­рою категоричного силогізму під більший- засновок, що констатує статтю закону, підводив конкретний випадок, який посідав місце меншого засновку, і в такий спосіб автоматично виносив вирок, який і був висновком у даному силогізмі.² Хоч юридичний позитивізм як визначальна форма праворозуміння зійшов з історичної сцени, однак основні його принципи і настанови повністю залишаються чинними у більшості сучасних правових систем світу, і намагання мінімізува­ти варіабельність при розв'язанні юридичних конфліктів так само залишається одним із принципів розвитку правових систем,

Та мусимо, однак, визнати, що повністю виключити змагань^ ний, ігровий, тобто вірогіднісний момент у розв'язанні юридичних

¹ Seipp DJ. The reception of canon law and civil law in the common law courts before 1600 // Oxford j. of legal studies. - Oxford, 1993. - Vol. 13, N 3. - P. 388-420; дав. також: Holdsworth. The History of English Law. - 1910; Pocock J.G.A. The ancient constitution and the feudal law: A study of Engl. hist, thought in the seventeenth century. A Reiss. with a retrospect. - Cambridge etc.: Cambridge uniy. press, 1987.

* ² Хасанйегових J. О правном силогизму // Авали Правног фак. у Београду. - Београд, 1996. - Г. 44, бр. 2/3. - С. 165-172.

250

конфліктів практично неможливо.¹ По-перше, тому що неможлив передбачити усі вірогідні життєві ситуації, що можуть набути фор-s ми юридичного конфлікту. Історичний розвиток суспільства з не­обхідністю породжує нові оригінальні форми соціальних конфлік-¹ тів, і юридична формалізація процедур іх розв'язання може тільки в \ часовому відношенні слідувати за їх виникненням. Тому в момент_: актуалізації цих конфліктів невизначеність шляхів їх розв'язання максимальна. Щоб уникнути небезпеки явно неправових рішень, використовується механізм змагальності сторін обвинувачення та захисту.² По-друге, у випадку протилежної ситуації, коли стаття закону чітко передбачає наявний юридичний факт, але загальна соціальна ситуація докорінно змінилась і тому даний факт оцінює­ться вже по-новому, також можливе неправове рішення (на основі застарілої статті закону). Змагальний момент у даному випадку за­безпечує в судовому процесі механізм "переливання права" зі сфе­ри реального функціонування суспільства у формалізований доста­тньо статичний процесуальний інститут судочинства.³ По-третє, сама суперечлива природа права, що проявляється у протиборстві інтересів суспільства і прагнень індивіда, його прав і прав більшос­ті,⁴ також неминуче створює великий простір для вибору варіантів розв'язання юридичного конфлікту, тому запобігання неправових рішень передбачає змагальність. Отже, юридична практика відріз­няється достатньо визначеною специфікою у розв'язанні юридич­них конфліктів, які мають явно динамічний, суперечливий харак­тер.⁵ Ця специфіка проявляється в постійній боротьбі між супереч­ливими тенденціями: з одного боку, - намаганням максимально формалізувати процедуру розв'язання юридичних конфліктів, до­водячи її до автоматизму, а з іншого - вимушеною необхідністю допускати змагальний момент у судовому процесі з метою забезпе-

¹ Simon М.А. Truth, justice and probabilistic reasoning // Praktische Vernunft und Rechtsanwendung = Legal system and pra^cal reason.-Stuttgart, 1994.-P. 214-21?.

² Осипов Ю.К. К вопросу об обьекшвной истине в судебном процессе // Правоведение. - 1960. - №2. - С. 120-130; Матюшин Б.Т. Судебное доказывание как элемент судебного познания // Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности. Сб. науч. тр.- Иркутск, 1985. - С. 51-57.

³ Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе. // Кони А.Ф. Избранные произведения. Статьии заметки.Судебные речи. Воспоминания. - Ы.: Гос. изд. юр. лит., 1956.- С. 19-48.

⁴ Sadursld W. Human rights and fundamentalValues // Biotechnologie, Ethik und Recht im wissenschaftlichenZeitatter. - Stuttgart, 1991. - XV. - P. 114-120.

Солодухіша A.O., Солодухин O.A. Юридическая диалектика: круг проблем // Солоду-хина АО., Солодухин О.А Юридический диалог. Теория и практика, круг проблем. - М.: «Экспертное бюро-М», 1998. - С. 42-49.

251

чення прийняття правових рішень з урахуванням мінливих право­вих реалій у суспільстві.'

Право - найбільш ефективний механізм, винайдений цивіліза­цією для розв'язання особливо гострих соціальних конфліктів різ­ного плану, сфер діяльності й рівня значущості.² Але саме воно, як це не парадоксально, внутрішньо небезконфліктне. Причому власна конфліктна природа права не тільки не заважає розв'язувати соці­альні конфлікти, але саме завдяки їй право спроможне виконувати це основне своє соціальне призначення. З чого це випливає?

^Конфлікти породжуються суперечливістю інтересів. Щоб ефек­тивно "знімати" ці конфлікти, право повинно в усіх випадках давати чітке й однозначне їх розв'язання.³ Такі рішення приймаються на основі чітко визначених статей закону, свідомо сформульованих у такий спосіб, щоб максимально запобігти можливості неоднозначно­го їх тлумачення. Отже; право, щоб бути ефективним засобом соці­ального розв'язання конфліктів, у зовнішньому своєму прояві по­винно характеризуватися такими рисами, як строга формальна ви­значеність, несуперечливість, авторитетність, офіційність і забезпе­ченість державним примусом. Воно також має бути рівним масшта­бом щодо різних людей, характеризуватись експресивною нейтраль­ністю, послідовністю, завершеністю й стабільністю. Чим стабільніше законодавство, тим воно авторитетніше й, відповідно, ефективніше;

Але тут, у структурі "соціальний конфлікт - правове його розв'язання", виникає парадоксальна ситуація. Щоб розв'язувати соціальні конфлікти, суперечливі й динамічні за своєю природою, право, навпаки, має бути однозначним, несуперечливим і стабіль­но-статичним. І, як наслідок, виходить, що нібито право є нереле-вантним щодо самого предмета свого регулювання, неадекватним його природі, тому відповідні ситуації розв'язуються не в своїй суті, а тільки зовнішньо, а їх суперечливість ще більше "зага­няється" в глибину соціальних відносин. Такі випадки можливі, й окремі їх приклади наявні в системі правовідносин будь-якої край­ни. Але вони ніколи не є визначальними, інакше соціальна супере­чливість тільки б накопичувалася, неминуче призводячи до соці-

¹ Тарусина Н.Н. Конфликт и конфликтность - понятия юрисдикционного процесса // Проблемы понятийного аппарата наук гражданского и гражданского процессуального права. - Ярославль, 1987. - С. 105-113; Липшицев М.Г. Нормативно-правовые аспекты разрешения конфликтов : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук /Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации. - М., 1996.

Коркунов Н.М. Общественное значение права // Коркунов Н.М. Сборник статей. 1877-1897. - СПб., 1898. - С. 65-76.

³ Худойкина Т.В. Юридический конфликт динамика, структура, разрешение : Автореф. дис. ...канд. юрид. наук/РАН, йн-т государства и права. -М., 1996.

252

альних вибухів, а право просто не визнавалося б ефективним засо­бом розв'язання конфліктів. Усе це приводить нас до висновку, що природі права властиві особливості, які роблять його релевантним самому предмету реалізації права.

Цими особливостями є, по-перше, прихована суперечливість між зовнішнім проявом права і його внутрішньою сутністю,¹ по-друге, суперечливість, конфліктність сутності самого права. Пер­винна субстанція права самоконфліктна за своєю природою,

У чому це проявляється? Передусім у соціальному призначен­ні права. Будучи духовною цінністю, пов'язаною з такими мораль­ними категоріями, як справедливість, рівність, захищеність, право є необхідною умовою реалізації свободи індивіда в суспільстві.³ Са­ме право як гарантія свободи, як шлях до свободи особистості й суспільства в цілому береться сьогодні за ідеал у країнах, зорієнто­ваних на розбудову правової держава⁴ Однак, право як гарантія свободи, так само як і поняття правової держави, не є несуперечли-вим концептуальним витвором, в його основі лежить фундамен­тальний конфлікт між інтересами особистості й спільноти.

Окремому індивідові, особистості, щоб реалізувати свою сво­боду, щоб самореалізуватися, необхідно постійно збільшувати і розширювати свої чи то творчі, чи то організаційні потенції, силу і владу. Автентична самореалізація завжди веде до розширення сили і влади особистості, а отже, влади над кимось і за рахунок когось, і тому обмежує тією чи іншою мірою свободу інших і таке ж саме їхнє право на свободу. "Повна реалізація права веде до безправ'я" (Summum jus, summa injuria), - стверджували ще римські юристи. У суспільстві відбувається постійне балансування між правовим на­данням індивідуумам можливості самореалізації (оскільки саме особистості найбільш відповідальні за прогрес) і правовим обме­женням "самореалізацш", які явно суперечать інтересам більшості.⁵ Отже субстанційний конфлікт між інтересами мас і особистості, а на міждержавному рівні - інтересами окремої країни та світовим

¹ Явич Л.С. Диалеюика формы и содержания в праве // Философские проблемы государ­ства и права. - Ленинград: ЛГУ, 1970. - С. 24-43; його ж: Сущность, содержание и форма в праве // Методологические проблемы советской юридической науки. - Москва: Наука, 1980. -С. 38-66.

^% Халфіша Н.В. Диалектические противоречия и право // Советское государство и право. -1988. - № 1. - С. 30-37; Koopmans Т. Juridische dialectiec. - Amsterdam, 1982.

³ Нереесянц B.C. Ценность права как триединства свободы, равенства и справедливости // Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. - М.: ИГПРАНД996.-С.4-И:

⁴ Нереесянц В.С. Право - математика свободы. Опыт прошлого и перспективы,- М.: Юрист, 1996.

⁵ Дудин А.П. Диалектика правоотношения. - Ленинград, 1987.

253

співтовариством,¹ зумовлює суперечливу сутність права і цим ро­бить його тотожним за фундаментальною структурою тим конфлікт­ним соціальним явищам, які повинні бути врегульовані правом. То­тожність динамічної природи права соціальній динаміці конфліктів² забезпечує його принципову придатність для досягнення своїх цілей.

Але соціальна мета права, що випливає з його сутнісної природи, досягається опосередковано. Щоб розв'язати якусь конфліктну ситуа­цію, треба хоча б умовно вийти за її межі: суперечливість інтересів у якомусь конфлікті, що накладена на суперечливу природу права, в своєму поєднанні не дадуть потрібного результату. Тому право діє опосередковано через свою зовнішню форму прояву^ зазначену вище. Саме формальна визначеність, однозначність і несуперечливість пра­вових приписів і є тим специфічним механізмом, завдяки якому право є ефективним засобом зняття соціальних конфліктів.

Право і пізнання також не утворюють ідеального теоретико-практичного тандему. Суперечність між суспільством і правом роз­в'язується гносеологізованим процесом реалізації права, але саме пізнання, сама гносеологія також перебувають стосовно права у відношенні тотожності й протилежності, тобто складають спе­цифічну суперечність, своєрідний гносеологічно-правовий конф­лікт.³ Розглянемо ж, у чому це конкретно проявляється;

Право - тотально гносеологізоване явище, а гносеологія - то­тально нормативна.⁴ На онтологічному рівні ці явища взагалі зли­ваються і стають тотожними самі собі, між ними немає суперечок, у них одне й те ж призначення - адекватна орієнтація в навколиш­ньому світі; Ця онтологічна тотожність зберігає свої ознаки і на більш конкретних рівнях буття, рівні соціальних відносин і навіть правової самосвідомості та поведінки окремої особистості. Гносео-логізованість права і нормативність гносеології показують, що в специфічних субстанціях пізнання і права є якісь фундаментальні спільні елементні відокремлення яких веде до втрати основної якості права як права і пізнання як пізнання.

Проте в історії теоретико-правової думки XX ст. ми маємо ві­домий приклад принципового заперечення полісубстанцшної при­роди права. Так, засновник і адепт учення про чисте право Ганс

¹ Burton X, Dukes F. Conflict : Practices in management, settlement a. resolution. - L.; Basingstoke: Macmillan, 1990; Mitchell C.R. The Structure of International Conflict. - L.,1981; De Keutk A. The Logic of Conflict: Its Origin, Development and Resolution // Conflict in World Society. A New Perspective on International Relations. - L., 1984.

² Sajo A. Social-legal change and social conflict// Actajur. - Budapest, 1985. - T. 27, fasc. 1/2. - P. 111-132.

³ IIcpiihB. Правна знаност и дщалектика. - Загреб, 1962.

⁴ Див. вище підрозділи 3.1., 3.2.

254

Кельзен стверджував постулат про абсолютну субстанційну чисто­ту правової матерії, з якої саме складається основна і висхідна Grand-норма. їй не притаманні ніякі моральні, пізнавальні, релігійні; естетичні домішки. Вона є правом, вона розгортає з себе систему права, всі інші соціальні форми тільки прив'язуються до права, виражають себе через право, але не є правом у власному ро­зумінні слова.¹

У такому разі те ж саме логічно було б стверджувати про будь-яку з указаних форм суспільної свідомості. Тобто можна було б говорити про чисту моральність і, відповідно, чисте добро, добро, яке не є нормою (і право, яке не є добром); можна говорити про чисте пізнання, яке антиметодологічне, ненормативне, що не є ніяким правилом і немає ніякої спрямованості. У такому разі істина перестає бути метою пізнання і критерієм правильності використа­них методів, пізнання зводиться тоді до самого процесу, але проце­су неспрямованого, оскільки істина зникає, вона перестає бути орієнтиром, нормою і критерієм пізнання. Отже, так само, як не­нормативне добро перестає бути добром, а "недобре" право пере­стає бути правому так і чисто процесуальне, ненормативне пізнання перестає бути пізнанням, а неістинна норма - правом. Ненорматив­на віра підриває будь-яку релігію. Коли Бог не є нормою, то немає і релігії, так само, як і безбожне, бездуховне право стає спочатку чи­сто матеріалістичним (обслуговує чисто матеріальні інтереси), а потім і чисто нігілістичним правом, або просто безправ'ям.

Влада як політична воля не може не нав'язуватись іншим, масі у формі порядку поведінки. Політична сила тут постає орієнтиром, генерує норму поведінки інших, Коли влада неспроможна нав'язати суспільству певну норму поведінки, вона перестає бути владою, а політика без влади >• не політика. Отже, політична діяльність і політична свідомість також не є чимось "чистим" самим собою, вони наскрізь нормативні, найчастіше однонаправлено нормативні, а тому можна навіть дати визначення, що влада - де норма для інших. Але й право завжди владне. Г.Кельзен, звісно, б заперечу­вав: є собі норма - і є, незалежно від того дотримується хто-небудь її чи ні, вона все одно залишається нормою. Але право як порядок у соціумі є водночас антиподом, антисилою безпорядку і хаосу, і цим забезпечує своє практичне значення. Якщо б уявити, що право існує тільки у свідомості, абстрактно і зовсім не торкається суспільних перетворень, а соціальна стихія, хаос теж існують самі

1987-1988.

¹ Чистое учение о праве Ганса Кельзена. Сборник переводов. Вып. 1, 2. - М.: ИНИОН, -1988

255

собою, то, звичайно, цей хаос і суспільством не можна, було б на­звати, а право було б правом порожнечі. Право тому і зберігає свій сенс (навіть коли воно довго не реалізується), що рано чи пізно суспільство прийде до нього, зрозуміє його об'єктивну необхідність і реалізує. Ніколи нереалізованого права не існує, бо це вже не право, або ще не право.¹ Право може з'явитися до своєї реалізації, але тоді, коли для такої реалізації вже є передумови, коли виникли об'єктивні потреби такого права. У цьому розумінні право - це вираз об'єктивної потреби суспільства у певному порядку самоорганізації. 06%сгивність потреби породжує примусовий характер певного типу самоорганізації суспільства. Отже, нав'язувальний характер порядку говорить про силову природу права. Безсиле, безвладне право так само не право, як і ненормативна влада - не влада.

А чи є нормативним мистецтво, істотною ознакою якого є творчість? Адже хіба можна творчість загнати в норму, те, що породжує нове, що ще ніколи не існувало примусити породити Завдяки нормі, старому правилу? Однак уся естетична думка спрямована на виявлення саме таких норм і правил, які б надійно вели до створення шедеврів мистецтва, до створення прекрасного. Ці правила і норми можуть виконуватися більшою чи меншою мірою, але їх ігнорування неминуче веде до поразки у здійсненні творчих намірів. Більше того, над усім мистецтвом панує одна основна фундаментальна норма, аналог кельзенівської Grund-норми в праві - це прекрасне-саме-по-собі, прекрасне як ідеал. І саме з прекрасного як норми і мети мистецтва випливають усі інші правила і закони творчості: можна порушувати чи абсолютизувати будь-які вимоги, правила, принципи чи закономірності, але коли результатом творчого процесу є витвір мистецтва, який харак­теризується категорією прекрасного, то, значить, і творчий процес відповідав законам і нормам мистецтва. Виявляється, мистецтво теж, як і право, наскрізь нормативне. Там не тільки існує основна Прекрасне-норма, але й різноманітні етапи, періоди і напрями мистецтва формують свої власні стереотипи, методи, принципи, ідеали, стилі, орієнтири, авторитети. Змінюються епохи, зміню­ються й відповідні норми, генії починають ці епохи, створюють норми, задають стереотипи чи напрями, але й самі знаходяться під постійним впливом тієї ж абсолютної Прекрасне-норми. Мистецтво - це динаміка норми і анормативності: геній народжується запереченням норми і створенням нової норми.

¹ "Право для того й існує, щоб реалізовуватись", - наголошував знаменитий Р.Ієрінг. Див.: Кистяковский Б.Л. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и * общейтеорииправа.-М.,1916. - С. 297,346,660.

256

А, може, право не має ніякого відношення до прекрасного? Зовсім ні - прекрасне, як не дивно, пронизує саму субстанцію пра­ва. Адже право це так чи інакше сукупність норм. Норма це поря­док, упорядненість, правильність. Норма протистоїть хаосу і безпо-рядку, вона призначена зробити суспільні відносини розумними, максимально наближеними до відповідності людській природі, во­на виділяє з усіх можливих варіантів поведінки саме ті, які вже ви­правдали себе як найбільш ефективні й соціально цінні та гуманні. "Будучи прозою в чисто речовій галузі, - писав з цього приводу Р.Ієринг, - право стає поезією в галузі особистій, у боротьбі за пра­во заради ствердження особистості - боротьба за право є поезія характер)?'} Тобто норма є гармонізацією людського суспільного життя, а гармонія - основним призначенням і сутністю норми. Норма гармонійна, гармонія упорядкована і нормативна^ гармонія ж є основою прекрасного. Тому можна стверджувати про певну онтологічну тотожність мистецтва і права, прекрасного і норми.

Зі сказаного очевидно, що немає підстав говорити про якусь "стерильну", абсолютну чистоту права, пізнання, релігії, політики, мистецтва тощо. Всіх їх неможливо уявити без певної міри норма­тивності так само» як право неможливо уявити без того, щоб воно було істинним, без того, щоб воно було системним, органічним і гармонійним, без того, щоб воно було добрим і справедливим, вірило в свою правоту і, зрештою, було владним, сильним, здатним реалізуватись у суспільстві. Тотожність рис і властивостей назва­них соціальних явищ саме й забезпечує їх постійну взаємодію і розвиток у суспільстві. Тотожність їх між собою робить соціум єдиним і спорідненим, зумовлює можливість взаємосприяння та взаєморегулювання розвитку, взаємоконтролю власних критериів розвитку зовнішніми соціальними критеріями, що робить цей роз­виток органічним, неоднобічним.

Означена тотожність усіх форм суспільної свідомості проти­стоїть ідеї Г.Кельзена про абсолютну чистоту автентичного права. Коли розвинути його думку, бути в ній достатньо послідовним, то ми неминуче прийдем до висновку про необхідну наявність абсо­лютно чистої істини безвідносно до того, чи пізнає її хтось, чи ні; чистої краси, краси самої по собі безвідносно до того, чи сприймає її хтось, чи ні; чистого добра, взагалі, безвідносного до людини; віри самої по собі без наявності Бога, чистої влади без предмета її застосування тощо. Світ стає дискретним, монадним, він складений з абсолютно чистих елементів абсолютно різної якості. Взаємодія

¹ Иеринг Р. Борьба за право. - СПб., 1904. - С. 36-37.

257

ускладнена, а то й зовсім неможлива. Така картина суперечить ре­альній дійсності тотально взаємодіючого світу.

Однак при всьому цьому в Кельзена є все ж таки незаперечний аргумент на користь своєї теорії: як би тісно не взаємодіяли і не вза-ємовпливали одне на одного реально існуючі й функціонуючі форми суспільної свідомості, як би вони не були тотожні, ми все ж таки го­воримо про те, що існує право, існує мистецтво, релігія, політика, мораль. Отже, вони є чимось таким, що не відповідає одне одному: право - не мораль, не політика, не істина і т.д. А що є право? Що є чиспйграво? Це запитання висуває і дає на нього своєрідну відповідь Г.Кельзен. Отже, ми знову опиняємося перед дилемою, а точніше було б сказати, антиномією дискретного й континуального характеру світу¹: право, мораль, пізнання, релігія; політика перетинаються і принципово не перетинаються за своїм зшстом і обсягом.

Поняття антиномії, звичайно, завжди пов'язується з ім'ям ве­ликого Канта Більше того, сама концепція чистого права Кельзена неминуче нагадує нам і про "Критику чистого розуму" Канта. Історія думки вже знає, що таке "чистий розум" і його критика, і тому натякає на неоригшальність "чистого права" і вимагає його критики. "Чистий розум" у Канта виявився зовсім не чистим, скла­дним, багатоплановим, антиномічним. Його аналіз дав надзвичайно багато для пізнання.² Так само аналіз чистого права, звичайно, є значним доробком у світовому правознавстві. Взагалі метод абсо­лютизації є одним із найефективніших за своїми евристичними наслідками. Воля Шопенгауера, влада Ніцше, життя Бергсона, несвідоме Фрейда - все це вершини світової думки, подальша історія тільки відкидала крайнощі названих концепцій, але вже не могла існувати без урахування досягнутого ними. Така ж ситуація складається із концепцією Кельзена. Саме абсолютизація чистого права тільки і змогла наблизити нас до автентичної природи права, але настільки ж і віддалила від неї. З Кельзеном повторюється ста­ра кантівська історія. Кельзен правий і неправий водночас - чисте право є і чистого права немає. Кант у подібному випадку сформу­лював свої знамениті антиномії, розв'язанням яких уже займалися Гегель, неокантіанці та інші. Кельзен же обрав тільки одну сторону антиномії: в дискретно-континуальній структурі світу він обрав дискретність і наполягав на ній.³ Це означало (якщо бути

¹ Прерывное и непрерывное. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 10-160.

² Вахтомин Н.К. Теория научного знания Иммануила Канта. Опыт современного проч­ тения <Жртики чистого разума». - М.: Наука, 1986.

³ Кальсамиля А. Кельзен и кризис юридической науки // Проблемы буржуазной теории права. Реферативный сборник. - М.: ИНИОН, 1981. - С. 224-236; Норматявистская теория

258

послідовним у подібних міркуваннях) так чи інакше статичну, с мозамкнуту, завершену природу права, що суперечить постійно»^ розвитку основних світових систем права. Безперечно, якусь фунН даментальну рису права Кельзен відкрив, але до адекватного рі гортання її в живе право не дійшов, надто динамічне воно, відкр* і незавершене в будь-який момент свого існування.

Сформульовану антиномію дискретно-континуальної природи права, що випливає з концепції Кельзена про чисте право, і реаль-ї ного факту взаємодії та взаємототожності основних форм суспільної свідомості, необхідно розв'язувати, на наш погляд, на інших методологічних засадах, принципово відмінних від кель-3 зенівської методології. А саме, право треба розглядати не як стати-1 чне, а принципово динамічне явище. В іншому вимірі антиномія,| не розв'язується. Право - це постійна боротьба за самоствердження, боротьба з іншими світоглядними формами, боротьба з суспільством, з людиною за суспільство і за людину, а в кінцевому підсумку - за своє право бути Правом.

Динамічна концепція права знімає дискретно-континуальну антиномію у такий спосіб. Можна говорити про абсолютно чисте первинне, право, але це ще не право у повному розумінні слова, це ще навіть не "недоправо". За аналогом Гегелівського вчення про буття, це скоріше відповідає стадії чистого ніщо, у нас - чисте-ніщо-право, "воно проста рівність з самим собою, повна порожне­ча, відсутність визначень і змісту; нерозрізненість у самому собі".² Це ніщо-право можна порівняти також з геном людини: ніби це й зародок людини, але ще зовсім не людина і може ніколи не стати людиною, щоправда, людина без самого гена також неможлива. Ніщо-право далі починає взаємодіяти з буттям, нехай спочатку з чистим буттям, своєю протилежністю і своїм навколишнім середо­вищем. Так задається процес становлення, єдність буття і ніщо-права. Ген може розвиватися тільки у певдому бутгі-середовищі,

права Г.Кельзена//Там само. - С 203-223; Me Reine Kechtslehrein wissenschaffficher Disbus-sion: Ref. und Diss, auf dem su Ehren des 100. Geburtstages von Hans Kelsen von 22. Bis 27. Sept.1981 abgehaltenen intern. Symp. Wien, 1982; Ebenstein W. The Pure Theory of Law.- Madi­son, 1945; Geflben R. Rechtsreinheit als Substanzverlust: Zur Kritik W.R. Beyers am Rechtspositivismus Hans Kelsens "Vorschlage far eirien Neuzugang zur Reohtsphilosophie" // Arch, fur Reohte- u. Sozialphilosophie. - Wiesbaden, 1993. - Bd 79, N 4. - S. 536-543; Leimfaier K. Die Problematik der reinen Rechtslehre.- Wien, 1967; Moor R. Legal Norms and legal science: A crit. Study of Kelsen's Pure of law.- Honolulu: Univ. Press of Hawaii, 1979; Prevaiitt J. La doctrine juridique de Kelsen.- P., 1965; Sciacea F. Principia kelseniana // Riv. intern, di filosofia del diritto. -Milano, 1995. - A.72, № 4. - P.798-810.

¹ Кирин B.A. Движение как форма бытия права//Сов. гос. и право. - 1976. - Jfe 12. - С. 104-109.

² Гегель. Наука логики. Т. 1. - М.: Мысль, 1970. - G. 140.

259

тільки у взаємодії з відповідним середовищем ген стає зародком людини. Чисте право саме собою ніколи не може стати правом, од­нак, взаємодіючи з мораллю, релігією, філософією, політикою, економікою, право розгортається як соціальний феномен і реалізує свою природу. Чим більше право охоплює, вбирає в себе мораль­них принципів,¹ релевантних політичних орієнтирів, онтологічних філософських засад, тим ширше й глибше розкриває воно свої ре­гулятивні можливості, свою специфічну природу. Отже, динамічна концепція права розкриває закономірність суперечливого розвитку правШ розширення характеру взаємодії права з іншими соціаль­ними формами, концептуальне поглинання їх у свою структуру веде не до розмивання і згладжування специфічної природи права, а навпаки, до повноцінного автентичного її розкриття та саморе-алізації. Вони -єдина й необхідна умова функціонування та розви­тку права як права. Так зберігається, з одного боку^ ідея чистого права, права самого по собі, відмінного від будь-яких інших форм суспільної свідомості, аз іншого - відповідність концепції реаль­ному факту взамодії різних форм соціального регулювання. Тобто динамічна концепція права враховує і знімає дискретну й контину­альну структуру права. Однак сказаним лише стверджується, що через взаємодію та розвиток у динамічній концепції знімається дискретно-континуальна правова антиномія, але не показується як саме, завдяки якому механізмові це відбувається.

Пізнавальне завдання розкриття механізму розвитку права найкраще здатна здійснити гносеологія, в даному випадку - гносео­логія права. Епістемологічна наука з усіх форм суспільної свідомості є однією з найближчих до права, тому саме на прикладі взаємодії гносеології та права (і гносеології в структурі права) мо­жна дати досить ясну експлікацію динамічної природи права.² Вже йшлося про момент тотожності права і гносеології, момент гносео-логізованості права і нормативності гносеології. На елементарному рівні ніщо-право зливається з абсолютною істиною, "чистою прав­дою", тут вони максимально тотожні, їхній зміст порожній, ознаки відсутні. Норма-ні-для-кого тотожна порожній істині. Але це абсо­лютна тотожність, тобто тотожність, яка дорівнює абсолютній відмінності. Взаємодіючи через споріднені порожнечу й ніщо, нор-

¹ Фулпер ЛЛ. Мораль права. - К: Сфера, 1999.

² Бабаев В.К. Диалектический характер правовых понятий // Труды Горьковской Выш. пік. МВД СССР. - Вып.8. - 4.1. - Горький, 1977. - С. 159-166; Баймахаиов М.Т. Методологи­ ческая роль категории противоречия в правовой науке // Актуальные проблемы теории соци­ алистического государства и права. - М.,1974. - С. 78-83; Самощенко И.С., Сырых В.М. Диалектика и методы правовой науки // Общественные науки. -1981. -№ 4. - С. 98-110.

260

ма поступово стає істинною нормою, а істина стає нормативною*! обов'язковою, критеріальною. Так взаємодія абсолютної тотожнос і абсолютної відмінності стає рушієм процесу становлення права | пізнання, реальної нормативності і аутентичної істинності. В дальшому розвитку моменти відмінності накопичуються й роз таються, тотожність також не зникає, але вже не залишається' тою, стерильною. Спорідненість права і пізнання надалі ться у відносній асиміляції певних фундаментальних рис одне ар ного. Право стає більш гносеологізованим, більш залежним пізнавальних процесів, а пізнання - більш методологічним, тивним. Розвиток пізнавальних аспектів права, пізнавальних про-1 цесів у структурі права призводить до необхідності виділення! окремої науки, гносеології права, предметом якої і є вивчення за-! кономірностей правового пізнання як необхідної умови функціону-1 вання і розвитку самого права. Однак розгортання моментів тотож- < ності права і пізнання, істини і норми в процесі розвитку значно | поступається динаміці накопичення й активізації моментів відмінності між ними, вони стають протилежностями, інтенсив­ність взаємодії посилюється, утворюється динамічна суперечність між правом і пізнанням. На цьому етапі формування діалектичної суперечності розгортається активна і, як видно з історії права, жор­стка боротьба між утвореними протилежностями,¹ конфлікт, спра­вжня війна між людським пізнанням, що проявило свої надзвичайні можливості, й заснованим на пориванні до справедливості людсь­ким правом, що на час античності теж уже має на свою користь досить серйозні практико-інсггитуціональні аргументи.

Конфліктність взаємодій між правом і пізнанням набуває осо­бливої гостроти ще з тих причин, що вона має структурований, ба­гатоплановий, тотальний характер. Уже при першому наближенні необхідно виділити два глобальних рівні пізнавально-правової конфліктності, які також доповнюються рядом локальних супереч­ностей різного типу.

Перший глобальний рівень відповідає за антиномічної сили суперечність між реальним правом і станом пізнання в суспільстві загалом. Локальними тут можна вважати суперечності між рівнем пізнання певного типу соціальних відносин, скажімо, трудових, і релевантним відображенням і використанням цих знань у відповід­ній галузі права, в даному випадку це адекватність діючого трудо-

261

вого права наявному рівню соціального усвідомлення характеру реальних трудових відносин у суспільстві.¹

Другий глобальний рівень утворює суперечність між правом і пізнанням уже в структурі самого права, тобто суперечність між пізнавальним і власне правовим аспектами процедур правотвор- чості та правореалізаци. Локальною тут може бути, наприклад, су­ перечність між розумінням необхідності оперативного прийняття того чи іншого закону і правовою вимогою проходження будь-яким новим законом усіх встановлених обов'язкових стадій нормотвор- чості.² В цілому досягаюча іноді антиномічного характеру ггізна- вально-правова конфліктність на глобальному та локальному рів­ нях утворює єдину цілісну систему суперечливої взаємодії права і пізнання, яке є надійним джерелом їх розвитку як фундаменталь­ них соціальних інститутів. •

Взаємодія між правом і пізнанням на першому глобальному рівні має особливо гострий характер. Як правило, суспільство ніколи не буває повністю задоволене своїм правом і своїм законо­давством. Це відбувається хоча б тому, що система права і суспільство як система розвиваються неоднаковими темпами. Пра­во - більш консервативна соціальна система і вона не встигає за динамікою розвитку суспільства. З іншого боку, саме консерва­тивність права є його найважливішою перевагою і дозволяє відігравати роль надійного тилу, перевіреного критерію всіх соціальних нововведень. Адже право, норми права - це такі форми поведінки, які з усіх її можливих варіантів у минулому виявилися найбільш ефективними, тому прийняті в суспільстві як обов'язкова форма поведінки для всіх. Уже тут виявляється фундаментальна гносеологічно-правова антиномія. З іншого боку, право постає як істина про правильну, раціональну поведінку. Але ця істина грун­тується на минулому досвіді, досвіді вчорашнього дня. Ця істина і цей досвід узаконюються в праві як абсолютна істина у формі за­кону, який не можна не виконувати. Крім того, розвиток суспільних відносин і соціального пізнання постійно породжує або більш досконалі форми поведінки, або взагалі принципово нові їх форми, які суперечать закону чи просто не вписуються в закон, самі ж вони є соціально цінними. Пізнання, отже, є постійною не-гацією права. Своїм розвитком пізнання відміняє діюче право, по-

¹ Аішерс Э. История европейского права. - М:: Наука,1994. -С. 295-310.

¹ Пашков А.С., Ротань В.Г. Социальная полшика и трудовое право. - М: Юрид. лит., 1986; Gabntino L. U diritto del lavoro e la societa delTinformazione // Duitto del lavoro. - Roma, . 1985. - A. 59, N 5. - P. 323-348; Hnicevic J. О protivrjecnoj prirodi piava rada // Nasa zakonitost -Zagreb, 1985, g. 39, br. 7. - 8.749-753.

¹ Абдуллаев ИД. Диалекгека правотворчества. - Баку: Азернетр, 1972.

262

глитає його, "перемелює" в собі. Право, зі свого боку, саме намага­ється поглинути пізнання і веде до зупинки розвитку знання: знан­ня, яке стало правом, перестає розвиватись, оскільки узаконюється як істина в останній інстанції, як абсолютна істина, яку не можна не враховувати і в якій неможливо сумніватися. Пізнання ж - це завжди сумнів, який не хоче знати якихось остаточних істин Отже пізнання заперечує право, право заперечує пізнання, хоча вони й не можуть існувати одне без одного, тому й утворюють одну-єдину суперечність, що розвивається.

Отже, право не може бути статичним, притаманна йому бага­ торівнева суперечлива природа постійно стимулює динамічні процеси його реалізації в соціумі. Р.Ієрінг стверджував, що реалізація є основ­ ною ознакою права. БАКістяківський наполягав на необхідності визнати реалізацію права основним моментом для його пізнання"² Із висловлених вище міркувань випливає, на наш погляд, висновок що саме шзнання є основною умовою реалізації права. '

' Иеринг Р. Цель в праве. - СПб., 1881. - С. 58. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. - С. 346.

ВИСНОВКИ

ГНОСЕОЛОГІЯ ПРАВА ЯК НАУКА

Право досягаю такого рівня: розвитку, що його рефлексія вже не може бути спорадичною, фрагментарною або ab hoc-рефлексією, а повинна мати принципово системний характер. Розвиток велико­го розмаїття шкіл і концепцій права, виникнення та функціонуван­ня різних національно-правових систем неминуче ставлять філо­софську й логіко-методологічну за свбєю структурою і значенням проблему обгрунтування права.¹ Ця фундаментально-правова про­блема розгортається в цілу низку питань: яка у вказаних випадках приймається онтологія, тобто яка правова субстанція постає онто­логічною засадою тієї чи іншої правової концепції; у який спосіб ця субстанція була виявлена; як вона пізнається; наскільки адекватно вона може бути відображена; за якими законами і правилами пер­винна субстанціально-правова клітина розгортається в систему права; як ця система взаємодіє з соціальною системою; чи відпові­дає онтологія вказаної системи права онтології соціальній, первин­ній субстанції соціуму, чи можливі варіанти їх неперетинання; не-компліментарності чи ускладненої взаємодії, як це є в екзистенці­альному варіанті права і т.д. і т. ін. Як би ми не відповідали на по­дібні питання про розуміння природи права в тій чи іншій концеп­ції чи національно-правовій системі, нам неминуче треба відповіс­ти на питання, як ми це пізнали, як ми це відкрили. Може наше уявення про природу права було сформоване на основі заздалегідь хибних з погляду сучасної гносеології пізнавальних прийомів і ме­тодів. Право взагалі неможливо розглядати без паралельного теоре­тичного усвідомлення шляхів його пізнання, адже ми завжди отри­муємо таке право, залежно від того, якими методами ми його від­крили і розробили. Інші методи - інше право, інша теорія пізнання -інша теорія права. Скільки гносеологічних концепцій - стільки й концепцій права; Пізнавальний процес пронизує всі етапи функціо­нування права, починаючи від самого початку його зародження, коли норма тільки формується і треба виділити найбільш ефектив­ний типовий спосіб поведінки, і закінчуючи стадією погашення права, коли аналіз соціальної ситуації вказує на невідповідність їй цілої низки нормативних регуляторів. У цьому відношенні ми не­минуче приходимо до висновку, що гносеологічна компонента є

.' "Право має бути обгрунтоване", — стверджував у своїй фундаментальній праці "Про сутність правосвідомості" видатний філософ і методолог права І.О.Ільїн. Див.: Ильин И.А. Собр. соч. в 10-титомах. - Москва: Русскаякнига, 1994. -Т. 4. - С. 188.

2 64

необхідним елементом і невід'ємною властивістю розвитку. Більше того, можна стверджувати, що пізнавальний аспект права є його обов'язковою і сутнісною ознакою, так само як формальна визна­ченість, гарантованість державою, вираженість у законодавстві то­що. Пізнання супроводжує право в будь-який момент його існуван­ня, є джерелом його регулятивної енергії. Пізнавальна інтенсив­ність права - необхідна умова його існування і функціонування. Є пізнання - є право, немає пізнання - немає й права. Без пізнавально­го процесу правосвідомість гасне, сипа норми слабне, а право мер­твіє, стає безправ'ям. Подібно до того, як аспект формальної визна­ченості права вивчає наука юридична логіка, аспект державної за­безпеченості права - теорія держави, так особливості пізнавальної інтенсивності права як важливішої і суттєвої його ознаки повинна вивчати специфічна й самостійна наука - гносеологія,права.

Народження будь-якої науки починається з чіткого формулю­вання її предмета. А власне: розвиток науки і її самосвідомості зав­жди супроводжується уточненням, поглибленням і експлікацією первинного формулювання її предмета. Причому зв'язок між рівнем розвитку науки і характером визначення її предмета не однобічний, а досить складний, діалектичний. Наука довгий час (особливо на поча­ткових стадіях) може розвиватись і без методологічної рефлексії. Просто з'являється новий об'єкт, сфера, явище, які досліджуються методом спроб і помилок, або з використанням запозичених в інших науках методів. Наслідком накопичення первинних результатів до­слідження є спроби їх осмислення та визначення напряму подальших пошуків, що й виражається у формулюванні предмета науки. Отже, предмет науки завжди є, з одного боку, результатом, підсумком по­передніх наукових досліджень, а з іншого боку - задає майбутнє про­блематичне поле науки, формулює для розв'язання, так би мовити, глобальну пошукову суперпроблему. В одних випадках нові фунда­ментальні відкриття можуть кардинально змінити предмет науки, а в інших - дати принципово нове формулювання предмета науки, що вже саме собою є значним науковим відкриттям.

Сучасний етап розвитку права і світового правознавства, з на­шого погляду, характеризується тією особливістю, що право вже більше не може задовольнятися тими пізнавальними методами, які воно виробило в собі або некритично запозичило з інших наук. Пі­знавальна інтенсивність права як одного з основних і найважливі­ших джерел його розвитку та функціонування вимагає сьогодні релевантних пізнавальних методів, що відповідають сучасному рі­вню гносеологічного інструментарію. Право і гносеологія, отже, неминуче замикаються одне на одному, взаємодіють, перетинають-

265

ся, конвергують. І хоча право є правом, а гносеологія є гносеологі­єю, хоч вони і мають свої специфічні завдання і цілі, пізнавальна природа права постає тією онтологічною основою утворення сфери перетинання гносеології і права, що має свої характерні властивос­ті, свою особливу пізнавально-правову субстанцію і власні законо­мірності розвитку. Відбувається відомий процес диференціації на­ук, коли на стику .двох розвинутих галузей знання виникає молода наука з характерними тільки для неї завданнями і цілями, специфі­чним, предметом і особливостями розвитку. Саме такою є гносеоло­гія права. Оскільки будь-яка наука починається з вивчення законо­мірностей розвитку досліджуваних явищ, то цей момент необхідно врахувати у визначенні її предмета;! гносеологія, права ■- це наука про закономірності пізнання права як цілісної системи регулюван­ня суспільних відносин. Якщо ж розуміти процес пізнання не як такий, що ззовні нав'язується: праву, а як необхідно притаманний самій природі права, тоді більш точне формулювання предмета бу­де таким: гносеологія права - це наука про закономірності пра­вового пізнання як необхідної умови функціонування і розвит­ку самого права.

Такий методологічний висновок засвідчує, що вже недостат­ньо використовувати розрізнені пізнавальні методи у праві невідо­мого або сумнівного епістемологічного походження. Методи права мають бути надійно обгрунтованими, а право - стверджуватись і розвиватись на основі концептуально цілісної системи методів і принципів пізнання. Необхідно здійснити генеральну інвентариза­цію основних галузей гносеологічних концепцій, ретельно проана­лізувати їх, з одного боку - онтологічні, а з іншого<■-. правові проек­ції і таким чином виявити найбільш ефективні підходи до розвитку природи і закономірностей розвитку права й, відповідно, найбільш адекватні засоби реалізації цієї природи у соціумі. Сформульована програма гносеологічного напряму в праві грунтується на такому розумінні сучасного соціально-дравового розвитку, коли вважаєть­ся неприпустимим відпускати його на самоплин подібно до стихій­ного зростання екологічної загрози. Для зняття її сьогодні мало го­ворити про необхідність екологічного права, сьогодні виникає на­гальна потреба говорити про гносеологічну екологію самого права, точніше, про проблему гносеологічного обгрунтування права. Саме це основне завдання ставить перед собою наука гносеологія права.

Будь-якій гносеології відповідає певна онтологія і, навпаки, кожна онтологія передбачає особливості свого самопізнання, само­визначення та самореалізації. Онтологія, що не розкривається, тобто непізнавана, втрачає сенс, залишається порожнім ніщо. Гно-

266

сеологія це "як", онтологія це "що" пізнання. "Що" без "як" мертве, "як" без "що" порожнє. Будь-яка концептуальна модель світу може виражатися тільки у формі "як - що". Але в одних випадках ця мо­дель набуває форми "Як - що", в інших - форми "як - Що", тоді во­на вважається, відповідно, гносеологічною або онтологічною мо­деллю світу. В будь-якому варіанті обов'язково зберігається струк­тура "як - що", її елементи надають змісту й смислу одне одному й структурі у цілому. Між ними необхідним елементом є логіка, що забезпечує перехід і зв'язок між "як" і "що", тому точніше було б говорити про онто-гносео-логічні моделі світу. Відомі концепції права за своєю структурою повністю відповідають вказаним кон­цептуальним конструкціям, оскільки будь-яка модель права це мік-ромодель світу, концентрований вираз світобачення в цілому.

Подібно До того, як філософія права Гегеля була проекцією його тотального вчення про абсолютний дух як субстанцію світу, так само будь-яка правова концепція є певним відображенням від­повідної глобальної онто-гносео-логічної макромоделі. Логічний зв'язок тут досить жорсткий: право - соціальне явище^ воно визна­чається природою людей, характером соціуму та їх загальною при­родною детермінацією. Але ні природу, ні соціум, ні людину право не може знати краще, ніж саме себе, краще їх може знати тільки філософія, а пізнавати - гносеологія. Будучи реальним породжен­ням людини і соціуму, право і в інтелектуальній сфері неминуче є проекцією концептуальних моделей світу. Тому зовсім небезпід­ставно говорити про інвентаризацію теоретико-правових концеп­цій, адже всі вони з визначеною вище логічною необхідністю ма­ють основну "прописку" в якійсь макро-онто-гносеологічній моде­лі, є її правовою редукцією, що виражається у формулюванні пев­ного поняття права. Про можливість такої роботи говорив ще відо­мий методолог права Б-А/Кістяківський.¹ Зазначених мікромоделей небагато, тому що на їх формування й розвиток інколи потрібні не десятиліття, а століття. Основною причиною такого довгого визрі­вання є вимога логічної несуперечливості та повноти, тобто замк­нутості утвореної поняттєвої системи. Несуперечливості важко до­сягти, оскільки світ розвивається саме через постійне самозапере­чення. Досягнення ж стану відсутності суперечностей замикає сис­тему, робить її істиною (істина, як відомо, існує тільки в системі), але суперечить самому світові, який є відкритою системою. Саме так, через утворення концептуальних систем-макромоделей світу і

¹ Кйстяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права - Москва, 1916.-С. 321-328.

267

руйнування шляхом розбудови нових макромоделей, здійснюється розвиток людського пізнання. В усякому випадку формування не-суперечливої і повної концептуальної системи завжди є значним інтелектуальним досягненням людства.

Існують дві основні категоріальні суперструктури, в основі яких лежить матеріальна чи духовна субстанція. Відомі онтошосеологічні макромоделі є лише їх різновидами з різною мірою взаємоперети-нання. Численні філософські концепції також постають експлікацією відпцвідоих макромоделей. Вказана ієрархійна структура моделей світу має всі логічні підстави бути основою для розбудови аналогіч­ної структурної ієрархії моделей права. Подібний структурний аналіз (концептуальна інвентаризація) наявних правових учень до цього часу відсутній тому, що юристи, як правило, мало розуміються на філософії* завжди комплексують перед нею, тому це володіють не­обхідною методологічною основою для подібного аналізу. Профе­сійних же філософів мало цікавить саме право, адже воно, в кращому випадку, є тільки однією з численних проекцій їх глобальних онто-моделей світу, до того ж, аби здійснити цю проекцію, крім логіки, треба знати ще й право. Як наслідок, виникають концепції права, розбудовані на наївних гносеологічних засадах, або надто філософі-зовані, в яких саме право зведене до мінімуму.

В будь-якому разі правова концепція має онто-гнооеологічну структуру і може бути віднесена за своєю онтологією до певної категорійної суперструктури з відповідною їй гносеологією. Ррз-маїття ж концепцій пояснюється: тим, що в конкретних онто-гноееологічних моделях права основний наголос може робитися на першому або на другому елементі структури, тобто або на "як", або на "що", завдяки чому концепція права стає більш гносеологізова-ною чи більш онтолргізованою, простіше, гносеологічною чи онто­логічною концепцією права.

Так, концепції природного права в різних їх варіантах, істори­чної, психологічної шкіл і т.п. кладуть в основу ту чи іншу правову субстанцію, з якої виводиться вся правова матерія і система права. Свого часу И. Колер утворив цілий напрям - онтологічне право­знавство, яке вивчало концепції такого типу. Для них найважливі­шим було питання, з чого випливає право - чи то з людської приро­ди, соціальних взаємовідносин, чи то з об'єктивного духу, божест-веної благодаті; головним же було - з'ясувати питання, що є осно­вним джерелом права. Для гносеологічних концепцій права важли­ве інше. Певна онтологія, сприймається ними без особливих вагань, апріорно, як незаперечний факт. Основний же театр дій розгортає­ться в процесі самрррзкритгя прийнятої правової субстанції людині

268

або відкриття й пізнання її самок) людиною. Це концепції, в яки основну роль відіграє не об'єктивна сторона права, а суб'єктивна, в яких саме суб'єкт є головною умовою виявлення й реалізації права.' Сам процес правовиявлення, правореалізації здійснюється через?" пізнання, відбувається у формі пізнання, зливається з ним; Право і пізнання стають тотожними, пізнання постає сутністю права, а пра­во - формою пізнання. Наприклад, кантівська концепція здійснила революцію в обгрунтуванні об'єктивно-апріористських джерел праворозуміння і правової поведінки, раціональне, апріористське, синтетичне мислення стає основою нормативності. Суб'єкт відкри­ває право в своїй свідомості, структура правосвідомості суб'єкта визначає структуру суспільних правовідносин. Недаремно саме Кантівський гносеологічний поворот зумовив формування нової науки філософії права. В марбурзькій школі неокантіанства (Г.Коген) відновлюється вказаний підхід. Своєї специфічної вер­шини він досягає у феноменологічній школі права (Ф.Шрейєр, Ф.Кауфман, Г.Гусерль). Щоб відкрити право, треба очистити сві­домість від різних домішків-стереотипів, психологічних нашару­вань^ тобто треба здійснити феноменологічно-правову редукцію, лише тоді стають доступними ейдоси права, правові сутності апрі-ористичної природи, що існують у поняттєвій формі. Ейдетичне право феноменологічної школи і неокантіанські ідеї стали теорети­чною основою для розробки знаменитої нормативістської концепції Ганса Кельзена. Його первинна Grund-норма також має апріорие-тичну природу: нам треба відкрити правову енергію в своїй свідо­мості, що в соціальних відносинах реалізується у вигляді ієрархії норм. Інтенсивна інтелектуально-пізнавальна робота здійснюється і в екзистенціальній концепції права (К.Ясперс, В.Майхофер, Е.Фехнер, Г.Кон), яка сприйняла методологічні досягнення фено­менології. Право породжується конкретною екзистенціальною си­туацією, розв'язання якої не має нормативного характеру, а зумов­люється екзистенцією, досягнення якої через трансцендування є формою самовизначення й самореалізації людини. Трансцендуван­ня - творчий, напружений, вольовий інтелектуальний процес, і саме воно є єдиним екзистенціальним механізмом розв'язання правової ситуації в екзистенції, механізм екзистенціального права.

Отже, у концепціях гносеологічного типу право породжується, функціонує і реалізується саме у пізнавальній формі, пізнання стає ніби самою сутністю права, способом його існування. І хоч у цих концепціях також приймається певна онтологія, як наприклад, в останній - екзистенція, основний акцент робиться все ж таки на пізнавальному процесі реалізації вказаної онтології. З цього погля-

269

ду можна говорити про істотш переваги гносеологічних концепцій над онтологічними. В останніх упевнено стверджується про реалі­зацію якоїсь правової онтології в соціумі, але завжди залишається нез'ясованим, як ця онтологія була відкрита, звідки ми знаємо про неї, як пізнаємо її. Певна онтологія приймається на віру і в онтоло­гічних, і в гносеологічних концепціях, однак у другому випадку вона обов'язково-підлягає ретельній рефлексії. А це означає, що тут правотворчий процес достатньо контрольований і цілеспрямова­ний^ наявність єдиної, цілісної системи обгрунтування пізнавально-правових методів забезпечує правовій системі стабільність і надій­ність розвитку. Більше того, є підстави стверджувати, що націо­нально-правові системи будь-якої країни оптимально розвиваються тільки за умови наявності гнучкої, динамічної системи пізнаваль­них методів, релевантних праву, бо в іншому випадку (як це до де­якої міри спостерігається в сучасній Україні)* коли немає ні визна­ченої національно-правової онтології, m_s тим більше, обгрунтова­ної пізнавальної методології сучасної правотворчості, правова сис­тема неминуче пробуксовує в своєму розвитку, не дає очікуваних ефективних наслідків, а навпаки, нагромадження несистематизова-ного, необгрунтованого, суперечливого нормативного матеріалу тільки розхитує ту систему права, яка вже існувала.

Як же створити, сформувати таку єдину, цілісну систему пі-знавально-правової методології? Найбільш раціональним шляхом, на наш погляд, є інвентаризація існуючих моделей права, співвід­ношення та порівняння їх між собою. Здається, можна загубитися в цьому розмаїтті правових концепцій, однак запропонований аналіз їх з погляду онто-гносеологічної структури, притаманної всім їм, значно спрощує завдання. Оскільки основних типів таких структур, як було показано вище, не так багато, до них нескладно й несупе-речливо можна звести й весь плюралізм їх пізнавально-правової методології. Як зазначав уже згаданий нами методолог права Б.А.Кістяківський, "методологічний і гносеологічний плюралізм... не виключає монізму в остаточному синтезі": Саме плюралістич­ний характер існуючих правових концепцій, з яких утворюватиме­ться єдина гносеологічна система права, забезпечить їй різноплано-вість, гнучкість і життєздатність.

Проте гносеологічні моделі права, розкриваючи структуру йо­го обгрунтування, можуть виявитися зовсім безкровними і нежит­тєздатними, якщо не будуть грунтуватися на глибинних засадах

¹ Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права-Москва, 1916.-С. 13.

2 70

національної енергії та потенціалу соціально-історичних надбань. В такому разі вони важко знаходитимуть шлях до впливу на право-творчий процес, часто сприйматимуться правовою системою як "чужорідне тіло", ігноруватимуться нею. Тому є сенс говорити про наявність національно-історичної компоненти в пізнанні права, врахування якої значно ефективізує асиміляцію гносеологічних структур у правотворчий процес. Підставою для такого висновку є специфіка і характер утворення правових систем.

Національна компонента права нерозривно пов'язана з істори­чною. Право завжди історично зумовлене, і будь-які національно-правові системи є наслідком попереднього соціально-історичного розвитку такого середовища, в якому вони виникли і функціону­ють. У суспільстві відбувається безперервний розвиток соціальних відносин ^історично зумовлених ідейних традицій".¹ Будь-яке ре­волюційне, нове право, щоб бути соціально ефективним, має орга­нічно поєднуватися зі старим правом, виводитися з-нього; щоб не поламати історичну традицію і не суперечити історично сформова­ним правовим уявленням, історичній правосвідомості народу. Не випадково Фрідріх Карл фон Савіньї, засновник і теоретик історич­ної школи права, яка виступила проти юридичного позитивізму, пізніше, в нових умовах своєю діяльністю (пов'язаною з рецепцією римського права) об'єктивно сам сприяв асиміляції вказаних двох напрямів. Так чи інакше, фактично усі відносно самостійні етапи в історичному розвитку суспільства чи окремої країни пов'язані з появою нових концепцій і напрямків у правовій ідеології. Відпові­дно, всі ці концепції по-своєму тлумачили природу права, його со­ціальне призначення, особливості формування та функціонування. Це дає всі підстави стверджувати, що в процесі пізнання права не­минуче присутня соціально-історична компонента, яка накладає істотний відбиток на характер правопізнання і правореалізації. Чи є постійною історичною обмеженістю правової гносеології те, що всі свої концептуальні досягнення вона має помножувати на історич­ний коефіцієнт? Зовсім ні, навпаки, саме в цьому її сила. Вона про­являється в гносео-історичній закономірності розвитку права: кож­на історична концепція права, чи то природнича доктрина, юрисп­руденція понять, правовий соціологізм, чи екзистенціалізм і т.ін., відкривають у праві тою чи іншою мірою якусь фундаментальну, позачасову рису, характеристику чи властивість саме глибинної сутності права як такого. Ці відкриття стають значним досягненням в історичному розвитку правопізнання й утворюють культурно-

271

правову скарбницю суспільства. З іншого боку, при розбудові кон­кретних державно-правових систем потрібно не тільки враховувати сучасні соціально-історичні умови, але й концептуально трансфор­мувати, тобто помножити на історичний коефіцієнт, попередні до­сягнення в пізнанні права для того, щоб вони могли бути ефектив­но застосовані в сучасному суспільстві, щоб вони були релевантні сьогоднішньому соціуму. Отже, конкретно-історичне відкриває вічне у праві. Останнє ж зміцнює гносеологічно-правову інтенсив­ність соціально-конкретного.

* Невід'ємним елементом будь-якої правової реальності, визна­чальним моментом її внутрішньої сутнісної структури є логіка пра­ва, Вона замикає будь-яку систему права. Та чи інша концепція права стає повною і завершеною з експлікацією своєї логіки, яка дозволяє як визначити і розкрити певну правову структуру, так і задати механізм її реалізації. Тоді гносео-онтологічці моделі стають гносеО'Онто-логічними, тобто повними. Онтологічне "що" поєдну­ється з гносеологічним "як" саме через логіку, вона - забезпечує перехід від "що" до "як" права, пов'язує їх. Застосування різнома­нітних логічних теорій до аналізу права, всього арсеналу сучасної логічної науки, може дати і дає вагомі результати у розумінні при­роди права. В цьому - основне завдання юридичної логіки. Юри­дична логіка - це наука про закономірності застосування логічних теорій у правовому пізнанні та юридичній практиці, це - наука про метод права. Процес логічного пізнання права неоднобічний. Гли­бинна природа права не може не вплинути на розвиток самої логіч­ної теорії. Наслідком аналізу правової норми, правових дій і онішк, особливостей судової практики було виникнення цілих нових логі­чних напрямів - логіки норм, логіки оцінок, логіки дії, логіки пи­тань і відповідей і т.д. Сутність же цього гносеологічного процесу полягає в тому, що логіка у взаємодії з правом, стаючи юридичною логікою, формує право, реалізує його і в цілому є логікою розвитку права, діалектичною логікою права, проявляє себе як фундамен­тальна логічна константа правового пізнання й, отже, загального розвитку права. Недаремно авторитетний юрист і філософ права Б.Н.Чичерін наголошував, що "юридична логіка визнається найіс­тотнішим елементом правознавства".

Логіка права, як і логіка взагалі, неможлива поза пізнанням. Звідси - право є пізнання. Пізнання є сама сутність права. При та­кому баченні проблеми ми отримуємо дещо інший, незвичний пре­дмет дослідження. Відбувається своєрідне гештальт-переключення

¹ Аннерс Э. История европейского права. - Москва: Наука, 1994. - С. 299.

¹ Чичерин Б.Н. Философия права. - Москва, 1900. - С 5.

2 72

гносеологічної настанови, внаслідок якої ми маємо те ж саме і вод­ночас щось зовсім інше, новий предмет і нові перспективи. Метою дослідження тут є вже не методи пізнання права чи правового пізнання, що є предметом методології права - розділу загальної те­орії права, який певним чином намагався компенсувати нерозви-нутість або взагалі відсутність гносеології права. Чи можна досліджувати методи пізнання права, коли не відомо, що є самою субстанцією права, чим є право-саме-собою. Водночас у методології застосовується принцип взаємозалежності предмета і метода його пізнання. Саме тому як правові тут подаються найрізноманітніші методи інших наук, а право як "результат" дослідницького викорис­тання вказаних методів постає у вигляді різних концепцій права, що мають неоднаковий, інколи протилежний гносеологічний зміст і зна­чення. Тобто як методи тут не зумовлені цілісним предметом, так і право тут не єдиним наслідком використаних методів.

Гносеологія права проблему методу розв'язує принципово інакше. Метод у ній випливає з природи самого права. Метод є гносеологічним породженням апріорно прийнятої сутності права, тоді як право - гносеологічним результатом використаного методу. Його евристичність та ефективність є основним критерієм істинності й правильності прийнятого постулату права. Право є пізнанням, і коли чергове проголошення його нової природи разом із випливаючим з неї методом нічого не додають нам до того, що ми вже знали про право, то це елементарно свідчить про гносео­логічне безсилля або хибність прийнятих настанов. Феноменологія ЕіГуссерля задала нове розуміння цілей філософії і предмета пізнання, водночас було сформульовано новий метод. В утвореній гносеологічній конструкції, звичайно, були певні недпрацювання і суперечності (що зазначалося багатьма критиками), однак її еврис­тична сила перевершила всі сподівання. Феноменологія дала по­штовх до виникнення цілої низки теоретико-пізнавальних і філософських напрямів, у тому числі феноменологічної філософії права. Розгортання феноменологічних досліджень постійно уточ­нювало природу свого гносеологічного об'єкта, "чистої свідомості", що рівночасно ефективізувало прийнятий метод.¹ За аналогією має розмикатися гносеологічне коло "право - метод" і в пізнавально-правових дослідженнях. Критерієм доцільності подібних пошуко­вих процедур є гносеологічна інтенсивність методу, що проявляє­ться в його евристичній результативності. Загальний характер

¹ Ингарден Р. Введение в феноменорлогию Эдмунда Гуссерля. - М: Дом интеллекту­альной книга, 1999. - С. 6-75,141-158.

273

останньої конкретизується як у досягненнях аналізу різних типів зовнішньої реалізації права, в уточненні й конкретизації внут­рішньої природи права, так і в самовдосконаленні та самоіден-тифікації методу самого собою, що істотно посилюють його гно­сеологічну перспективність.

Гносеологія завершується в методі. Є певна таємниця методу. Метод визначає все. З одного боку, він є результатом теорії, а з інт шого, як розгорнута схема пізнавального діяльності, сам створює теорію, є її основою. Теорія в подальшому лише коригує метод. БудБ-яка концептуальна модель права концентровано виражає свою; сутність у специфічному формулюванні методу права. Кожна кон­цепція, чи то юриспруденція понять, природне право, чи право по­зитивне - це певний метод. Метод же права - це завжди логіка реа­лізації та розвитку права, в усякому випадку, певне розуміння цьо­го розвитку. Тільки з утворенням онто-гносео-логії з відповідним її методом концептуальна модель замикається, стає моментом істини, розкриває сутнісний момент правової субстанції. Гносеологія права як наука також будує свою модель права, гносеологічну концепцію права. За своїм характером це динамічна концепція, оскільки ви­знає пізнання самою сутністю права. Пізнання ж - процес нескін­ченний і суперечливий, тому гносеологічна концепція зорієнтована на право як на відкриту, динамічну систему. Це проявляється у формулюванні її методу. Він, з одного боку, суто конкретний і спрямований на роботу з позитивною догматикою як специфічним виразом правової системи суспільства. З іншого боку, гносеологіч­ний метод права завжди може залишати в тією чи іншою мірою відкритою проблему чи то онтології, чи то соціальної проекції пра­ва, чи його специфічної логіки. Незмінним є тільки сам каркас, чи­ста структура пізнавально-правового процесу, а саме онто-гносео-логічна модель з її специфічним методом права. Ця чиста структура постає тепер комплексним критерієм, контрольним пунктом, інди­катором повноцінності й істинності будь-якої конкретної школи чи напряму права. Як тільки оголошується певна, онтологія, вона від­разу ж має перевірятися на гносеологічну релевантність, соціальну адекватність і логічну експлікативність. Задається інша гносеоло­гія, логіка чи соціологія - механізм її перевірки такий самий. Голо­вне, щоб на індикаторі чистої онто-гносео-логічної моделі, запов­неної конкретною концепцією права, "загорілася лампочка", яка засвідчить, що концепція ця хоча б потенційно повна, несупереч-лива і є моментом істини. А далі, переходячи від однієї конкретної моделі до іншої, ми переходимо від істини першого порядку до іс­тини другого порядку і т.д. Матеріалом же, який нам дозволить

2 74

судити про автентичність обраної онтології, гносеології чи логіки, нас цілком забезпечує сучасний рівень розвитку філософії, гносео­логії, логічної науки і самого права. Отже, гносеологічний метод права - це еггістемологічний механізм узгодження і взаємодії онто­логічних та логічних засад права як специфічний вираз пізнаваль­ної динаміки і розвитку самого права. Цей метод показує, що утво­рення певної концептуальної моделі не означає завершеності пі­знання права. Право пізнавально невичерпне, оскільки пізнання є самою сутністю права, найглибшою його характеристикою. Право без пізнання перестає бути правом, бути правдою, стає несправед­ливим, неправом, антиправом. Регулятивність права є тільки похід­ною пізнавальної сутності права.

БІБЛІОГРАФІЯ З ГНОСЕОЛОГІЇ ПРАВА

Алексеев С.С. Право: Методологические подходы к исследованию // Вопросы философии. - 1983. -№ 3.

Алексеев С.С. Общая теория права. - Т. 2. - Москва, 1982. - Разд. "Юридическое познание. Его особенности при применении права". - С. 320-332; Разд. "Толкование как познание". - С. 298-299.

Щабаев В.К. Нома права как истинное суждение // Правоведение. -

Банин В.А. Гносеологическая и правовая природа предмета доказы­вания в советском уголовном процессе: Учебное пособие. - Уфа, 1975.

Банин В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе (гносеологическая и правовая природа).- Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981,

Баранов В.К. Об истинности законодательных понятий. - Горький, 1987.

Баранов В.К. Истинность норм советского праваЛроблемы теории и практики.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989.

Басков В.И. Истина в уголовном процессе // Вести. Моск. ун-та.- Сер. Право.-1995.-№3.

Винберг Л. А. К вопросу об анализе и синтезе в криминалистических исследованиях // Вопросы криминалистики, судебной экспертизы и кри­минологии.- Сб. ст.- № 6.- Душанбе, 1971.

Витрук Н.В. Об онтологическом статусе объективного и субъективно­го права (к дискуссии об объективном и субъективном в праве) //Право­ведение.- 1973.- № 1.

Витченко А.М. Правовой метод как сочетание объективного и субъе­ктивного в правовом регулировании.-Саратов, 1974.

Вопленко Н.Н. Следственная деятельность и толкование права: Учебное пособие.-Волгоград, 1978.

Гаврилов О.А. Математичнеские методы и модели в социально-правовом исследовании.- М.,1980.

Гредескул НА К учению об осуществлении права. Интеллектуаль­ный процесс, требующийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование.- Х.,1900.

Грошев А.В. Роль философской категории "противоречие" в уголов­ном правотворчестве // Реминисцентный анализ: экономика, политика, право.-Екатеринбург, 1996.

Грязин И.Н. Методология права: некоторые вопросы // Сов. гос. и право.-1982.-№ 6.

2 76

Гульне А.Н. Формирование методологии советской юридической на­уки (1917-1925).- Авгореф. дисс.... канд. юрид. наук.- М, 1982.

Гурвич М.А. Принцип объективной истины советского гражданского процессуального права // Сов. гос. и право. -1964. -№ 9.

Доля Е.А. Соотношения гносеологической и правовой сторон доказы­вания в российском уголовном процессе // Государство и права - 1994. -№10.

Домбровский Р.Г. Соотношение познания и доказывания в судебном исследовании // Уч. записки Латв. ун-та. - Том 241. - Вопросы борьбы с преступностью. -Вып.2. -Рига, 1975.

Дражина И.В., Пономаренко Е.В. Правовое освоение действительно­сти в системе юридических категорий,-Тюмень, 1995.

Дюрягин ИЛ. Об истинности содержания правоприменительного акта У/ Сов. гос. и право. -1975. -№ 2.

Дюрягин ЖЯ, К вопросу о методологии исследования эффективности права // Методология советского правоведения. Межвузовский сборник научных трудов. - Вып.70. - Свердловск, 1978.

Еллинек Г. Борьба старого права с новым.- М., 1908.

Еллинек Г. Социально-этическое значение права, неправды и наказа­ния. - М., 1910.

Захарнев В. Познавателното съдържание на правните норми.- София: Наука и изкуство, 1955.

Зеленецкий В. С. Сущность познавательной деятельности в советском уголовном процессе // Межвузовский сб. научи, тр. - Вып.57. - Сверд­ловск, 1977.

Зорин Г.А. Криминалистическая эвристика. - Гродно, 1994. - Т. 1.

Зорькин В.Д. Соотношение идеологического и познавательного аспе­ктов буржуазной юриспруденции // Право и борьба идей в современном мире. (Критика современных буржуазных концепций права) - М.,1980.

Иванов О.В. Принцип объективной истины в советском гражданском процессе. - Москва, 1964.

Ивин Ю.В. Истинность нормы // Труды Высшей школы МВД СССР. -Вып.23.-М.,1969.

Исаков В.Б. Неэмпирические критерии истинности в юридической науке // Методология советского правоведения. Межвузовский сборник научных трудов.-Вып.70. - Свердловск, 1978.

Историческое в теории права / Отв. ред. Грязин И.Н. - Тарту, 1989.

Историческое и логическое в познании государства и права. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1988.

Казимирчук В Л. Право и методы его изучения. - Москва, 1965. Керимов Д.А. Процесс познания сущности права // Философские про­блемы государства и права. - Л.: Изд-во Ленингр.ун-та., 1970.

277

Керимов Д.А. Гегелевский метод восхождения от абстрактного к кон­кретному и процесс познания права//Правоведение. -1971.-№2.

Керимов Д.А. Соотношение теоретической и практической деятель-' ности в процессе познания права // Сов. гос. и право. -1980. - № 3.

Керимов Д.А. Диалектический путь познания права // Методологиче­ские проблемы советской юридической науки. -М.: Наука, 1980.

Керимов Д. А. Методология права.-М., 1989.

Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. - Москва, 1916. - Гл. УП "Рациональное и иррациональное в праве". Гл. YIII "Методологичес­кая природа науки о праве". - С. 356-406.

Козлов А.С. К вопросу об объективной реальности, правовых явлений // Проблемы советского государства и права. Межвузовский темах сб.* Вьш.13.-Иркутск, 1977. г

Козловський А.А. Гносеологія норми права// Науковий вісник Черні­вецького університету. Сер. Правознавство. Вил. 24. - Чернівці, 1998.

Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки // Методологические проблемы юридической науки. -К.,1990.

Коркунов Н.М. О научном изучении права // Коркунов Н.М. Сборник статей. 1877-1897.-СПб., 1898.

Крылов В.Н. К проблеме логического начала в познании права //Роль государства и права в совершенствовании социалистического общества. (Актуальные проблемы теории). - М.,1985.

Крылов В.Н. Роль научных абстракций в построении системы катего­рий теории права: Автореф. дне. ... канд.юрид. наук. -М.,1985.

Курылев СВ. Установление истины в советском правосудии,- Авто­реф. дис.... докт.юрид. наук.-М., 1967.

Лазарев В.В., Фельдман и др. Теоретические проблемы методологии исследования государства и права.-Казань, 1975.

Ларин А.М. От следственной версии к истине. - М.: Юр.лит.,1976.

Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследовани­ях.-Автореф. дисс... канд. юрид. наук.-М., 1986.

Леви Э.Х. Введение в правовое мышление. - М.: НаукаД995.

Левицкий С.А. Трагедия свободы. - М.: Канон, 1995. - Ч. 1. «Гносео­логия свободы».

Липман О., Адам Л. Ложь в праве.- Харьков: Юридическое изд-во НКЮ УССР, 1929.

Лисюткин А.Б. Проблема ошибок в правовой науке // Вестн» Межд. акад. бизнеса и банк, дела.- Тольяти.- Сер. Юриспруденция. -1995. - № 3.

Лисюткин А.Б. Методология исследования государственно-правовьж явлений//Правоведение. -1997.-№ 4.

Лузгин И.М. Расследование как процесс познания,- Автореф. дис.... канд. юр. наук - М., 1968.

2 78

Лузпга И.М., Шаповалов Н.И. Проблема истины в философии и уголовном процессе // Труды Высшей школы МВД СССР.- М.,1969.-

ВЫП;23.

Лукич Р. Методология права. - Москва: Прогресс,1981.

Луць Л.А. Объективное и субъективное в праворегулятивной деятель­ности (вопросытеории).- Автореф. дисс... канд.юрид. наук-К, 1989.

Максимов СИ. Способы осмысления правовой действительности // Проблемы законности. - Вьш.30. - Харьков, 1995.

Малеин Н.С. Правовые принципы, нормы и судебная практика // Го­сударство и право. -1996. -№ 6.

Манджиев Т.Б. Право как всеобщая форма бытия идеального в обществе//Правоведение. -1997. -№3.

Марков А.Я. Познавательная сущность допроса обвиняемого // Сб. ст. адъюнктов и соискателей (Высшая школа МВД СССР). ■* Вып. 1. -М., 1971.

Матузов Н.И. О праве в объективном и субьетивном смысле // Вопро­сы теории государства и права. Сб. ст. -Вьш.2. -Саратов,1971.

Матюшин Б.Т. Судебное; доказывание как элемент судебного познания // Теория и практика установления истины в правоприменитель­ной деятельности. Сб. науч. тр.-Иркутск, 1985.

Медведев Н.Н. О гносеологической природе и доказательственном значении факта при расследовании преступлений // Сибирские юридичес­кие записки. -Вьш.2. -Омск-Иркутск, 1971,

Медведев Н.Н., Скулин П.Г. Об эмпирическом и теоретическом по­знании при расследовании преступлений // Тр. Иркутского ун-та. -■ Т.85. -Сер. Юридическая. - Вып. 10. - 4.4. - Вопросы борьбы с преступностью. -Иркутск, 1970.

Методологические и теоретические проблемы юридической нау­ки. -М.: МГУ, 1986.

Методологические проблемы правоведения. - М.: МГУ, 1994. Методологические проблемы советской юридической науки. - Ма­териалы научной конференции. Киев, 22.10 64т.-К.: Наукова думка, 1965. Методологические проблемы советской юридической науки. -М.:

Наука, 1980.

Методологические проблемы юридической науки / Отв. ред. проф. Н.И.Козюбра.-К, 1990.

Методология советского правоведения. Межвузовский сборник на­учных трудов.-Вып. 70.-Свердловск, 1978.

Михайлов П.Е. О реальности права - М., 1914.

Мотовиловкер Е.Я. О характере устанавливаемой истины и квалифи­кации преступления при осуществлении правосудия (Правовой и фило-

279

софский аспекты) // Гарантии прав личности в социалистическом уголов­ном процессе.- Межвузовский темат. сб.- Вып.2.- Ярославль, 1977.

Мухтарова А.К. Гносеологическая функция правосознания в право­творчестве // Юридические науки (Казахский ун-т). - Вып.4. - Алма-Ата,1974.

• Мялкин В.А. Взаимосвязь правосознания с номой права // Власть си­лы, сила власти.- М., 1996.

Наумов И. Друзьм Отечества О справедливости и несправедливости, и изложение юридических предметов, для руководства к познанию прак­тического правоведения. - СПб.: В типографии вдовы Байковой, 1832.

Научно-технический прогресс и методология познания юридической науки. - М., 1981.

Недбайло П.Е. Объективное и субъективное в праве ( к итогам дис­куссии )//Правоведение. -1974.-№ 1.

Нереесянц В.С. Логическое и историческое в познании государства и права // Методологические проблемы советской юридической науки. - М.: Наука,1980.

Нереесянц B.C. Развитие права и проблема правопонимания // XXYI съезд КПСС и проблемы теории государства и права. - М.,1982.

Орзих М.Ф. Содержание методологии юридической науки // Право­ ведение.-1973.-№ 1. .

Ореховский А.И. О специфике истины в праве и морали // Тез. ХШ итоговой науч. конф. Новосибирской Высшей партийной школы. - Ново­сибирск, 1972.

Осипов Ю.К. К вопросу об объективной истине в судебном процессе //Правоведение. -1960.-№ 2.

Остроумов Г.С Правовое осознание действительности. * М.: Нау­ка, 1969.

Панова М.В. Место аналогии в судебном исследовании // Актуальные проблемы юриспруденции.-Тюмнь, 1996. -Вып.1. ;

Пашкевич П.Ф. О познании истины в судебной деятельности. (Рец. на кн. : Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе.- М.: Изд-во АН СССР, 1955.- 384 с.) // Вопросы философии. - 1957. - № 1.

¹ Пашкявичус В.А. Применение математических и логических средств в правовых исследованиях.-Вильнюс, 1974.

Петров А.В. О единстве основных направлений теоретического по­знания права//Труды ВЮЗИ.-Т.45.-М.Д976.

Петров А.В. Об объекте гносеологических и логических исследований в общей теории права // Труды ВЮЗИ. - Т.53. - М, 1977.

280

Петров А.В. Общая теория права и ее объект (проблемы взаимосвязи аспектов правового теоретического познания): Автореф. дисс... канд. юрид. наук-М, 1978.

Покровский И.А. "Иррациональное" в области права. - М.,1915.

Полянский Н.Н. Правда и ложь в уголовной зашите. - М, 1927.

Посконин В.В. Логическое начало в познании права // Вестник Удмуртского университета.- Ижевск, 1996.- № 1.

Право и социология. - М.: Наука, 1973.

Проблемы методологии и методики правоведения. - М.: Мысль, 1974.

Пьянов Н.А. Место и роль познавательной деятельности в механизме применения права // Проблемы советского государства и права. Межвузо­вский темат. сб.-Вьш. 13.-Иркугск,1977.

Пьянов Н.А. Принцип объективной истины в в советском арбитраж­ном процессе // Конституция СССР и вопросы развития правового регу-лированиясоциалистическихотношений. -Иркутск, 1980.

Пьянов " * ~~

льности. Сб. науч. тр.-Иркутск, 1985.

Пьянов Н.А. Истина в правоприменительной деятельности. Автореф. дне. ... канд. юрид. наук-М., 1987.

Рабинович П.М. Право как явление общественного сознания (К дис­куссии об объективном и субъективном в праве) // Правоведение. -1972. -№2.

Рабинович ИМ. Проблемы понимания в правовом регулировании //

Правоведение.-1988,- № 5.

Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права.-Волгоград, 1974.

Рапинов А.Р. Логико-психологическая структура лжи и ошибки в свидетельских показаниях // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 37. -М.,1982.

Розин BJM. Юридическая реальность и её познание // Розин ВМ Психология для юристов. Учебное пособие для высшей школы, - М.: Фо­рум, 1997.

Романенко Н.Г. Проблема истинности нормы советского права. - Ав­тореф. дисс. ...канд. юр. наук-М.,1982.

Самощенко И.С., Сырых В.М. О методологии познания государст­венно-правовых явлений // Сов. гос. и право. -1975. - № 9.

Сел Іванов В. Правова реформа і методологія дослідження фундамен­тальних проблем юридичної науки // Вісник Академії правових наук України.-1998.-№4.

281

Солодухин О.А. Философские парадигмы правового исследования // Донской юридический институт: Ученые записки.- Т.2.- Ростов-на-Дону,

1997.

Соцуро Л.В. Неофициальное толкование норм российского права. -М.: Изд-во Рос. ун-та дружбы народов, 1996. - Сперанский М.М. Руководство к познанию законов.-СПб., 1845.

Спир А. Об истинном и ложном понимании права. Рассуждения о принципах / пер. с нем. С.АЛорие. Книга хранится в библ. Им. В.И.Ленина под шифром 144/385.

Стеарченко А. А. Проблемы объективной истины в теории уголовного процесса//Вопросыфилософии. • 1956. *№ 2. j

Старченко А.А. Логика в судебном исследовании. - М.: Гос. изд-во юр.лит.,! 1958.

Старченко А.А. Роль аналогии в познании. На материалах историчес­кого и правового исследования. - Москва, 196L

Старченко А.А. Гипотеза. Судебная версия. М.: Изд-во Моек ун-та,

1962.

Старченко А. А. Анализ логической структуры нормативных право­вых высказываний // Логика и методология научного познания. - Москва: МГУ, 1974.

Стойко Н.Г., Царев В.М. Соотношение познавательных целей деяте­льности адвоката и должностных лиц органов предварительного следст­вия, прокуратуры и суда в уголовном процессе // Правоведение. - 1988. -

№5. ■■■■;■ .-■■■ •

Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. - М.,1955.

< Строгович М.С. Методологические вопросы в юридической науке // Вопросы философии. - 1965.-№ 12. ;

Сырых B.1VL Структура, генезис и элементы историчнекого и логиче­ского познания права.-Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук-М.,1970.

Сырых В.М. Метод правовой науки: : (Основные элементы, структура). -М.: Юрид. лит., 1980.

Сырых В.М. Воистину ли нормы законов истинны? // Государство и право.-М„ 1996-№7. *

Тадевосян В.С. К вопросу об установлении истины в советском про­цессе//Сов. гос. и право. -1948.-№ 6.

Таллер Р.И. Философия как логика и методология познания права.-Саратов: Изд-во Саратовского ун-та,1989.

Тамаш Андраш. Судья и общество. Диалектика правосознания и пра­воприменения.-М.: Юрид. лит., 1980.

Тенчов Э.С., Кузьмина О.В. Объективная истина и суд присяжных // Государство и право. -1994. -№11.

-

282

Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности; -Иркутск, 1985.

Теория познания: В 4т.Т.4. Познание социальной реальности. - М.: Мысль, 1995.

Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дис­циплинах.-М.: Высшая школа, 1978.

Тиунова Л.Б. Плюрализм интересов и правопонимание // Правоведе­ние. -1990.-№1.

Токарев Б.Я. Логический и исторический методы в теоретическом исследовании права. - Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун^та, 1986.

Толлыкин В.Е. Истина в правосудии.- Автореф. дисс. ... канд. филос. наук.-М., 1970.

Трофимов Н.А. Правовые и нравственные отношения в системе "бытие - сознание" // Методология советского правоведения. Межвузовс­кий сборник научных трудов. - Вып.70. - Свердловск, 1978.

Україна і Рада Європи: обопільне пізнання // Політика і час. -1992. -№11-12.

Ушаков А. А. О диалектике содержания и формы в праве, гносеологи­ческой функции права и категориях правового познания // Ученые запис­ки Пермского государственного университета. - №199. - Пермь, 1968.

Ушаков А.А. Право - субъективный образ объективного мира // Пра­воведение- 1973.-№ 2.

Фарбер И.Е. К вопросу об объективном в праве // Правоведение. -

1977.-№ 5.

Фельдман Д.И., Курдюков Г.И., Лазарев В.В. Теоретические проб­лемы методологии исследования государства и права. - Казань, 1975.

[уголов-

Филимонов Б.А. Основы теории доказательств в германском уг ном прцессе.-М.: Спартак, 1994.

Философские проблемы субъективного права. - Ярославль., 1990.

Халфина P.O. Критерий истинности в правовой науке // Советское го­сударство и право. - 1974. - №9.

Черданцев А.Ф. Гносеологическая природа толкования в праве // Сов. гос. и право. -1972. -№11.

Черданцев А.Ф. Специфика правового отражения // Правоведение. -

1973.-№2.

Черниловский З.М. Ложь и приблизительность в жизни права // Сов. гос. и право. -1987.-№ 4.

Чернобель Г.Т. Проблема истинности и научной достоверности в правоведении // Методологические проблемы советской юридической науки.-М.,1980.

283

Чефранов В.А. Правовое сознание как разновидность социального отражения. (Философско-методологический очерк). - К.: Вища школа, 1976.

Чечот Д.М. К вопросу о критерии истинности выводов юридической науки права//Сов. гос. и право. -1965.-№ 2.

Шапанов В.П. Марксистский метод восхождения от абстрактного к конкретному в исследовании права.-Автореф. дис. ...канд. юрид. наук.-М.,1976.

Шванков В.М. Гносеология и судебная истина (В порядке обсужде­ния) //Вопросыборьбы с преступностью.- (Всесоюзныйинститут изуче­ния причин и разработки мер предупреждения преступности). -Вып. 9. -М.,1969.

Шейфер С.А. Использование непроцессуальных познавательных ме­роприятий в доказывании по уголовному делу // Государство и право. -1997. -№ 9.

Юкон М.К. Общее представление о теории судебного познания // Сб. начн. тр.- Свердловский юридический институт. - Вып.23. - Граждансое право и способы его зашиты.-Свердловск,1974. 5

Явич Л.С. Гносеологические вопросы общего учения о праве // Пра­воведение. - 1976. - № 1.

Явич Л.С. Сущность, содержание и форма в праве // Методологичес­кие проблемы советской юридической науки. - М.,1980.

Якубович Н.А. Познание в предварительном расследовании преступ­ления // Советское государство и право. -1970. -№11.

Якубович Н.А. Познание и его методы на предварительном следствии // Тр. Иркутского ун-та. - Т.81. - Сер. юрид.- Вып.11. - Ч.4.- Вопросы бо­рьбы с преступносгью. -ИркутскД971.

Alexy R.R. Legal Argumentation as Rational Discourse // Rivista inter-nazionale di filosofia del diritto. - Milano. - IV serie. - A.LXX. -1994. - № 2.

Amselek Paul. Perspectives critique dime reflexion epistemoloque sur la theorie du droit- Paris, 1964.

Atias Ch. Epistemologie juridique. P., 1985.

Bodenheimer E. Jurisprudence. The philosophy and method of the law.-Canibridge, Massachusetts: Harvard University Press; 1974.

Broekman J. Law, anthropology and epistemology // Philosophical foun­dations of the legal and social science /11-th World Congress on philosophy of law and social philosophy, Helsinki, 14-20.08.1983. - Helsinki, 1983.

ДаіовиЬ Г. Раскршпа правне науке и правые методолоиде - научна концепцща Стевана КВрачара // Анали Правног фак. у Беогрду. - Београд, 1995.-Г.43,бр.4.

Dag Vistor. Rattssystem och vetenskap. Studier kring en analysmodell fur ideologiska system.- Stockholm,1977.

..*

2 84

Dworkin R Legal Theory and Problem of Sense. -1987.

Longchamps F. Z problemow poznania prawa // Wroclaw.- Prace Wroclawskiego towarzystwa naukowego. - Seria A. - Nr. 129.

Miiller F. Juristische Methodik. -Berlin: Ehmcker imd Humblot, 1997.

О проблемима мегодологіце права // Анали Правног фак. у Беогрду.-Београд, 1995. -Г.43, бр.4.

Schwartz RL. Internal and External Method in the Study of Law // Law and Philosophy. - Dordrecht, 1992. -№11.

Sciacca F. Principia kelseniana // Riv. intern, di filosofia del diritto, - Mi-Iano₅1995.-A.72,№4.

Tamanaha D.Z. An analytical map of social scientific approaches to the concepytoflaw// Oxford j. Of legal studies. - Oxford, 1995. - Vol.15, №'4.-

Teubner Gimtner. Haw the Law Thinks: Toward a Constructivist Episte-mology of Law.- SanDomenico di Fiesole: EUL 1989.

Zamagni S. On the epistemological status of economic law- Bologna: Johns Hopkins univ. Shool of advanced intern, studies. Bologna center, 1988. - №55.' ■ ^: •■ ,

Ziembinski Z. Logiczne podstawy prawoznawstwa.- Warszawa: Wy-dawnictwo prawnicze, 1966.

Аббаньяно Н., 206 Абдуллаев Н.Д., 261 Август, 24 Агамиров КВ., 95 Агасои ДЖч 72 Аки»$щнко АД., 94 Аккурсіус, 122 Акмамбетов Г.Г., 164 Александров Н.Д., 144 АлексеевЙ.Н., 55,178 Алексеев С.С., 42,78, 83,

88, 101, 102,189, 215,

239,241,244 Альберікус, 122 Альбов AIL, 180 Андреев И.Д., 64 Анисимов А., 114 Аннерс Э., 22, 24, 120,

260,270

Антонова П.И., 52 Арене Г., 12, 13, 17,19,

20,25

Арутюнян СМ., 175 Архангельский Л.М., 68 Афанасьев В. Г., 94 Афиногенов С, 84 Ацо, 122 Аюева Е.И., 39

Б Бабаев В.К., 44, 81,99,

109,237,238,239,240,

259

Бадовский Д.В., 147 Баймаханов М.Т., 259 БайтинН.И., 152 Бакунин М. А, 150 БалюкГ.1., 74 Бальд, 122 БантишевО., 81 Бантышев А.Ф., 83 Баранов В.М., 43, 77, 82,

83,192

Барбежкина 3.А., 31 Бартоло, 122 Ба'ртошекМ.,23, 120

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Бассіанус, 122 Бачинин В.А., 30 БекерськаДА, 102, 106 Беккариа Ч, 34 Беккер Г., 137 Бекон Ф.,6 БелнапН., 225 Бентам I., 34, 48 Бергсон А, 257 Бердяев Н.А., 46, 51,72,

186,211,212,230 БерманТ.Дж., 11,63,123 Бернхем В., 220 БинсвангерЛ.,214 Бирюков Б.В., 79 Бисмарк, 150 Бобин М.П., 13 Бобнева М.И., 184 Боботов СВ., 137 Боброва Л. А, 243 БоголеповНЛ, 19 Богомолов А.С., 58 Бор Н., 73 Босков А, 137 Братусь С.Н., 101 Бродель Ф., 107 Брунс-Ленель, 16 БудонР.,70 Булгаков С.Н., 46 Булгар, 122 Бурганова Л.А., 154 БурдьеП., 151 Быков В.В., 69 БычкоИ.В., 185

В

Вайсман Ф., 44 Вакаріус, 122 Вальденберг В., 199 Васильев A.M., 60, 138 Васильев В.Л., 160 Васильев Ю.С, 101 Васьковский Е.В., 216 Ваттель Э. де., 97, 138 Вахтомин Н.К, 257 Введенский А.И., 70,239 Вейнгольд Ю.Ю., 118

Верещетин B.C., 132 Виндельбанд В., 68,74 ВитрукН.В., 159,251 Витрянский В., 223 Вишняк М.В., 56 Вігелія, 234 Войшвилло Е.К., 216,

225,243

Волков Б.С., 161 Воронова Л.К., 111, 117 ВоскобитоваЛ.А., 191 Вышеславцев Б.П., 180

Г Гаврилов О. А, 54,92, 96,

180,251

ГадамерХ.-Г.,219,223 Гаджиев КС, 147 ГаєкФ.А, 180 Гай, 13, 14, 15, 24 ГайденкоП.П.,210 Галланза П.Н., 12 Галкин Б. А., 118 Гамарія, 234 Гамбаров Ю., 20 Гартман Н., 197 Гегель Г.В.Ф., 11, 50,63,

85, 120,175, 196, 198,

203,204, 235, 258, 266 Гендзехадзе Е.Б., 99 Георгіца А.З, 201 ГерлохА, 240 Гессен В. М., 50 Гиббон Э., 15 Гилинский Я., 84 Гилязев Ф.Г., 159 ГлазыринВ.В., 44, 91, 95 Гоббс Т., 59, 234 ГодмеПМ., 111, 112,

113,115,116 Горбунова О.Н., 106 Горский Д.П., 131 ГоцевВ., 101 Графский В.Г., 154,179 ГребоЗ., 51 ГредескулН.А., 64, 77,

91,96,108,251

Грибоедов А., 49 Гримм Д., 99 ГршцукВ.К., 101 Гроф С, 203 Гроций Г., 36,97,138 ГрязинИ.Н.,222,224,

231 ; -,

Гуменюк Т. А. 0,93 Гурова Т.В., 47 Гусев C.G, 197 Гуссерль Г., 268 Гусерль Э., 272 Густав Л., 175

д. , .

Давид Р., 29, 84, 126,175,

202

Давыдов В.И., 101 Дворкін Р., 201 ДелезЖ.,43 Дементьев СИ., 86 Демидов Ю.А., 178 Демосфен, 212 Денисов Ю.А., 80 Деревнин А. А, 180 ДжентилеФ.,201 Джоржикия Н.С., 160 ДильШ., 16 ДиошдиГ., 13 ДільтейВ., 217 Дмитриев А, 248 ДождевДВ., 13,17,22,

130

Доробец НX, 20 Дражина И.В., 77,91,252 Дробницкий О.Г., 94 Дронникова В.П., 156 ДудинАЛ., 252 Дюркгейм Э., 142

Е

Евклід, 113 Евтеев МП., 101 ЕллинекГ., 150,252 Еникеев М.И., 159 ЕрліхЄ., 28, 118,214 Ермакова Т.О., 116

Ж ЖелтоваВП., 41,94,

202,214 Жеребкин В.Е., 178, 237,

238

286

ЖиваповиЬ Т., 60 Жидков О. А., 15 Жоффре-Спинози К., 84,

126,1175,202 Жуков Ю.М., 182

.3

Завадская Л.Н.-, 52,91 Завтур А, 146 Завьялов Ю.С., 154 Заєць А.П., 155 Замалдинов Ш.Ш., 11 Захариев В., 77,109,252 Здравомыслов А.Г., 226 Земляной М., 240 ЗимовецСН., 154 Зингер Р., 118 Зиновьев А. А., 243 ЗорысинВ.Д.»109,119,

160,171,252 Зотов А.Ф., 148 Зыков П.Г., 51,118

И

Иванов Г. А., 160 Иванов Н.Б., 74 Ивин А А., 70, 240 ИвинЮ.В., 109,252 Ивлев Ю.В., 44, 99 Игнатенко А.В., 12 ИерингР., 10,11,12,13, 20,21,24,25,41,56, 57, 58, 62, 125, 234, 238,248,256,262 Иловайский СИ., 115 Ильин В.В., 94, 147 ИльинИ.А.,61,110,111,

187,239,243,263 Ильин М.В., 145 Ингарден Р., 272 Иойрыш А.И., 74 Исаев И. А, 248 Исаков В.Б., 77,100,252

I Ірнерій, 122, 125

К

Каган М.С., 75, 191 Кадькаленко СТ., 117 Казачков М, 175 Казимирчук В.П., 92, 137, 252

КазмерМ.Э., 118 Калашников СВ., 173 Калина В.Ф., 154 Кальсамиля А., 45, 257 Камбуров В., 195, 199 Кант И., 59,60,165, 181,

1 82,201,203,257 Капітон, 25 Каракала, 25 Карасев А.И., 63 Карасева MB., 106 КарбоньеЖ., 137 КаскЛЛ, 151 Катков В.Д, 223 Кауфман Ф., 197,268 Кашанина Т.В_;, 178 Квашис В.Е., 84 КейнсД.М., 107 Келина С.Г., 83 КельзенГ.,39,42,45,50, 59, 166, 178, 179, 192, 231,233,234,235,244, 254, 257, 258 Керимов Д.А., 36, 54, 56, 62,100, 101,199,200, 252,253

КессідіФ.П., 175 Кётц X., 122,126, 133,

175

КиринВ.А., 258 Кистяковский Б. А., 42, 44,56,58,60,61,62, 77,111,118, 136,138, 171,237,238, 255,262, 266,269 КленнерГ., 51 Кналп В, 240 Ковалев М.И., 83 Коваль Б.И., 145 Коган В.М., 238 Коген Г., 42, 268 Кожев А, 221 Козлов А.С., 42, 78, 253 Козлов В.А, 60, 138 Козловски П., 155 КозюбраН.И., 7,95, 137,

241, 242 Колер, 267 Колошин В., 244 Кон Г., 268

Кони А.Ф., 250 Копейчиков В., 103 Коптев А.В., 13 Коркунов Н.М., 251 Корнеев С.Е., 173 Корольков А.А., 75 Косарев А.И., 125 : КоссакВ., 101 Костицкий М.В., 160 Костицький В., 84 КостовМ, 109 Котельников А., 201 КоченовМ.М., 160 Кравець Є., 83 Кравченко И.И., 145 Красин Ю.А., 94 Краснов В.И., 83 Кредер А. А., 108 Кролик А.А., 54 Кропоткин П.А., 35 Крылов В.Н., 237 Крылов Г.,. 114 Кудрявцев В.Н., 33, 60,

137,138,159,248 Кудрявцев С, 248 Кудрявцев Ю.В., 241,

245, 247

Кузанский И., 83 Кузакбердиев С.С., 52,

91

Кузнецов Э.В., 76,201 Кульчар К., 137 Кун Т., 71, 140 Курскова Г.Ю., 154 Кухтина Л.Ф., 144 Кьеркегор С, 46

"Л

Лабеон, 24 Лакатос И., 73, 140 ЛандеР.,41, 195 Лафитский В.И., 114 Лебедев В., 156 Лебедев В. А., 111,112,

116

Лебедева Г.Е., 16 Леванский В.А., 92 ЛевиЭ.Х.,>98,240 Левин ИД., 70, 237 Левицкий С. А., 185

287

ЛёзовС.В.,219,223,226,

228,229

Лейбниц, 21,78, 234 ЛейстО.Э.,26, 84, 241 ЛёнингР., 81 Ленін В.І., 150 Лившиц Р.З., 42,78,93,

101

Литвинцев М.Г., 251 Литковокий А., 202 ЛодийП.,97 Ломброзо Ч,, 157 ЛосокийН.0., 70 ЛукачД.,203 Лукич Р., 92,111,238 ЛуковскаяД.Н., 118 Луллій, 122

м ■■■■

Майхофер В., 268 Макарова Е.А,, 178 Макіавеллі^ 28, 150 Малинова И.П., 54,217 Мальцев Г.В., 31 Мамардашвили М., 66,

155

Мамут Л.С., 178,189 Мамчур Е.А., 79 Маргиев В.И., 132 Марков В., 56 Маркс К, 59,150 Марусте Р., 93 Марченко О, 217, 231 МарчичР., 75, 197, 185,

200 Марчук В.П., 58,118,

201, 235

Масарик Т.Г., 145 Матузов Н.И., 56,159,

254

Матюшин Б.Т., 250 Медведев А.М., 49 Медведев Н:Н, 100,254 МедведчукВ., 161 МейхьюЛ., 119 МельничукВ.,173,177 МередовР.О., 102 Меркулов И.П., 79 Микешина Л.А., 8 Михайлов П.Е., 42,77,

160,254

Михайлова М., 56 Михальченко Н.И., 144 Михлин АС, 84 Міщишин М., 114 Молнар А., 233 Молчанов А. А., 187 Моммзен Т., 12 Монтеск'є Ш., 50 Морозова Л. А., 94 Мотовиловкер Е.Я.,86,

255 Моторошшюва Н.В.,68,

74

Мрьчков В., 102 МуньеЭ.,210 Муромцев С, 20, 21, 25,

46, 50,63,125

Н

Назаренко Е.В., 95 Насырова Т.Я., 56 Натори, 42 Наумов А.В., 33, 188 Наумов И., 31, 255 Наумова С, 12 Невважай И.Д., 46,70 Недбайло П.Е., 143, 159,

178

Некрасова М.П., 162 НеновскиН., 21, 104,

191,246 Нерсесянц B.C., 96, 97,

105, 138, 200,246, 252 Низовнев В.В., 154 Никитин Е.П., 140 Никифорак М.В, 201 Никифоров А.Л., 69, 140 НіцшеФ., 153,257 Новгородцев П.И., 54,

55,103,138,162 Новик Ю.И., 157, 158,

160

Новиченко А.С., 33 Нуртдинова А., 92 Ньютон-Смт В., 69

О

Овчинников Н.Ф., 79 Огнянова Н., 56 Одофредус^ 122 Озеров И.Х., 115

О йгензихтВ.А, 158, 161,

180

Ольшанский А.Г., 238 Ольшанский Д.В., 156 Опенков М.Ю., 7 ОрзихМ.Ф,,56,255 Осипов Ю.К., 250 Острога С, 217,231 Остроумов Г.С., 77, 91,

187,255 ОфнерЮ., 118 П

Павилёнис Р.И., 218 ПавленкоЖ.,217,231 Павлодский Е. А., 95 Палиенко Н.И., 54; 180 ПанаринА.С, 147 Палініан, 25 Патей-Братасюк М.Г.,

175

Пахомов Б.Я., 71 ПацурювськийП.С, 106,

112,113,201 Пашков А.С., 53, 91,99,

261

ПашкявичусВ.А, 96, 255 Пеньков Е.М., 184 Перетерский И.С., 15,24,

123

ПериЬБ., 253 Пермяков Ю.Е., 76,197 Петражицкий Л.Й., 51,

157,161, 162-173 Петров АВ., 42, 255, 256 Петров Ю. А., 225 Петрова Л.В., 30,187,

192

Петроченко Н.Ф., 144 Петрушев В.А, 180 Пешка В., 157, 172,202 Пивоев В.М., 147 Пілат П., 4 Пілліус, 122 ПланкМ.,71 Платон, 59, 140 Плахов В.Д., 184 ПшнійМол., 212 Подгерецкий А, 137 Подкорытов Г.А., 69

288

Покровский Й.А., 17,18,

19,20,21, 120,236 Покровский И. Ф., 187 ПоланиМ., 140,221 Поленак-Акимовска М.,

11

Поленина СВ., 100,102 Поляков АВ., 30,51 Полянская Г.Н, 159 Пономаренко Е.В., 77,

91,252 ПоппеВ., 160 ПошгерК, 50, 140 Посконин В.В., 237 ПостАХ., 38,152 Потолейко Д. А,, 187 Приск Я., 23 Прозоров В. Ф., 190 Прокула, 23 Пухта,54,215 Штата С. А, 157

Р Рабинович П.М., 7, 56,

103,159, 189,217,227 Раваніс, 122 РадбрухГ, 66 Райхер В.К., 102 Рассел Б., 230 РебанеИ.А., 85 Резниченко И.М., 159 Резунов М., 171 Рейд Ч.Дж., 11,63 РейснерМ., 172 Ренненкампф Н., 180 Решетов Ю.С., 53, 91 РикерП.,228,231 Риккерт Г., 44,142,207 РовинскийЕ.А., 116 Рогачевский Л. А, 233 Рогериус, 122 РолзД.,27,70 Романенко Н.Г., 44,99,

256

РузавинГ.И., 69 РуланН.,38

с ■'■'

Сабін,25

Савальский В.А, 42, 57,

96, 192 Савельев В. А., 15

Савіньї Фр.К., 54,63,

123,125,270 Савченко А., 159 Садиков О.Н., 100 Салогубова Е.В., 233 Сальников В.П., 176 Самощенко И.С., 259 СанстейнК.С, 184 СапирРД, 159 Сариев Г. Дж., 94 Сартр Ж.-П., 203,206,

207

СаскиндР., 92 СебайнДж.Г.,21 Селиванов Ф.А., 82 Селіванов В., 7,103,257 Семитко А.П,: 188 Семків В.О., 95 Сергеев А.П., 188 Сергевнин С.Л., 144 СинхаСП., 157,160,171 Синкугин М.В., 160 Сифиуллин Ф., 34 Скрипник АП., 182 СкулинП.Г., 100,254 Слесарев В.Л., 80, 84 Смирнов Л.И., 80 Смит А., 106 Соколовский П., 63 Соловьев B.C., 180 Соловьев Э.Ю., 56,162 Солодухин О. А., 250 Солодухина А.О, 250 Спекторский Е.В., 42, 77, 138, 166, 194, 197, 198, 221 Сперанский М.М., 33,

185,257

Спиридорнов Л.И., 118 Спіноза Б., 59 СтавнюкВ.В.,23,120 Старосольевкий В., 175 Старченко АА, 237 Стил Т., 205 Столяренко AM., 160 Струве П., 97 СулимовВ.Е., 144 Сурилов АВ., 189 Суслов В.А, 217 , Суслов В.В., 226

Сухомлинов С, 84 Сырых В.М., 81,259

Т

ТаллерР.И.,118 ТарусинаН.Н., 251 Тельминова Е. А, 107 Тиковенко АГ., 150 Тилле А.А, 49,132,258 Титов В, 217,231,233, '

237,240 Тиунова Л.Б., 80,93,101,

102*258 Тихомиров Ю. А, 36,74*

133,1Й0

Тоянби АДж., 120 Токарев Б.Я., 44, 258 Токарев В.Я., 98 Токвиль А де., 145 Томашевский Н.П., 241 Томсинов В.А, 15,17,

18,120,234 Торсон Т.Л., 21 Тотьев К., 83 Трубецкой Е.Н., 180 ТулмінС, 140 Тульчинский Г.Л., 217 Туманов В. А, 109, 132,

157,202 Туменко О., 84 Тягло АВ., 94 У

Уемов АИ., 79, 87 Ульпіан, 13,25 УразаевЩ.З., 187 Устименко СВ., 145 Ушаков А А, 91, 258

Ф

Фарбер И.Е., 42,77,258 Фаткуллин Ф.Н., 53, 91,

99 Федорова-Кузнецова

И.В., 173

Федотов Г., 120,129 Федун Л.А, 147 ФейерабендП., 72^73,

140

Фехнер Е., 268 Фихте Г., 27, 203 Флавій Гней, 17, 18 Флоренский П. А., 46

289

Фрейд 3., 50,157,234,

257

ФрідріхІІ, 150 Фромм Э,, 32, 209, 210 Фронса, 234 ФрунташП., 146 Фуллер Л.Л., 259

X :

Хабермас Ю., 58 Хайдеггер М., 75,203,

209,210,211,213,214 ХайкинЯ.3.,180 Халипов В.Ф., 152 ХалфинаН.В.,252 Халфина P.O., 81,258 Хасанбегових J., 249 Хаусманингер Г., 11 ХахлвекК., 71 Хвостов В.М., 20 Хегендорфа, 234 г ХейзингаЙ.,248 Хейне П., 107 ХенкельГ., 197 ХудойкинаТ.В.,251 Худяков АИ., 112 ХукрК.,71

Ц

Царьков И.И., 155

ЦвайгертК, 122, 126, 133,175

Цека Апій Клавдий, 17

Цельев О., 94

Цехмистро И.З., 94

Ціцерон, 157, 212 Ч

Чайковская И., 146

Чапек И., 172

Черданцев А.Ф., 91, 109, 150, 159,178,215,217, 218,240,241

Чернобель Г.Т., 77,238

Четверний В.А., 138,164, 179,180,197,202

ЧижовН.Е, 201

Чинчиков АА, 94

ЧиркинВЕ, 150

Чичерин Б.Н., 16, 53, 161, 271

Чудияов Э.М., 82

Чулюкин Л.Д., 53,56,91,

99 ЧуфароВскийЮ.В., 160

Ш Шаргородский МД., 93,

159,202

Шахназаров Г.Х., 146 Швеков Г.В., 132,258 Швырев В.С., 95 Шебанов АФ., 101 ^v Шеллинг, 203 Шершеневич Г.Ф., 17,

18,19,20 ШикхардВ.,234 Шопенгауер А, 50,257 ШпенглерО., 147 Шрейер, 244 Штаерман Е.М., 12 Штаммлер Р., 20,42, 58, 61,98,174 Э

Эджубов Л.Г., 79 Экимов АИ., 31,56,62 Элькинд П.С., 56

Ю

Юдин Ю. А, 130 Юнг К., 157,174, 175 Юрій М.Ф.; 175 Юстиніан, 14,15, 113, 122, 124, 213 Я

Яблочков Т.М., 13 ЯвичЛ.С, 53,74,91,99,

111,252

ЯковкинИ И-, 14 Яковлев В.Ф., 101 Ясперс К., 39,208,211,

213,268

ЯчменевЮВ., 180 Ященко АС, 60, 138, 165,181

А

AkounA, 155 Aldisert R. J., 240 Amselek P., 46,68

^B"

Barry В., 97 Barry N.P., 147 Baum K.B., 160,17Ї

_Jb

BeckS., 73 BehrendsO., 12 Blackburn R., 159 BlaisA., 114 Boruoka-Arctowa M, 97 Branscomb A.W., 176,186 Broekman J.M., 87,157 Burton J., 253 С

Caesar-Wolf В., 229 CaminkerE., 84 CarrolU.W., 51 Caudill D.S., 153 CharrowR., 219 CharrowV.,219 Chaumont Ch., 148 Chebel d'AppolIonia A.,

155

Chemerinsky E., 84 ChisholmR.,217 Classen C.J., 233 Cohen ft, 96 Cohn G., 33, 202 Collier Ch.W., 146 Contreras J.C., 47 Cosi G., 181 CzepitaS., 160, 173

D

DeReuckA., 254 Denquin J.-M., 147 Dobrinescul, 188 DohertyB., 173 Ducos M., 25 Dukes F., 230 DundicM., 189,217 DworkinR.,217

E

Ebenstein W., 45, 258 EhrlichE., 28,118, 235,

236,237 EngelN.P., 173

F

Fabrguettes P., 237 FechnerE.,202,214 HasharH., 154 Foldi A., 15 Fontaine J.-M., 154

G GalantinoL., 261

290

Galos A., 217 GeffkenR., 45, 258 GiaroT., 23

Gizbert-Studnicki Т., 184. GoddardA J., 19 Gordley J., 133 Ooyard-Fabre S., 155 Gronowska В., 34 Gross N.J., 233 Grziwotz H., 25 GueryA., 173 GumL.A., 156 GunnelU.G., 147 Gurvitch в., 137 GusyChr., 87 H

Harding A.L., 230 Harenburg J., 49 Harris J.W., 138, 157 HassemerW.,217 HeldD., 148 Henke W., 49 HittingerR., 180 HoffeO., 162 HogwoodB.W, 156 Holdsworth., 249 Hrncevic J., 261

J

Jacobson R., 222 JakabE., 18 Jaspers K., 39, 207, 209 Joachim H., 87 Johnson J.B, 147 Jorgensen S., 66 JoslynR.A., 147

К

Kalinowski G., 237,241 Kaufman A., 217 Kaufmann F., 237 KelsenH., 202 KergerH.,153 KlugU, 215 Koopmans Т., 229 Korsgaard Chr.M., 162 KosteckiA, 115 KowalskiJ., 160,173,185 KranjcJ.,19,25 KrechtJ.,241 KrskovaA., 176,186 Krynen J., 15

Kurylowicz M., 18, 20 KurzonD., 219 L

Lagerspetz E., 234 Lampe E.-J., 48 LeiminerK., 45,258 Lenoble J., 48 Liebes-Plesner Т., 228 LiptakS., 160 LitewskiW., 15 Loftus E.F., 225 M '

Maihofer W., 75,202, 209 MarcicR.,75,203 MastalskiR., 115 Matsumoto H., 238 McDougal L.L., 19 Michaelides Nouaros G.,

145

Milosbvic M., 13 Mitchell C.R., 253 Mittenzwei I., 56 Moor R., 45,258 MotykaK., 160,173 MrvicN., 34 Mailer M., 202 Murphy A.W., 223

N

NadeauR.,104 NicolsonD., 81 6

O'Barr W., 227,228 Olivecrona K., 172 OpalekK., 80,160, 173,

180

Ortega L., 49 OssowskaM., 161

P

PaleckiK., 178 Paulson S.L., 42, 105, 166 Paychere F., 238 Paz De la Barra., 150 Perelman Ch., 68 PerrinC.,153 PhilbrickF.A., 227 Philips S., 229 PocockJ.G.A.,249 PoliakovL, 154 PomianK., 154

PopovicD., 116 Post H., 79 Pound R., 172 Prevault J., 45,258 Probert W., 225

R

Radovcic V., 14, 233 RazJ.,238 Renaut A., 50 Renzikowski J., 179 ReuterN., 154 Reynolds В., 179 RiabovA., 155 Richardson J.S., 19 Rons Ph, 174 Rosenberg S.W., 145 Ross A., 172 Russocki S., 176

S

Sadurski W., 250 Sajo A., 238,253 Savigny, 63, 202 SawickaK., 112 SchadlerW.,34 Schlapp Th., 46

291

Schmidt M.G;, 106 SchreiberR.,240 Schwartz R.L., 91,260 SciaccaF., 45,258 Scohell A., 84 Seidler G.L., 93, 132 Seipp D. J., 249 Sherman В., 217 Simon M.A., 81,250 Smith J.C., 174 Soulez Lariviere D., 160 Sousa eBrito J.de., 222 SouyriP.-F., 174 Stanovcic V., 50 StelmachJ.,217 SfumpfS., 180 Szerdahelyi G.I., 174 Szyszkowska M., 54

■ T

Tamanaha В., 137 TamayoR., 217, 238 Tammelp J., 237 TeubnerG.,77 Teubnef Guntner., 91,260 Thyssen J., 202 :

TokarczykR.A., 51 Tsujimoto Y., 84

.. . . V

Urbina S., 179

V

ValkiL.,132 Vallauri L.L., 51 VargaC.,78 Villani A., 153 Vlaehos G., 233 W

Waluchow W.J., 87 Wedberg A., 240 Weinberger O., 178,240 WeinribE.J.,70 Wenzel y,J., 162 Wieacker F., 176, 188 WolenskiJ., 81 Wroblewski J., 46, 47, 49

■■ ••■ z

Zeberl.,233 Ziembinski Z., 240 Zuckert M.P., 25

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

А бсолютне в праві- 29, 36 49-50 119,141,150,161,183-184,257'

Аксіологія права-25, 38,40,178-193

Антиномії права-37,44 45 46

57,59,87,139,155-156,179 181,184-186,189,192-193,223 251,258-261

Бюджетне право- 113-114 Виховання правове -187 Відродженного природного

права школа - 29, 51 Влада - 49,154-155,252 254 Воля-13,26-27,153-156, 166, 255 Галузь права-101 Гіпотеза-77-80, 83,85,241-247 Гносеологія права - 6,7,10 21 32,35,41-42,44,45,66,63,90, 104,111,143,194,195,259 264 265,272 ' '

Демократія-155-156 Держава-149-152

Держава правова-40,155,156 252

Дискурс правовий - 8,221-222

224-232

Диспозиція - 80-83,239,241-247 Догматизм правовий - 45-50

138-139, 192

Догма права-46-50,51, 55,183 Екзистенціалізм правовий - 31-

32, 34,40,41,182,184-186 201-

215,227,268 Закон-4-5,36, 98,182 Законотворчість-8, 9,36, 52-53

91,182-183

Ідеал правовий - 42,45, 57 імперія-18, 120-121,128 Інститут права-13-14 99-100

113-114,170

Істина в праві-4,27,43,46 49

50,81-82,112,229-230

Історична школа права-54 215

270 ' '

Історія права - 38,44, 50,71, 97,

121-129,142,249 Казус-23,131 Кваліфікація злочину - 33,226

Кодифікація-14,15,17-18 101 124,126 .'...'

Консерватизм правовий - 54

109-110 Культура правова -186-188

Логіка юридична-21,24, 88 233-247,271

Марксизм в праві -135,152,172 Мета права - 27, 40, 56-67,253 Методи права-6,112-113 238-

239,263,265,272-273 Методологія права-6 7 104

269,272 ' '

Міжнародне право- 130-131,173 Мова права - 217-224 Мораль-25,161-162,165,166

181,254

Належне в праві-42-43 44 45

192-193 ' ' '

Національно-правова система -

84, 130,152-153,173-177,198

Неокангіанство в праві - 42 58

61,105,268 ' '

Норма права- 4,6, 37,43-44 69 76-77,81,86-89,94,99,110, 178,183-186,191-193, 239

Нормативно-правовий акт - 44

220

Обгрунтування права-6 123

139, 265

Онтологія права - 6, 29,67,68,

70,75-76,197,203,253,265-

267,269,273 Особистість в праві - 39,41,55-

56,61,67,256

Оцінка правова- 9,178,191,216 Персоналізм в праві - 3 9,40 Пізнання правове- 6-8, 9,16,26,

30, 32,35,37,42,63,64,65,67,

А,-81,85,90-96,104,143,263-

271,274

Податкове право -114-115 Позитивізм правовий- 6, 45,48,

52,53,86-87,157,180,182,184,

249

Політика -153-154,156 Політологія- 144-148, 150,156 Порівняльне правознавство -

133 Право-9,13,22,27,28, 31, 32,38,

51,61,66,168,178,187,198,

211,248,251

Правова система-7,148,188 Правовідносини-16,106,166,

170

Праворозуміння-41,57, 105 Правосвідомість- ПО, 130, 158,

187

Презумпція невинуватості - 41 Преторське право -19,131 Природне право - 45, 53, 54, 56,